Націоналізм як суспільне явище і його типи

Націоналізм – етнічні відносини, які ґрунтуються на самовизначенні нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Націоналізм – рух пов’язаний з боротьбою за самовизначення у вигляді створення держави.

Як суспільний рух, націоналізм зародився з часу Французької революції 1789 р. в розвинутих країнах Західної Європи (Англія, Франція) внаслідок загального розвитку політичної та соціально-економічної системи цих країн, а також у багатоетнічних країнах імперського типу (Австро-Угорщина, Росія) – внаслідок протестів нетитульних етнонаціональних груп проти національного гноблення та нерівності.

Націоналізм поділяють на три види: громадянський (державний), етнічний, дифузний.

Громадянський (державний)націоналізм– базується на принципах вільного самовизначення особистості, спрямований на консолідацію всього населення держави за допомогою юридичних інститутів, загальногромадянських прав, культури, ідеології.

Етнічнийнаціоналізм поділяють на політичний і культурний.

Політичний націоналізм – заснований на розумінні нації як політичної сутності, має своєю метою боротьбу за утримання державності з урахуванням інститутів, ресурсів, культурної системи.

Культурний націоналізм – спрямований на збереження цілісності народу, підтримання і розвиток його мови, культури, історичної самосвідомості тощо.

Дифузний націоналізм – пов'язують з особливостями психологічного становища маргінальних груп, які не можуть ідентифікувати себе з жодною з існуючих соціальних національних груп, мають досить високий соціальний, економічний, культурний статус.

Різні вчені пропонують свою типологію націоналізму:

Типи націоналізму за Ю.Арутюняном і Л.Дробіжевою:

Класичний (реалізується як спроба досягнення повної незалежності. Простежується у більшості пострадянських держав).

Паритетний (виявляє себе у прагненні до повної незалежності, яке обмежують певні внутрішні чи зовнішні чинники, наприклад, передача повноважень центру (автономні республіки Російської Федерації)).

Економічний (прагнення до економічної незалежності етнонаціональних утворень (Гонконг за часів протекторату Великобританії)).

Захисний (домінуючими в ньому є ідеї про необхідність відсічі «зовнішнім силам», збереження культури, мови, території тощо (Чеченська республіка)).

Ліберальний (обстоює права і свободи особистості, виступає за додержання базових «європейських» цінностей).

Типи націоналізму за Дж.Брейлі:

Сепаратистський (скерований на відокремлення від існуючої держави);

Реформаторський (закликає надати існуючій державі чіткіше вираженого національного характеру);

Ірредентський (націлений на об'єднання декількох держав або приєднання частини однієї держави до іншої).

Типи націоналізму за Е.Гаасом:

Ліберальний (розглядає націю як братерську спільноту, що за свою мету має реалізацію прав і свобод індивідів);

Якобінський (вимагає від певної спільноти поширювати й насаджувати ліберальний націоналізм серед інших народів);

Традиційний (намагається мобілізувати народ під знаменами старих часів у вигляді груп, класів, гільдій, створює або реанімує міф про архаїчний золотий період солідарності);

Інтегральний (зосереджує всю увагу на всій спільноті, а не на групах чи індивідах, жорстко підкоряє благо громадян виживанню спільноти, яка сприймається як монолітна й органічна цілісність).

В сучасному суспільстві існують такі принципи національного розвитку:

-право на існування (заперечує законність таких явищ, як геноцид чи етноцид – насильницьке знищення будь-якого народу чи культури);

-право на самоідентифікацію (передбачає самовизначення громадянами своєї національної належності);

-право на суверенітет, самовизначення і самоврядування (реалізується завдяки самостійному налагодженню своєї життєдіяльності, без втручання ззовні);

-право на збереження культурної самобутності (основна увага зосереджується на питаннях мови, освіти, збереженні і розвитку традицій, культурної спадщини тощо);

-право на контроль за використанням природних багатств і ресурсів, територій їх проживання;

-право на використання досягнень сучасної цивілізації.