Поняття лідерства та його змістовні ознаки
Тема 1. Реалізація сутності лідерства як соціального феномену
В даній темі дається загальне визначення лідерства як домінуючої позиції особистості або групи щодо іншої частини суспільства Головне завдання лідерства полягає об’єднанні людської маси задля досягнення певної ідеї.Визначені особливості класифікації лідерства та її сутнісні ознаки.
Ключові терміни: «лідер», «лідерство», «структура лідерства», «лідерська взаємодія», «лідерська ситуація», «лідерське завдання»
Поняття лідерства та його змістовні ознаки
У суспільстві існує об'єктивна потреба в лідерстві, і вона не може не реалізовуватися. Лідерство властиво самій природі людини і є найдавнішою формою організації життєдіяльності людського суспільства, дієвим засобом вирішення суспільних проблем. Вже на перших етапах розвитку людства вибирався такий порядок суспільного життя, де провідну роль відігравали досвідченіші, розумніші, сильніші особистості, які отримували визнання, довіру, авторитет серед громади, тобто, ставали лідерами. Життя людської спільноти зумовлене соціумом, тобто, людина, як особистість, формується в групі, і лише в контексті соціальної взаємодії реалізуються її особистісні домінанти. В процесі формування групи окремі її учасники починають відіграти активнішу роль, вони набувають домінуючого становища, і, таким чином, відбувається поділ учасників групи на лідерів і послідовників. Таким чином, лідерство постає як один з механізмів об’єднання групової діяльності, коли індивід або частина соціальної групи виконують роль лідера, тобто організовують, направляють дії всієї групи, яка чекає, приймає і підтримує дії лідера
Головне завдання лідерства полягає об’єднанні людської маси задля досягнення певної ідеї. Тобто, певний індивід, захоплений відповідною ідеєю, намагається, використовуючи механізми владного впливу, підкорити собі інших індивідів, щоб найоптимальнішим шляхом досягти поставленої мети. І що швидше окремі індивіди об’єднаються у єдину соціальну спільноту, то швидше бажана мета може бути осягненою.
У сучасній соціально-філософській літературі дається загальне визначення лідерства як домінуючої позиції особистості або групи щодо іншої частини суспільства, хоча за більш детального розгляду слід відзначити окремі уточнення. В наукових дослідженнях існує ряд підходів до визначення поняття «лідерство», які, при спільності загальної ідеї, мають окрему специфіку в осмисленні функціонального наповнення лідерства як соціально зумовленого процесу міжособистісної взаємодії.
Зокрема, зміст поняття leadership в «Соціологічному енциклопедичному англо-російському словнику» за редакцією С. А. Кравченко характеризується як «механізм соціальної диференціації та інтеграції, що передбачає провідне становище певної особистості по відношенню до інших». Визначення, запропоноване автором, передбачає особистісну психологічну взаємодію учасників владного процесу, яка властива харизматичному лідерству: «владні відносини, основані на особистій відданості»[1].
У «Великому енциклопедичному словнику з філософії, соціології, релігії, езотеризму та політекономії» за редакцією С. Солодовнікова лідерство визначається як «один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності, що передбачає досягнення особливого (провідного) становища певною особою чи певною частиною групи осіб що до інших членів групи»[2] .
У двотомній «Соціологічній енциклопедії» Г. Ю. Семичин пропонує декілька визначень лідерства: загальне - «провідне, керівне становище окремої особистості, соціальної групи, класу, партії, держави, нації, цивілізації, зумовлене більш ефективними результатами їх діяльності і впливу на розвиток суспільства в цілому чи окремих його складових»; стосовно групи – «процеси внутрішньої самоорганізації соціальної групи, зумовлені індивідуальною ініціативою її членів»; щодо конкретної особистості – «властивості, якості, поведінка, пов’язані з груповою роллю лідера, що можуть присвоюватись індивідам на основі особистих якостей і досвіду, або шляхом традиції чи займаної ними позиції». У соціальному сенсі лідерство визначають як «відносини і взаємодію, що встановлюються між лідером і послідовниками»[3].
