Чи зменшується важливість праці?

"Кожен має право на працю", — записано в Загальній Декларації людських прав ООН, проголошеній після другої світової війни. На той час це означало право на оплачувану роботу. Однак, якщо тенденція до широкомасштабного безробіття є довгостроковою, ця мета стає нездійсненною. Можливо, нам слід переосмислити природу оплачуваної роботи і, зокрема, те чільне місце, яке вона часто посідає в житті людей.

І працедавці, і працівники часто вважають безробіття неґативним явищем, проте такі погляди потребують вивчення. Зрештою, ототожнення понять "робота" та "оплачувана зайнятість" украй обмежує розуміння проблеми. Якщо хтось витрачає великі зусилля на улюблене заняття, скажімо, на створення чудового саду, то чому б не вважати це роботою? Слово "безробіття" з'явилося в ужитку наприкінці XIX століття; можливо, наприкінці XX століття воно б зникло, якби відсутність роботи не ототожнювалася з бездіяльністю взагалі. Чому б, як пропонують деякі оглядачі, не кваліфікувати всіх безробітних як самостійно зайнятих, і не надати субсидії тим, хто потребує їх для досягнення своїх цілей?

У всіх індустріалізованих країнах середня тривалість робочого дня поступово скорочується. Багато робітників досі працюють понаднормово, однак деякі уряди вже впроваджують нові обмеження на допустимий робочий час. Наприклад, у Франції понаднормовий час обмежується максимумом 130 годин на рік. У більшості країн офіційний пенсійний вік становить 65 років, однак, як видається, існує тенденція до раннього виходу на пенсію та скорочення тривалості середньої службової кар'єри (Вlyton, 1985). Ймовірно, що на пенсію виходитимуть більше людей у 60-річному віці або й раніше, якщо зможуть собі це дозволити.

Якщо обсяг часу, відведений на виконання оплачуваної роботи, й надалі зменшуватиметься, а потреба мати роботу втратить першочергове значення, то характер службової кар'єри може зазнати істотних змін. Наприклад, дедалі поширенішою практикою може стати розподіл робочих обов'язків або робота за гнучким графіком. Деякі аналітики з питань праці запропонували поширити практику річної відпустки через кожні сім років (подібно до тієї, що існує в університетах) і на працівників інших сфер з тією метою, щоб кожен, одержавши у своє розпорядження рік, міг навчатися або зайнятися самовдосконаленням в іншій формі. Можливо, дедалі більше людей братиметься до планування життя, тобто розподілу різних видів трудової діяльності (оплачувана, неоплачувана, повний чи неповний робочий день) на різних етапах свого життя. Так, дехто може вирішити поповнити ряди робочої сили тільки після здобуття формальної освіти та відповідного гарного відпочинку, наприклад, якоїсь подорожі. Багато людей можуть працювати неповний робочий день не тому, що бракує повно-оплачуваних робочих місць, а тому, що їм подобається такий режим.

Деякі нещодавні дослідження свідчать, що навіть за існуючих умов частково оплачувані працівники виказують вищий ступінь задоволеності роботою, ніж ті, хто працює неповний робочий день. Можливо, це тому, що більшість тих, що працюють неповний день, становлять жінки, котрих кар'єра не так цікавить, як чоловіків, і котрі відчувають велике полегшення, вирвавшись із домашньої рутини. Однак багато хто, як видається, винагороджує себе вмінням збалансувати робочі обов'язки та інші види діяльності і відтак тішитися різноманітнішим життям. Ще хтось може присвятити своє життя досягненню "вершин", з юних років до середнього віку повністю віддавшись службовим обов'язкам, а після цього розпочати нову кар'єру, яка його зацікавить.

