Характеристика основних концепцій соціальної структури суспільства
У соціології, як уже відзначалося, поняття "соціальна структура суспільства " вживається в широкому і вузькому значеннях. У широкому змісті – це будівля суспільства в цілому, система зв'язків між усіма його основними елементами. При такому підході соціальна структура характеризує всі численні види соціальних спільнот і відносини між ними. У вузькому – термін "соціальна структура суспільства " застосовується лише до соціально-класових і соціально-групових спільностей. Соціальна структура у вузькому змісті – це сукупність взаємозалежних і взаємодіючих між собою класів, соціальних шарів, прошарків і груп.
Аналіз свідчить, що в соціології існує багато теорій і концепцій соціальної структури суспільства. Історично однією з перших виникла марксистська концепція, в якій головна увага приділяється соціально-класовій структурі суспільства. Соціально-класова структура суспільства, відповідно до марксистського підходу, являє собою взаємодію трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків і соціальних груп. Ядром соціальної структури тут є класи. Наявність класів у суспільстві відзначалося багатьма вченими на початку XIX століття. Зокрема, це поняття широко використовували французькі історики Ф. Гізо і О. Т'єрн, англійський економіст А. Сміт, а також французький політеконом Д. Рікардо.
Однак найбільш повний розвиток учення про класи одержало в соціології марксизму, де К. Маркс і Ф. Енгельс обґрунтували економічні причини виникнення класів. Вони стверджували, що розподіл суспільства на класи є результатом суспільного поділу праці і формування приватновласницьких відносин. Процес утворення класів відбувався двома шляхами: по-перше, шляхом виділення в родовій громаді експлуататорської верхівки, що спочатку складалася з родової знаті, і, по-друге, шляхом обертання на рабів військовополонених, а також зубожілих одноплемінників, що потрапляли в боргову кабалу. Такий вузький, суто економічний підхід до класів був зафіксований й у визначенні даного поняття, а також у визначенні основних ознак поняття "класи ". Класи – це "великі групи людей, що розрізняються за своїм місцем в історично визначеній системі суспільного виробництва, за їх відношенням (здебільшого закріпленому й оформленому в законах) до засобів виробництва, за їхньою роллю в суспільній організації праці, а відтак і за способом одержання і розмірами тієї частки суспільного багатства, яким вони розраховують". Класи – це такі групи людей, з яких одна може привласнювати собі працю іншої завдяки неоднаковості їх місця у визначеному укладі суспільного господарства.
Таким чином, відповідно до марксистської концепції, головна ознака класу – це відношення до засобів виробництва і власності (володіння чи неволодіння) – визначає роль класів у суспільній організації праці (керуючі і керовані), у системі влади (пануючі і підлеглі), їхній добробут (багаті і бідні), а боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку. Крім цього, відповідно до марксистського вчення про класи, вони поділяються на основні і неосновні. Основними є класи, існування яких безпосередньо випливає з пануючих у даній суспільно-економічній формації економічних відносин, перш за все відносин власності: раби і рабовласники, селяни і феодали, пролетарі і буржуазія. Неосновні – це залишки колишніх класів у новій суспільно-економічній формації, або ті класи, що лише зароджуються, та прийдуть на зміну основним і складуть основу класового розподілу в новій суспільній формації.
Крім основних і неосновних класів структурними елементами суспільства є також суспільні (соціальні) шари, прошарки і верстви. Соціальні шари (прошарки) – це проміжні чи перехідні суспільні групи, що не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не володіють усіма ознаками класу. Вони можуть бути внутрішньокласовими (тобто складати частину класу) і міжкласовими. До перших можна віднести велику, середню, дрібну, міську і сільську монополістичну і немонополістичну буржуазію, промисловий і сільський пролетаріат, робочу аристократію і т.д. Історичним прикладом міжкласових прошарків є "третій стан" (у період визрівання перших буржуазних революцій в Європі), який включав міське міщанство і ремісництво. У сучасному суспільстві це інтелігенція. Міжкласові елементи соціальної структури суспільства, у свою чергу, можуть мати і своє внутрішнє членування. Так, інтелігенція може розподілятися на пролетарську, дрібнобуржуазну і буржуазну. Таким чином, соціально-прошаркова структура не цілком збігається з класовою. Використання поняття "соціальний прошарок", на думку марксистських соціологів, дозволяє конкретизувати соціальну структуру суспільства, вказати на її різноманіття і динамізм.
