Внутрішні та зовнішні закони розвитку мови

Частина мови в системі рівнів мови

Рівні мови— деякі "ділянки" мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних одиниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Граматична система мови складається з двох рівнів — морфологічного і синтаксичного. Морфологічний рівень — це система механізмів мови, яка забезпечує побудову словоформ та їх розуміння. Морфологія як наука вивчає структуру значеннєвих одиниць мови, які за протяжністю не перевищують синтагматичного слова, тобто словоформи. Спрямованість морфології на передачу значень саме некореневими морфемами відрізняє морфологію від лексикології, яка вивчає значення коренів і цілих слів. Традиційне членування граматики на морфологію, тобто граматику слова, і синтаксис, або граматику речення, не є універсальним. Якщо в синтетичних мовах морфологія є дуже важливою, то в аналітичних мовах вона переходить на задній план, а в так званих «аморфних» мовах її вартість нульова.

Донині в науці немає єдиного погляду на основну одиницю морфологічного рівня. Одні вчені нею вва­жають морфему, інші — слово, ще інші — словофор­му.

Морфема — мінімальна двостороння одиниця мови, в якій за пев­ною фонетичною формою закріплений певний зміст і яка не поді­ляється на простіші одиниці того самого роду.

Видання граматик національних мов в епоху Відродження

У епоху Відродження (15-16 століття) відроджується інтерес до мови, розширюються відомості про мови світу, продовжується робота з тлумачення та видання грецьких та латинських текстів.

Біблію почали перекладати з давньоєврейської і давньогрецької на живі літературні мови. З'являється перший твір італійською мовою (не латиною) – Данте. Формується класична філологія, з'являються граматики багатьох мов (французька, англійська, польська, вірменська, угорська, японська, корейська та інші). У цей період починають формуватися нові погляди на мови, їх класифікації. Данте, автор наукового трактату «Про народну мову», аналізує рідну італійську мову. Данте поділяє мови на 2 групи: вульгарні (народні) і граматичні (літературні). Перевагу надає 1 групі – «шляхетній первісній мові». Данте порушує питання про класифікацію романських мов (італійська, французька, провансальська + італійські діалекти).

Доба Відродження характеризуються суттєвими змінами в мовознавстві, поштовхом до яких стали великі географічні відкриття, подорожі. Активно розвивається лексикографія. Створюються багатомовні або порівняльні словники («каталоги мов»).

Словники. 1. «Сравнительные словари вех языков и наречий». у Петербург, 1787 р. Виданий рос. мандрівником академіком Петром Палассом. Поданий переклад російських слів на 272 мови.

2. «Каталог мов відомих народів, їх поділ і класифікація» - Мадрид, 1804 р. автор іспанський монах Лоренсо Гервас. Представлено 307 мов Європи, Азії, Америки + відомості з лексики і граматики.

3. «Нітрідат, або загальне мовознавство» - німецьке видання Аделунга і Фатера. Містяться дані про 500 мов. 1817 р. Берлін. У ньому запропонований переклад молитви «Отче наш…» на 500 мов.

Граматики. 1. «Універсальна раціональна граматика», Париж, 1660 р., автори – абати-філософи Антуан Арно і Клод Лансло.

2.«Грамматика словенска… » Лаврентія Зизанія, видана у Вільно у 1596 р. 3. «Граматика словенска правильное синтагма» Мелетія Смотрицького, видана у 1619 р.

внутрішні та зовнішні закони розвитку мови

Надзвичайно важливою зовнішньою причиною мовних змін є контактування мов. Мовні контакти мають місце в разі загарбання території і поневолення корінного етносу; за мирного співіснування різномовного населення на одній території; коли різномовне населення живе на сусідніх територіях; коли населення вступає в різноманітні (економічні, торговельні, культурні та ін.) стосунки з населенням іншої країни; коли засвоюється інша мова в процесі шкільного навчання.

Контактування мов може зумовити такі процеси: 1) запозичення лексики і фразеології; 2) засвоєння артикуляційних особливостей іншої мови; 3) зміну наголосу; 4) зміни у граматичній будові мови; 5) зміни у словотворі.

У двомовних групах людей дві мовні системи всту­пають у контакт, впливають одна на одну, внаслідок чого з'являються контактно зумовлені відхилення від мовної норми, які називають інтерференцією. Якщо нова мова засвоєна погано, то за контактування можуть виникнути допоміжні мови — піджини і креолізовані мови, тобто дуже спрощені мови без категорій роду, чис­ла, відмінка, без дієслівних складних форм тощо. Коли ж нова мова засвоєна добре, то за певних умов мовці повністю переходять на нерідну мову, тобто нова (нерідна) мова витісняє рідну, відбувається повна мов­на, а значить і етнічна, асиміляція.

Конвергенція, на відміну від асиміляції, не призводить до витіснення однієї мови іншою, а зумовлює появу в контактуючих мовах спільних ознак. Унаслідок конвергентного розвитку де­кількох мов виникають так звані мовні союзи, тобто особливі типи ареально-історичної спільності мов, які ха­рактеризуються певною кількістю подібних чи спільних структурних і матеріальних ознак, набутих внаслідок три­валого й інтенсивного контактування і конвергентного розвитку в межах єдиного географічного простору.

Сліди витісненої мови отримали в мовознавстві назви субстрат і суперстрат. Близьким до перелічених є термін адстрат.

Внутрішні причини мовних змін. Внутрішні причини мовних змін закладені в мові. Це протилежні начала, суперечності, боротьба між якими призводить до змін. Серед цих суперечностей (антиномій) основними є такі: 1) антиномія позначуваного і позначувального; 2) антиномія норми і системи; 3) антиномія мовця і слухача; 4) антиномія інформаційної та експресивної функцій мови; 5) антиномія коду і тексту. Внутрішні причини мовних змін виявляються в таких тенденціях мовного розвитку: 1) тенденція до економії мовних засобів і зусиль мовців; 2) тенденція до вираження різних значень різними формами; 3) тенденція до обмеження складності мовних одиниць; 4) тенденція до абстрагування мовних елементів.