Соціальні орієнтації та установки

РОЗДІЛ ІII

ОСНОВНІ СОЦІОЛОГІЧНІ ПОНЯТТЯ

Особистість

Природа чи середовище? Передумова, в силу якої соціологія повинна вивчати

особистість, дуже проста: соціальний світ являє собою сукупність процесів і явищ,

що відбуваються між індивідами, кожний з який володіє біопсихологічною організац

ією. Отже, соціологія не може ігнорувати основні базові характеристики людей, що

впливають на соціальні взаємодії. Такою основою розвитку людської особистості є

«природа людини». Практично всі філософські і соціологічні концепції виходили з

того, що наявність природи людини є необхідною умовою закономірного виникнення

суспільних відносин, а тому вивчення біопсихологічних передумов є найважливі-

шою підставою розвитку соціології як науки. Виникає закономірне запитання: що

таке природа людини?

Відмінності в розумінні природи людини існують не тільки на рівні природних і

суспільних наук, але і на рівні різних теоретичних парадигм гуманітарних знань. Найчаст

іше під природою людини мають на увазі комплекс основних здібностей і рушійних

сил, діючих у людському організмі, які забезпечують задоволення біологічних

потреб, активне пристосування до природного і соціального середовища і збереження

життя.

Зазначена концепція природи людини призведе до відповідних теоретичних і

практичних запитань: наскільки глибоко шляхом свідомих зусиль піддається змінам

людська природа? що найважливіше у визначенні людської поведінки – спадковість

чи середовище? Відповіді на ці запитання мають велике науково-практичне і методолог

ічне значення, тому що, у кінцевому рахунку, будуть визначати якість соціальност

і особистості і напрям наукових пошуків.

Уявімо собі, що значна частина властивостей людини, даних їй від народження,

незмінна. Виходить, ні виховання, ні освіта вплинути на ці властивості не зможуть. У

цьому випадку можна стверджувати, що освітні реформи чи впливи середовища приречен

і на провал чи будуть ефективні лише в невеликій мірі. Однак «соціологізм»

стверджує, що в розвитку особистості, а виходить, її поведінці відіграє роль тільки

соціальне середовище й обставини. Таким чином, успіх виховних і освітніх реформ

залежатиме не від індивідів, а від якості реформаторських програм, тобто поведінка буде

визначатися характером впливу на людину соціального середовища.

У книзі «Політика як наука» відомий російський соціолог О. І. Стронін (1826-

1889) виділяє три загальних закони функціонування «соціального тіла», тобто сусп

ільства:

Юрій М.Ф. Соціологія

•загальний біологічний закон,

•загальний соціологічний закон,

•загальний політичний закон.

На думку вченого, кожне суспільство має свій початок і свій кінець. Рух суспільства,

його прогрес і регрес відбуваються на основі біологічних законів. Так, моральний

занепад, втрата ідеалів відбуваються на основі біологічного виродження людства.

Але якщо біологічні детермінанти діють на рівні всього суспільства, то тим більше

вони діють на рівні окремої особистості, що має біологічну основу життя.

Дискусія з цього питання не припиняється і дотепер, а відкриття в соціальній

інженерії, біоенергетиці й інших науках говорять про те, що ні та, ні інша концепція

не може представляти наукову істину. Отже, проблема співвідношення біологічного

і соціального в розвитку особистості і детермінації характеру соціальної поведінки

вимагає додаткових пошуків. Мова може йти лише про ступінь впливу біопсихологі-

чних факторів на соціальні взаємодії, але не про його повну відсутність. Подібна установка

має глибокі підстави, що спираються на фундаментальні дослідження, які

складають безцінний фонд світової науки. Зокрема, до них належать дослідження

таких учених, як основоположника хромосомної теорії спадковості Т. Г. Моргана,

генетика М. Е. Лобашева, психоаналітика-еволюціоніста К. Г. Юнга і багатьох інших,

котрі цей висновок підтверджують.

Такий підхід охороняє як від надмірної біологізації, що означає відрив людини

від конкретних історичних і соціальних умов її формування, так і від абсолютної соц

іологізації людини. Остання також небезпечна розглядом всіх особистісних якостей

людини безвідносно до характеристик її високоорганізованого й індивідуального

мозку, поглядом на людину як на істоту, позбавлена властивих їй пристрастей і

прагнень, власного інтелекту, внутрішньої мотивації.

