Безперервна освіта – закон життя суспільства
Система освіти знаходиться у постійній динаміці її структура розвивається від простішого до складнішого рівня упорядкованості. Вона залучає до своєї сфери представників усіх структурних ланок суспільства. Її суб'єктами в один і той же час є усі діти, юнацтво, усе самодіяльне населення. Правильно було б сказати, що освітою у тій або тій формі систематично охоплений і малий, і старий. У цьому суть тенденції безперервності освіти, яка витікає із поєднання двох суспільних факторів. Першим із них є навколишня дійсність (від природної, виробничої, технологічної до соціальної), що постійно змінюється. По-друге, з постійного прагнення людини до істини, до найкращого самовизначення у суспільстві, мотивації на краще життя, на знаходження у фарватері безконечно зростаючих потреб. Вихід на ці цінності вимагає постійного вдосконалення знань, умінь, навиків.
Ця тенденція закладена у основу різних типів і рівнів освіти і виховання. Перехід від дошкільної (домашньої) освіти до шкільної, а від неї до професійної і постпрофесійної — реальність, усвідомлювана віками. Ж.-А. Кондорсе, один з виразників інтересів великої буржуазії, у доповіді Законодавчим зборам Французької республіки (квітень 1792 р.) говорив: "Освіта не повинна залишати людину у момент закінчення школи... Немає такого віку, у якому не було б корисно і можливо вчитися, і ця наступна освіта особливо потрібна у тих випадках, коли освіті у дитячому віці були поставлені певні межі"
Нинішня система освіти настільки складно структурована, що усвідомити її цілісність, динамізм і взаємозалежність ланок внутрішньої будови можна тільки методом диференціації. Математична аксіома стверджує: "Частина — менше за ціле. Ціле дорівнює сумі частин". Суспільствознавча аксіома виходить з іншої реальності: "Соціальні виміри частини не тотожні вимірам цілого. Виміри цілого не є арифметичною сумою вимірів елементів структури цілого". Це означає, інтерпретація освіти як соціального інституту не може бути повною, якщо не будуть окремо проаналізовані її підсистеми. Соціологи Мелітопольського педагогічного університету вважають, що "Освіта є настільки складним соціальним інститутом, а його підсистеми є настільки самостійними і автономними, що кожна з них може претендувати на роль особливого соціального інституту"
Найближчими, органічно пов'язаними є дошкільна та шкільна системи навчання і виховання. Інтегративним чинником цих структурних ланок освіти є розвиток здібностей і становлення соціального індивідуума. "У цьому періоді, — вказує професор М. А. Кирилова, — реалізується функція інтелектуального і соціального розвитку особистості, збагачення її здібностей пізнанням реальності, орієнтуванням у сучасній цивілізації, використанням засобів, які вона надає у розпорядження людей. Цей період служить цілям навчити умінню вступати у контакти з іншими людьми і співробітничати з ними для досягнення спільних цілей".
Саме у цей період у свідомо-чуттєву організацію дитини закладаються цінності, що мають, загальнолюдський характер. Наприклад, у "Конвенції про права дитини" говориться, що "Освіта дитини має бути спрямована на: а) розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини у їх найповнішому обсязі; б) виховання поваги до прав людини і основних свобод, а також принципів, проголошених у Статуті ООН; в) виховання поваги до батьків дитини, його культурної самобутності, мови і цінностей, до національних цінностей країни, у якій дитина проживає, країни його походження і до цивілізацій, відмінних від його власної; г) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспільстві у дусі розуміння, світу, терпимості, рівноправ’я чоловіків і жінок і дружби між усіма народами, етнічними, професійними і релігійними групами, а також особами з числа корінного населення; д) виховання поваги до навколишньої природи"
Професійні освітні школи, незважаючи на значну різницю у їх суспільній значущості, об’єднані єдиною спрямованістю. Це знаходить своє заломлення в чіткій орієнтації на усю структуру і інфраструктуру народного господарства, на усю сукупність матеріального і духовного виробництва і відтворення. Тут чуттєве сприйняття навколишнього світу і логіка його розуміння знаходять свою справжню матеріалізацію. Людина у цій сфері освіти осягає значущість своєї праці, своє суспільне призначення. Не випадково професор А.М. Олексюк рекомендує педагогічний процес, здійснюваний на професійному рівні освіти, розглядати через структуру загального і особливого. Система народної освіти, вважає він, створює велику педагогічну систему-підсистему. До неї включені усі вищі і середні спеціальні навчальні заклади, незалежно від їх засновників. Крім того, певну автономність мають середня підсистема (окремі вищі навчальні заклади, технікуми і рівнозначні їм учбові заклади) і мала підсистема (академічні групи, класи, курси, що входять до середньої підсистеми). Середня підсистема характеризується відмінностями територіального порядку, завданнями, провідними ідеями. Відмінності у рівні підсистем визначаються контингентом слухачів, кваліфікацією педагогічних кадрів, матеріальною базою, формами і методами навчання. У малих підсистемах більше професійних видів педагогічної діяльності, у вищих — непрофесійної.