У «Великому тлумачному соціологічному словнику» Д. Джері подає наступне визначення лідерства: «властивості, якості та поведінка, пов’язані з роллю групового лідера, що можуть присвоюватись індивідуумам на основі особистих якостей і досвіду або шляхом традиції чи позиції в групі».[4]
На груповому аспекті реалізації феномену лідерства наголошують також Г. Ашин та В. Ольшанський в «Філософському енциклопедичному словнику», де лідерство розглядається як «один з механізмів інтеграції групової діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи виконують роль лідера, тобто об’єднують, скеровують дії всієї групи, що приймає і підтримує його дії»[5].
Ґрунтовніше, з нашої точки зору, сутність поняття «лідерство» розкрила в статті до енциклопедії «Соціологія» О. Н. Зубковська. Вона вказує, що лідерство – це поняття, що має безліч значень і використовується «для широкого кола явищ, пов’язаних із процесами влади і впливу в різних соціальних колективах, таких, як групи, організації, співтовариства чи нації. Неможливо і небажано однозначно трактувати даний термін, оскільки є стільки ж визначень лідерства, скільки й тих, хто намагався його класифікувати». Автор також наголошує на тому, що залишається відкритим питання про те, чи є лідерство характеристикою індивіда чи соціальною роллю; але, незважаючи на суперечності, можна зробити висновок, що для більшості теоретиків лідерство є феноменом, який описує процес впливу в групах чи організаціях, направлена на координацію групових дій на шляху досягнення групової мети»[6].
У сучасній науковій літературі проблема лідерства найбільш повно представлена дослідженнями американських авторів. Зокрема, А. Маслоу зазначає, що здатність до того чи іншого типу владних відносин зумовлена прагненням до реалізації потреб, які варто поділити на нижчі – фізіологічні, та вищі – духовні. Для актуалізації вищої потреби потрібно більше попередніх умов, ніж для актуалізації низької потреби. А. Маслоу стверджує, що «для пробудження вищої потреби (наприклад любові) необхідне задоволення більшої кількості умов, ніж актуалізація потреби у безпеці. У більш загальному плані можна сказати, що «високе життя» значно складніше, ніж «низьке життя». Для того, щоб випробувати потребу в пошані і статусі, людина повинна взаємодіяти з великою кількістю людей, мати ширшу арену діяльності, ставити перед собою довготриваліші задачі, уміти оперувати більш різноманітними засобами та цілями. Отже, зазначає автор, життя на високих мотиваційних рівнях і задоволення вищих потреб приводить до більш сильного і більш природного, істинного індивідуалізму, усвідомлення свого «Я», і, як наслідок – самоактуалізовані люди відрізняються наявністю почуття любові до всього людства.
Американські дослідники Д. Куазес та Б. Познер у визначенні поняття «лідерство» акцентують увагу на відносинах: «лідерство – це відносини між тими, хто прагне йти вперед і тими, хто слідує за ними»[7].
Лідерство - один із проявів влади, право висувати керівника, який здійснює дану владу в межах своїх повноважень. Влада виступає можливістю дії, характеристикою тих відносин, які склалися між людьми. Американський дослідник Р. Джойнер указує, що «влада – це здатність виявляти силу, щоб виконати поставлену мету. З усіх шляхів, через які цього можливо досягнути, найбільш ефективним є лідерство. Ті, хто розуміють основні принципи лідерства – формують світ…Ті, хто не розуміють лідерства і не використовують його, будуть знаходитись у підпорядкуванні»[8].
Шведські дослідники Б. Карлоф та С. Седерберг дають наступне визначення лідерства: «Лідерство — це складний термін, воно може асоціюватися з людиною (її якостями), процесом (у якому ведуть «послідовників») або продуктом (результатом діяльності людини)»[9].
Таким чином, лідерство — це не тільки особисті якості, не повноваження, не мотивація і не ідеологія, як воно іноді помилково трактується в перекладеній літературі. В першу чергу, лідерство - це система взаємостосунків в групі, коли одна людина (лідер) виступає з ініціативою і бере на себе відповідальність за дії групи і їх можливі наслідки, а інші (послідовники) готові слідувати запропонованій ініціативі і прикладати для цього значні зусилля.