Незважаючи на суто економічний підхід до визначення сутності класів у марксистській соціології, певна частина соціологів марксизму усвідомлювала, що класи – це більш широкі соціальні утворення, а відтак, концепція соціально-класової структури суспільства повинна містити політичні, духовні й інші зв'язки і відносини. При більш широкому підході до інтерпретації соціальної структури суспільства з позицій марксистської соціології значне місце приділяється поняттю "соціальні інтереси ". Інтереси – це реальні життєві прагнення індивідів, груп й інших соціальних спільнот, якими вони усвідомлено чи неусвідомлено керуються у своїх діях і які обумовлюють їхнє об'єктивне розташування в соціальній системі. У соціальних інтересах знаходять найбільш узагальнене вираження актуальні потреби представників тих чи інших соціальних спільностей. Усвідомлення інтересів у суспільстві відбувається завдяки процесу соціального порівняння, тобто зіставлення життєвого положення даної групи з життєвим положенням інших соціальних груп. Водночас для розуміння сутності класів особливе значення має термін "докорінні соціальні інтереси", що відбиває наявність у великих соціальних об'єднань життєво важливих інтересів, які власне й визначають їхнє існування і суспільне становище.
На підставі вищевикладеного можна уточнити, що класи – це великі соціальні групи, що різняться роллю в усіх сферах життєдіяльності суспільства, а також формуються і функціонують на основі докорінних соціальних інтересів. Тим часом класи мають і загальні соціально-психологічні характеристики, ціннісні орієнтації, тобто свій "кодекс" соціальної поведінки. Адже кожна соціальна спільнота є суб'єктом діяльності і відносин. Тому класи як соціально-політична спільність мають загальну для всіх своїх членів програму діяльності, що відповідає їх докорінним інтересам і яку виробляють їхні ідеологи. Соціальні прошарки при такому підході являють собою соціальні спільності, що поєднують людей на Основі будь-яких приватних інтересів.
Марксистському вченню про класи як основу соціальної структури суспільства в сучасній західній соціології протистоять більш продуктивні теорії соціальної стратифікації. Представники цих теорій стверджують, що поняття "клас" годиться лише для аналізу соціальної структури попередніх суспільств, у тому числі й індустріального, капіталістичного. Однак у сучасному постіндустріальному суспільстві воно "не працює", оскільки в сучасних умовах на основі широкого акціонування, а також відходу основних власників акцій із сфери управління виробництвом і заміни їх найманими менеджерами, – відносини власності виявилися розмитими, внаслідок чого вони втратили свою колишню важливість і визначеність.
Тому представники теорій соціальної стратифікації вважають, що поняття "клас " у сучасному суспільстві має бути замінено поняттям "страта " чи поняттям "соціальна група", а на зміну теорії соціально-класової будівлі суспільства повинні прийти більш гнучкі теорії соціальної стратифікації.
У сучасній соціології соціальна стратифікація розуміється як розташування людей у статусній ієрархії зверху вниз за чотирма основними критеріями нерівності: неоднакові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії.
