Текст лекції

МВС України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра кримінального права і кримінології

“Затверджую”

Начальник кафедри кримінального права і кримінології ХНУВС

підполковник міліції

________________________ Блага А.Б.

протокол №__________

від “____”____________ 200__ р.

ЛЕКЦІЯ

Дисципліна: КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Тема: Звільнення від покарання та його відбування.

(частина друга)

Розробив

доцент кафедри,

майор міліції

__________ О.О. Книженко

М. Харків

Р.

Тема: Звільнення від покарання та його відбування

Навчальні та виховні цілі: сформувати у курсантів цілісне уявлення про звільнення від покарання та його відбування: дати визначення поняття звільнення від покарання, вказати на його ознаки, визначити види звільнення від покарання та його відбування. Вміти розмежовувати звільнення від покарання та звільнення від відбування покарання.

Час4 години

Навчальні питання (згідно навчального плану):

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

2. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким.

3. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

4. Звільнення від покарання за хворобою.

5. Амністія та помилування.

Навчально-методичне забезпечення:

Література:

1. Виттенберг Г.Б. Назначение наказания, его эффективность и освобождение от уголовной ответственности и наказания: Учеб. пособие/ Виттенберг Г.Б., Трофимов Н.И., Гаверов Г.С. и др. - Иркутск: Иркут. гос. ун-т,1978. - 90 с.

2. Гальперин И.М. Назначение условного осуждения к лишению свободы с обязательным привлечением осужденного к труду. - М.: Всесоюз. ин-т по изуч. причин и разработке мер предупреждения преступности,1971.-58 с.

3. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. Х., 1979.

4. Козаченко И.Я. Вопросы уголовной ответственности и наказания лиц, страдающих психическими расстройствами, не исключающими вменяемости // Государство и право. 2001. №5.- С. 69-74.

5. Ломако В.А. Применение условного осуждения. - Х.: Вища шк., 1976.-125 с.

6. Михлин А.С. Основания освобождения от отбывания наказания// Советское государство и право. 1983. №7 - С.87-92.

7. Паневін В. Умовно-дострокове звільнення від покарання: право чи обов'язок суду? // Право України. 2003. №11.- С.8.

8. Скибицкий В.А. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. К., 1987.

9. Смольников В.Е. Давность в уголовном праве. - М.: Юрид. лит.,1973.-144 с.

10. Ткачевский Ю.М. Досрочное освобождение от наказания. - М.: Юрид. лит.,1962. - 136 с.

Нормативні акти й судова практика:

1. Конституція України.

2. Кримінальній кодекс України.

3. Кримінально-виконавчий кодекс України.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 „Про практику призначення судами кримінального покарання”.

5. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року №2 „Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким” .

Текст лекції

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання становить собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбуван­ня призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Частина 1 ст. 81 КК встановлює вичерпний перелік покарань, при відбуванні яких можливе умовно-дострокове звільнення. Загальним для них є те, що всі вони є строковими. Умовно-дострокове звіль­нення можливе лише стосовно покарань у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Це звільнення умовне тому, що воно здійснюєть­ся під певною, встановленою у законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Пока­рання в цьому разі не анулюється (не скасовується), проте його реаль­не виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування умовно-дострокового звільнення додатково підтверд­жує принцип кримінального права, згідно з яким покарання не є са­моціллю, а призначається для виправлення особи і попередження вчинення нею нових злочинів. Доцільність і необхідність умовно-дострокового звільнення викликані тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута: особа виправилася і немає необхідності в подальшому відбуванні нею покарання.

При умовно-достроковому звільненні, як зазначено в ч. 1 ст. 81 КК, засудженого може бути повністю або частково звільнено і від відбування додаткового покарання. Причому закон не встановлює яких-небудь обмежень щодо видів додаткових покарань, від яких може бути звільнений засуджений.

Підставами застосування умовно-дострокового звільнення кримінальний закон (ст. 81 КК) називає:

І) доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава); 2) фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (формалізована підстава).

