Iv. наслідки розірвання шлюбу.

1. Доля невповнолітніх дітей та непрацездатних батьків.

Розлучення тягне за собою наслідки, яким норми про розірвання шлюбу надають важливого значення.

Одним з найважливіших питань шлюбнорозлучного процесу є питання про долю неповнолітніх дітей. Ні одна справа про розірвання шлюбу в суді між членами подружжя, які мають неповнолітніх дітей, не може бути розглянуто без того, щоб суд не вияснив питання про долю дітей.

Перш за все суд повинен визначити, з ким залишаються неповнолітні діти. Згідно зі ст.69 КпШС України суд виходить з інтересів дітей і умов їх нормального розвитку та виховання. При цьому, якщо дитина досягла десяти років, суд повинен з'ясувати у неї, при кому з батьків вона бажає залишитися. Висловлене дитиною бажання не є обов'язковим для суду, якщо суд визначає, що залишиння дитини при тому з батьків, на якого вона вказує, не відповідає її інтересам.

Якщо суд визнає, що батьки не можуть забезпечити належного виховання дитини, він постановляє рішення про передачу дитини на опікування органів опіки і піклування. Такі випадки останнім часом частішають: суд застосовує ці міри, як правило, тоді, коли члени подружжя, які розлучаються, вели аморальний спосіб життя, не займались вихованням дітей, а тому залишення неповнолітніх при одному з батьків несумісне з інтересами дітей.

При розгляді спорів про дітей у суді наявність письмового висновку органів опіки і піклування про те, з ким зі сторін повинна бути дитина, а також участь представника органів опіки і піклування та прокурора в судовому засіданні є обов'язковим.

При розірванні шлюбу вирішується питання про утримання дітей. Згідно зі ст.80 КпШС України батьки зобов'язані утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги. При ухиленні батьків від цього обов'язку кошти на утримання дітей стягуються з них в судовому порядку.

Ст.82 КпШС встановлює розмір аліментів, що стягуються з батьків на неповнолітніх дітей: на одну дитину — чверть; на двох дітей — третину; на трьох і більше дітей — половину заробітку (доходу) батьків, але не менше 1/2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян на кожну дитину.

Розмір цих часток і мінімальний розмір аліментів може бути зменшено судом, якщо у того з батьків, який зобов'язаний платити аліменти, є інші неповнолітні діти, які при стягненні аліментів у встановленному ст.82 розмірі виявилися б менш забезпеченими матеріально, ніж діти, які одержують аліменти, а також у випадках, коли той з батьків, з якого стягуються аліменти, є інвалідом першої чи другої групи, або коли діти працюють і мають достатній заробіток, або з інших поважних причин.

Суд вправі зменшити розмір аліментів або звільнити від їх сплати, якщо діти перебувають на повному утриманні держави або громадської організації.

Ст.89 КпШС України закріплює розмір аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей. При стягненні аліментів на непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги, розмір аліментів визначається у частковому відношенні до заробітку (доходу), виходячи з матеріального і сімейного становища особи, з якої стягуються аліменти, і особи, що одержує їх.

Розмір не може перевищувати на одну дитину — чверті, на двох дітей — третини, на трьох і більше дітей — половини заробітку (доходу) батьків і не може бути меншим 1/2 неоподаткованого мінімуму доходу громадян на кожну дитину.

Якщо члени подружжя, які розлучаються, питання про утримання дітей вирішили добровільно і у втручанні суду не має потреби, суд вирішенням питання про стягнення аліментів не займається. Однак тут, виходячи з турботи про охорону інтересів дитини, суд зобов'язаний перевірити законність умов, на котрих члени подружжя узгодили свою участь в матеріальному забезпеченні неповнолітніх дітей.

При розгляді справи про розлучення суд повинен вияснити питання про матеріальне забезпечення недієздатного члена подружжя.

Ст.32 КпШС України вміщує такі норми: "Подружжя повинно матеріально підтримувати один одного. В разі відмови в такій підтримці той з подружжя, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, а також дружина в період вагітності і протягом трьох років після народження дитини мають право по суду одержувати утримання (аліменти) від другого з подружжя, якщо останній спроможний його надати…". В цій же частині даної статі встановлено, що це право зберігається і після розірвання шлюбу.

Один з розведеного подружжя, який потребує матеріальної допомоги, також має право на утримання, якщо він став непрацездатним протягом одного року після розірвання шлюбу. Якщо подружжя перебувало довгий час у шлюбних відносинах, суд вправі стягнути аліменти на користь одного з розведеного подружжя і в тому разі, коли він досяг пенсійного віку не пізніше п'яти років з моменту розірвання шлюбу.

Існують випадки, коли суд може звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатний і потребує матеріальної допомоги, або обмежити цей обов'язок строком. Вони закріплюються ст.35 КпШС України:

1) нетривале перебування подружжя у шлюбних відносинах;

2) негідна поведінка у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги;

3) якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами чи вчинення ним злочину.

