Основні поняття і терміни розділу

Етнометодологія — напрям дослідження способів інтер­претації, розуміння і впорядкування довколишнього світу індивідами у ситуаціях повсякденних взаємодій. Теорія експеримен­тально виявляє "фонові очікування" — ознаки повсякденного життя, які беруться на віру, не аналізуються, є імпліцитними, відомими, природними. Члени суспільства використовують їх як схему сприйняття й інтерпретації світу, а також як засади прак­тичної дії, що організовують і впорядковують ситуацію взаємодії. Головним предметом етнометодології є спільні, ординарні мето­ди, які люди використовують, описуючи власну діяльність та діяльність інших. Через методи здійснюється пошук спільних, загальноприйнятих правил взаємодії, які роблять поведінку "пояснимою", "описовою", звичною для індивідів.

Повсякденне життя — інтерсуб'єктивний, спільний світ, що переживається всіма людьми і в якому індивід може вільно орі­єнтуватися. Буденні взаємодії, об'єкти, явища сприймаються суб'єктами як нормальні, звичні, впорядковані, зрозумілі. Повсяк­денне життя — форма існування суспільства і людини й водно­час процес, у якому вони формуються та розвиваються.

Соціальний обмін — особливий тип соціальних дій, що скла­дається із взаємно винагороджуваних реакцій людей. Об'єктом соціального обміну можуть бути матеріальні (товари, гроші, еконо­мічні послуги) і нематеріальні (схвалення, повага, любов, престиж, вчинки) цінності. Під час "постійних переговорів" у ситуації взаємодії (обміну) люди прагнуть отримати максимальну вина­городу і мінімізувати витрати й вкладення. Кожний індивід як раціональний учасник взаємодії калькулює прибуток як різни­цю між винагородою та витратами і вкладеннями, а також зважує кілька можливих альтернатив поведінки.

Теорія соціальної драматургії використовує театральну тер­мінологію, надаючи їй соціологічного змісту. Буденне життя роз­глядається як суцільний ланцюг соціальних ситуацій, що нага­дують драматичні спектаклі, в яких люди постійно "показують себе". Соціальні актори як виконавці численних ролей прагнуть створювати й підтримувати схвальне враження у глядачів за допомогою різноманітних засобів: художнього оформлення спек­таклю, зовнішності та манери поведінки. Усі актори намагають­ся майстерно подати себе, досягти мети й водночас розгадати справ­жню сутність і наміри соціального партнера.

Теорія соціального обміну трактує повсякденне соціальне життя як процес, у якому індивіди задовольняють потреби один одного завдяки постійному обмінові різноманітними вигодами.

Рекомендована література

Бекк-Виклунд М. Феноменология: мир жизни и обыденного знания // Современная западная социология: теории, тради­ции, перспективы / Ответ, ред. П. Монсон. — СПб.: Нотабене, 1992. — С. 71 — 106.

Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реально­сти. — М.: Медиум, 1995.

Гейзшга Й. Homo Ludens. — К.: Основи, 1994.

Гофман И. Представление себя другим в повседневной жиз­ни. — М.: Канон-Пресс, 2000.

Гофман Э. Представление себя другим // Современная зару­бежная социальная психология. Тексты. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 188—196.

Ионин Л.Г. Понимающая социология. — М.: Наука, 1979. — С. 138—164.

Кравченко Е.И. Эрвин Гофман. Социология лицедейства. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1997. — 222 с.

Ручка АА., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. — К.: Наук, думка, 1992. — С. 181—198.

Тернер Дж. Структура социологической теории. — М.: Про­гресс, 1985. — С. 271—384, 418—431.

Филмер П. Об этнометодологии Гарольда Гарфинкеля // Новые направления в социологической теории. — М.: Прогресс, 1978. — С. 328—375.

Хоманс Дж. Социальное поведение как обмен // Современ­ная зарубежная социальная психология. Тексты. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1984. — С. 82—91.

Человек и общество. Хрестоматия. — К.: Ин-т социологии НАН Украины, 1999. — Гл. 5.

Шюц А. Структура повседневного мышления // Соц. иссле­дования. — 1988. — № 2. — С. 129—137.

Understanding Everyday Life: Toward the Reconstruction of Sociological Knowledge / J.D. Douglass (ed.) — Chicago: Aldine, l970.