Особистість та референтні групи

Соціальні групи, що відповідають ідеальним уявленням лю­дини про сприятливе для неї середовище існування та самореалізації, одержали назву референтних. Походження цього тер­міна, введеного у науковий обіг Г. Хайманом у 1942 р., пов'язане з буквальним значенням слова "реферування" (просіювання). Мала група, яка немовби "просіює" через себе цінності суспіль­ства і надає індивідові найбільш близькі для нього орієнтири свідомості та поведінки, є референтною. Референтні групи, що визначають зразки поведінки людини, можуть бути реальними або вигаданими, існуючими тепер або в минулому; індивід може належати до них або намагатися стати їхнім членом.

Головна особливість референтних груп полягає в тому, що вони задають такий стиль життя, який людині хотілося б відтворюва­ти у своїй поведінці. Зіставляючи свій стиль життя з вимогами референтної групи, особистість намагається внести до нього ко­рективи, що наближають реальну поведінку до ідеальних зразків. Референтність групи сприяє соціальній адаптації, даючи людині можливість одержати готові зразки поведінки, вироблені та апробовані тими чи іншими групами. Проте в деяких випадках, коли готові шаблони поведінки, взяті з "арсеналу" референтних груп,

суперечать вимогам нового соціального оточення індивіда, референтність стає перешкодою для нормальної адаптації. Внаслідок цього, наприклад, багато ранніх шлюбів виявляються невдалими, оскільки референтними для молодого подружжя залишаються сім'ї їхніх батьків і вони намагаються слідувати старим зраз­кам (поведінки в сім'ї), які окремо можуть бути цілком задо­вільними, але в новій нуклеарній сім'ї стають джерелом по­стійних суперечок та конфліктів.

Якщо реальна група є для індивіда водночас і референтною, то це веде до перетворення зовнішнього щодо індивіда нормативно­го обмеження поведінки на нормативний самоконтроль. Тому людина, що діє врозріз з очікуваннями референтної групи, водно­час порушує і свої внутрішні норми моралі та поведінки й опи­няється під дією подвійного контролю. Таким чином референтність малої групи дає їй змогу виконувати і функцію норма­тивного обмеження, і функцію індивідуалізації загальносоціальних норм, здійснювати ефективний контроль, що підсилюється самоконтролем особистості.

Структура особистості

Структурне зображення особистості, тобто виділення певних її складових, залежить передусім від розуміння сутності особи­стості, а також від особливостей методів тієї науки, в межах якої розглядається особистість. У соціології особистість вивчається насамперед як член суспільства, носій певних соціальних функцій. Тому основною соціологічною теорією особистості в соціології є зображення її через структуру виконуваних ролей.

Теорія соціальних ролей

Поняття соціальної ролі запропонували Р. Лінтон та Дж. Г. Мід незалежно один від одного у 1930 р., причому перший описував роль як одиницю суспільної структури, другий — у контексті процесу взаємодії людей, коли людина, приймаючи роль іншої людини, засвоює певні соціальні норми.

Лінтонівський напрям у розвитку теорії ролей набув подаль­шого розвитку в теоріях структурного функціоналізму (струк­турного зображення суспільства), насамперед у працях Т. Парсонса, Альфреда Радкліфф-Брауна, Р. Мертона.

Ідеї Дж.Г. Міда було використано насамперед у психологічній науці, а в соціології вони започаткували напрям інтеракціонізму (від англ. - взаємодія", тобто теорія, що описує взаємодію людей). Сучасний інтеракціонізм існує у вигляді двох наукових шкіл: чиказької (Г. Блумер, А. Сторос, Т. Шибутані), для якої характерний інтерес до процесуальних аспектів взаємодії, та айовської (М. Кун, Т. Партленд та ін.), де акцент робиться на вивченні результатів взаємодії — стабільних соціальних структур.

У радянській літературі значний внесок у розвиток та попу­ляризацію теорії соціальних ролей зробив І. Кон.

Соціальна роль у соціології визначається як соціальна функ­ція, модель поведінки, об'єктивно задана позицією особи в си­стемі суспільних відносин та міжособових стосунків.

Виконання соціальної ролі має відповідати прийнятим у суспільстві нормам і очікуванням. Індивід не є режисером та автором соціальної ролі, яку він виконує. Його можна порівня­ти з актором. Не випадково багато понять, що використовуються в теорії соціальних ролей, запозичено з театральної лексики. Звичайно, різні актори грають ту чи іншу роль по-різному, внося­чи у виконання своє бачення ролі, свої особистісні якості.

