Розділ «Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях»

Основним завданням даного розділу дипломної роботи є виокремлення та врахування особливостей проведення наукових правових досліджень, які ґрунтуються на поєднанні знань про охорону праці в галузі юриспруденції та охорону праці при підготовці кваліфікаційних робіт. Очевидно, що підготовка дипломних робіт з правознавства здійснюється в умовах праці, максимально наближених до умов праці в галузі професійної діяльності юристів. Відтак цей розділ містить аналіз умов праці в юриспруденції, обґрунтовує організаційно-технічні заходи, які гарантують безпеку виконання дипломної роботи, обґрунтовує можливі надзвичайні ситуації та заходи їх запобігання.

Стаття 6 Закону України «Про охорону праці» проголошує, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Обов'язок створити умови праці на робочому місці в кожному структурному підрозділі відповідно до нормативно-правових актів покладаються на роботодавців (ст. 13 вказаного Закону).

Саме поняття «умови праці» є складним об’єктивним суспільним явищем, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємозв’язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливає не тільки на здоров’я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці й інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.[1]

Гігієнічна класифікація[2] визначає умови праці як сукупність факторів трудового процесу і виробничого середовища, у якому здійснюється діяльність людини.

Належним чином організовані умови праці мають надзвичайно важливе значення, оскільки впливають на здоров’я і працездатність людини, на ставлення до роботи і задоволення нею. Вони можуть зумовити ефективність праці, підвищення її продуктивності або, навпаки, суттєво погіршити можливості працівника виконувати свої трудові функції.

Умови праці працівників юридичних професій можна згрупувати в певні блоки, зокрема:ü санітарно-гігієнічі умови, до яких належать мікроклімат (температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання), виробничий шум, освітлення (природне (відсутність або недостатність), штучне (недостатня освітленість, прямі і відбиті сліпучі відблиски, пульсація освітленості). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог;ü психофізіологічні, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов’язане з динамічною і статичною роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору — точність роботи; нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження — обсяг інформації, що опрацьовується, кількість важливих об’єктів одночасного спостереження; монотонність трудового процесу — темп праці; різноманітність тощо.) Елементи цієї групи умов праці, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів;ü естетичні(сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструментів, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер’єру, тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи також не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки;

ü соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат). Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об’єктивну основу для їх формування.[3]

Загальні положення і вимоги, які регламентують умови праці в різного роду роботодавців, де працюють також і юристи, визначені законодавством про працю. Згідно з цими положеннями і вимогами розробляються й періодично переглядаються спеціальні правила, норми та інструкції з охорони праці і виробничої санітарії. Більшість нормативів і рекомендацій з умов праці встановлюються на рівні державних стандартів (наприклад, Державні санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень — ДСН 3.3.6 042-99, Державні санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку (ДСН 3.3.6.037-99), Правила охорони праці під час експлуатації електоронно-обчислювальних машин від 23.03.2010 р. №65 та інші)

Праця юриста – це постійний контакт з людьми, підвищена відповідальність, дефіцит часу та уваги для прийняття рішення, що зумовлює значну нервово-емоційну напругу. Це впливає на загальну працездатність працівників юридичних професій.

Працездатність – це потенційна можливість людини здійснювати фізичну (фізична працездатність) або розумову (розумова працездатність) роботу за певний проміжок часу. Працездатність залежить від багатьох факторів, у тому числі фізичного і психічного розвитку, тренованості організму та самопочуття працюючого, а також умов праці.

За рекомендаціями Міжнародної організації праці виділяють десять основних груп факторів виробничого середовища, що впливають на працездатність людини і викликають у неї втому:

1. фізичне зусилля (пересування або підтримування вантажів, зусилля натиску на предмет праці тощо). Розрізняють чотири рівні фізичного зусилля: незначне, середнє, важке і дуже важке;

2. нервова напруга (складність розрахунків, висока відповідальність, інтелектуальне навантаження, особливі вимоги до якості або точності, небезпека для життя і здоров'я тощо). Виділяють три рівні нервової напруги: незначна, середня, підвищена;

3. темп роботи (кількість трудових рухів за одиницю часу). Розрізняють три рівні: помірний, середній, високий;

4. робоче положення (положення тіла людини щодо засобів виробництва). Розрізняють чотири види робочого положення: обмежене, незручне, незручно-обмежене і дуже незручне;

5. монотонність роботи (багаторазовість повторення одноманітних короткочасних операцій, дій, циклів). Розрізняють три рівні: незначна, середня, підвищена;

6. температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні. Розрізняють п'ять стадій впливу зазначених факторів: незначний, підвищений (знижений), середній, високий, дуже високий;

7. забрудненість повітря (вміст домішок в 1 куб. м або літрі повітря і вплив їх на організм людини). Розрізняють п'ять ступенів забрудненості повітря: незначна, середня, підвищена, сильна, дуже сильна;

8. виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в Децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум;

9. вібрація, обертання, поштовхи на робочому місці. Розрізняють три рівні значень цих факторів: підвищені, сильні, дуже сильні;

10. освітленість у робочій зоні. Розрізняють два рівні значень цього фактора: недостатня і погана або осліплююча.

Залежно від кількості небезпечних та шкідливих чинників та факторів, умови праці можна поділити на чотири основних класи:

1) оптимальні умови праці – при яких зберігається стан здоров’я працюючих і їх працездатність підтримується на досить високому рівні;

2) допустимі умови праці – такі, при яких параметри факторів виробничого середовища не перевищують установлених гігієнічних нормативів;

3) шкідливі умови праці, які характеризуються наявністю фактів середовища і процесу праці, рівні яких перевищують гігієнічні нормативи і можуть мати негативний вплив на організм працюючого;

4) небезпечні умови праці, що характеризуються таким рівнем небезпечності факторів, коли їх вплив протягом робочої зміни створює великий ризик виникнення важких форм гострих професійних захворювань, отруєнь, ушкоджень, загрози для життя та здоров’я працівника.

Безпечні та здорові умови праці створюються шляхом забезпечення працівника:

* зручним робочим місцем;

* чистим повітрям, необхідним для нормальної життєдіяльності;

* захистом від дії шкідливих речовин та випромінювань, що можуть потрапити в робочу зону;

* нормованою освітленістю;

* захистом від шуму та вібрацій;

* засобами безпеки при роботі з травмонебезпечним обладнанням;

* робочим одягом і засобами індивідуального захисту;

* побутовими приміщеннями та спеціальними службами, що призначені створювати безпечні та нормальні санітарні умови праці;

* медичним обслуговуванням і санітарно-профілактичними заходами, що призначені для збереження здоров’я.

Підготовка дипломної роботи з правознавства дозволяє змоделювати основні організаційно-технічні заходи з безпеки праці в галузі юриспруденції, оскільки переважна більшість параметрів робочого місця юриста та студента, який готує дипломну роботу, ідентичні.

Санітарні норми визначають робоче місце як місце постійного або тимчасового перебування працюючого в процесі трудової діяльності.[4]

Організація праці на робочому місці – це комплекс заходів, що забезпечують трудовий процес та ефективне використання знарядь виробництва і предметів праці.

Робоче місцеюриста можна розглядати як зону, що оснащена технічними засобами і в якій відбувається трудова діяльність працівника чи групи працівників.

Організація праці на робочому місці полягає у виборі робочої пози та системи робочих рухів, визначення розмірів робочої зони та розміщення у ній органів керування, інструментів, заготовок, матеріалів, пристроїв і та ін., а також у виборі оптимального режиму праці та відпочинку.[5]

Значна частина робочого часу юриста, зокрема, прокурора, адвоката, слідчого проходить в закритому приміщенні. Крім того, скажімо слідчий, періодично заступає на чергування та може виїжджати на місце події. Провадження деяких слідчих дій (допит свідків, огляд місця події, слідчий експеримент, тощо) може відбуватися як у кабінеті, так і в іншому місці. [6]

Справедливо зауважує Ю.Ф. Кравченко, що характерним для працівників органів внутрішніх справ майже усіх посадових категорій є виконання ними трудових обов’язків як в службових кабінетах, так і в інших, найрізноманітніших місцях: на місцях подій, маршрутах патрулювання, в квартирах громадян і таких специфічних установах, як місця позбавлення волі, слідчі ізолятори, медичні витверезники і т. ін. Ця обставина потребує розробки засобів, що створюють умови для праці поза службовими кабінетами, зокрема: спеціального одягу, взуття, засобів зв'язку, виявлення та фіксування слідів злочину, оргтехніки, транспорту і т. ін.

Організація робочих місць передбачає здійснення комплексу організаційно-технічних заходів, спрямованих на підвищення продуктивності й привабливості праці, збереження здоров'я працівників. Конкретний зміст таких заходів для працівників різних юридичних професій має багато спільного, але чимало й специфічного, обумовленого характером праці. Вихідним моментом в організації та обслуговуванні робочих місць є визначення предмета праці й характеру використовуваних засобів праці.