Лідерство в управлінській системі можливо розглядати як певний статус, соціальну позицію чи керівну посаду, пов’язану з прийняттям рішення. Таке визначення лідерства тісно пов’язане зі структурно-функціональною, достатньо складною організацією суспільства в якому існує достатньо розвинута система соціально-політичних позицій та ролей. Посада, обіймана тією чи іншою особою в управлінській сфері і надає їй статус лідера.
Лідерство також можливо розглядати як систему впливу на інших людей, хоча означене визначення передбачає наступні особливості:
1. необхідно, щоб вплив був постійним, до лідерів не можна приписувати людей, що створили один вплив на діяльність людей в групі;
2. керівний вплив лідера повинен здійснюватися на групу, партію, рух з розповсюдженням на все суспільство чи його більшість;
3. лідера відрізняє явний пріоритет у впливі;
4. вплив лідера опирається не на силу, а на авторитет чи визнання, а на авторитет чи визнання правомірності керівництва[10].
Як підсумок, лідерство можна визначити як одну з форм міжособистісної взаємодії між учасниками певного соціального процесу для вирішення загального завдання. Сама ж структура лідерства складається з чотирьох основних елементів, які постійно змінюються у взаємодії один із одним. Цими елементами є: по-перше, визначення особистісних рис лідера, тобто, наявні тільки йому здібності та можливості в розв’язанні поставленої мети. По-друге, послідовники лідера, які також володіють психологічними здібностями та можливостями для реалізації визначених завдань. По-третє, конкретна історична ситуація, у контексті якої відбувається процес взаємодії. По-четверте, поставлене завдання та шляхи його розв’язання.
Враховуючи те, що визначення особистісних рис лідера та його послідовників потребує детального аналізу (здійсненого в наступних підрозділах посібника), зупинимось на питання лідерської ситуації і його завдання. Ситуація – це набір відносин, установок і цінностей, з якими лідеру потрібно мати справу і завдяки якому забезпечується успіх діяльності групи. Дослідники до основних характеристик ситуації відносять:
1. структуру міжособистісних відносин в середині організації;
2. властивості, що притаманні даній організації;
3. риси культури, до якої належать члени даної організації;
4. внутрішні та зовнішні умови, в яких існує і діє дана організація;
5. цінності та відносини, що створені і розвинуті даною організацією.
Ситуація може змінюватися під впливом різноманітних факторів: виникнення нових умов, зміни складу, зміни міжособистісних відносин тощо. І в таких випадках значення лідера зростає завдяки його здатності застосовувати свої особистісні якості залежно від ситуації, що змінюється.
Процес лідерства неможливий без чітко сформульованого завдання, яке визначає діяльність групи та її лідера. Завдання стає досить важливим стимулюючим фактором для лідерства. Завдання постійно постає як можливість для прийняття важливих рішень, породжує масу вчинків, що направлені на утвердження лідерства і лідера. Таким чином, фіксуються взаємозв’язки, взаємодія й взаємовплив елементів лідерства (лідер, послідовники, середовище, мета (завдання)), які не є набором особистих якостей або здібностей індивіда, – це вид міжособистісних відносин, що проявляється через цілеспрямовані або навмисні впливи й динаміку процесу лідерства і набуває різноманітних форм залежно від ситуації, цілей і завдань, міжособистісного сприйняття, оцінок і відносин.
1.2. Основні наукові підходи до визначення поняття «лідер»
Поняття «лідер» і «лідерство» у сучасній науковій літературі розглядаються як взаємопов’язані, адже постать лідера розкривається в лідерстві як процесі його реалізації. Розрізняючи поняття «лідер» і «лідерство», можемо зазначити, що запозичений з англійської мови термін leadership означає поведінку керівника, який спонукає підлеглих мобілізовувати свої сили і здібності ради досягнення поставленої задач, а термін «leader» в перекладі звучить як „той, що веде”, „провідник”, «вождь» тощо.
