Наука - багатомірне соціальне явище

НАУКА - СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ

Наука - об'єкт соціологічного дослідження

У сучасних умовах дослідження проблем суті науки, її гуманіс­тичних, світоглядницьких, методологічних засад, шляхів розвитку та функціонування, глибини та характеру впливу на суспільне життя й долю людства мають надзвичайну актуальність, велику теоретичну й, особливо, практичну значущість. Це зв'язано з бурхливим роз­витком науково-технічної революції, що привело до перетворення науки у безпосередню продуктивну силу, зростання її всебічного впли­ву, на суспільне життя, глобалізацію її соціальних результатів, наслід­ків. Отже, наука — не просто система знань, а й процес їх одержання та застосування; наука — результат спеціалізованої діяльності, що здійснюється з метою досягнення певних результатів і просування тієї чи іншої галузі виробництва або соціальної сфери суспільства.

Наука - багатомірне соціальне явище

Наука - продукт світового розвитку і має загальнолюдський характер. На рубе­жі третього тисячоліття наука та техніка дедалі більше перетворюються на фундамент сучасної цивілізації, проникають у мікро- та макрокосм, глибинні основи життя приро­ди та людини. Прогрес науки й майбутнє людства невід'ємно пов'язу­ються в суспільній свідомості. Проте сучасний науково-технічний розвиток викликав не тільки позитивні, але й негативні явища, що мають глобальні масштаби. Це веде до досить нерівнозначного сприй­няття науки, коли деякі її відкриття не тільки хвилюють уяву, але й викликають розгублення, навіть лякають сучасну людину. Потреба обміркування нового обрису науки, що складається в умовах нау­ково-технічної революції, веде до становлення й, навіть, своєрідно­го «вибуху» наукознавства як комплексного засобу самопізнання науки. У межах наукознавства поєднуються різногалузеві дослід­ження сучасної .науки, серед яких соціологічна проблематика зай­має дедалі значніше місце. У наукознавстві — сукупності різних нап­рямків, типів дослідження науки виділяють шість основних. По-перше, логіко-гносеологічні дослідження науки, предмет яких — особисто наукове знання, його структура, логіка та діалектика роз­витку. По-друге, історико-наукові дослідження, що акцентують увагу на конкретно-історичному процесі розвитку науки й окремих її про­явах. По-третє, соціологічні дослідження науки. По-четверте, дос­лідження економічних проблем розвитку та функціонування нау­ки. По-п'яте, вивчення психологи наукової творчості. По-шосте, наукометричні дослідження як засіб кількісної інтерпретації про­цесів у науці.

Незважаючи на бурхливий та різнобічний розвиток наукознавс­тва, досить адекватне визначення науки в різних галузях її пізнан­ня ще не вироблено, а філософ Джон Бернал вважає визначення суті науки взагалі неможливе, навіть безглузде. Така ситуація пояснюється тим, що в різних історичних та соціокультурних умовах статус науки надавався не тільки різним, а й навіть протилежним видам знання та пізнавальній діяльності. Існує велике різноманіття систем знань, за якими закріплена назва тієї чи іншої науки й які, на перший погляд, мало схожі між собою. Існує різноманіття вихід­них методологічних засад визначення науки. Чи можна подолати ці труднощі? Здається, варте дотримуватись попередніх умов визначен­ня науки: розглядати її як функціонуючу систему, що розвивається, визначати науку стосовно до найрозвиненіших та складніших її форм, а якщо неможливо виробити її стисле багатофункціональне визначення, то можливо й необхідно виділити систему її відмінних ознак.

Виділяють специфічні ознаки науки: по-перше, безпосередня ме­та науки— опис, пояснення, передбачення процесів та явищ дій­сності, що становлять предмет її дослідження, на ґрунті законів, що відкриває наука, тобто теоретичне відображення дійсності; по-дру­ге, прагнення до одержання нового, істинного знання про дійсність, тобто інноваційний та безкорисливий характер науки; наукове знання має системний характер та будується за принципом «все про об'єкт»; по-третє, об'єкти науки не тотожні реальним об'єк­там, а мають ідеальний характер. Наука має власну мову та засоби пізнання, тому наукова діяльність потребує спеціальної підготовки суб'єкта пізнання. Ще одна важлива ознака науки — багатомірний характер. Ця особливість науки досить детально розкривається в теоріях Джона Бернала, який доводить, що науку варто розгляда­ти як інститут, тобто організацію людей, які виконують певні зав­дання у суспільстві, як метод, сукупність засобів відкриття нових сторін та закономірностей природи та суспільства, нагромаджен­ня наукових традицій, важливий фактор розвитку виробництва.

Наука —джерело нових ідей, принципів світогляду. Виходячи з такої характеристики науки, виділяють її основні виміри: соціокультурний, коли наука розглядається як компонент культури, форма збереження та наслідування соціального досвіду, що забезпечує саму можливість та поступовість суспільного розвитку; інформаційний та логіко-гносеологічний виміри, у межах яких наука розглядається як певна система знань з властивими їй особливостями; діяльнісний вимір, коли наука розглядається як специфічна сфера та фор­ма діяльності; практичний вимір, що спрямовується на з'ясування соціальної значимості науки, її соціально-практичного потенціалу; інституціональний вимір, що передбачає дослідження організацій­них форм наукової діяльності, соціально-економічних факторів її розвитку, розкриття механізмів взаємозв'язку науки з іншими со­ціальними інститутами, обміркування ціннісно-нормативної систе­ми наукової діяльності, різноманітних каналів взаємозв'язку науки та суспільства; історичний вимір, коли увага концентрується на іс­торії розвитку науки та вивченні її закономірностей, що дозволяє досконаліше розкрити всі інші виміри науки. Отже, наука — склад­не, багатомірне соціальне явище й різні галузі пізнання у різних конкретно-історичних умовах вивчають її з різних боків.

Наши рекомендации