Викладені питання відносяться до тих, вирішення котрих у відповідності з діючим законодавством є обов'язковим для суду в шлюбнорозлучному процесі.

2. Майнові відносини.

Одним з цікавих питань, які виникають при розірванні шлюбу є майнові спори. Найчастіше між членами подружжя не досягається згода про поділ майна, тому в КпШС України виводиться місце нормам, які регулюють ці питання.

За проханням членів подружжя або одного з них суд зобов'язаний при винесенні рішення про розірвання шлюбу превести розділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. Спільною сумісною власністю є те все майно, що було нажито подружжям за час шлюбу.

Поділ спільного майна подружжя відбувається у відповідності до ст.29: суд, за позовом, коли не досягнуто згоди, може постановити рішення про поділ майна в натурі, якщо це неможливо без шкоди для його господарського призначення і про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки з кожного подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позивної давності.

В разі поділу майна, згідно з ст.28, частки кожного з членів подружжя визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд може визначити майно, нажите кожним їз подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

При поділі майна подружжя не враховується роздільне майно подружжя. Майно, яке належало кожному з подружжя, а також одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном. Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або умовних затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (ст.25 КпШС).

Речі професійних занять кожного з подружжя (музичні інструменти, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя.

У разі поділу спільного сумісного майна суд може присудити ці речі одному з подружжя, в користуванні якого вони були, з покладанням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми (ст.26 КпШС).

При розірванні шлюбу майнові та інші спори вирішуються судом на підставі чинного законодавства з урахуванням умов шлюбного контракту, якщо такий є.

Шлюбний контракт — це угода, яка укладається членами подружжя, в якій передбачаються майнові права і обов'язки подружжя, зокрема, питання, пов'язані з правом власності на рухоме та нерухоме майно, яке придбане до шлюбу, так і під час шлюбу, та майно одержане в дар чи успадковане одним з подружжя.

Розгляд у шлюбнорозлучному процесі позовів третіх осіб до подружжя про стягнення грошових сум, право на майно або його поділ, а також майнові спори подружжя, по яких до участі у справі повинні залучатись треті особи (наприклад, про виділ частки з майна селянськго (фермерського) господарства або з іншої спільної, крім подружжя, власності), законом не передбачений. Не підлягає також розгляду в шлюбнорозлучному процесі позов одного з дружин про витребування особистого майна, за винятком випадків, коли воно включено до складу спільного майна, але інший з дружин цю обставину оспорює. Разом з тим не виключається можливість розгляду в такому процесі вимог одного з подружжя про визначення за ним права на певну частку паю або квартири, які є спільним сумісним майном подружжя.

При винесенні рішення про відмову в задоволенні позову про розірвання шлюбу, закриття провадження через відмову від позову або примирення подружжя, позови по спорах про дітей, стягнення аліментів та поділ майна, якщо вони заявлялися з додержанням передбачених ст.137 ЦПК України правил одночасно з позовом про розірвання шлюбу, а також помилково прийняті позови третіх осіб підлягають відповідно до ст.145 ЦПК України виділенно із справи і розглядаються самостійно, на загальних підставах.

3. Інші юридичні наслідки

Розірвання шлюбу тягне за собою припинення на майбутнє особистих правовідносин, які виникли в шлюбі між членами подружжя.

В ст.43 КпШС встановлюється, що один з подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем, або на його вимогу при реєстрації розривання шлюбу органами запису актів громадського стану йому присвоюється дошлюбне прізвище. При розірванні шлюбу в суді питання про зміну прізвища одного з подружжя не ставиться.

З розірванням шлюбу втрачаються і права, які передбачені законодавством інших галузей права: наприклад, право на отрамання пенсійного забезпечення, на отримання спадку після смерті колишнього чоловіка (дружини), відшкодування шкоди, яка сталася внаслідок смерті колишнього чоловіка (дружини) — годувальника та інші.

Реєстрація

В Кодексі про шлюб та сім'ю України встановлюється час припинення шлюбу в разі розлучення (ст.44). Шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах запису актів громадського стану.

Реєстрації розірвання шлюбу присвячується глава 23 Кодексу.

Реєстрація розірвання шлюбу проводиться за місцем проживання подружжя або одного з них (ст.179).

Реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду провадиться по пред'явленні подружжям або одним з них копії судового рішення, що набрало законної сили, а також квитанції про сплату встановленної судом суми (ст.120).

Реєстрація розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей проводиться на підставі їх заяви, в якій повинно бути зазначено про відсутність у подружжя неповнолітніх дітей.

У цих випадках оформлення розлучення і видача подружжю свідоцтва про розірвання шлюбу проводиться після закінчення одного місяця з дня подачі подружжям заяви про розлучення (ст.181).