При цьому в соціологічній науці прийнято виділяти й чотири основних історичних типи соціальної стратифікації: рабство, касти, стани і класи. Найбільш жорсткий тип – це рабство. Раб – людина, що є власністю іншої людини. Така форма власності існувала лише один раз в людській історії. Більш м'який тип – це касти. Приналежність до касти була довічною, оскільки вона закріплювалася релігійно, а не економічно чи політично. Власність на людину тут була відсутня. Касти були засновані на довічному прикріпленні до однієї професії. Стани (рос.– сословия) – це юридичне закріплення положення індивіда, де немає власності на людину. Перехід індивіда з нижчого у вищий стан був можливий за виняткових обставин. Наприклад, купці (нижчий стан), купуючи дворянські титули, переходили у вищий стан. Класи, що з'явилися пізніше від усіх, знаменують собою перехід людства до відкритого суспільства. Приналежність до класу ніяк не оформляється, при цьому існує також вільний перехід із одного класу в інший, а своєрідним ліфтом нагору тут слугують гроші. Тому доход стає головним інструментом визначення соціально-економічного положення індивідів у суспільстві. Описана вище чотирьохмірна модель стратифікації характеризує класове, громадянське суспільство.
Узагалі термін "стратифікація " прийшов до соціології з геології, де він означає розташування пластів землі по вертикалі. Соціологія уподібнила будівлю суспільства будівлі землі і розмістила соціальні групи (страти) також по вертикалі. Підставою для цього служать щаблі доходів: бідняки займають нижчу сходинку, заможні групи населення – середню, а багаті – верхню. Багаті посідають найбільш привілейовані посади і найпрестижніші професії в суспільстві. Як правило, їхня праця оплачується вище і пов'язана головним чином з інтелектуальною діяльністю, виконанням управлінських функцій. Вожді, королі, царі, президенти, політичні лідери, крупні бізнесмени, вчені і діячі мистецтв складають еліту суспільства. До заможних прошарків, що утворюють середній клас у сучасному суспільстві, відносять лікарів, юристів, викладачів, кваліфікованих службовців, середню і дрібну буржуазію. До нижчих прошарків – некваліфікованих робітників, безробітних, жебраків. Робітничий клас, відповідно до сучасних уявлень, складає самостійну соціологічну групу, що посідає проміжне положення між середнім і нижчим класами.
Представники вищого класу також мають більш високий рівень освіти і більший обсяг влади. Представники ж нижчого класу мають незначну владу, доходи і рівень освіти. Таким чином, до доходу як головного критерію стратифікації сучасного суспільства додаються ще престиж професії (заняття), обсяг влади {рівень освіти. Уточнимо ці категорії детальніше.
Доход – це кількість грошових надходжень індивіда чи родини за визначений період часу (місяць, рік). Доходом називають суму грошей, отриману у вигляді зарплати, пенсій, допомоги, аліментів, гонорарів, відрахувань від прибутку. Доходи головним чином витрачаються людьми на підтримку власного життя, але якщо вони дуже високі, то накопичуються і перетворюються в багатство.
Багатство – це накопичені доходи, тобто кількість наявних чи опредмечених грошей. Інакше вони називаються рухомими (автомобіль, яхта, цінні папери і т.п.), або нерухомим (будинок, твори мистецтва, скарб) майном. Звичайне багатство передається в спадщину. Спадщину можуть одержувати як працюючі, так і непрацюючі, а доход – тільки працюючі. Крім цього, доход є у пенсіонерів і безробітних, але його немає у жебраків. Багаті можуть працювати і не працювати. У тому чи іншому випадку вони є власниками, оскільки мають багатство. Головне надбання вищого класу – не доход, а накопичене майно. Частка зарплати невелика. У середнього і нижчого класів головним джерелом існування виступає доход, тому що у першого якщо і є багатство, то воно незначне, а в другого його немає зовсім. Багатство дозволяє не трудитися, а його відсутність змушує працювати заради зарплати.
Суть влади полягає у здатності нав'язувати свою волю всупереч бажанню інших людей. У складному сучасному суспільстві влада інституціоналізована, тобто охороняється законами і традицією, оточена привілеями і широким доступом до соціальних благ, дозволяє приймати життєво важливі для суспільства рішення, у тому числі й закони, що вигідні, як правило, вищому класу. В усіх суспільствах люди, що володіють владою – політичною, економічною, релігійною тощо – складають інституціоналізовану еліту. Саме вона й визначає внутрішню і зовнішню політику держави, направляючи її у вигідне для себе русло, чого позбавлені інші класи.