Обладнання (оснащення) робочого місця поділяється на основне і допоміжне, постійне і тимчасове. Обладнання і оснащення, котрі не використовуються в основному трудовому процесі, належать до допоміжного (наприклад, шафа для одягу). Постійними предметами обладнання є все те, що знаходиться на робочому місці незалежно від виконуваних в даний момент трудових процесів і операцій. Тимчасовими предметами обладнання виступають різного роду пристосування, графіки, таблиці, діаграми, засоби оргтехніки і зв'язку, що застосовуються тільки для здійснення певного трудового процесу або конкретної операції.

Підбір основного і допоміжного обладнання робочого місця працівника потрібно проводити з урахуванням конкретних умов його діяльності, а також індивідуальних фізіологічних даних. До обладнання кабінетів осіб, які займаються розумовою працею, доцільно включати м'яке крісло для короткочасного відпочинку протягом робочого дня. Досвід багатьох людей свідчить про те, що 10–15 хв. відпочинку в розслабленому стані допомагає повністю усунути стомлення і відновити працездатність без вживання різних тонізуючих засобів, надлишковий прийом котрих є шкідливим для здоров'я.

На попередньому етапі організації робочого місця насамперед необхідне його правильне планування, тобто найбільш раціональне взаємне розміщення предметів і обладнання, оснащення засобами праці, а також оптимальне розташування самого працівника для успішного виконання ним своїх функціональних обов'язків, економії його розумових і фізичних зусиль.

Раціональне планування робочого місця полягає в тому, щоб звести до мінімуму зайві рухи та переміщення; створити такі умови праці, які б сприяли підвищенню її продуктивності та зниженню стомлюваності людини; економно використовувати наявні площі. Вказані цілі будуть досягнуті при погодженому плануванні робочих місць, яке враховує рухи взаємодіючих працівників, потоки інформації і т. ін. Співробітники, які найбільш часто вступають в контакти між собою, мають розташовуватися поблизу один від одного.

Нормальне функціонування підрозділу забезпечується необхідними засобами зв’язку на робочих місцях: зоровою (світлова сигналізація); звуковою (дзвінок, телефонний і радіозв'язок); комбінованою і т. ін. До засобів зв'язку і сигналізації пред'являються такі основні вимоги: час на подання сигналів має бути невеликим, а дії людини, яка реагує на них, – простими.

Для успішної діяльності управлінського персоналу велике значення має дотримання принципу "вільного столу", тобто утримання робочого місця в такому стані, щоб ніщо не відволікало від питання, яке вирішується в даний момент.[7]

Конструкція робочого столу має відповідати сучасним вимогам ергономіки і забезпечувати оптимальне розміщення на робочій поверхні використовуваного обладнання (дисплея, клавіатури, принтера) і документів. Висота робочої поверхні робочого столу з ВДТ має регулюватися в межах 680...800 мм, а ширина і глибина - забезпечувати можливість виконання операцій у зоні досяжності моторного поля (рекомендовані розміри: 600...1400 мм, глибина - 800...1000 мм). Робочий стіл повинен мати простір для ніг заввишки не менше ніж 600 мм, завширшки не менше ніж 500 мм, завглибшки (на рівні колін) не менше ніж 450 мм, на рівні простягнутої ноги - ніж 650 мм.

Робочий стілець має бути підйомно-поворотним, регульованим за висотою, з кутом і нахилу сидіння та спинки і за відстанню від спинки до переднього краю сидіння поверхня сидіння має бути плоскою, передній край - заокругленим.

Регулювання за кожним із параметрів має здійснюватися незалежно, легко і надійно фіксуватися. Крок регулювання елементів стільця має становити: для лінійних розмірів - 15….20 мм, для кутових - 2...5 град. Зусилля регулювання має не перевищувати 20 Н. Висота поверхні сидіння має регулюватися в межах 400 ..500 мм, а ширина і глибина становити не менше ніж 400 мм. Кут нахилу сидіння - до 15 град. вперед і до 5 град. назад. Висота спинки стільця має становити (300 ± 20) мм, ширина - не менше ніж 380 мм, радіус кривизни горизонтальної площини - 400 мм. Кут нахилу спинки має регулюватися в межах 1…30 град. від вертикального положення. Відстань від спинки до переднього краю сидіння має регулюватися в межах 260...400 мм.