Реєстрація розірвання шлюбу в органах ЗАГСу, яке проводиться з особами, передбачиними ст.42 КпШС відбувавається за заявою одного з подружжя безвісно відсутнім або недієздатним внаслідок душевної хвороби чи недоумства або копії вироку суду (виписки з вироку) про засудження його до позбавлення волі на строк не менше до трьох років.

Відділ запису актів громадського стану повідомляє про подану заяву другого з подружжя, який перебуває у місцях позбавлення волі, або опікуна недієздатного і встановлює у повідомленні строк, у який слід сповістити, чи є спір про дітей, про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, або сплату аліментів одного з подружжя, який потребує матеріальної допомоги.

При одержанні повідомлення про відсутність спору або неодержанні відповіді в установленний строк відділ запису актів громадського стану реєструє розірвання шлюбу.

У паспортах або в документах, що замінюють паспорти осіб, які припинили шлюбні відносини, робиться відмітка про розірвання шлюбу.

Пропозиції

На мій погляд, необхідно зробити деякі кроки в напрямку реформування нормативної бази, що регулює примирення шлюбу. Як вже зазначалось, процес розірвання шлюбу дещо спрощенний.

Цього можна уникнути шляхом зміни деяких норм.

1. Перш за все, в ст.40 доповнити положення про те, що позовна заява обов'язково повинна містити якнайширший перелік обставин, яким обгрунтовується позов; а також грунтовні докази, що стверджують позовні вимоги. Таким чином, ст.40 КпШС України буде в такому вигляді: "При розгляді справи про розірвання шлюбу суд повинен установити дійсні мотиви розлучення, з'ясувати фактичні взаємини подружжя і зобов'язаний вжити заходів до їх примирення.

Суд не може порушити справу, якщо позовна заява не містить широкого переліку обставин, якими обгрунтовується позов; а також грунтових доказів, що стверджують позовні вимоги.

Шлюб розривається тільки в тому випадку, коли судом, попри всі його заходи, буде встановлено, що дальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стало неможливим…".

2. Заходи до примирення вцілому сприяють меті збереження сім'ї. Але тут виникає проблема виконання цих заходів. На мій погляд, з одного боку державі необхідно виділити кошти на створення органу з питань розлучень, який буде займатись не тільки примиренням подружжя, але й роз'ясненням громадянам важливості укладення шлюбу та тяжких наслідков його розірвання. Цей орган можуть складати соціологічно-психологічні, ідеологічні, наукові служби, робота яких буде спримована на захист, збереження та зміцнення сім'ї та шлюбу в Україні. Але в умовах кризових явищ в економіці нашої держави такий захід є найважливішим.

3. Як вже зазначалось, чоловік згідно зі ст.38 КпШС не має право без згоди дружини порушувати справу про розірвання шлюбу під час вагітності дружини і протягом одного року після народження дитини. Цей срок треба збільшити до трьох років, що буде сприяти захисту, перш за все, материнства. Крім того, як відомо діти зближують членів подружжя, тому цей захід буде, одним із шляхів до їх примирення.

4. Наступним кроком повинно бути вилучення ст.41 КпШС. Я вважаю, що при взаємній згоді на розрівання шлюбу подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, розривання шлюбу повино проводитися в судовому порядку з встановленням дійсних мотивів розлучення, з'ясування фактичних взаємин подружжя. На мій погляд, це буде сприяти зміцненню кожної української сім'ї.

Перераховані вище положення дуже незначні, порівняно з самою роботою суду у цих справах. Судді, що ведуть шлюбнорозлучні процеси повині усвідомлювати важливу роль міцної стабільної сім'ї в Україні, не допускати спрощення і порушення процесуальних вимог законодавства при розгляді цих справ.

Висновок

Сьогодні на Україні скалалася складна ситуація — катастрофічно зменшується населення нашої Батьківщини. За неофіційними данними воно складає близько 48,9 млн. чоловік, порівняно з 52 млн. у 1991 році. Можу з впевненністю сказати, що вже майже 10 років триває демографічна зима. Очевидно, що необхідно негайно запровадити вдалу державну програму по збереженню населення України, і розпочати необхідно з найголовнішого — зі збереження кожної української сім'ї.

Сім'я, дитинство, материнство охоронюється в Україні. Необхідно, щоб встановленний діючим законодавством судовий порядок розірвання шлюбу дійсно служив цій меті. Цього можна досягти тільки при ефективній і досконалій (відповідно до чинного законодавства) діяльності судових органів. Вони повинні підвищити ефективність запобіжно — виховної дії шлюбнорозлучних процесів і всебічно сприяти дальшому зміцненню сім'ї.

Накінець, вважаю, що мета, яка ставилися при написанні курсової роботи, досягнуто.

Проаналізовано нормативну базу, досліджено те, як може розриватися шлюб, які наслідки цього, як проводиться реєстрація та інші.

В процесі написання отримано грунтовні, системні знання.