Французький соціолог та соціальний критик Андре Ґорц запевняв, що в майбутньому оплачувана робота відіграватиме в людському житті дедалі меншу роль. Ґорц виходив з критичної переоцінки творів Маркса. На думку Маркса, робітничий клас, до якого належатиме дедалі більше людей, розпочне революцію, котра приведе до гуманнішого суспільного ладу, де праця посідатиме чільне місце серед втіх, що їх може дати життя. Перебуваючи на лівих позиціях, Ґорц, однак, заперечує цю думку. Замість перетворення робітничого класу на наймасовішу соціальну верству (як стверджував Маркс) та здійснення ним успішної революції, ми спостерігаємо фактичне його зменшення. "Сині комірці" зараз складають меншість у робочій силі, і їхня частка й далі скорочується.

На думку Ґорца, більше немає сенсу вважати, що робітники можуть захопити підприємства, частиною яких вони є самі, чи, тим більше, стати до керма держави. Годі наповажне сподіватися на трансформацію природи оплачуваної праці, оскільки вона організовується згідно з технічними міркуваннями, неминучими там, де економіка має діяти ефективно. Як зазначав Ґорц, "Питання сьогодні полягає в тому, щоб звільнитися від роботи..." (Gors, 1982, р. 67). Це надзвичайно важливо, особливо коли праця організована за принципами Тейлора або ж гнітюча чи нецікава в іншому розумінні.

Зростаюче безробіття разом із поширенням практики неповного робочого дня, аргументує далі Ґорц, вже створили паралельно з працівниками на стабільних робочих місцях так званий "неклас неробітників". Фактично до цього "некласу" належить більшість людей, оскільки частина населення на стабільно оплачуваній роботі у будь-який момент часу є відносно невеликою, якщо не брати до уваги неповнолітніх, пенсіонерів, хворих та домогосподарок, а також осіб, що працюють неповний день, або безробітних. На думку Ґорца, поширення мікротехнологій і надалі зменшуватиме число повно-оплачуваних робочих вакансій. Результатом, імовірно, буде ухил до заперечення "продуктивістської" орієнтації західного суспільства з акцентом на доброму стані здоров'я, економічним зростанням та матеріальним добробутом. У найближчі роки більшість населення дотримуватиметься різноманітних стилів життя за межами постійної оплачуваної роботи.

За Ґорцом, ми рухаємося до "дуалістичного суспільства". В одному його секторі з метою максимізації ефективності зосереджуватиметься виробництво та політичне управління. Другий сектор являтиме собою сферу, в якій люди займатимуться різноманітними видами неробочої діяльності, що даватимуть задоволення або сприятимуть самовдосконаленню.

Наскільки обґрунтований такий погляд? Наявність вагомих змін, що тривають у природі та організації праці, в індустріалізованих країнах не викликає сумніву. Існує ймовірність того, що дедалі більше людей розчаровуватиметься у "продуктивізмі" — приматі постійного економічного зростання та нагромадження матеріальних цінностей. Безперечно, варто, як це пропонує Горц, розглядати безробіття не тільки в неґативному світлі, але й як можливість жити власними інтересами та розвивати свої здібності. І все-таки, принаймні досі, проґрес у цьому напрямку незначний; нам ще далеко до прогнозованої Горцом ситуації. Там, де жінки домагаються кращих робочих місць, число людей, активно зацікавлених у ґарантованих оплачуваних посадах, не зменшуватиметься, а зростатиме. Для багатьох оплачувана праця залишається необхідною основою ґенерування матеріальних ресурсів для повноцінного життя.

Резюме

1. Робота — це виконання завдань, що вимагає розумових та фізичних зусиль і має за мету виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людини. Багато важливих видів праці, приміром, домашня або доброчинна праця, не оплачуються. Зайнятість — це робота, яка виконується в обмін на реґулярну заробітну платню. У всіх цивілізованих суспільствах праця е основою економічної системи.

2. Чітко вираженою характеристикою економічної системи сучасного суспільства є розвиток надзвичайно складного поділу праці.

3. Поділ праці означає поділ на різні заняття, котрі вимагають спеціалізації. Одним з результатів цього є економічна взаємозалежність: всі ми залежні один від одного у підтримці нашої життєдіяльності.