Для зниження статичного напруження м'язів верхніх кінцівок слід використовувати стаціонарні або змінні підлокітники завдовжки не менше ніж 250 мм, завширшки 50...70 мм, що регулюються за висотою над сидінням у межах 230…260 мм і відстанню між підлокітниками в межах 350...500 мм. Поверхня сидіння і спинки стільця має бути напівм'якою з нековзним, повітронепроникним покриттям, що легко чиститься і не електризується.

Робоче місце має бути обладнане підставкою для ніг завширшки не менше ніж 300 мм, завглибшки не менше ніж 400 мм, що регулюється за висотою в межах до 150 мм і за кутом нахилу опорної поверхні підставки до 20 град. Підставка повинна мати рифлену поверхню і бортик по передньому краю заввишки 10 мм.

Важливим елементом робочого місця юриста є комп’ютерна техніка. Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 23.03.2010 р. №65 затверджено Правила охорони праці під час експлуатації електоронно-обчислювальних машин[8].

Відповідно до цих правил, площа приміщення, в якому розташовано ПК має бути не меншою 6,0 кв.м з розрахунку на одне робоче місце. У приміщеннях з персональними комп’ютерами слід щоденно проводити вологе прибирання. Також в цих приміщеннях повинні бути медичні аптечки першої допомоги та система автоматичної пожежної сигналізації з димовими пожежними оповіщувачами та переносними вуглекислотними вогнегасниками.

Конструкція робочого місця користувача ПК має забезпечувати підтримання оптимальної робочої пози з наступними ергономічними характеристиками: ступні ніг - на підлозі або на підставці для ніг; стегна - в горизонтальній площині; передпліччя - вертикально; лікті - під кутом 70 - 90 град. до вертикальної площини; зап'ястя зігнуті під кутом не більше 20 град. відносно горизонтальної площини, нахил голови - 15 - 20 град. відносно вертикальної площини. Якщо користування ПК є основним видом діяльності, то ПК і його периферійні пристрої (принтер, сканер тощо) розміщується на основному робочому столі, як правило, з лівого боку. Якщо використання ПК є періодичним, то він, як правило, розміщується на приставному столі, переважно з лівого боку від основного робочого столу. Монітор та клавіатура мають розташовуватися на оптимальній відстані від очей користувача, але не ближче 600 мм, з урахуванням розміру алфавітно-цифрових знаків та символів.

Облаштування робочих місць, обладнаних персональними комп’ютерами, повинно забезпечувати:

· належні умови освітлення приміщення і робочого місця, відсутність відблисків;

· оптимальні параметри мікроклімату (температура, відносна вологість, швидкість руху, рівень іонізації повітря);

· належні ергономічні характеристики основних елементів робочого місця;

Також працюючи з персональним комп’ютерами потрібно враховувати такі небезпечні і шкідливі фактори:

· наявність шуму та вібрації;

· м'яке рентгенівське випромінювання;

· електромагнітне випромінювання;

· ультрафіолетове і інфрачервоне випромінювання;

· електростатичне поле між екраном і оператором;

· наявність пилу, озону, оксидів азоту й аероіонізації[9]роботи

Заходи безпеки під час експлуатації інших електричних приладів передбачають дотримання таких правил:

- постійно стежити за справним станом електромережі, розподільних щитків, вимикачів, штепсельних розеток, лампових патронів, а також мережевих кабелів живлення за допомогою яких електроприлади під’єднують до електромережі;

- постійно стежити за справністю ізоляції електромережі та мережевих кабелів, не допускаючи їхньої експлуатації з пошкодженою ізоляцією;

- не тягнути за мережевий кабель, щоб витягти вилку з розетки;

- не закривати меблями, різноманітним інвентарем вимикачі, штепсельні розетки;

- не підключати одночасно декілька потужних електропристроїв до однієї розетки, що може викликати надмірне нагрівання провідників, руйнування їхньої ізоляції, розплавлення і згоряння полімерних матеріалів;

- не залишати включені електроприлади без нагляду;

- не допускати потрапляння всередину електроприладів крізь вентиляційні отвори рідин або металевих предметів, а також не закривати їх та підтримувати в належній чистоті, щоб уникнути перегрівання та займання приладу;

- не ставити на електроприлади матеріали, які можуть під дією теплоти, що виділяється, загорітися (канцелярські товари, сувенірну продукцію тощо).

[1] Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003

[2]Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я N 528 від 27.12.2001

[3] Керб Л.П. Основи охорони праці: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003

[4] Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень ДСН 3.3.6.042-99 затверджені МОЗ України

[5] Основи охорони праці: Підручник. /За ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського. — К.:Основа, 2006