Поняття особистості

Особистість є відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного

розвитку людини, спеціальне людське утворення, яке так само не може бути виведене

з його пристосувальної діяльності, як не можуть бути виведені з неї його

свідомість чи потреби. Біологічна природа людини є базисом розвитку її соціального

світу. Як свідомість людини, так і її потреби створюються суспільними відносинами,

в які індивід вступає з моменту народження і знаходиться до самої смерті.

Включення індивіда в суспільство здійснюється через різні соціальні спільності,

які кожна конкретна людина персоніфікує через соціальні групи, соціальні органі-

зації, соціальні інститути, пануючі в суспільстві норми і цінності, тобто через культуру.

У результаті цього індивід включається у велику кількість соціальних систем різного

рівня, кожна з яких здійснює на нього іманентно властивій даній системі вплив:

сім’я, коло друзів, громадські організації, робоча група, національні спільноти тощо.

Таким чином, людина стає частиною структури даної системи, її елементом.

Усі психологічні науки виходять із принципу суспільної детермінованості й активност

і особистості. На цьому загальна психологія ставить крапку, і далі починають

вирішуватися власне соціально-психологічні проблеми. Соціальна ж психологія, користуючись

визначенням особистості, розробленим у загальній психології, «з’ясову

є, яким чином, тобто в яких конкретних групах особистість, з одного боку, засвою

є соціальний вплив (через яку із систем її діяльності) і, з іншого боку – реалізує

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

свою соціальну сутність (через які конкретні види спільної діяльності)». Такий підхід

відрізняється від власне соціологічного тим, що останній виявляє, яким чином сформувалися

соціально-типові риси, чому в одних умовах життєдіяльності особистості

вони виражені в більшому обсязі, чому в інших умовах якісь інші соціально-типові

риси виникли всупереч приналежності людини до даної соціальної групи, до соц

іального середовища. Отже, у соціології акцент робиться, насамперед, на виявлення

соціальних якостей, соціальних типів особистості (типів поведінки). Саме в структур

і свідомості і діяльності окремих індивідів, які вивчає соціолог (наприклад, шляхом

опитування чи спостереження), відбивається загальне й особливе соціальних систем,

спільнот, груп, до яких вони належать.

Виходячи з цього особистість можна визначити як «соціальну властивість індив

іда, сукупність інтегрованих у ньому соціально значущих рис, що утворилися в процесі

прямої і непрямої взаємодії даної особи з іншими людьми і роблячих його, у свою чергу,

суб’єктом праці, пізнання і спілкування».

Такий підхід до розуміння особистості найбільш доцільний, тому що відображає

власне соціологічну специфіку, в якій людина представлена як член певного суспільства,

соціальної спільноти, групи, яка втілює в собі різні соціально типові риси.

Соціальні орієнтації та установки

У системі соціальних взаємодій людина представлена як активний початок, тому

що поряд із відображенням дійсності в її свідомості і поведінці виявляється певне ставлення

до неї. Згідно з психологічними підходами установка являє собою цілісне псих

ічне явище, в якому дійсність відображається відповідно до потреб індивіда, у силу

чого триваюча на її основі активність носить доцільний характер. Однак деякі психологи

зазначають, що поняття установки не повинно вживатися при аналізі соціально

ї активності особистості, тому що в установці відбиті лише біологічні особливості

людини. У цих двох підходах наочно відображається дискусія про роль природи і середовища

в структурі людської свідомості і поведінки.

Дійсно, в установці виявляються як природні підстави, так і запозичені культурою,

тому що доцільна пізнавальна діяльність, яка виникає на основі таких установок,

містить і фізіологічні потреби (в їжі, одязі, житлі), і соціальні вимоги, і цінності,

і особистісні цільові моменти.

Будь-які людські почуття: прихильності чи ворожості, вибору чи відкидання, схвалення

чи несхвалення, де б вони не виявлялися, базуються не стільки на інстинктах,

скільки на великому обсязі соціальної інформації, що дає уявлення про об’єкт людського

інтересу.

Установка відноситься до числа найбільш вивчених і найменш чітко визначених

перемінних, якими оперують багато соціальних наук. Її вивчення в американській

соціології почалося в 1918 р. роботою У. Томаса і Ф. Знанецького «Польський селянин

у Європі й Америці». За цим пішов бум соціологічних досліджень у Чикагському

університеті. З цією школою пов’язана значна кількість відомих імен, серед них

Дж. Г. Мід.