Засуджений може бути достроково звільнений судом тільки у разі, якщо він довів своє виправлення сумлінною поведінкою і став­ленням до праці.

Сумлінна поведінка — це зразкове виконання вимог режиму і свідоме додержання дисципліни, вказівок адміністрації, наявність подяк і відсутність стягнень, якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. При відбуванні інших видів покарання вирішальне значення має саме активна діяльність за­судженого, який своєю поведінкою доводить, що виправився і заслу­говує на умовно-дострокове звільнення. Показником виправлення можна вважати і систему вчинків, що здійснюються з мотивів, пря­мо протилежних тим, що штовхнули особу на вчинення злочину. Причому висновок суду про виправлення особи повинен базувати­ся на всебічному врахуванні даних про її поведінку за весь період відбування покарання, а не за час, що безпосередньо передував ви­рішенню питання про звільнення.

Під сумлінним ставленням до праці звичайно розуміють чесне та повне виконання своїх трудових обов'язків, підвищення ділової кваліфікації, суворе додержання правил техніки безпеки тощо.

Якщо виправлення засудженого, як уже зазначалося, є матері­альною підставою умовно-дострокового звільнення, то фактичне від­буття зазначеного в законі строку покарання — це формалізована підстава.

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути засто­соване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин,

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом
за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,
а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі,

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного су­дом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, приз­наченого особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову
вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Таким чином, законодавець чітко визначає мінімальний строк покарання, після відбуття якого особа може бути умовно достроко­во звільнена від подальшого відбування покарання Тому в судовій практиці питання про визначення мінімального строку, який повинен бути відбутий засудженим, виникає практично лише тоді, коли спочатку призначене покарання чи невідбута його частина скорочу­ється актом амністії або помилування, а також у наглядовому поряд­ку постановою судових органів.

Якщо покарання було призначене за сукупністю злочинів або вироків, то слід виходити із остаточного покарання, а той мінімальний строк покарання, що дозволяє умовно-достроково звільнити засудженого, визначається більш тяжким злочином, який входить у сукупність.

Умов­ність цього виду звільнення від відбування покарання полягає в тому, що звільненому судом встановлюється певний строк, який дорівнює невідбутій частині покарання, протягом якого він зобов'язаний не вчинювати нового злочину Цей строк обґрунтовано називають іспи­товим Він завжди дорівнює часу невідбутої частини покарання.

Отже, іспитовий строк — це певний проміжок часу, рівний невідбутній засудженим частиш покарання, на який він умовно-дост­роково звільняється від подальшого його відбування. Початком іспи­тового строку вважається день винесення судом постанови про умов­но-дострокове звільнення, а закінченням — день закінчення строку покарання, визначеного вироком суду. При цьому суд не встановлює тривалість такого іспитового строку він завжди дорівнює невідбутій. На практиці виникає питання про обчислення іспитового стро­ку при достроковому звільненні засуджених і від додатковою пока­рання. Воно вирішується таким чином. Якщо особа умовно-достро­ково звільняється від подальшого відбування як основного, так і додаткового покарання, а невідбута частина основного покарання більша за строк додаткового покарання, то іспитовий строк дорів­нює невідбутій частині основного покарання. Коли ж додаткове по­карання більш тривале, ніж невідбута частина основного покаран­ня, іспитовий строк дорівнює строку додаткового покарання. Це пояснюється тим, що в аналізованих випадках відбувається одночас­не умовне звільнення засудженого як від основного, так і від додат­кового покарання і одночасно здійснюється перевірка обґрунтованості такого звільнення.

Залежно від того, чи виконує особа вимоги умовно-достроко­вого звільнення, можна виділити два види його правових наслідків — сприятливі та несприятливі.

Сприятливі наслідки настають тоді, коли протягом невідбутої ча­стини покарання особа не вчинила нового злочину В цьому разі вона визнається повністю звільненою від призначеного вироком суду покарання При цьому строк погашення судимості обчислюється з дня умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування по­карання (основного і додаткового) При умовно-достроковому звільнення особи від основного покарання без звільнення від додатково­го покарання перебіг строку погашення судимості починається з дня відбуття додаткового покарання

Несприятливі наслідки умовно-дострокового звільнення настають тоді, коли особа протягом невідбутої частини покарання вчинить но­вий злочин У цьому разі умовно-дострокове звільнення скасовуєть­ся і особі призначається покарання за правилами статей 71 і 72 КК.