Престиж: – це повага, якою в суспільній свідомості користується та чи інша професія, посада або рід заняття. Професія юриста престижніша за професію сталевара чи сантехніка, посада президента комерційного банку престижніша за посаду касира. Усі професії, заняття і посади, що існують у даному суспільстві, можна розташувати зверху вниз за сходинками професійного престижу. Як правило, професійний престиж визначається нами інтуїтивно, тобто приблизно. Але у деяких країнах, наприклад у США, соціологи вимірюють його за допомогою спеціальних методів. Вони вивчають суспільну думку, порівнюють різні професії, аналізують статистику і в підсумку одержують точну шкалу престижу професій у суспільстві.
Крім того слід зазначити, що практично всі сучасні теорії соціальної стратифікації базуються на уявленні, що страта (соціальна група) є реальною, емпірично фіксованою соціальною спільнотою, яка поєднує людей за якимись спільними позиціями чи справами, що приводить до конституювання даної спільноти в соціальній структурі суспільства і протиставленню іншим соціальним спільнотам. Основу теорій соціальної стратифікації складає таким чином принцип об'єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владними, майновими, професійними, освітніми тощо.
Отже, доход, влада, престиж і освіта визначають сукупний соціально-економічний статус, тобто положення і місце людини чи соціальної групи у суспільстві. У цьому випадку статус виступає узагальненим показником соціальної стратифікації. При цьому провідними західними соціологами пропонуються різні критерії вимірювання соціальної стратифікації. Наприклад, німецько-англійський соціолог Р. Дарендорф запропонував власну модель соціальної стратифікації, в основу якої поклав таке поняття як "авторитет ". На його думку авторитет найбільш точно відбиває відносини влади і боротьбу між соціальними групами за владу. Виходячи з цього, Р. Дарендорф поділяє все сучасне суспільство на керуючих і керованих. У свою чергу, керуючих він поділяє на дві підгрупи: керуючих власників і керуючих невласників, тобто бюрократів-менеджерів. Керована група також різнорідна. У ній він виділяє, принаймні, дві підгрупи: вищу – "робочу аристократію" – і нижчу – низькокваліфікованих робітників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний "новий середній клас" – продукт асиміляції робочої аристократії і службовців із панівним класом – управляючими.
Американський соціолог Б. Барбер стратифікує суспільство за шістьма показниками: 1) престиж професії, влада і могутність; 2) доход чи багатство; 3) освіта чи знання; 4) релігійна чи ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна приналежність. А французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не щодо власності, престижу, влади, етносу, а щодо доступу до інформації. Пануюче положення посідають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.
Серед інших теоретичних моделей соціальної стратифікації в західній соціології найбільш відомою і продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера, що стала результатом досліджень, проведених ним у 30-х роках XX ст. в США. Варто підкреслити, що всі сучасні західні моделі класової структури суспільства тою чи іншою мірою містять у собі елементи стратифікаційної моделі Уорнера. При проведенні дослідження він і його колеги спочатку орієнтувалися на досить просту трирівневу систему класового розподілу суспільства: вищий клас, середній клас, нижчий клас. Однак результати дослідження показали, що доцільніше всередині кожного з цих укрупнених класів виділити ще й проміжні класи. У підсумку стратифікаційна модель Уорнера отримала наступний остаточний вигляд.
1. Вищий-вищий клас складають представники впливових і багатих династій, що володіють дуже значними ресурсами влади, багатства і престижу в масштабах держави. їхнє положення настільки міцне, що практично не залежить від конкуренції, падінь курсу цінних паперів та інших соціально-економічних змін у суспільстві. Дуже часто представники цього класу навіть не знають точно розмірів своїх "імперій".
2. Нижчий-вищий клас складають банкіри, відомі політики, власники великих фірм, що досягли вищих статусів у ході конкурентної боротьби чи завдяки різним особистим якостям. Вони не можуть бути прийняті у вищий-вищий клас, тому що або вважаються вискочками (з погляду представників вищого-вищого класу), або не мають достатнього впливу в усіх сферах діяльності даного суспільства. Представники цього класу, як правило, ведуть жорстку конкурентну боротьбу і залежать від політичної й економічної ситуації у суспільстві.
