Система показників та джерела інформації

Наведені вище основні напрями та завдання соціальної статистики визначають її систему показників. Методики обчислення показників наведені у відповідних розділах. Тут ми звернемо увагу на основні принципи її побудови, адже системний аналіз соціальних процесів потребує чіткого уявлення як складу основних розділів системи показників, так і їх взаємозв’язку.

Систему показників соціальної статистики, яка в цілому являє собою ієрархічну побудову, можна розглядати в двох аспектах:

· набір узагальнюючих показників (модельний набір соціальних індикаторів);

· інтегральний показник (оцінка).

У науковій літературі та статистичній практиці для міжнародних і міжрегіональних порівнянь використовують різні підходи до побудови як модельних наборів, так і інтегральних оцінок.

Розглянемо модельний набір соціальних індикаторів, що застосовуються в роботі Державного комітету статистики України. Набір складається з таких індикаторів:

1. Макроекономічні показники.

2. Демографічна ситуація.

3. Охорона здоров’я та безпека.

4. Освіта.

5. Зайнятість.

6. Матеріальна забезпеченість.

7. Особисте споживання.

8. Житлові умови.

9. Пенсійне забезпечення.

10. Соціальна напруженість.

11. Регіональні особливості соціально-економічного життя.

Кожен індикатор являє собою систему показників, яка може бути визначена і представлена з різним ступенем деталізації. Прикладом є ієрархічна структура системи показників індикатора «Охорона здоров’я та безпека» (рис. 1). Соціальні індикатори використову­ються під час розробки та реалізації соціальних програм.

Крім модельних наборів різного типу для можливості здійснення зіставлень статистичних показників різних країн використовують також окремі узагальнюючі (інтегральні) показники. Найбільш відомим з них є індекс людського розвитку. Зростання значення проблеми людського розвитку в сучасному світі зумовлено кількома чинниками, передовсім соціальною орієнтацією економіки розвинутих країн, загостренням проблем нерівномірності розвитку населення різних країн та регіонів світу. Це призвело до відмови від трактування процесу людського розвитку переважно як збільшення матеріальних благ і послуг.

Основними принципами сучасного бачення концепції є такі.

По-перше, якщо концепції економічного зростання передбачають збільшення обсягів ВВП та національного багатства, то теорія людського розвитку визначає метою забезпечення можливостей жити довго й не хворіти, мати доступ до нагромаджених людством знань тощо. При цьому можливості, вибір і свобода окремої людини тісно пов’язані між собою і мають умови для максимальної реалізації. Саме по собі збільшення споживання товарів та послуг може сприяти розширенню можливостей людини щодо задоволення її потреб, але не є самоціллю.

По-друге, іншими є основні інструменти розвитку. На відміну від економічних теорій концепція людського розвитку віддає перевагу інвестиціям не в основний капітал, а в «людський» — освіту та професійну підготовку. А вже це підвищує не тільки якість життя людей, а й ефективність усіх факторів виробництва.

Людський розвиток — це процес зростання людських можливостей — людина має прожити довге життя, бути здоровою, освіченою, користуватися політичними та економічними свободами, правами людини, суспільною повагою до особистості. Людський розвиток являє собою «як процес розширення вибору, так і досягнутий рівень добробуту» [26, с. 8].

Матеріальний добробут, який був метою попередніх концепцій розвитку, продовжує залишатися найважливішою цінністю. Проте у міру зростання рівня життя і задоволення первинних потреб (у їжі, одязі та житлі) на перший план виходять соціальні цінності (політична й економічна свобода, творчість, дозвілля, повага, безпека, доступ до досягнень науки і культури, творча й суспільна активність, збереження довкілля тощо). В результаті сучасна концепція людського розвитку включає такі аспекти:

· реалізацію базових можливостей;

· співробітництво;

· справедливість;

· соціальну стабільність;

· безпеку.

Відповідно до наведеної концепції людського розвитку для України визначені такі пріоритетні напрями [22, 26]:

¨ підвищення ролі кожної окремої людини в суспільстві, розширення її можливостей щодо прийняття рішень та несення відповідальності;

¨ забезпечення соціальної справедливості в розподілі доходів,
у доступі до освіти, послуг охорони здоров’я, роботи, соціальних благ;

¨ досягнення повної продуктивної зайнятості, яка забезпечувала б добробут працюючих та соціальний статус, стимулювала б легальну економічну діяльність;

¨ досягнення екологічної безпеки, передусім ліквідація нас­лідків Чорнобильської катастрофи та наслідків нераціонального використання природних ресурсів.

