Тема 15. спостереження та експеримент в соціологічному дослідженні

I. Спостереження в соціологічному дослідженні.

1. Поняття спостереження:

а) спостереження як спосіб пізнання світу, наукове і буденне спостереження;

б) поняття спостереження в соціології.

2. Особливості спостереження в соціології:

а) зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження;

б) емоційно-ціннісний характер сприйняття інформації спостерігачем;

в) проблема повторного спостереження.

3. Місце спостереження серед інших методів набуття інформації в соціологічному дослідженні.

4. План і програма спостереження:

а) планування головних етапів спостереження;

б) визначення мети, завдань, об'єкта, ситуації та умов спостереження;

в) виділення ознак та одиниць спостереження;

г) визначення понять і розробка категорій.

5. Класифікація спостережень в соціології:

а) в залежності від елементів контролю під час проведення спостереження;

б) в залежності від становища спостерігача відносно об'єкта, який спостерігається;

в) за мірою формалізації;

г) за умовами організації;

д) самоспостереження та інші види спостережень.

II. Експеримент в соціологічному дослідженні

1. Специфіка експерименту в соціології.

2. Класифікація соціальних експериментів:

а) за характером об'єкта дослідження;

б) за специфікою завдання експерименту;

в) за характером експериментальної ситуації;

г) за логічною структурою доведення гіпотез.

3. Планування експерименту:

а) визначення мети експерименту, конкретизація й операціоналізація гіпотези, яка перевірятиметься, визначення завдань експериментальної роботи;

б) визначення матеріальних можливостей, необхідного часу та схеми експерименту;

в) врахування факторів, які впливають на валідність результатів експерименту.

ДОПОВІДІ

1. Особливості інтроспекції як методу соціологічного дослідження.

2. Шляхи досягнення внутрішньої і зовнішньої валідності результатів експерименту.

3. Способи створення фіктивного контексту в експерименті.

НАВЧАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

1. Гречихин В.Г. Лекции по методике и технике социологических исследований. М.: Изд-во МГУ, 1988.

2. Как провести социологическое исследование. - М., 1990.

3. Логика социологического исследования.- М.: Наука, 1987.

4. Методы сбора информации в социологических исследованиях (В 2-х книгах).- М., 1990.

5. Никифоров А.Т., Семенов В.Е. Метод наблюдения в социально-психологических исследованиях.- Л., 1987.

6. Практикум по прикладной социологии.- М.: Изд-во МГУ, 1987.

7. Рабочая книга социолога. - М.: Наука. 1983.

ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Куприян А.П. Методологические проблемы социального эксперимента. - М., 1971.

2. Хагуров А.А. Социальный эксперимент: логико-методологические и социальные проблемы. - Ростов-на-Дону: Изд-во Рост.ун-та, 1989.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

I. Спостереження в соціологічному дослідженні

Спостереження - це один із способів пізнання світу. В буденному розумінні - це мимовільна діяльність людини, пов'язана з отриманням інформації про зовнішній світ. Наукове спостереження на відміну від буденного спрямоване на досягнення певної мети, воно відрізняється систематичністю, послідовністю і присутністю елементів контролю.

Спостереження в соціології - це метод набуття первинної інформації про об'єкт дослідження шляхом безпосереднього сприйняття та реєстрації усіх фактів, які стосуються цього об'єкта і мають значимість з точки зору мети дослідження.

Головні особливості спостереження в соціології:

1. Зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження.

Ні в якій іншій науці досліднику не доводиться вивчати сукупність, до якої він сам належить, частиною якої він є.

2. Емоційно-ціннісний характер сприйняття інформації спостерігачем.

Соціальні явища, їх сприйняття завжди мають емоціональний характер, а інтерпретація цих явищ багато в чому залежить від морально-етичних установок спостерігача, його ціннісних орієнтацій.

Цю особливість спостереження, як одне з джерел можливого спотворення первинних емпіричних даних слід завжди мати на увазі.

3. Складність або неможливість повторного спостереження. Повторне спостереження навіть повсякденного соціального факту, навіть в типовій соціальній ситуації майже неможливе, тому що соціальні процеси в своєму розвитку піддаються впливу значної кількості різноманітних факторів і тому практично не бувають ідентичними.

Спостереження в конкретних соціальних дослідженнях може використовуватись для досягнення різноманітних цілей: як джерело інформації для побудови гіпотез; для перевірки даних, здобутих іншими методами; для отримання додаткових відомостей про об'єкт, який вивчається.

Спостереження завжди підпорядковане загальній меті дослідження і це робить його селективним, змушує спостерігача фіксувати одні факти і не брати до уваги інші.

