Основні підходи до вивчення сім’ї
Самостійна робота №10
Складний характер сім’ї як соціального утворення зумовлює наявність різноманітних методологічних підходів до її вивчення. Разом із тим їх можна об’єднати в декілька груп залежно від того, в якій ролі розглядається родина.
Методологія символічного інтеракціонізму розглядає сім’ю як малу соціальну групу. Сім’я розуміється тут як сукупність соціальних ролей, які виникають і реалізуються у взаємодії її членів, зумовлюючи їхні позиції. У більшості таких досліджень сім’я ототожнюється з відносно закритою системою, яка має досить слабкі зв’язки з навколишніми інститутами, організаціями і групами. Тому інституціональний і культурний аспект сім’ї практично не аналізується. Цей напрям зосереджує увагу на дослідженні ролей і статусів, міжстатусних стосунків у процесі комунікації, конфліктів, прийнятті рішень тощо.
Близькою до нього є інша спроба розгляду стосунків у сім’ї — конфліктологічний підхід, представники якого звертають увагу передусім на складний суперечливий характер сімейних взаємин, на рольові й статусні конфлікти між членами родини і т. ін. Деякі дослідники акцентують на аналізі порядку розподілу влади всередині сім’ї, надаючи особливого значення механізмові прийняття рішень. Зазвичай, зазначають вони, ті члени сім’ї, які володіють більшими матеріальними засобами, отримують більшу владу.
Сучасний варіант теорії конфлікту, що стосується сім’ї, запропонований Х.Гартман. Для неї родина — це «місце боротьби». Вона стає полем бою, де відбуваються конфлікти щодо перерозподілу засобів, у тому числі і щодо праці в домашньому господарстві та виховання дітей. Як вважає Х.Гартман, важчі обов’язки жінки в домашньому господарстві є формою експлуатації, яка склалася всередині капіталістично-патріархальної системи. Ця теорія має назву
«марксистськофеміністської», бо наголошує на експлуатації жінки-робітниці з боку чоловіка-капіталіста, в руках якого сконцентровані економічні засоби.
Отже, в центрі уваги цієї конфліктологічної парадигми є напруженість і боротьба всередині сім’ї.
Однак оскільки погляд на сім’ю як на малу соціальну групу лише нещодавно став домінуючим, то поширенішими є соціологічні концепції, де сім’я розглядається як соціальний інститут і в ширшому плані — як
соціальна система.
Найхарактернішими тут є моделі сім’ї, розроблені в межах структур ного функціоналізму. Його представник Т.Парсонс виходить з позиції про універсальний характер нуклеарної сім’ї, всередині якої він розрізняє два типи лідерства: інструментальне, пов’язане з вирішенням організаційних завдань, та емоційне. Відтак соціальна система нуклеарної сім’ї уявляється Т.Парсонсом як сукупність таких ролей:
• чоловік/батько жінка/мати
• син/брат донька/сестра.
Інструментальне лідерство встановлюється за роллю «чоловік/батько», емоційне — за роллю «жінка/мати». Функціональне завдання підтримки емоційного балансу між всіма членами сім’ї, необхідного для нормальної соціалізації дітей, вимагає міцного союзу між подружжям,закріпленого шлюбом. Соціальна система родини, згідно з Т.Парсонсом, має тимчасовий характер: виконавши завдання соціалізації дітей, вона самоліквідується, тому що діти утворюють власні нуклеарні сім’ї. Модель Т.Парсонса ґрунтувалася на визнанні ним ізольованого характеру нуклеарної сім’ї, тобто відсутності сталих міцних зв’язків членів сім’ї зі своїми батьками та іншими кровними родичами.
Відповідно до цієї моделі лише один член родини — чоловік (чоловік/батько) здійснює зв’язок між сім’єю і економікою суспільства, праця жінки суттєвої ролі для життя родини не має.
Дослідження сім’ї в США у 60—70-х рр. спростували багато положень Т.Парсонса, передусім його тезу про ізольований характер нуклеарної сім’ї.
Було доведено, що зв’язки з найближчими родичами мають велике значення для сучасних родин, що в розвинутих країнах досить поширені великі (а не лише нуклеарні) сім’ї, які складаються з 3—4 поколінь. Е.Ботт виявила таку закономірність: що в ширший соціальний контекст включена родина, то менш розмежованими є ролі подружжя. Нині в структурному функціоналізмі сім’я аналізується з позиції її пристосування до обширнішої соціальної системи. Основними для цього підходу є поняття структури, функції, визначення ситуації тощо. При цьому акцентується на сталості та міцності сім’ї. Менше уваги приділяється її змінам і суперечностям всередині родинного кола.