Слід особливо підкреслити, що «базисним принципом концеп­ції людського розвитку є не постійне надання нужденним верствам і країнам гуманітарної допомоги, а стимулювання розвитку цих людей, підвищення ролі їх у суспільстві, розширення можливостей вибору способу життя, можливостей прийняття рішень стосовно своєї долі, але одночасно й посилення відповідальності за прийняття рішення та його виконання» [26]. Розглянемо методологічні засади вимірювання людського розвитку [22, 26, 58].

У міжнародній та вітчизняній статистиці для вимірювання людського розвитку використовують узагальнюючий пошук — індекс людського розвитку (ІЛР). Існують різні методики його розрахунку. У щорічних звітах Програми розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) широко використовують ІЛР, який враховує:

· стан здоров’я;

· рівень освіти;

· реальну купівельну спроможність населення.

Стан здоров’я населення характеризується показником очікуваного довголіття — тривалістю майбутнього життя після народження.

Показник досягнутого рівня освіти має дві складові: частку грамотного дорослого населення (віком понад 24 роки) і частку учнів початкових, середніх та вищих навчальних закладів у населенні віком до 24 років.

У якості рівня життя приймається реальний обсяг ВВП на душу населення, обчислений у доларах США, з урахуванням паритету купівельної спроможності національної валюти (ПКС).

Індекс людського розвитку розраховується як середня арифметична зі стандартизованих показників, що входять до його складу:

де І_Д — індекс очікуваного довголіття;

І_ОС — індекс рівня освіти;

І_РЖ — індекс рівня життя.

При цьому стандартизовані показники, наведені в чисельнику, обчислюються за формулою:

де Х_ф — фактичне значення показника;

Х_min, X_max — відповідно мінімальне та максимальне значення цього коефіцієнта, які прийнято за еталон у міжнародній практиці.

За еталон прийнято такі мінімальні та максимальні значення відповідних показників.

1. Очікуване довголіття, років:

· Х_min в цілому для населення — 25; для чоловіків — 22,5; для жінок — 27,5;

· Х_max — відповідно 85; 82,5; 87,5.

2. Досягнутий рівень освіти:

· Х_min — грамотність дорослого населення та учнів становить 0 %;

· Х_max — 100 %.

3. Рівень життя, дол. США ПКС:

· Х_min — 100;

· Х_max — 40 000.

Основними джерелами інформації соціальної статистики є:

· переписи населення;

· статистична звітність інституційних одиниць, що є суб’єкта­ми відповідних видів економічної діяльності;

· одноразові або періодичні вибіркові обстеження.

В окремих розділах посібника джерела інформації розглядаються детальніше.

План семінарських занять

1. Предмет, об’єкт та метод соціальної статистики.

2. Основні завдання соціальної статистики, її зв’язок з іншими науками й видами діяльності.

3. Система показників. Набори соціальних індикаторів і узагальнюючі показники.

4. Джерела інформації та їх особливості.

Термінологічний словник

Менталітет — сформована система елементів духовного життя і світосприймання, яка зумовлює відповідні стереотипи поведінки, діяльності, способи життя різноманітних соціальних груп, індивідів.

Ментальність — полісемантичне поняття для визначення рівнів та способів мислення, що не обмежуються сферою усвідомленого.

Індивід (індивідуум) — окремий, відособлений член соціальної спільноти: народу, групи.

Особистість — соціально-типова характеристика людини як сукупності соціальних ролей, що визначаються соціальним статусом.

Метод — спосіб, прийом або система прийомів розв’язування будь-якої задачі, досягнення мети, пізнання дійсності.

Методологія — система принципів наукового підходу до вивчення об’єктивної реальності, тобто принципи вибору, розробки методів і методик наукового дослідження.

Соціалізація — процес формування людської особистості на основі навчання та виховання, засвоєння соціальних ролей, суспільного й власного досвіду, що перетворює людину в члена суспільства.

Завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення предмета й об’єкта соціальної статистики.

2. В чому полягає відмінність об’єктів та методів вивчення соціальної статистики і соціології?

3. У чому полягає зв’язок соціальної статистики з іншими соціальними науками?

4. Якими є система показників соціальної статистики, набори соціальних індикаторів та узагальнюючі характеристики?

5. Які основні завдання соціальної статистики?

6. Що таке поняття людського розвитку та його сучасні концепції?

7. Наведіть формулу людського розвитку та формулу його складових.