Сутність, причини і типи соціальних конфліктів, динаміка їхнього розвитку.

План

Сутність, причини і типи соціальних конфліктів, динаміка їхнього розвитку.

Предмет і функції соціології конфлікту.

Основні стадії протікання соціального конфлікту.

Ключові слова: стадії; конфлікт; динаміка; медіація; механізми; попередження; зіткнення; причини.

ЗМІСТ ЛЕКЦІЇ

Сутність, причини і типи соціальних конфліктів, динаміка їхнього розвитку.

Дуже складне і багатоаспектне спільне життя людей у суспіль­стві вимагає від кожного індивіда і соціального угруповання взаєморозуміння і взаємоповаги, тактовності й толерантності, дотримання певних правил, моральних і правових норм. На жаль, не всі індивіди й соціальні спільності погоджуються з правовими і моральними нормами, існуючими в суспільстві, заради задоволення своїх потреб та інтересів свідомо йдуть на їх порушення. Отже, це тільки одна з причин виникнення конфліктних ситуацій і самих конфліктів. Кожний індивід протягом свого життя безліч разів стикається з різноманітними конфліктами, що виникають за різних причин, тому дуже важливо розуміти сутність і причини конфліктів, правильно, раціонально поводити себе в конфліктній ситуації і в процесі конфлікту позитивно впливати на конфліктуючі сторони.

Соціологічний аналіз конфліктів передбачає передусім з’ясу­вання причин і мотивів соціальних конфліктів, їхньої сутності, шляхів розв’язання, а також ставлення самих конфліктуючих сто­рін до конфлікту, його наслідків.

Соціальна неоднорідність суспільства, різниця у рівні доходів, влади, престижу, умов життя часто призводять до конфліктів. Конфлікти — це практично невід’ємна частина суспільного життя. Невипадково аналіз сутності й причин конфліктів завжди був і залишається одним із основних аспектів філософії, політології, соціології, психології, історії та інших наук про суспільство. Проблеми конфлікту розглядалися в античній філософії і вченнях середньовіччя, в новій і новітній науці про людину і суспільство.

Марксистська концепція конфлікту має своїм підґрунтям учення про суспільні суперечності як головну рушійну силу соціальних змін, що в умовах класово-антагоністичних формацій реалізуються в формах класової боротьби. Клас, за марксистською теорією, — це насамперед економічна реальність, так само як основною класоутворювальною ознакою постають відносини власності, тому основу соціальних конфліктів, згідно з марксизмом, становить боротьба за власність.

Висуваючи на перше місце економічні чинники соціальних конфліктів, марксистська соціологія стверджує, що політичні чинники є тільки наслідком і виявленням економічних.

Практика показує, що це однобічний підхід. Один із засновників сучасної конфліктології, німецький соціолог Р. Дарендорф бере за основу соціальних конфліктів якраз політичні чинники: боротьбу за владу, престиж, авторитет. Конфлікт, на думку Р. Да­рендорфа, може виникнути в будь-якому співтоваристві, соціальній групі чи суспільстві, де є пануючі й підлеглі. Причиною соціального конфлікту є прагнення до домінування, до більшого впливу на інших.

Отже, соціальний конфлікт, на думку Р. Дарендорфа та його послідовників, завжди є наслідком соціальної нерівності. У зв’язку з цим Р. Дарендорф та його прихильники не ігнорують марксистську концепцію, а навпаки, поширюють і поглиблюють аналіз проблем власності, володіння і розподілу ресурсів, але централь­ним у конфлікті залишається питання: хто і яким чином розпоряджається ресурсами? Отже, Р. Дарендорф знову повертається до питання про владу, яка, на його думку, являє собою сукупність соціальних позицій, що дозволяють одній соціальній групі розпоряджатися результатами діяльності інших груп людей.

Німецький соціолог Г. Зіммель як базовий у теорії конфлікту висуває висновок про те, що конфлікт, хоча і є однією із форм суперечностей, все ж становить соціалізуючу силу, яка об’єднує протиборствуючі сторони, що, безперечно, сприяє стабілізації су­спільства.

На думку П. Сорокіна, основною причиною конфліктів є пригнічення базових потреб людини, без задоволення яких вона не може існувати; це передусім потреби в харчуванні, одязі, житлі, самозбереженні, самовираженні, творчості, свободі тощо. Водночас він підкреслював, що важливими є не самі по собі потреби, але й засоби їх задоволення, доступ до відповідних видів діяльності, що обумовлений соціальною організацією суспільства.