Зокрема, у «Великому англо-українському словнику» leadership перекладається буквально як керівництво, а leader – як керівник, вождь, командир.
Загалом, лідер – це член групи, за яким вона визнає право приймати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найбільш авторитетна особа, що реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємин в групі. Тобто, лідером є особа в певній групі (організації), що має найбільший загальновизнаний авторитет, володіє впливом, який проявляється в її здатності до управління; член групи, за яким вона визнає право ухвалювати відповідальні рішення в значущих для неї ситуаціях, тобто найбільш авторитетна особа, що реально відіграє центральну роль в організації спільної діяльності і регулюванні взаємин в групі. З психологічної точки зору, лідер – це авторитетна особа, якій група за певних обставин надає право приймати важливі рішення, що відповідають інтересам групи і визначають напрям та характер її діяльності.
Зокрема, у «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» за редакцією В. Бусел, подається наступне його визначення: «лідер – той, хто стоїть на чолі політичної партії або іншої певної суспільної організації; вождь, керівник. Той, хто посідає провідне місце серед інших, подібних»; а «лідерство – становище, обов’язки, діяльність лідера».
У словнику понять та термінів «Соціологія» термін «лідер» отримує наступне визначення: «авторитетний член групи, організації, суспільства, який виконує роль організатора, ініціатора групової взаємодії і який сприймається даною спільнотою людей завдяки його здібностям вирішувати важливі для неї проблеми і завдання». Термін «лідерство» визначається як «процес, під час якого певні члени групи здійснюють мотивування діяльності всієї групи, ведуть її за собою»[11].
С. А. Кравченко наводить найбільш вживану типологію лідерів – leader authoritarian - лідер з абсолютною владою; leader bureaucratic – лідер, авторитет якого ґрунтується на його соціальному становищі та обумовлюється його статусними характеристиками; leader charismatic - лідер, який займає позицію домінування з огляду на приписувані йому виняткові якості; leader democratic – лідер, який обіймає позицію домінування завдяки своєму вмінню переконувати членів групи та виражати їхні інтереси.[12]
Щодо поняття «релігійний лідер», то означене поєднання у науковій довідковій літературі відсутнє. Хоча варто зазначити, що у «Великому англо-російському словнику релігійної лексики» А. Азаров наводить російський аналог поняття «leader» як «доместик» - в протестантській інтерпретації «керівник домашньої церкви»[13].
Таким чином, лідером є такий член групи, який висувається в результаті взаємодії членів групи для організації групи при рішенні конкретної задачі в конкретній ситуації, приймаючи на себе певні функції. Він демонструє вищий, ніж інші члени групи, рівень активності, участі, впливи на поведінку інших. Решта членів групи приймає лідерство, тобто будують з лідером такі відносини, які припускають, що він вестиме, а вони будуть відомими. Основне завдання лідера – стимулювати групу, націлювати її на рішення певних задач, піклуватися про засоби, за допомогою яких ці задачі можуть бути вирішені.
Лідер – це особистість, яка володіє владною схильністю (природною чи набутою в процесі самовдосконалення), даром впливати на інших та підкоряти їх своїй волі задля реалізації певної мети. В соціально-філософській думці існує два підходи до розуміння лідерських навичок. Згідно з першим, здатність до лідерства є соціально-набутою, тобто, через життєвий досвід і освіту він навчається майстерності соціального впливу. Згідно з протилежною тезою так званого вродженого лідерства вважається, що лідера відрізняє від більшості здатність владного впливу, яка визначається не кількістю прожитих років, а природною схильністю, вдосконаленою життєвим досвідом.