3. Вищий-середній клас включає успішних бізнесменів, найманих керуючих фірмами, видатних юристів, лікарів, спортсменів і наукову еліту. Представники цього класу не претендують на вплив у масштабах держави, однак у вузьких сферах діяльності їх положення досить міцне і стійке. У своїх сферах діяльності вони користуються високим престижем. Про представників цього класу зазвичай говорять як про багатство нації.
4. Нижчий-серед ній клас складають наймані робітники – інженери, середні і дрібні чиновники, викладачі, науковці, керівники підрозділів на підприємствах, висококваліфіковані робітники і т.д. Зараз цей клас у розвинутих західних країнах найбільш чисельний. Основні його устремління – підвищення статусу в рамках даного класу, успіх і кар'єра. У зв'язку з цим для представників даного класу дуже важливим моментом є економічна, соціальна і політична стабільність у суспільстві. Виступаючи за стабільність, представники цього класу є основним джерелом підтримки існуючої влади.
5. Вищий-нижчий клас складають в основному наймані робітники, що створюють прибавочну вартість у даному суспільстві. Будучи в багатьох відношеннях залежним від вищих класів стосовно одержання засобів для існування, цей клас протягом усього періоду свого існування боровся за поліпшення умов життя. У ті моменти, коли його представники усвідомлювали свої інтереси і згуртовувалися для досягнення цілей, умови їхнього існування значно поліпшувалися.
6. Нижчий-нижчий клас складають злиденні, безробітні, бездомні, іноземні робітники й інші представники маргінальних груп населення.
Досвід використання стратифікаційної моделі Уорнера показав, що у представленому вигляді вона в більшості випадків неприйнятна для країн Східної Європи, Росії й України, де в ході історичних процесів складалася інша соціальна структура, існували принципово інші статусні групи. Однак в даний час у зв'язку зі змінами, що відбуваються в нашому суспільстві, багато елементів стратифікаційної моделі Уорнера можуть бути використані для дослідження складу соціальних класів в Україні. Наприклад, соціальна структура українського суспільства, виходячи з соціологічних досліджень Н. Римашевської, у загальному вигляді може бути представлена у такий спосіб.
1. "Загальноукраїнські елітні групи ", які поєднують у свої руках володіння власністю у розмірах, зрівняних із найбільшими західними станами, а також володіють засобами владного впливу на загальнонаціональному рівні.
2. "Регіональні і корпоративні еліти ", які володіють значним за українськими масштабами станом і впливом на рівні регіонів і цілих галузей або секторів економіки.
3. Український "верхній середній клас ", який володіє власністю і доходами, що забезпечують західні стандарти споживання, а також домаганнями на підвищення свого соціального статусу і орієнтується на сформовану практику й етичні норми господарських взаємин.
4. Український "динамічний середній клас ", який володіє доходами, що забезпечують задоволення середньо українських і більш високих стандартів споживання, а також характеризується відносно високою потенційною адаптивністю, значними соціальними домаганнями і мотиваціями і орієнтацією на легальні способи її прояву.
5. "Аутсайдери ", які характеризуються низькою адаптацією і соціальною активністю, невисокими доходами й орієнтацією на легальні способи їх одержання.
6. "Маргінали ", які характеризуються низькою адаптацією, а також асоціальними і антисоціальними установками у своїй соціально-економічній діяльності.
7. "Криміналітет ", який володіє високою соціальною активністю та адаптивністю, але при цьому цілком свідомо і раціонально діє всупереч легальним нормам господарської діяльності.
Можна помітити, що стратифікаційна модель Римашевсьої багато в чому схожа із моделлю Уорнера. Передусім це відзначається у відношенні значення "динамічного середнього класу", який у сучасній Україні знаходиться на стадії формування, що значною мірою визначає наявність соціальної нестабільності в нашій країні. У той же час, якщо вдасться підтримувати в Україні такий тип соціальної динаміки, орієнтуючи його на поступовий перехід соціальних очікувань у відповідні статусні позиції, рівень доходів, то це буде означати, що "динамічний середній клас" почне більш активно трансформуватися в класичну опору стабільності і соціального порядку.