Головні етапи проведення спостереження:

1. Визначення мети, об'єкта, предмета, завдань, виділення ознак та одиниць спостереження.

2. Забезпечення доступу до середовища спостереження, отримання відповідного дозволу, налагодження контактів з людьми.

3. Вибір способу й виду спостереження, розробка його процедури.

4. Підготовка технічних документів і обладнання (тиражування карток, протоколів, інструкцій, підготовка технічного обладнання і т.ін.).

5. Проведення спостереження, накопичення інформації.

6. Підготовка звіту, який складається:

а) з детальної документації про час, місце і обставини спостереження;

б) інформації про роль спостерігача в процесі спостереження, спосіб спостереження;

в) детальний опис фактів, які спостерігались;

д) власні помітки й інтерпретації спостерігача.

Спостереження класифікують за різними ознаками:

- в залежності від елементів контролю під час проведення спостереження (контрольоване і неконтрольоване);

- в залежності від положення спостерігача відносно об'єкта, котрий спостерігається (включене і невключене);

- за мірою формалізації спостереження (структуроване й неструктуроване);

- за умовами оріанізації спостереження (польове й лабораторне).

Виділяють також випадкове й систематичне спостереження, самоспостереження й деякі інші види спостережень.

Експеримент в соціологічному дослідженні

Звичайно метою будь-якого експерименту є перевірка гіпотез про причинну залежність між явищами: дослідник створює або знаходить в реальності певну ситуацію, приводить в дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами в природному ході подій, реєструє їх відповідність або невідповідність гіпотезам.

Експеримент як дослідницько-перетворювальна діяльність є формою практики, тому його результати можуть бути критерієм істини. Але для цього експеримент повинен відповідати вимогам, які сформувались в точних, природничих і технічних науках. Задовольнити ці вимоги в соціології вкрай важко, а інколи і зовсім неможливо. Тому для підвищення рівня науковості результатів експериментального соціологічного дослідження треба проводити повторні експерименти, використовуючи при цьому різні їх види, використовувати експеримент в єдиному комплексі з іншими методами дослідження.

За характером об'єкту дослідження розрізняють реальні експерименти й експерименти в уяві дослідника.

За специфікою завдання (переважаючої функції) експерименти поділяються на наукові, прикладні й методичні.

За специфікою завдання розрізняють також проективні й ретроспективні експерименти.

За специфікою поставленого завдання розрізняють також одно- і багатофакторні експерименти.

За характером експериментальної ситуації експерименти поділяються на контрольовані і неконтрольовані. Контрольований експеримент часто називають ідеальним або класичним. Характерний для цього виду дослідження контроль змінних означає урівноваження на експериментальному і контрольному об'єкті всіх умов, крім впливу експериментального фактора. Контрольований експеримент означає і можливість його повторення як даним дослідником, так і іншими. Як правило, намагання провести контрольований експеримент в соціальних науках призводить до експерименту в лабораторних умовах.

За логічною структурою доведення гіпотез розрізняють паралельні й послідовні експерименти. В паралельному експерименті доведення гіпотези спирається на порівняння експериментального й контрольного об'єкту (групи). В послідовному експерименті доведення гіпотези спирається на порівняння стану об'єкта, котрий досліджується, до та після дії експериментального фактора.

Рівень експерименту багато в чому залежить від якості його планування - від того, як сформульовано гіпотезу, чи адекватні емпіричні індикатори теоретичним поняттям, які використовуються; від досвідченості людей, які проводять експеримент; від того, як дослідник вміє передбачити і подолати труднощі, пов'язані із забезпеченням внутрішньої та зовнішньої валідності.

Внутрішня валідність - це гарантія того, що саме експериментальний фактор є причиною змін.

Зовнішня валідність - гарантія того, що отримані висновки можна поширювати на неекспериментальні ситуації.

Внутрішній валідності загрожують такі моменти (Д.Т.Кємпбелл): фон (конкретні події, що відбуваються в ході експерименту поряд з діями експериментального фактора), природний розвиток (зміни в об'єкті дослідження, які не пов'язані з конкретними подіями, а є наслідками плину часу), недосконалість вимірювального інструменту (анкет, шкал спостережень і т.ін.) . Фактори, які загрожують зовнішній валідності, репрезентативності експерименту: умови організації експерименту, взаємна інтерференція експериментальних дій і впливів, ефект взаємодії відбору осіб, які беруть участь в експерименті та експериментального фактору (ефект, що спостережується, є характерним тільки для даної групи осіб) та ін.

Всі ці моменти необхідно враховувати під час планування експерименту і при інтерпретації його результатів.