Соціологічні теорії гендера: з 1960- х рр. по теперішній час

Взаємозв’язок теорії фемінізму й соціології очевидна щонайменше, у двох ключових областях. Перше значиме зіткнення, роль якого протягом останніх п’яти років усе більш зростає, - це вплив феміністської теорії на найважливіші предмети, розглянуті соціологією: проблему девіантної поведінки (Barry, 1995; Bergen, 1996; Stіglmayer, 1994), сімейному життя (Mcmahon, 1995; Stacey, 1996), зайнятості й професійної діяльності (Pіerce, 1995; Wіllіams, 1995), на політичну соціологію (Fraser, 1997;Jackman, 1994; Stetson & Masur, 1995), питання про соціальні рухи (Ferree & Martіn, 1995; Taylor, 1989; Whіttіer, 1995; "Гендер і суспільство", 12, р. 6,1998 and 13, р.1,1999) і страти- фикации (Ferree and Hall, 1996; Rіdgeway, 1997). Другою гранню їх зіткнення й головною темою сьогодення роздягнула є роботи, що ставляться до соціологічних теорій гноблення (див. у збірнику, під ред. England, 1993, критичний розгляд взаємозв’язку фемінізму із соціологічними теоріями; див. також: Chafetz, 1997). У більшості робіт, що співвідносять фемінізм із існуючими соціальними теоріями, досліджуються питання гендера. Пропоноване нами обозрение таких праць побудоване на основі їх класифікації на макросоціальні й мікросоціальні теорії гендера.

Макросоціальні теорії гендера

На перше питання фемінізму - "А як щодо жінок?" - були дані оказавшиеся істотними відповіді теоретиків, що дотримуються трьох найважливіші макросоціальних підходів, більш докладно описані в інших главах книги, - структурного функціоналізму (розділ 3), теорії конфлікту (розділ 3) і неомарксистской теорії світових систем (розділ 4). Усі ці теоретики прибігають до однакового процесу аналізу, звертаючись до питання про гендере в рамках загального теоретичного опису великих соціальних явищ. По-перше, вони визначають останні в якості системи взаємозалежних і взаємодіючих структур, які розуміються як "шаблоновий, регулярний порядок людської поведінки" (Chafetz, 1984, р. 23). Функціоналісти й прихильники аналітичної теорії конфлікту вивчають державно-національні утворення, а також (це особливо властиво аналітичної теорії конфлікту) попередні нинішнім співтовариствам. Теорія світових систем досліджує глобальний капіталізм як транснаціональну систему, у якій державно-національні об’єднання виступають як важливі структури. Відмінності між цими теоріями пов’язані з тем, яким окремим структурам і системним процесам надається основне значення. По-друге, ці теоретики намагаються знайти місце жінок усередині описаних систем. Теоретики всіх трьох напрямків приходять до тому самому висновку: основне місце жінок, а воно розуміється в якості чисто жіночої "сфери" у рамках усіх культур - це будинок/родина. Це положення споконвічне, і жінки ніколи не переступають за його рамки, однак вони проявляють активність, відвойовуючи в структурі суспільства й інші важливі позиції, що більшою мірою проявляється при ринковій економіці. Звідси випливає інше питання - про розуміння функцій будинку/родини в соціальній системі й схемі взаємозв’язки між домашнім господарством і економікою. По-третє, кожна згадана група теоретиків гендера прагне пояснити гендерну стратифікацію - розглянуту як соціальне зло для жінок - з погляду структурного утвору, що має вид трикутника: будинок/родина - економіка - загальні потреби й процеси в соціальній системі.