Крім того варто підкреслити, що сучасні теорії соціальної стратифікації, які висувають ті чи інші критерії розподілу суспільства на соціальні верстви (групи), служать методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності (чи соціального переміщення).
Соціальна мобільність – це зміна індивідом чи групою свого соціального статусу, тобто місця в соціальній структурі суспільства. Термін "соціальна мобільність" був введений в соціологію в 1927 р. відомим американським соціологом російського походження П. Сорокіним. Він розглядав соціальну мобільність як будь-яку зміну соціального стану, а не тільки як перехід осіб і родин з однієї соціальної групи в іншу. Відповідно до поглядів П. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному – рух нагору і вниз (коли соціальний статус змінюється); 2) горизонтальному – пересування на тому ж соціальному рівні (тобто без зміни соціального статусу).
Тим часом вертикальна мобільність також буває двох видів – висхідна і низхідна. Вона припускає зміну людиною протягом життя високого статусу на низький чи навпаки. Переміщення людини зі статусу водопровідника на більш високий статус президента корпорації, як і зворотний рух, є прикладом вертикальної мобільності. А горизонтальна мобільність передбачає зміну людиною протягом свого життя одного статусу на інший, але еквівалентний колишньому. Наприклад, індивід був спочатку водопровідником, а потім став теслею.
Останнім часом у соціології виділяють ще одну – третю форму –міжпоколінну мобільність. Це зміна статусів синів щодо їхніх батьків. Наприклад, син водопровідника стає президентом корпорації чи навпаки. Міжпоколінна мобільність є більш важливою, ніж вертикальна і горизонтальна. Саме її масштаб свідчить про те, до якого ступеня існуюча в даному суспільстві нерівність переходить від одного покоління до іншого. Якщо міжпоколінна мобільність невелика, то це означає, що в даному суспільстві нерівність пустила глибокі корені, а шанси людини змінити свою долю залежать не від нього самого, а визначені з народження. У випадку значної міжпоколінної мобільності люди досягають нового статусу завдяки власним зусиллям незалежно від обставин, що супроводжують їхнє народження.
Необхідно зазначити, що проблемам соціальної мобільності присвячується багато конкретно-соціологічних досліджень у різних країнах світу. Дані про соціальну мобільність цілком виразно дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичність. Адже людям важливо знати, якою мірою те чи інше суспільство дає можливість для просування індивідів і поколінь з нижчих статусних категорій у вищі, яким шляхом формується правляча еліта суспільства, а також чи є можливість проникнення в правлячу еліту індивідів з інших соціальних груп.
Отже, соціально-класова структура будь-якого суспільства базується на соціальній нерівності з урахуванням такої характеристики як гетерогенність. Гетерогенність – це слідування нормам і правилам, установленим іншими особами, тобто несамостійність на противагу автономії. При цьому система соціальної нерівності формується виходячи з базових параметрів суспільства, до яких належать доход, походження, посада, влада, освіта й інші рангові показники. Близькість соціальних статусів приводить до утворення соціальних верств, прошарків, що мають різні установки, норми поведінки, ідеали тощо.
У свою чергу, соціальні верстви (прошарки) можна об'єднати в соціальні класи, що мають визначене відношення до засобів виробництва, власну субкультуру і можливості для набуття більш престижних соціальних статусів. Класова структура суспільства володіє унікальними специфічними рисами і змінюється у ході суспільного розвитку. Однак фундаментальні дослідження соціальної стратифікації українського суспільства (на відміну від західних суспільств) сьогодні вкрай ускладнені, по-перше, через велику динаміку суспільних процесів і, по-друге, через нестачу відповідних засобів на регулярне проведення досліджень соціальної структури українського суспільства.