2.Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.

Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким передба­чає не скорочення невідбутої частини призначеного вироком суду покарання, а безумовну її замшу іншим, більш м'яким видом пока­рання, яке засуджений продовжує відбувати В цьому разі іспитовий строк не встановлюється. Необхідність заміни невідбутої частини покарання більш м'яким виникає тоді, коли засуджений став на шлях виправлення, і для закріплення досягнутих результатів бажано про­довжити виправний вплив на нього в інших, менш суворих умовах. Відповідно до ст. 82 КК невідбута частина покарання може бути замінена більш м'яким лише тим особам, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі. У цих випадках більш м'я­ке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинно перевищувати нс-відбутого строку покарання, призначеного вироком. Подібна заміна можлива тоді, якщо засуджений став на шлях виправлення.

Схожість цього інституту з умовно-достроковим звільненням є
традиційною. Але заміна невідбутого строку покарання більш м'яким
ніколи не розглядалася як різновид умовно-дострокового звільнення.
Відмінність між ними полягає в тому, що, по-перше, умовно-дострокове звільнення застосовується під певною умовою, а заміна невідбутого строку покарання є безумовною. По-друге, при умовно-достроковому звільненні особа повністю звільняється від подальшого відбування покарання; при заміні ж невідбутої частини покарання більш
м'яким засуджений продовжує відбувати покарання, хоча й більш м'яке. І, нарешті, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може
бути застосована, коли особа тільки стала на шлях виправлення, а при
умовно-достроковому звільненні вже довела своє виправлення.

Більш м'яким вважається покарання, яке у системі покарань
стоїть вище, ніж те покарання, яке особа відбуває (ст. 51 КК).

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким застосовується після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за
злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний
тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за
умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин,
а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості
знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до поз­
бавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначе­ного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

При заміні невідбутої частини покарання більш м'яким закон передбачає можливість звільнення особи повністю або частково від відбування додаткового покарання у виді позбавлення права обійма­ти певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82 КК).

Відповідно до ч.5 ст.82 КК до осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за пра­вилами, передбаченими ст. 81 КК.

У разі вчинення особою, яка відбуває більш м'яке покарання, но­вого злочину, суд відповідно до правил статей 71 і 72 КК додає до по­карання за новий злочин невідбуту частину більш м'якого покарання.

3. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.

Підставами застосування звільнення від відбування покарання таких жінок ст. 83 КК називає:

а) наявність вагітності, що повинна мати місце під час відбування
покарання або народження в цей же період дитини, крім засуджених
до позбавлення волі за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини на
строк більше п'яти років;

б) засудження до обмеження волі або позбавлення волі;

в) недоцільність тримання таких засуджених у місцях позбавлення волі у зв'язку з вагітністю або народженням дитини.

Умовами застосування ст. 83 КК є:

а) наявність у засудженої можливості самостійно забезпечити
належні умови для виховання дитини або наявність сім'ї чи родичів поза місцями позбавлення волі;

б) згода останніх на спільне проживання з засудженою.
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, є правом, а не обов'язком суду. Рішення про це суд приймає з урахуванням названих вище підстав і умов. Причому, крім заборони застосування такого звільнення у разі засудження жінки до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, інших обмежень у ст. 83 КК не міститься.

Відповідно до ч. 1 ст.83 КК строк звільнення від відбування покарання визначається судом у межах строку, на який згідно з за­коном жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

Умовність цього виду звільнення від покарання пов'язана з
тим, що суд може за певних умов прийняти рішення про скасування звільнення від відбування покарання. Це відбувається в тому разі,
коли засуджена відмовляється від дитини, передала п в дитячий будинок, зникла з місця проживання або ухиляється від виховання
дитини, догляду за нею, або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про
небажання стати на шлях виправлення У цьому разі суд за поданням контролюючого органу, яким є орган кримінально-виконавчої
системи за місцем проживання засудженої, скасовує звільнення і
приймає рішення про направлення засудженої у відповідну установу для відбування покарання, призначеного за вироком.