Функціоналізм

Основною прихильницею функціоналізму в теорії гендера є Світиам Джонсон (Johnson, 1988,1989,1993). Поборниця функціоналізму й феміністка, вона, насамперед, визнає нездатність першого задовільним образом проаналізувати невигідне становище жінок у суспільстві. Джонсон уважає, що в теорії родини, яку висунув Талкотт Парсонс, ненавмисно позначився дискримінаційний крен і що функціоналізм залишає за рамками свого розгляду аспекти соціальної нерівності, панування й придушення. Ця тенденція корениться в споконвічному інтересі, що проявляється функціоналізмом до соціального порядку. При цьому Джонсон переконливо демонструє, що много-гранность і складність парсоновского функціоналізму необхідні при аналізі гендерних питань, оскільки ця теорія має гігантський аналітичний розмах і гнучкість. У своїх працях Джонсон досліджує співвідношення багатьох ключових типологий Парсонса з питаннями гендера: роль як основна одиниця соціальної системи; експресивні рольові орієнтації в протиставленні інструментальним; родина як інститут, пов’язаний з іншими інститутами; функціональні передумови соціальної системи (адаптація, досягнення мети інтеграція й збереження латентної структури); аналітичні рівні соціальної дії (соціальний, культурний, особистісний і поведінковий); стадії социетальных змін (диференціація, адаптивне відновлення, інтеграція й генералізація цінностей).

Найбільш значиме для розуміння гендера в рамках функціоналізму використання Джонсон парсоновского поняття експресивних ролей у їхнім протиставленні інструментальним, його тези про взаємозв’язок родини з іншими інститутами й моделі функціональних передумов. Джонсон бачить джерела виникнення гендерної нерівності в структурі патріархальної родини, відмічуваної майже у всіх відомих суспільствах. Родина виконує функції, відмінні від функцій економіки й інших "суспільних" інститутів: це завдання соціалізації дітей і емоційного збагачення дорослих членів родини, що має істотне значення для соціальної солідарності й відтворення цінностей (інтеграція й збереження ціннісного зразка). Споконвічне становище жінки в структурі родини визначається тим, що вона з’являється основним виконавцем цих значимих функцій. І їй слід бути експресивної, мати емоційний настрой і чуйність до родички. Функції жінок у родині й експресивність позначаються на тому, що вони виконують у всіх інших соціальних структурах, особливо в економіці. Наприклад, що підходять для жінок вважаються відверто експресивні заняття, у типово чоловічих професіях від жінок очікують експресивності, але одночасно застосовують до них за таку поведінку санкції; крім того, участь жінок в економічному житті обмежене їхньою відповідальністю за родину.

Однак жодна з описаних вище функцій не веде з неминучістю до гендерної стратифікації, яка знецінює й принижує становище жінок. Для того щоб зрозуміти, чому вона виникає, потрібно звернутися до патріархальної родини. У такому світі жінки, опікуючись про дітей, діють завдяки наявному в них ваги, авторитету, прилучаючи й хлопчиків, і дівчинок до свого розуміння "загальної гуманності". Рамки, які продиктовані особливостями культури й соціальних інститутів, припускають, що жінка слабка й податлива чоловікові, чия економічна конкурентоспроможність, опосередкована наявністю ряду засобів (інструментів), дозволяє йому добитися для своєї родини певного рівня економічної безпеки. Оскільки для дітей жінка перед- стає в ролі "слабкої дружини", вони засвоюють шанобливе відношення до патріархату й недооцінюють таку батьківську установку, як емоційність, у порівнянні з якої инструментальность чоловіків видасться могутнішої й значимою. Ця оцінка чоловічих способів як більш ефективних, чому жіноча експресивність, проникає в культуру. Але така позиція ніяк не підтверджується на практиці - хіба тільки в тому випадку, коли вона сформована патріархальною ідеологією. Джонсон, зокрема, розраховує, що жіночий рух сприяє змінам суспільного й культурного плану, які, у свою чергу, приведуть до загальносистемної переоцінки експресивності.

Однак Джонсон доводиться стосуватися й питання про те, чи функціональні патріархальні структури в створенні системної рівноваги й соціального порядку. Джонсон припускає (Johnson, 1993), що ми запитаємо: "Функціональні для кого?" Подібне питання видаляє від парсоновской позиції, згідно з якою функціональність повинна розглядатися з погляду системи. Питання "функціональні для кого?" висуває проблему нерівного володіння владою й конфлікту інтересів і вказує скоріше на критичну, ніж ценностно- нейтральну установку теоретика - установку, протилежну функціоналізму. Питання про жінок - гендерний аспект - став, як часто буває, останньою краплею, що переповнила чашу.

Наши рекомендации