Прогнози та роль експертів у їх розробці

Розглянемо технічний інструментарій сучасної прикладної со­ціології у контексті понять "експертиза", "експертний аналіз", "експертні системи", "прогноз", "план", "управління".

Одна з головних функцій соціальної інституції експертів полягає у прогнозуванні, без якого неможливо уявити життя сучасного про­мислово розвиненого суспільства. Відсутність прогнозів означає підходити до розгляду найближчого та віддаленого майбутнього на­осліп і приймати важливі рішення безвідносно до майбутніх на­слідків, сприятливих чи несприятливих.

Щоб мати раціональний метод оцінки того чи того прогнозу, потрібно виробити критерії для визначення якості прогнозів. Голов­на вимога, яку висувають до цього критерію, — це корисність обра­ного критерію для осіб, що приймають рішення.

На підставі критерію корисності для визначення якості прогно­зу свого часу було розроблено метод, відомий під назвою "опитна модель". Цей метод оцінки називають "опитуванням", оскільки у ньому використовують спеціально складений список запитань. У про­понованій соціологами моделі було здійснено спробу максимально підвищити ймовірність урахування всіх міркувань, які стосуються справи.

Що являють собою різні форми опитувань? Яким є рівень віро­гідності отримуваної за їхньою допомогою інформації? Яка роль опитування в експертних оцінках?

Такі форми збирання первинної соціологічної інформації, як ан­кетування або інтерв'ювання, призначені передусім для масових опитувань, мета яких полягає в тому, щоб отримати вірогідні відо­мості про предмет дослідження. Проте у соціологічній практиці мо­жуть виникати ситуації, коли для оцінки якого-небудь явища або процесу важко виокремити конкретне джерело інформації. Най­частіше такі ситуації пов'язані з прогнозуванням (від грецьк. рrо — вперед + gnosis — знання, вчення; передбачання, передбачування) зміни того чи того соціального процесу або явища.

• Існує безліч способів та методів прогнозування. Перевага су­часних раціональних методів прогнозування полягає в тому, що вони доступні для наукового вивчення і можуть бути адек­ватно описані та пояснені. Понад те, ці методи забезпечують розробку методик, які можуть застосовуватись будь-яким фахівцем, що пройшов необхідну підготовку (фаховий виш­кіл), а також давати однакові результати незалежно від того, хто використовує ці методики. Власне кажучи, в однаковості результатів і полягає перевага точних методів над інтуїцією людей з великим практичним досвідом, які можуть помиляти­ся, наприклад з причини нежитю або просто поганого наст­рою. До того ж у разі розходження в результатах завжди мож­на з'ясувати, яких було припущено помилок при застосуванні певних методик у розрахунках або при обробці отриманих даних.

Прогноз має бути гнучким і постійно контрольованим щодо вне­сення у нього необхідних корективів, коли несподівано й різко змінюються зовнішні обставини, які вимагають змін у планах, роз­роблених з урахуванням первинних, вихідних прогнозів.

Життєдіяльність будь-якої соціальної організації пов'язана з про­гнозами та перспективними планами, які будують на підставі певних прогнозів.

Знаний американський фахівець з прогнозування науково-тех­нічного розвитку Дж. П. Мартіно виокремлює умовно п'ять етапів у діяльності будь-якої організації, щоб на їх прикладі продемонстру­вати механізм прогнозування, який зазвичай використовують керівники організацій.

Розпочинає цикл прогнозування (1), на підставі якого розробля­ють відповідний план (2) послідовності виконання (3) робіт, необ­хідних для досягнення мети, поставленої у програмі (4), підґрунтям для складання якої є план. Результати послідовного, згідно з пла­ном, виконання програми потребують оцінок, щоб не увійти у супе­речність з реальною ситуацією. Отримувані оцінки характеризують фактичний стан справ в організації й надають можливість порівню­вати їх з тим, що було передбачено планом та програмою. Результа­ти оцінок (5) є відправним базисом для переходу до нового циклу. Як підкреслює Мартіно, розвиток діяльності організації за цим циклом не є серією дискретних, ізольованих один від одного етапів, оскільки всі вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. Тому прогноз належить регулярно коригувати в міру надходження нової інфор­мації. За необхідності може бути переглянутий і сам план, навіть як­що його ще не виконано, оскільки план — не самоціль, а засіб для виживання організації, особливо за умов конкурентної боротьби.

Цінність прогнозу вимірюють його корисністю, а вартість — вит­ратами на складання плану та прийняття рішення.

• Прогнози зазвичай роблять компетентні особи, яких назива­ють експертами (від лат. — досвідчений; фахівець в якій-небудь галузі, який здійснює експертизу), робота яких зі скла­дання прогнозів увіходить до вартості розроблюваних планів. Є й інші методи складання прогнозів, відмінні від методу з ви­користанням експертів. Проте існують такі сфери соціального життя, в яких неможливо використовувати інші методи прог­нозування, крім експертних. Передусім це стосується тих сфер, де відсутня необхідна та достатня інформація про мину­ле або, скажімо, технічні можливості більшою мірою залежать від схвалюваних рішень, ніж від ентузіазму новаторів.

Оскільки головним критерієм добору експертів є компетентність (від лат. соmреtепtіа — приналежність за правом; коло питань, в яко­му певна особа має знання, досвід) їх, остільки для визначення ком­петентності використовують передусім два методи — самооцінку та колективну оцінку авторитетності експертів.