Перелік підстав, згідно з якими суд може скасувати звільнення, має вичерпний характер. Скасувати звільнення на підставі, не зазна­ченій в ч 5 ст. 83 КК, суд не може.

Закінчення строку звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, закон по­в'язує з двома обставинами досягненням дитиною трирічного віку
або її смертю. Самі по собі ці обставини ще не означають автоматичного звільнення від невідбутої частини покарання, навіть якщо
остання закінчилася. Тільки суд з урахуванням поведінки засудженої протягом встановленого строку звільнення від відбування по­
карання може прийняти рішення про п звільнення від відбування
покарання, або про заміну його більш м'яким, або про направлення засудженої у відповідну установу для відбування покарання, при­
значеного за вироком У цьому разі суд може повністю або частково
зарахувати в строк покарання час, протягом якого засуджена не від­
бувала покарання.

Відповідно до ч. 6 ст. 83 КК при вчиненні засудженою в період звільнення від відбування покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 КК.

4.Звільнення від покарання за хворобою.

Відомо, що неосудні особи не підлягають кримінальній від­повідальності за вчинені ними суспільно небезпечні діяння (ч. 2 ст. 19 КК) Не підлягають покаранню і особи, які вчинили злочин у стані осудності, але до винесення судом вироку захворіли на психі­чну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними (ч. З ст. 19КК).

Разом з тим психічна хвороба може виникнути і під час відбу­вання покарання Це питання регулюється ст. 84 КК.

Стаття 84 передбачає наступні види звільнення від покарання:

а) у зв'язку з захворюванням особи під час відбування покарання на психічну хворобу (ч 1),

б) у зв'язку з захворюванням на іншу тяжку хворобу, що пере­шкоджає відбуванніа-пшсарання (ч 2),

в) у зв'язку з визнанням військовослужбовців, засуджених до службових обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні
непридатним» до військової служби, за станом здоров'я (ч 3)

При звільненні від покарання особи, яка захворіла на психіч­ну хворобу під час відбування покарання, вирішальне значення має характер психічного захворювання. Вичерпний перелік захворювань, які є підставою для направлення в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджуються Міністерством охорони здоров'я України.

Обов'язковою умовою цього виду звільнення є тяжкість психіч­ного захворювання воно позбавляє особу можливості усвідомлюва­ти свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До таких осіб можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 КК.

Особа, яка захворіла на іншу тяжку хворобу, на відміну від психічно хворої, усвідомлює небезпечність вчиненого і адекватно сприймає виправно-трудовий вплив. Тому в основу звільнення таких хворих покладена впевненість суду в тому, що тяжко хворий знач­ною мірою втратив свою суспільну небезпечність, а тому є впевненість в тому, що він не вчинить нового злочину. Причому закон має на увазі такі види тяжких хвороб, які об'єктивно перешкоджають відбуванню покарання. Якщо осуджений захворів на тяжку хворобу, але вона не перешкоджає відбуванню покарання, то немає підстав для його дострокового звільнення. Крім того, такий вид звільнення від покарання застосовується лише в тих випадках, коли тяжке за­хворювання виникло під час відбування покарання і подальше від­бування покарання може призвести до серйозного погіршення здо­ров'я або до інших тяжких наслідків.

При вирішенні питання про застосування ч. 2 ст. 84 суд ураховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудже­ного та інші обставини справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 у разі одужання психічно хворих (ч. 1 ст. 84), а також осіб, які захворіли на іншу тяжку хворобу, вони повинні бути направлені для подальшого відбування покарання, якщо не закінчи­лися строки давності або відсутні інші підстави для звільнення від по­карання При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися при­мусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами ч. 5 ст. 72 КК, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру

Військовослужбовці, засуджені до покарання у виді службо­вих обмежень, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, звільняються від покарання у разі визнання їх непридатними до вій­ськової служби за станом здоров'я.