Таким чином, соціальна структура суспільства є частиною його як соціальної системи, що поєднує в собі два компоненти: перший – це соціальний склад, тобто певний набір елементів даної структури, серед яких виділяють різні за типами соціальні спільноти і групи людей, а другий – це соціальні зв'язки, тобто певний набір зв'язків цих елементів, що розрізняються як за масштабами розповсюдження їхньої дії, так і за їхніми значеннями в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеній стадії його функціонування і розвитку.
Соціальна структура суспільства являє собою стійкий зв'язок елементів у суспільній системі, який означає об'єктивний (тобто реальний) розподіл суспільства на окремі соціальні спільноти (класи, стани, прошарки, верстви, групи) і в той же час вказує на різне соціальне положення людей по відношенню один до одного, виходячи із численних критеріїв.
Основними елементами соціальної структури є індивіди (люди) та їх групи, що посідають визначені соціальні позиції (статуси) у суспільстві та виконують у ньому визначені соціальні функції (ролі). На основі статусно-рольових ознак відбувається об'єднання індивідів у групи та інші соціальні спільноти.
Соціальний статус – це соціальне положення (стан) людини в суспільстві, яке є узагальненою характеристикою, що охоплює професію, економічне становище, політичні можливості і демографічні ознаки людини. Розрізняють два основних види статусу людини – особистий і соціальний. Особистий статус – це положення, яке посідає людина в малій (або первинній) соціальній групі в залежності від своїх індивідуальних якостей, а соціальний – це положення людини, яке вона автоматично займає як представник великої соціальної групи (професійної, класової, національної). Соціальний статус відіграє важливу роль серед незнайомих, а особистий – серед знайомих людей, що і складають первинну або малу соціальну групу.
Існують й інші види статусу, такі як природжений, досяжний, приписуваний і змішаний. Природженим є біологічно успадкований статус (стать, національність, раса), а приписуваним – це коли людина із ним народжується, але котрий призначається їй за певним проміжком часу (так, син короля після визначеного віку успадковує корону від батька). Досяжним вважається такий статус, який людина отримує (досягає) завдяки власним зусиллям, бажанню, вільному вибору або здобуває його в результаті удачі чи везіння (менеджер, професор тощо). Що стосується змішаного статусу, то він має ознаки як приписуваного, так і досяжного (наприклад, звання професора є досяжним статусом, але згодом перетворюється на приписуваний, тому що вважається довічним, хоча і ненаслідуваним).
Ще однією категорією, що відображає динамічну або поведінкову сторону соціального статусу – є категорія "соціальна роль" – що являє собою модель поведінки людини, орієнтовану на конкретний соціальний статус. При цьому вимоги і норми поведінки приписуються суспільством заздалегідь. За правильне виконання своєї ролі індивід винагороджується, а за неправильне – карається.
Отже, від власника конкретного статусу люди очікують, що він буде грати цілком визначену роль відповідно до визначених прав, обов'язків і вимог.
Немає статусу без ролі, як і немає ролі без статусу. Кожний соціальний статус (а їх у суспільстві сотні тисяч) – це порожній осередок на зразок осередку у бджолиних стільниках. Усі осередки скріплені між собою у суспільстві функціонально – взаємними правилами і обов'язками. Якщо розшарувати всю безліч порожніх осередків, скріплених один з одним на площині, то одержимо соціальну структуру суспільства.
Соціальна структура суспільства будується за принципом "один статус – один осередок". Коли осередки заповнюються людьми, то ми одержуємо для кожного статусу по одній великій соціальній групі. Сукупність великих соціальних груп (тобто заповнених людьми статусів) указує на соціальний склад населення.
Якщо великі соціальні групи в суспільстві розшарувати по вертикалі і розмістити їх за ступенем соціальної нерівності (різними доходами, доступом до влади, рівнем освіти і престижем професій), то отримаємо соціальну стратифікацію. Стратифікація суспільства складається з тих же статусів, але розташованих по "поличках" (стратах) зверху вниз і згрупованих за демографічними, сімейно-родинними, економічними, професійними, політичними, релігійними, територіально-поселенськими й іншими ознаками.
