Тема 6. ЕКОНОМІЧНА СОЦІОЛОГІЯ. СОЦІОЛОГІЯ ПРАЦІ ТА УПРАВЛІННЯ

План викладу матеріалу

1. Економічна соціологія.

2. Соціологія праці та управління.

Економічна соціологія

Економічна соціологія – інтегральна наукова дисципліна, яка досліджує соціальні процеси та явища, що відбуваються у сфері економіки.

Особливість об’єктаекономічної соціології полягає в тому, що досліджується не окремо взята тенденція у сфері економіки та суспільства, не взаємозв’язки між ними, а механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв’язки.

Предметомекономічної соціології є соціальний механізм розвитку економіки – система поведінки і свідомість суспільних груп в економічній сфері, взаємодія їх між собою і з державою.

Категоріальний апарат економічної соціології охоплює загальнонаукові, загальносоціальні й специфічні категорії,

Загальнонаукові категорії (структура, процес, розвиток та ін.) запозичені із загальної методології. Загальносоціальні категорії (власність, споживання, повноваження, посада, мобільність, конфліктність та ін.) запозичені із суспільних наук, в тому числі й соціології. Специфічні категорії економічної соціології виникли у ній самій і відображають властивий саме їй кут зору, підхід до суспільного життя. Головні з них: соціальний механізм розвитку економіки, економічна поведінка, економічна культура та ін.

У межах економічної соціології існує також прикладна галузь – соціологія промисловості, яка вивчає діяльність, диференціацію та взаємодію певних соціальних груп, які функціонують у сфері промислового виробництва. Висновки та результати досліджень індустріальної соціології (промисловості) і соціології спільнот останнім часом використовують особливо активно.

Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зародилася в США в середині 50-х років XX ст. Перші теорії взаємодії економіки та суспільства постали ще до виникнення самої соціології. Однією з них була теорія економічного лібералізму А. Сміта. У своїх поглядах він базувався на уявленні про утилітаристську (практичну, корисну) природу людини, коли кожен товаровиробник переслідує свою вигоду та інтерес, а суспільство об’єднує зусилля та плани індивідів.

Ідеї А. Сміта згодом були розвинуті у працях Д. Рікардо, головна з яких – «Основи політичної економії та оподаткування» (1817) – присвячена проблемам економічної діяльності людини. Йому належить вироблення теорій розподілу та відтворення, які мають за своєю природою соціальний характер.

З погляду економічної соціології, заслуговує на увагу і праця англійського економіста Т. Мальтуса «Досвід про закон народонаселення» (1798), в якій досліджується взаємозалежність між виробництвом та динамікою народонаселення.

Першим звернув увагу на соціальні протиріччя капіталістичного суспільства швейцарський економіст Ж. де Сісмонді, поставивши питання про взаємодію капіталістичної системи виробництва і споживання, законодавче обмеження розвитку великого капіталу, підтримку дрібних виробників.

Вагомий внесок у розвиток соціально-економічної думки зробив і О. Конт, який одним з перших вказав на характерні особливості індустріального суспільства, сформулював закони його функціонування і розвитку.

Соціальний підхід до економіки характерний для методології К. Маркса. Він розглядав закономірності економічного розвитку з позиції інтересів, діяльності і відносин між класами, які займають різне (в тому числі протилежне) становище в системі виробництва, розподілу, обміну і споживання суспільного продукту.

М. Вебер розробив теорію соціальних інститутів та сформулював їх роль у регулюванні економіки. Визначальним він уважав вплив на розвиток економіки трьох інститутів – політики, етики та релігії. Його ідеї про бюрократію, соціальну організацію праці, методологічні розробки лягли в основу соціологічної науки.

Американський економіст і соціолог Т. Веблен вважав основою соціального життя матеріальне виробництво, виступав за обмеженість економічного підходу до споживання. Головним недоліком економічної теорії, на його думку, є її відмова визнати своїм предметом людські дії, адже це значно складніше, ніж так звані нормальні рівняння пропозиції та попиту.

Вплив економічного процесу розподілу праці на соціальний стан суспільства досліджено у праці Е. Дюркгейма «Про розподіл суспільної праці» (1893), в якій подано тлумачення соціальних процесів в економічній сфері.

У працях Т. Парсонса «Економіка та суспільство» (1956), Н. Смелзера «Соціологія економічного життя» (1962) вперше здійснена спроба описати предмет, розглянути історію економічної соціології. Але головне в їх концептуальному підході – системно-функціональний аналіз. Економіка є однією з підсистем соціальної системи, яка виконує функцію адаптації суспільства до навколишнього середовища.

Вихід праці І. Коропецького«Українські економісти XIX століття та західна наука» (1993) – лише перша спроба ліквідації «білих плям» в історії розвитку соціально-економічної думки в Україні. Адже, як стверджує відомий український історик, економіст Й. Шумпетер у книзі «Історія економічного аналізу», більшість українських вчених-економістів XIX – початку XX ст. розглядала «практичні проблеми економіки в тісній єдності з системою певних соціальних цінностей».

Вагомим є внесок видатного українського вченого-мислителя М. Туган-Барановського в розвиток соціально-економічної думки в Україні. Його теорія циклів та криз стала початком сучасної теорії економічної кон’юнктури, а соціальна теорія розподілу теж отримала світове визнання. Безпосереднім учнем М. Туган-Барановського був відомий російський економіст М. Кондратьєв.

У 1918 р., після створення Української Академії Наук, М. Туган-Барановський у своїй програмі «Записки про відділ соціальних наук» зауважив, що предметом досліджень «повинно стати суспільне життя з боку його матеріального змісту». З ініціативи М. Туган-Барановського у грудні 1918 р. було створено спеціальний інститут економічної кон’юнктури, а в 1919 р. – Демографічний інститут, соціологічні розробки яких отримали всесвітнє визнання.

До початку 60-х років у розвитку соціології, відповідно і в нагромадженні знань про взаємозв’язок економічної та соціальних сфер суспільного життя, настала перерва, пов’язана з пануванням центрально-адміністративних методів управління економіки.

Лише з другої половини 80-х років під впливом змін у політичній атмосфері в колишньому СРСР почалося відродження економічної соціології. На цей час припадає й інституалізація економічної соціології в СРСР, що знайшло відображення у формуванні навчального курсу «Економічна соціологія» та його викладанні в окремих вузах країни.

Наприкінці XX ст. українські соціологи розробляють нові наукові підходи щодо формування основ ринкових відносин, соціальних наслідків змін, які відбуваються в суспільстві, беруть «участь у вирішенні актуальних проблем соціологічного пізнання.