Порівняння індустріального та постіндустріального суспільства

	індустріальне суспільство	постіндустріальне суспільство
Технічний базис	Індустріальний	Інформаційний
Основа суспільного добробуту	Товари	Знання
Масовий клас	Робітники	Службовці, менеджери
Принцип управління	Керівництво	Узгодження
Форма власності	Приватна	Акціонерна
Політичний режим	Авторитаризм, представницька демократія	Безпосередня демократія, самоуправління

Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали такі вчені, такі як Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннет Боулдінг, Уолт Ростоу та інші. Щоправда, декотрі з них вживали власні терміни для назви нового типу суспільства, який приходить на зміну індустріальному. Кеннет Боулдінг називає його „постцивілізація”. Збігнєв Бжезінський віддає перевагу терміну „технотронне суспільство”, підкреслюючи тим самим вирішальне значення у новому суспільстві електроніки і засобів комунікації. Елвін Тоффлер називає його „суперіндустріальним суспільством”, позначаючи ним складне мобільне суспільство, яке базується на високопередовій технології і постматеріалістичній системі цінностей.

Елвін Тоффлер у 1970 році писав: „Жителі Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і у часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, котрі все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на сільське господарство. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом становлять близько 70% населення Землі. Це люди минулого.

Понад 25% населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини ХХ століття, сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони – люди сучасного.

Решту 2-3% населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства.”

Можемо доповнити Тоффлера тільки в одному: сьогодні, більш ніж через чверть століття, у суспільстві, яке він називав суперіндустріальним, проживає уже майже 30% людства.

Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається наступними чинниками:

· зміною у сфері економіки: перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться насамперед про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров’я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу – послуги, що надаються окремим клієнтам. На середину 90-х років ХХ століття в сфері виробництва і у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було відповідно зайнято: в США – 25% і 70% працюючого населення; в Німеччині – 40% і 55%; в Японії – 35% і 60%); що більше – навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 процентів усіх зайнятих;

· зміною в соціальній структурі суспільства(поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу) Наприклад, Деніелл Белл вважає, що в постіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, котра володіє високим рівнем освіти і знань;

· центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства. Основний конфлікт, таким чином, у цьому суспільстві пролягає не між працею і капіталом, а між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство, чільну інституцію індустріальної епохи. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання: творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;

· створенням нових інтелектуальних технологій (серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, нові агротехнології і т. ін.).