5. Амністія і помилування.

Амністія – це вид звільнення від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується стосовно індивідуально невизначеної певної категорії осіб і полягає у їх повному (повна амністія) або частковому (часткова амністія) звільненні від кримінальної відповідальності чи від покарання або в заміні покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

У статтях 74, 85-87 КК визначається можливість звільнення осо­би від покарання чи пом'якшення призначеного покарання в порядку амністії або помилування. Оскільки і амністія, і помилування здій­снюється не судом, а відповідно суб'єктами законодавчої і виконав­чої влади, це дозволяє віднести їх скоріше до державно-правового, ніж кримінально-правового інституту.

Відповідно до ст. 92 Конституції України амні­стія оголошується спеціальним законом про амністію, який прийма­ється Верховною Радою України в кожному конкретному випадку. Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвинувальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного виправдання у судовому порядку. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереабілітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію – це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого органу державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозастосовчим органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримінальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його частини більш м’яким покаранням

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як правило не частіше одного разу протягом календарного року

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення суспільне небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов’язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія). Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких може бути розпочате до набрання чинності законупроамністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття відповідного закону.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м’яким покаранням тільки певної категорії осіб, визначених у цьому законі

Законом України „Про застосування амністії” визначено коло осіб, щодо яких не допускається застосування амністії Конкретним законом про амністію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьому не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи які не стали на шлях виправлення.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як основного, так і додаткового покарання.

Як правило, акт амністії видається з приводу знаменних дат і розглядається в нерозривному зв'язку з правовою і політичною си­туацією, виступаючи як прояв гуманізму держави.

Закон розрізняє три види амністії повну, коли передбачається повне звільнення зазначених у законі осіб від кримінальної відпо­відальності чи від відбування покарання, часткову — при частко­вому звільненні зазначених у законі осіб від відбування призначеного судом покарання та умовну , яка застосовується у виключних випад­ках з метою припинення суспільно небезпечних групових проявів і поширюється на діяння, вчинені до певної дані після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, пе­редбачених у законі про амністію.

Закон про амністію може передбачати замшу засудженому покаран­ня або його невідбутої частини більш м'яким покаранням (ч 3 ст. 86 КК)

Амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, заподія­ну злочином, покладеного на винну особу вироком або рішенням суду

Особи, які відповідно до закону про амністію підлягають звільнен­ню вії вітб) вання (подальшого відбування) покарання звільняються не пізніше трьох місяців після опублікування відповідного закону.

Особи, щодо яких відповідно до закону про амністію застосовується скорочення строку покарання мають бути офіційно поінформовані про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування пока­рання протягом місяця після опублікування закону про амністію.

Помилування – це індивідуальне державно-владне веління у формі вибачення особи, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у виняткових випадках може бути помилувано особу, до якої раніше було застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення від покарання чи заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, відстрочку виконання вироку, якщо вони до погашення або зняття судимості знову вчинили умисний злочин. Розгляд клопотань про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну частину призначеного їм строку покарання, а також клопотань осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, здійснюється лише за наявності надзвичайних обставин. Але загалом надія на помилування – важливий стимул для виправлення Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення волі.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента осіб.

Як і амністія, помилування у КК розглядається як підстава звільнення і від кримінальної відповідальності (ст. ст. 44 і 85), і від покарання (ст. 87). При цьому реальна правозастосовча практика, як правило, зорієнтована на непов’язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у вигляді 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч 2 ст. 87 – на строк не менше двадцяти п’яти років), 2) повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання, 3) заміни інших, крім довічного позбавлення волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням.

Помилування здійснюється Президентом України Коло осіб, які мають право клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду цих клопотань, повноваження Управління З питань помилування Адміністрації Президента України і Комісії при Президентові України у питаннях помилування визначаються Положенням про порядок здійснення помилування.