Інститути підготовки наукових кадрів і післядипломної освіти фахівців за усієї функціональної відмінності близькі за характером своєї соціальної діяльності. Близькість визначається наявністю учнів, що мають такий рівень знань і практичного досвіду, який найповніше засвідчує суспільну потребу освіти. Зміст і організація занять з ними, звісно, мають бути вищим за рівень системи вищих навчальних закладів. У цій сфері освіти допоки більше відкритих проблем, ніж їх продуктивних рішень. Головна причина цього полягає у невідпрацьованості методології функціонування цієї підсистеми освіти. "У цю систему освіти, — вказує В. Нечаєв, — без істотної переробки перенесені форми і методи навчання студентів. А люди зрілого віку інтенсивніше чинять опір маніпулюванню їх свідомістю, тиском на них. Вони відкидають звичний для деяких викладачів повчальний тон, велику кількість монологічних лекційних занять, дріб'язковий контроль за формами атестації". Яким же має бути учитель у таких учнів? Звісно що спеціалістом "вищої проби", майстром своєї справи, безвідносно до того торкається це загальної чи спеціалізованої теорії, загальних проблем виробництва, технології чи конкретної професійної діяльності.
Дослідження безперервності освіти через послідовність і зростання соціальної значущості кожного із рівнів освіти припускає чітке визначення їх меж. Структура освіти за своїм змістом настільки багатогранна, що вимагає розробки самостійної методики її аналізу. У той же час з метою практичного рішення проблем освіти їх класифікують за найважливішими рівнями. У розвинених суспільствах позначився розподіл освіти на такі самостійні підсистеми, як дошкільна, шкільна, професійна, післядипломна. Така логіка і відповідно організація найважливіших підсистем реалізована також в Україні через Закон "Про освіту", Державну Національну Програму "Освіта" ("Україна XXI століття"), нормативні акти Міністерства освіти України.
Тенденція безперервності освіти найрезультативніше проявляє себе у тих країнах, де вона знаходить розуміння і підтримку політичної системи. Наглядним прикладом служить Закон України "Про освіту", затверджений у 1996 році. Для переконливості досить звернутися до принципів освіти, закріплених у ньому:
— доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які забезпечуються державою;
— рівні умови кожній людині для повної реалізації її здібностей, таланту, усебічного розвитку;
— гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей;
— органічний зв'язок з національною історією, культурою, традиціями;
— незалежність освіти від політичних партій, суспільних і релігійних організацій;
-— науковий, світський характер освіти;
— інтеграція з наукою і виробництвом;
— взаємозв'язок з освітою інших країн;
— гнучкість і прогнозованість системи освіти;
— єдність і спадкоємність системи освіти;
— безперервність і різноманітність освіти;
— орієнтація на світовий рівень;
— єдність державного управління і суспільного самоврядування у системі освіти.
Вказані принципи рівномірно поширюються на усі структурні підрозділи соціального інституту освіти і цим закріплюють взаємозв'язок усіх підсистем. Зміст закону безперервності якнайкраще виявляється через сутність і зміст кожного із етапів освіти, кожної із підсистем.