Демографічна політика в Україні

Демографічна (та й соціальна) політика в Україні поки що є безсистемний набір різних допомог і пільг, розмір яких визначається не потребами сім'ї, а можливостями державної казни. В результаті допомоги і пільги за всієї їх кориснос­ті для сімей виявляються не ефективними, не змінюють демографічних тенденцій. Наступила уже пора змінювати стратегію соціальної (і демографічної) політики. Від політики допомог потрібно переходи­ти до політики доходів, чим і занепокоєний уряд України. В ідеалі треба прагнути до того, щоб ні пільги, ні допомоги стали не потрібні.

Сім'я з кількома дітьми має стати спроможною утримувати себе. Допомога в деяких екстремальних ситуаціях: молодій сім'ї на початку її становлення, у випадках хвороби або втрати годувальника, одино­ким літнім людям та ін., є необхідною. Поруч з матеріальними фак­торами величезне значення належить і факторам моральним. Треба підняти престиж сімейного життя, домашніх занять, підвищити роль матері та батька та ін.

Характер життєдіяльності сім'ї, внутрішні відносини впливають на пове­дінку людини-працівника в усіх сферах життя і, насамперед, на її діяльність у трудовому колективі (виробничу, суспільну та ін.). У зв'язку з цим сім'я виступає як фактор стабільності трудового колективу.

Трудовий же колек­тив може впливати на стабілізацію сімейно-шлюбних відносин. Ставлення сім'ї до підприємств формується засобами масової інформації, системою професійної орієнтації, ступенем участі підприємства у вирішенні проблем на­селеного пункту, де розташоване, і ставленням адміністрації до проблем сім'ї та побуту та ін.

Соціальний опит на ряді підприємств Харкова показав, що на вибір місця роботи більшістю опитаних (56 %) впливали не засоби масо­вої інформації або зусилля школи і підприємств, а сім'я; випадкові обстави­ни - 30%; часто мотиви взагалі відсутні - 10 % та ін.

Ще слабо впливає на вибір майбутнього місця роботи і школа: лише 10 % опитаних прийшли пра­цювати на те підприємство, де працювали мати і батько. Багато з опитаних висловились категорично проти того, щоб їх діти йшли працювати на під­приємства, де вони трудяться.

Мабуть, не головна роль належить у виборі професії і підприємству.

Головну роль в здійсненні демографічної політики відіграє дер­жава і місцеві органи влади. Підприємства займаються, насамперед, виробництвом. Проте це не означає, що вони можуть ставитись до своєї території як тимчасові господарі, за принципом «після мене — і хоч потоп».

Тут йдеться про культуру виробництва. Це особливо важ­ливо в найближчому майбутньому, коли підприємства одержать дійсну господарську самостійність, розгорнуть конкретні ринкові від­носини, будуть змушені більше дбати про підвищення якості робочої сили. Підприємство не повинно займатися демографічною політикою, дбати про підвищення народжуваності та ін. Але підприємство може багато зробити в інтересах підвищення ефективності виробництва, поліпшення умов праці та побуту працівників, поліпшення культури виробництва, сприяючи тим самим поліпшенню станови­ща навколишнього середовища. Все це стосується демографічних результатів. Стійкість, стабільність тієї чи іншої соціальної спільнос­ті (в такому випадку сім'ї та трудового колективу) залежить від задо­волення різних потреб її членів: матеріальних (продукти, житло, одяг та ін.) і соціально-психологічних (відчуття цінності своєї особи, пот­реби взаєморозуміння та ін.). Індиферентність трудових колективів до реалізації соціально-побутових проблем значно відбивається і на внутрішніх сімейних відносинах, що нерідко викликає конфлікти у сім'ї, незадоволення сімейним життям тощо.

В різноманітності соці­ально-економічних зв'язків сім'ї і суспільства, сім'ї і держави важли­вішу роль все ж відіграють взаємозв'язки між трудовим колективом і сім'єю. Саме трудові колективи покликані не тільки проявляти пік­лування про поліпшення умов праці і побуту, але й дбати про задово­лення інтересів та потреб працівників і їх сімей та ін.

Нині в Україні переважають прості сім'ї, які у своєму складі мають подруж­жя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім’ї такого типу припадає майже 75%. А от сім’ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8%. Це в основному сім'ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари.


Наши рекомендации