4. Одним з виявів цього є тейлоризм, або науковий менеджмент. Тейлор розділив роботу на прості завдання, які можна було виміряти в часі та організувати. Фордизм поширив принципи наукового менеджменту на масове виробництво, прив'язане до масових ринків. Фордизм і тейлоризм можна розглядати як системи низької довіри, що максимізують відчуження робітників. Система високої довіри дозволяє робітникам контролювати темп і навіть зміст своєї праці.

5. Протягом цього століття в системі зайнятості відбулися вагомі зміни. Особливо важливим було відносне розширення сфери розумової праці за рахунок праці фізичної. Проте інтерпретація цих змін залишається спірним питанням.

6. Професійні спілки, як і визнання права на страйк, є характерними рисами економічного життя у всіх країнах Заходу. Профспілки виникли як оборонна організація, покликана надати робітникам засоби контролю за умовами їхньої праці. Сьогодні профспілкові лідери дуже часто відіграють важливу роль у формуванні національної економічної політики, хоча нині в Британії ця роль не має того значення, що в минулому.

7. Природа жіночої праці зазнала відчутних перемін після розмежування робочого місця та домівки. Багато заміжніх жінок стають домогосподарками і вважаються непрацюючими, хоча час, витрачений ними на виконання домашніх обов'язків, може значно перевищувати робочі години їхніх чоловіків. Тепер оплачувану роботу виконує набагато більше жінок, ніж кілька десятиліть тому; однак жінки непропорційно стосовно чоловіків посідають низькооплачувані робочі місця.

8. Жінки домоглися великого успіху в подоланні гендерних стереотипів і, крім того, ведуть наступ на усталену думку, нібито вони переймаються справами родини більше, ніж власною кар'єрою. Водночас, незалежно від відсотка жінок на оплачуваних посадах, вони все одно виконують основну частку хатньої праці задля підтримання домашнього господарства та виховання дітей.

9. В індустріалізованих країнах у XX столітті періодично виникала проблема безробіття. Оскільки праця є конструктивним елементом психологічного складу особи, досвід безробіття часто дезорієнтує. Можливо, вплив нових технологій і надалі сприятиме зростанню показників безробіття.

10. Дехто говорить про прихід "портфельного працівника", який має "портфель" різноманітних навичок і може легко переходити з однієї роботи на іншу. Такі працівники є, проте для більшості з них "гнучкість" швидше асоціюється з низькооплачуваними посадами й обмеженою кар'єрною перспективою.

11. У природі та організації праці нині відбуваються значні зміни, які в майбутньому, можливо, матимуть ще важливіше значення. І все-таки оплачувана робота залишається для багатьох людей головним способом ґенерування ресурсів, необхідних для повноцінного життя.

Додаткова література

Godfried Engbersen et al., Cultures of Unemployment: A Comparative Look at Long-Term Unemployment and Urban Poverty (Boulder, Colo.: Westview, 1993). Дискусія питання, наскільки довготривале безробіття розвиває "культуру бідності".

Keith Grint, The Sociology of Work: An Introduction (Cambridge: Polity Press, 1991). Дуже корисний підручник, в якому розглядаються найважливіші аспекти вивчення праці в сучасних суспільствах.

Ray Pahl, Divisions of Labour (Oxford: Blackwell, 1984). Важлива дискусія про роботу, домашнє господарство та сім ю.

Andrew Sayer and Richard Walker, The New Social Economy (Oxford: Blackwell, 1992). Корисне дослідження впливу нововведень на природу сучасного промислового виробництва.

Neil J. Smelser and Richard Swedberg (eds), The Handbook of Economic Sociology (Princeton: Princeton University Press, 1994). Хороша загальна хрестоматія з соціології економічного життя.

Важливі терміни

• неофіційна економіка • системи високої довіри

• доброчинна праця • автоматизація

• заняття (професійне. — Ред.) • гнучке виробництво

• економічна система • система зайнятості

• технологія • профспілка

• економічна взаємозалежність • страйк

• тейлоризм • домашня, робота

• фордизм (домашня праця)

• системи низької довіри • "портфельний працівник"