Найбільш оптимальною є позиція американського дослідника Ф. Кардела, який зазначає: «Лідерами народжуються чи ними стають? Я стверджую, що вірно те, й інше. Лідерство - це один із багатьох архетипічних образів і джерел нашої загальної здатності до життя і прояву. Це один із керівних принципів і джерел безперервної еволюції на нашій планеті. Без керівництва і розвитку цього джерела неможлива ні еволюція, ні майбутнє. Кожний із нас відіграє певну роль у системі речей. Кожен із нас має свою функцію і виконує певну роль у процесі продовження або припинення життя як такого. У цьому значенні всі ми так чи інакше є лідерами - у сім'ях, колективах, школах, на робочому місці та у світі. Є багато варіантів лідерства. Кожен із них відповідає певним потребам, незалежно від того, чи є це особиста, професійна або соціальна сфера, чи щось більш своєрідне або творче»[14].
З нашої точки зору, постать лідера варто аналізувати з кількох позицій - психологічних, організаційних, соціальних. Психофізичні особливості полягають насамперед у характеристиках фізичного здоров'я лідера, традиційних і нетрадиційних. До перших належать соматичний стан, вік, біологічна здатність лідера до переживання стресів, невпевності тощо. Коли ці властивості відсутні, то це може призвести до зменшення ініціативності, появі підозрілості, а через це до ізоляції лідера, схильності до опори лише на «своїх», «вірних» та «надійних» людей. Ідеальний стан — це коли лідер здоровий від природи, не хворіє, має нормальний тиск, зір, слух, стандартну сексуальність, не схильний до ожиріння, тривкий до значних фізичних навантажень. До нетрадиційних показників відносять індивідуальні показники біоритмів, тобто у певні дні, що називаються несприятливими, людина особливо чуйна на негативні явища, які іноді можуть спричинити стреси і, навіть, серйозні захворювання.
За розпорядчо-організаційними якостями лідери добрі організатори, вміють приймати рішення та трансмісіювати їх своїм прибічникам, як правило, кожен лідер прагне стати провідником, очолити групу, організацію, що є нормальним, оскільки таке бажання є ознакою психічної повноцінності.
Психіка лідера базується на постійному бажанні бути першим, засвідчувати активність, ініціативність, висунення ідей, опрацювання певної стратегії й намагання, чи краще — докладання всіх зусиль для втілення всього цього в життя. Лідер не боїться брати на себе відповідальність за долю людей, організації, яку він очолює, він здатен на ризик і не боїться діяти, і тут можна виділити кілька психологічних парадоксів. Суть першого полягає в тому, що не прагнути лідерства — неможливо, але лідера не призначають, а обирають, як лише сформувалася певна суспільна група, так члени групи (свідомо чи несвідомо) визнають когось за провідника, довіряють йому, визнають його неабиякі особисті переваги, а навіть захоплюються ним, більше того — часом люблять його. Другий парадокс — лише людина вирішила боротися за роль лідера, вона тут же втрачає свій шанс, причому чим старанніше та активніше вона буде боротися за лідерство, тим більше буде віддалятися від мети. Як неможливо часом одній людині поважати та любити іншу, так неможливо змусити людей, щоб вони визнавали когось за лідера. Третій парадокс — як правило, лідер своє становище, статус не закріплює документально, на відміну від керівника, статус якого підтверджується певним наказом, законодавчим актом. Тобто лідер — це той, за ким група визнає право приймати важливі рішення від імені групи.
Для лідерів характерні певні розсудливо-розумові особливості, наприклад залишити якусь проблему невирішеною означає мати джерело постійного неспокою, оскільки лідер переконаний, що зобов'язаний прийняти рішення та домагатися його виконання. Розсудливість проявляється й у встановленні певних термінів, в межах яких проблеми повинні бути вирішені, лідер діє за певною стратегією: він висуває ідеї, і все своє життя наданий період підпорядковує їхній реалізації. Ця позаісторична особливість, що притаманна лідерам ще з античності й до наших днів. Лідер тому діє цілеспрямовано, він орієнтований насамперед на результат. Для нього притаманні добре продумані наперед (на кілька кроків), сплановані вчинки, логічний підхід до проблем, прорахунки різних варіантів розвитку подій. Це не означає, що лідер не емоційна людина, але він вміє керувати своїми емоціями, і в суспільному середовищі постає як актор, який, приймаючи рішення, діє раціонально, але відслідковує або вловлює інтуїтивно момент самого акту рішення[15].