Основна ідея Міда полягає в тому, що наші установки на об’єкти, на «інших», і

особливо, наші установки на улюблений об’єкт наших думок – на себе породжуються

і підтримуються соціальними факторами. Серед цих факторів істотне значення

мають досвід спілкування з іншими людьми і нашою здатністю бачити світ і самих

Юрій М.Ф. Соціологія

себе так, як це визначено соціальними символами. Центральна гіпотеза Міда: ми розвива

ємо свої установки шляхом прийняття (за його термінологією, інтерналізації) установок

інших. Висновки Міда були підтверджені дослідженнями активного впливу засобів

масових комунікацій на формування установок населення.

Однак подальші дослідження засвідчили, що в будь-якій ситуації вплив інших

опосередковується ставленням людини до інформатора, рівнем довіри чи недовіри

до нього. Цим можна пояснити успіхи і невдачі вихователів і педагогів, політиків і

керівників, теле- і радіокомпаній. Тим часом довіру чи недовіру до джерела інформац

ії можна також розглядати як ще одну установку на комунікатора.

Отже, соціальне поведінка, як і будь-яка інша активність, починається з готовност

і, установки, в якій відображені і соціальні прагнення, завдання, вимоги і очікування.

Деякі дослідники гранично зближують поняття ціннісних орієнтацій та установок.

У цьому є раціональний зміст, хоча абсолютизація його викликає великі сумні-

ви: адже і цінності, і ціннісні орієнтації мають не тільки індивідуальний і груповий,

але і загальнолюдський (загальносоціальний) рівні, тоді як категорія установки застосову

ється переважно при аналізі поведінки особистості чи малої групи.

Взаємозв’язок установок і ціннісних орієнтацій виявляється в тому, що кожна людина

по-своєму переживає значення соціальних цінностей і вносить у цілісний процес

соціального життя свою унікальну частку, в результаті чого індивідуальні і внутрішньогрупов

і установки неминуче виявляють себе в інтерпретації ціннісних орієнтацій, характерних

для групи, спільноти, суспільства загалом.

Ціннісні орієнтації являють собою найбільш гнучку, припускаючу вільний вибір

і, отже, усебічне врахування індивідуальних інтересів і потреб людини форму включення

суспільних цінностей у механізм діяльності і поведінки особистості. Інакше

кажучи, у цих орієнтаціях реалізується вибірковість людської поведінки, її безпосередня

обумовленість уявленнями індивіда про зміст і цінності людського життя. При

цьому цінності виявляються в зв’язку між суб’єктом, який пізнає і перетворює світ, і

об’єктом, на який спрямований вплив суб’єкта.

Будучи об’єктивно-суб’єктивними за походженням і змістом, цінності завжди

інтерпретуються у світлі конкретних інтересів суспільства, спільноти, групи, особистост

і. Звідси випливає необхідність розрізнення суспільних (загальнолюдських), групових,

індивідуальних цінностей і залежність співвідношення між ними від характеру

суспільства.

Оскільки суб’єктом оцінки може виступати й окрема людина, і групи, і все сусп

ільство, то постає питання про співвідношення між оцінками і, відповідно,

ціннісними орієнтаціями різного порядку. Як елемент структури особистості ціннісні

орієнтації являють собою діалектичну єдність загального, особливого й індивідуального,

думок, почуттів і практичної поведінки.

Позаяк діяльність людини завжди комплексна й окремі види її можна виділити

тільки в абстракції, то мотивація діяльності також у більшості випадків виходить з

орієнтації не на одну з цінностей, а на цілий комплекс. Наочним прикладом може

слугувати праця артиста, у процесі якої він – залежно від ступеня свого духовного

розвитку – може орієнтуватися не тільки на виробництво споживчих вартостей, але

й на утвердження естетичних і моральних цінностей.

Отже, на установки і ціннісні орієнтації людини впливають як її природні задатки,

так і соціальне середовище, у якому вона живе.

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

Соціальний вплив породжує ефекти наслідування, конформності, а також інші

феномени і ціннісні орієнтації особистості. Внаслідок ускладнення і диференціації

соціального середовища соціальний вплив на особистість набуває усе більш складного

структурного характеру. Виявленням процесів і закономірностей, що впливають

на формування особистості, її типових властивостей, а також вивченням типів

орієнтації й установок і займається соціологія особистості.