Найпростішою формою самооцінки експертів є сукупний індекс (коефіцієнт рівня компетентності), розрахований на підставі оціню­вання експертами своїх знань, досвіду та здібностей за ранговою шкалою з позиціями "високий", "середній", "низький". При цьому першій позиції приписують числове значення "1", другій — "0,5", третій — "0" з урахуванням того, що коефіцієнт рівня компетент­ності експерта може набути значення від 1 (повна компетентність) до 0 (цілковита некомпетентність). Цей коефіцієнт обчислюють за формулою:

К=(к_] + к₂ + к₃) :3,

де к_{] -} числове значення самооцінки експертом рівня своїх теоретичних знань, к₂ — числове значення самооцінки практичного до­свіду, к₃ — числове значення самооцінки здатності до прогнозування.

Зазвичай до групи експертів заведено включати тих, у кого індекс компетентності не менший за середній (0,5) й вищий (до 1).

Отримання первинних числових значень самооцінки (к_{, к₂, к₃) для обчислення індексу компетентності експертів відбувається за до­помогою таблично-запитувальної форми (табл. 3.2.1).

Таблиця 3.2.1. Числові значення самооцінки експертів

Індикатори	Рівень
високий (1)	середній (0,5)	низький (0)
Теоретичні знання (к{)	+
Практичний досвід (к2)		+
Здатність до прогнозування (к3)		+

Виходячи з числових значень оцінок, позначених хрестиками, можна легко обчислити рівень компетентності експерта щодо проб­лем, які нас цікавлять. У цьому разі матимемо такий коефіцієнт:

К=(1 + 0,5 + 0,5): 3 = 0,7.

Отримане число свідчить про те, що рівень компетентності екс­перта вищий за середній.

При доборі експертів методом самооцінки виникає проблема її завищення. Проте досвід численних експертиз показує, що групи з високою самооцінкою помиляються у своїх судженнях менше, ніж "скромні" експерти.

• Опитування компетентних осіб називають експертними, а ре­зультати опитувань — експертними оцінками. У найзагальнішому вигляді виокремлюють три головні функції експертної оцінки у соціологічних дослідженнях, а саме: прогноз тенденцій розвитку різних соціальних процесів; оцінка рівня вірогід­ності даних масових опитувань; атестація групи або її членів за різними критеріями (скажімо трудова або політична активність).

У прогнозах найяскравіше виявляється відмінність експертної оцінки від інформації, отриманої у результаті масового опитування. Останнє, як правило, має анонімний характер, натомість в експерт­них опитуваннях особистість респондента відіграє важливу роль. Звідси випливає, що експерти мають бути поінформовані про зав­дання, які розв'язують за їхньою допомогою. У цьому разі відпадає потреба користуватися побічними запитаннями або якимись інши­ми прийомами з метою з'ясування "прихованих" позицій респон­дента. Оскільки експерт є активним учасником здійснюваного дослідження, остільки спроби приховати від нього мету та завдання дослідження обтяжені втратою довіри до організаторів дослідження.

У прикладній соціології для отримання прогностичної оцінки використовують низку методів та прийомів роботи з експертами.

Традиційний та головний інструментарій експертних опитувань — анкета або бланк-інтерв'ю, розроблені за спеціальною методикою, яка відповідає дослідницькій програмі. На відміну від масового опи­тування, програма прогнозного опитування експертів не настільки деталізована й має переважно концептуальний характер. Згідно з рівнем розробленості концептуальної гіпотези формулюють запи­тання, на які експерти повинні дати відповіді. Процедура опитуван­ня експертів може бути очною або заочною (поштове опитування, телефонне інтерв'ю). Одна з найпростіших форм експертного про­гнозу — обмін думками. Така робота з експертами передбачає одно­часну присутність усіх експертів за "круглим столом", де й відбува­ється виявлення домінуючої думки з обговорюваних питань, пропо­нованих дослідником.

Розглянемо слідом за Мартіно метод прогнозування, пов'язаний з використанням комісій або груп експертів. Суть цього методу по­лягає в тому, що фахівці, які увіходять до однієї групи, повинні взаємовпливати так, щоб компенсувати помилки один одного. Комісії мають низку переваг, які роблять їх використання бажаним за певних обставин. До цих переваг належать:

1. Якщо склад групи ретельно підібрано й до неї включено тіль­ки осіб, які є фахівцями у певній галузі, то загальна кількість інформації, яку має група, більша за ту, яку має будь-який з її членів. Як то кажуть, одна голова добре, а дві — більше (або краще).

2. Урахування чинників, що стосуються певної царини експертної оцінки, вище у групі, ніж урахування їх окремим експертом.

3. Група експертів з більшою готовністю перебирає на себе від­повідальність, ніж окремі фахівці. Особливо це є значущим у тих випадках, коли прогноз професійно ризикований для окремого фахівця.

Метод експертного прогнозування, виконуваного комісією, має і свої недоліки:

1. Проблему досягнення угоди між експертами іноді розв'язують на шкоду корисному прогнозові.

2. Галаслива меншість може придушити решту учасників групи, навіть якщо наведені доводи за об'єктивного розгляду мати­муть однакову силу з доводами -більшості.

3. Можливі випадки, коли найбільш впливовий фахівець приду­шує своїм авторитетом або риторикою решту членів групи.

4. Загалом група поділяє загальнопоширені упередження проти деяких новин.