Англійський соціолог Е. Гідденс так сформулював визначення конфлікту: «Під конфліктом я маю на увазі реальну боротьбу між діючими людьми або групами, незалежно від того, якими є витоки цієї боротьби, її способи і засоби, що їх мобілізує кожна зі сторін». Кожне суспільство, кожна соціальна група, соціальна спільність тією чи іншою мірою зазнають конфліктів.

Узагальнюючи означені та інші підходи, можна сформулювати таке визначення конфлікту:

ПРИЧИНИ КОНФЛІКТІВ

- Соціальна нерівність - Протилежність інтересів людей, соціальних груп - Дефіцит життєвих благ - Боротьба за кращі позиції у суспільстві - Незбіг цінностей індивідів і суспільства - Егоїстичність особистості - Неповна, неправдива, перекручена інформація - Недосконалість людської психіки та ін.

Кожна з названих причин має свої корені, свій зміст і вектори впливу на поведінку людини, соціальної групи, класу, нації та інших соціальних спільностей. Однак жодна причина не діє ок­ремо від інших, вона може бути головною, найвпливовішою щодо виникнення й перебігу конфлікту, але тією чи іншою мірою на конфлікт впливають практично всі причини.

Домінуючі причини багато в чому впливають і на визначення типів соціальних конфліктів, але типи конфліктів визначаються, в основному, за такими ознаками, як суб’єкти (учасники) конфлікту, сфери виникнення і перебігу конфлікту, характер конфлікту.

Усі типи конфліктів досить зрозумілі, тому що кожен з них визначається певним підґрунтям, зв’язками і ознаками. Деяких пояснень вимагає такий тип конфліктів, як вигаданий. Річ у тім, що вигаданий конфлікт зазвичай виникає не з реальних причин, а під впливом штучно створених здебільшого невдалими керівниками, лідерами, які прагнуть приховати власні не­доліки, невдачі за неіснуючими умовами, чинниками і причинами, які нібито залежать не від них, а від певних інших працівників, підбурюють одну групу людей проти іншої, аби перекласти свою відповідальність на когось і продовжувати уп­равління за принципом «розділяй і володарюй». При цьому незадоволення людей інколи свідомо спрямовується на пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів — зрадників інтересів колективу або всього народу. Такий тип конфлікту ніколи не дає позитивних наслідків, оскільки причини перекручені, адреса вимог неправильна і несправедлива.

Таким чином, конфлікт— це одна з найважливіших сторін взаємодії людей у суспільстві, своєрідна клітинка соціального буття, фор­ма відносин між потенціальними або реальними суб’єк­тами соціальних дій, мотивація яких зумовлена протистоянням цінностей і норм, інтересів і потреб.

Кожна сторона сприймає конфліктну ситуацію як певну проб­лему, в розв’язанні якої переважне значення мають три моменти: по-перше, ступінь значимості більш широкої системи суспільних зв’язків, переваг і втрат, що випливають з поперед­нього стану та його дестабілізації, тобто оцінка доконфліктної ситуації і того, що може принести конфлікт; по-друге, міра усвідомлення власних інтересів кожною стороною і готовність піти на ризик заради їх здійснення;по-третє, сприйняття сторонами, що протистоять, одна одної, здатність визнавати й бра­ти до уваги інтереси опонента.

Звідси динаміка конфлікту має певні фази

Деякі соціологи розглядають і таку фазу, як безвихідна ситуація, її саморуйнівна дія, а також усвідомлення безвихідної ситуації, пошук нових підходів, зміна лідерів конфліктуючих сторін. На наш погляд, ці характеристики динаміки конфлікту є реальними і вписуються в означені п’ять фаз, особливо в зміст п’ятої фази конфлікту як певний стан процесу розв’язання конфлікту.

У реальному житті суспільства конфлікти відіграють і позитивну, і негативну роль. Позитивна роль конфліктів виявляється передусім у тому, що вони сигналізують про виникнення певних проблем у суспільному житті, стимулюють індивідуальну і групову активність, сприяють запобіганню застою у суспільному розвитку, знімають напруження у суспільстві, зміцнюють солідарність, підвищують стійкість і стабільність соціальних груп і суспільства загалом. Негативна роль конфліктів виявляється у створенні стресових ситуацій, дезорганізації нормального життя, а інколи і в руйнуванні соціальних зв’язків та розколі суспільства

Отже, конфлікти виконують суперечливу роль у суспільстві. Це зовсім не означає, що треба взагалі запобігати конфліктам, які визрівають у суспільстві. Доцільно ретельно вивчати причини конфліктів, вміти управляти ними, послаблюючи їхню руйнівну силу та негативні наслідки, спрямовуючи їх у безпечне, «переговорне», емоційно-спокійне і продуктивне русло. Всі ці та інші проблеми становлять предмет соціології конфлікту.