Зазначені групи статусів утворюють такі підструктури соціальної структури суспільства, як економічну, політичну, демографічну, професійну, сімейно-родинну, територіально-поселенську, релігійну. Кожну з цих структур можна розглядати і як інституціональні сфери. Сімейно-родинна структура утворює інститут сім'ї і шлюбу; професійна і економічна (як найбільш чисельні і різнорідні) – утворюють відразу декілька соціальних інститутів: держава, право, виробництво, освіта; релігійна – інститут релігії. Тільки демографічна і територіально-поселенська структури не утворюють соціальних інститутів.
Соціальна структура, соціальна стратифікація і соціальні інститути як фундаментальні категорії соціології, виявляються тісно пов'язаними між собою завдяки соціальним статусам і ролям. Однак загальним для всіх них історичним механізмом є суспільний розподіл праці, поглиблення і спеціалізація якого створили все розмаїття соціальних статусів і ролей.
У соціології існує багато теорій і концепцій соціальної структури суспільства. Однак історично першою із них виникла марксистська концепція, де чільне місце посідає соціально-класова структура суспільства, яка є взаємодією трьох основних елементів: класів, суспільних прошарків (верств) і соціальних груп. Ядром цієї структури виступають класи – великі соціальні групи, що виникли в результаті суспільного розподілу праці і формування приватновласницьких відносин. Відповідно до марксистської концепції головна ознака класу – це відношення до засобів виробництва і власності, що визначає їх роль у суспільному розподілу праці, системі влади, їх добробут, а боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку.
У сучасній західній соціології, на відміну від марксистської теорії про класи, виникли більш продуктивні теорії соціальної стратифікації, представники яких вважають, що поняття "клас" у сучасному суспільстві має бути замінено поняттям "страта" або "соціальна група", а на зміну теорії соціально-класової будівлі суспільства мають прийти більш сучасні стратифікаційні теорії, що краще пояснюють соціальну структуру сучасного постіндустріального суспільства.
Соціальна стратифікація суспільства в контексті теоретичних засад сучасної західної соціології, розуміється як розшарування людей у статусній ієрархії зверху вниз за чотирма основними критеріями соціальної нерівності: неоднакові доходи, рівень освіти, доступ до влади, престиж професії. Основу теорій соціальної стратифікації таким чином складає принцип об'єднання людей у соціальні страти (групи) і протиставлення їх іншим групам за майновими, владними, освітніми і професійними статусними ознаками що власне і відображає соціальну структуру сучасного суспільства.
Серед численних теоретичних моделей соціальної стратифікації найбільш продуктивною вважається модель американського соціолога У. Уорнера, який просту трирівневу систему класового розподілу західного суспільства – вищий клас, середній клас, нижчий клас – доповнив проміжними класами всередині кожного з цих рівнів.
Багато елементів стратифікаційної моделі У. Уорнера можуть бути використані для аналізу соціальної структури сучасного українського суспільства, яка внаслідок трансформаційних процесів ще не здобула остаточного вигляду і може бути представлена у такий спосіб: 1) загальноукраїнські елітні групи; 2) регіональні і корпоративні еліти; 3) український верхній середній клас; 4) український динамічний середній клас; 5) аутсайдери; 6) маргінали; 7) криміналітет.
Концептуальні засади соціальної стратифікації служать методологічною основою теорії соціальної мобільності, яка пояснює зміни у соціальній структурі сучасного суспільства. Соціальна мобільність, на думку засновника цієї теорії П. Сорокіна, означає зміну соціального стану індивідів і родин, тобто їх переміщення з однієї соціальної групи в іншу за соціальними сходинками у двох напрямках: 1) вертикальному – рух нагору і вниз із зміною соціального статусу; 2) горизонтальному – переміщення на тому ж соціальному рівні без зміни соціального статусу. Останнім часом дослідники виділяють ще одну форму – міжпоколінну мобільність, яка характеризує зміну соціальних статусів дітей відносно їхніх батьків.