Проте роль вже написана драматургом, її по-своєму тлумачить режи­сер у контексті усього спектаклю, у зміст її зробили внесок ху­дожник, композитор, інші актори, і всі вони очікують від актора відповідності своїм уявленням про роль.

Так само і в житті: ролі задані людині об'єктивно — суспіль­ством, культурою, соціальною групою. За зміст ролі правлять прийняті в суспільстві чи соціальній групі соціальні норми, тоб­то ті вимоги, яким має відповідати поведінка людей, які займа­ють певну позицію в суспільстві. А глядачами є середовище, що оточує індивіда, яке має певні очікування щодо "правильності" гри, відповідності поведінки особи соціальній ролі, яку вона ви­конує. Так, від матері очікують, щоб вона турбувалася про свою дитину, хоч якою б безвідповідальною не була ця жінка за своєю природою, роль батька передбачає, що він має забезпечувати свою сім'ю. Соціальна роль студента означає, що він має вчитися, готу­вати себе до майбутньої професії.

Навіть ті ролі, які, здавалося б, зумовлені біологічно, насправді залежать від типу суспільства та його культури. Так, у Середні віки дитина розглядалась як ма­ленький дорослий і відповідно мала поводитися, не маючи права па якусь дитячу "особливість". Психічно хвора людина в сучас­ному суспільстві може сподіватися у кращому разі на допомогу та чуйне ставлення, у Середньовіччі ж юродивого шанували, бо вважалося, що він причетний до божественного одкровення і наділений даром провидіння.

Загалом людина сама обирає свої ролі, але деякі вже задані їй від народження: дитина народжується сином чи дочкою, чолові­ком чи жінкою.

В кожному суспільстві вже встановлено, що має робити добра дочка чи син (скажімо, в суспільствах з переважно авторитарним типом сім'ї слово батька — закон для дітей, хоч у якому б віці вони не були; в суспільствах, де більшість сімей будується на демократичних засадах, діти мають право самі оби­рати свій шлях). "Ролі" жінки та чоловіка теж не задані біоло­гічно: канони жіночості та чоловічості змінюються від епохи до епохи і від суспільства до суспільства. Колись Жорж Санд у брюках сприймалась як зухвалий виклик моралі та суспільним канонам жіночості, сьогодні брюки — неодмінний компонент жіночого гардеробу.

Рольові приписи можуть бути як "писаними", тобто зафіксо­ваними в офіційних документах, так і "неписаними", закріпле­ними у звичаях, традиціях, нормах. Проте в будь-якому разі в суспільстві діє досить жорстка система контролю за правильним дотриманням ролі.

Цій меті слугує розгалужена система соціальних санкцій, за­стосовуваних як оцінка дій людей у суспільстві. Вони можуть бути позитивними і негативними (відомий метод "батога та пря­ника"), жорстко регламентованими, що застосовуються владни­ми органами, і неформальними, як, наприклад, моральний осуд. Тих своїх членів, які задовільно виконують ролі, суспільство за­охочує матеріально і морально, у разі відхилення від рольових норм порушника буде покарано. Як правило, за порушення "пи­саних" законів припадає так само офіційно відрегульована си­стема покарань (так, за порушення правил дорожнього руху накла­дають штраф або навіть позбавляють прав водія, тобто особа усу­вається від ролі водія).

Проте й у разі порушення "неписаних" рольових приписів покарання може бути не менш жорстоким. Коли знайомі відмовляються подати руку, це, звичайно, страшні­ше, ніж штраф. Глузування, вияв зневаги і навіть вигнання зі своєї соціальної групи — набагато дійовіші санкції, ніж запи­сані в офіційних документах.

Проте соціальна роль виконує не лише негативну функцію обмеження сваволі окремих індивідів. Головна конструктивна функція її полягає в тому, що узгодження щодо змісту соціальних ролей дає людям змогу нормально співіснувати в суспільстві, передбачати реакцію оточення на свої дії. Виступаючи в певній ролі, людина сподівається, що інші учасники також дотримува­тимуться "правил гри", які не залежать від того, хто в цю гру грає. Коли водій веде машину, він має дотримуватися правил дорожнього руху і сподівається, що решта робить так само. В іншому разі безпека на дорогах була б неможливою.