Цю прогалину заповнює конфліктологічний підхід, для якого властивим є розгляд стосунків не лише в родині, а й між сім’єю як соціальним інститутом та іншими соціальними інститутами та організаціями.
Такого роду конфлікти можуть виникати з приводу виховання дітей (де краще це робити: спільно вдома батькам чи в дошкільних закладах, організованих державою), перерозподілу матеріальних засобів (хто повинен приймати рішення про використання коштів, якими володіє сім’я, — члени родини чи представники державного апарату) і навіть харчування (де краще пообідати: вдома стравами, приготовленими жінкою, чи в кафе або ресторані).
Отже, в руслі конфліктологічної парадигми розробляються проблеми як внутрішньосімейного життя, так і конфліктів зовнішніх — між сім’єю та її соціальним оточенням.
Ситуаційний підхід зосереджується на дослідженні цінностей і норм у сфері сімейно-шлюбних відносин і розглядає їх як соціальну ситуацію, що визначає функціонування різних типів родин. Для прихильників цього напряму центральними є поняття соціальної ситуації і ролі. Інституціональний підхід дозволяє розглядати родину як соціальну систему, яка є одним з основних соціальних інститутів. При цьому зазначається, що багато важливих функцій сім’ї переходить до суспільства. У цих дослідженнях центральними поняттями стають індивід і культурні цінності, які він визнає.
У західній соціологічній думці є ще один напрям, який розглядає сім’ю радше в природному, а не в соціальному контексті. Соціобіологія та її концепція сім’ї ґрунтується на визнанні всезагальності законів еволюції та природного відбору. Другий важливий вихідний пункт соціобіологів — ідея тотального універсального і первинного характеру інстинкту продовження роду. Необхідність сімейного існування закладена в самій біологічній сутності людини і визначається потребами відтворення. Тому люди об’єднуються в родинах, але стратегія відтворення у чоловіків і жінок відмінна. Для чоловіків характерним є прагнення і здатність залишити по собі якомога більше нащадків (що, зрештою, притаманне для всіх самців у природі). Жінки ж зосереджуються на клопотах про виживання нащадків; їх родинний внесок вищий, ніж чоловіків. Відмінність стратегії відтворення в сім’ях призводить до конфліктності у стосунках подружніх пар. Отож соціобіологи також вважають, що конфліктність органічно властива родині, основи конфлікту мають біологічне, еволюційне походження, а самі конфлікти — неминучі.
У межах радянської соціології сім’я розглядалася насамперед як соціальний інститут. У СРСР десятиріччями діяльність практично всіх соціальних інститутів підпорядковувалася меті забезпечення максимально можливої зайнятості населення (в тому числі й жінок) у суспільному виробництві. Наявність і розмір родини досить часто ставали негативними чинниками в усіх суттєвих моментах життєдіяльності радянської людини: при пошуках праці й розподілі матеріальних благ, освітньому і професійному зростанні, побутовому й медичному обслуговуванні, організації відпочинку і прилученні до культурних цінностей, пенсійному забезпеченні тощо. Як слушно зазначає О.Дудченко, зменшення ролі сім’ї в радянському суспільстві безумовно сприяло деприватизації життя індивіда, уніфікації способу життя і мислення, зведенню родинних та інших групових інтересів до «особистих» (на противагу «суспільним»), полегшенню в кінцевому результаті маніпуляції поведінкою індивідів і
цілих груп людей.
Нині в українській соціології посилюється інтерес до проблем сім’ї як малої соціальної групи. Це багато в чому пояснюється тим, що руйнація тоталітарного режиму і болісний перехід до якісно нового типу суспільства, який супроводжується кризовими явищами, зробив сім’ю одним з центральних осередків життя людини, зумовив його зростаючу приватизацію. Родина в сучасних умовах перетворюється на «острівець безпеки», притулок і схованку від усіх потрясінь перехідного періоду.
Найпотужнішим джерелом визначення стану сімей на сьогодні є вибіркові обстеження Державного комітету статистики «Умови життя домогосподарств». Усі ці дослідження, в яких вагома роль належить соціологам, допомогли формуванню пропозицій для вироблення державної сімейної політики в країні. Таким чином, саме в цій ділянці суспільного життя України найвиразніше виявляється важлива роль соціології, яка не тільки збільшує обсяг і глибину своїх знань про сім’ю як органічну складову соціуму, а й допомагає органам влади оптимізувати умови створення і розвитку сучасних родин.