Демографічні характеристики суспільства

'В соціальній структурі будь-якого суспільства ми можемо виділити спільності соціально-демографічного типу. Основними критеріями цього вирізнення є державно-територіальне розселення людей, вік, сімейно-шлюбне становище, стать. Вивченням кількісних характеристик цих кри­теріїв, вирізненням груп за ними, а також вивченням процесів, що їм влас­тиві, займається демографія. Цей термін походить від грецьких слів: demos - народ, grapho - пишу. Тобто демографія - це наука, що описує на­селення. Демографія як спеціальна соціологічна теорія спирається на стати­стичні методи спостереження населення та демографічних процесів. На відміну від цього суто демографія спирається на метод одномірної стратифікації, що полягає в абстрагуванні від індивідуальних особливос­тей людей і дослідженні лише обмеженої кількості загальних для них ха­рактеристик.

Саме вони розглядаються демографічною школою в соціології як визначальний фактор соціального розвитку.

Соціологічний підхід полягає у вивченні якісних особливостей соціально-демографічних груп, закономірностей їх розвитку, зв'язків з соціальними процесами і впливу на них. /Демографічні процеси відтворення населення, характер і темпи його зростання, динаміка рівнів народжуваності та смертності, шлюбність, сімейна та статево-вікова стру­ктура, зміна поколінь - не тільки залежать від суспільного розвитку, але, в свою чергу, впливають на нього, полегшуючи чи ускладнюючи соціальні процеси в цілому. /

/Першим таким параметром є чисельність населення. З самого початку свого розвитку людство постійно вдосконалювало систему обліку насе­лення і з 1790 року в США знайшло конституційне затвердження поло­ження, за яким кожні 10 років в країні обов'язково проводяться цензи (переписи) населення./Пізніше цей досвід був поширений у Європі, а потім і в світі. Нині, за виключенням Катара, Омана і новостворених дер­жав на теренах колишнього Радянського Союзу, у світі немає країн, де б не проводилися переписи населення.

Сьогодні на нашій планеті проживає 5,7 млрд. чол. Кожну секунду з'яв­ляється новий землянин. Тільки в цьому столітті населення Землі зросло на 4 млрд. чол. І це не дивлячись на голод, війни, численні епідемії і інші лиха, що супроводжували історію людства. В той же час за розрахунками

експертів ООН наша планета може витримати не більше 10 млрд. чол. А за думкою окремих вчених вже сьогодні має місце перенаселення і кількість землян потрібно скоротити до 2 млрд. чол. Таким чином важливим завдан­ням сьогодення є регуляція приросту населення. Ця проблема не нова і бу­ла поставлена ще у минулому сторіччі англійським священиком та еко­номістом Томасом Мальтусом.

В той же час потрібно завважити, що приріст населення завжди мав не тільки конкретно-історичний характер, але й змінювався за регіонами.

Якщо його темпи в сучасному столітті в цілому склали 1,7% щорічно, то в Африці населення зростало на 2,99%, в Азії - 1,87%, Південній Америці 1,01%, Північній - 0,81%, Європі - 0,25%. А це може привести до зміни етнорасової структури планети. На зміну цього показника вплинули:

- світові і регіональні війни;

- голод, що охоплював різні географічні регіони;

- соціально-економічні умови життя;

- міжнародне становище;

- рівень загальної культури населення;

- релігія.

Населення України теж за виключенням сучасного періоду, а також 30-х років XX століття постійно збільшувалось, але темпи приросту, його причини, а також питома вага у межах колишнього СРСР змінювались. Ці коливання зумовлені війнами, голодоморами 20-х, 30-х, 40-х років, сталінськими репресіями, а також зменшенням сумарного коефіцієнта на­роджуваності і в українок, росіянок, білорусок і зростання його в Середній Азії та Казахстані.

Головним параметром виміру динаміки населення є його відтворення, що характеризує процес безперервного відновлення поколінь внаслідок народжуваності та смертності. Просте відтворення передбачає 2,6 дитини на один шлюб, тобто 40% сімей повинно мати 2 дитини, 60% - 3.

Але оскільки частина сімей обмежується однією дитиною, то потрібні також багатодітні сім'ї.

Якщо в 60-80 роки у межах України цей показник наближався до 2, то в 1992 році він склав 1,7 дитини на сім'ю (в містах - 1,5, в селах - 2,2).

Вже п'ятий рік в Україні відбувається природне скорочення населення, тобто має місце перевищення чисельності померлих над народженими на 1000 чоловік. Якщо в 1992 р. народжуваність становила 11,4, а смертність 14, то в 1993 році відповідно 10,9 і 14,7. Найбільш низькою народжу­ваність була у промислових центрах і районах (8,2 - 9,1), а найвищою у західних областях (14-15,7). Показники смертності коливались від 10,4 у

Києві до 18 в Чернігівській області. В попередні роки населення збільшувалось за рахунок імміграційних процесів. В 1993 році в країні вперше мало місце абсолютне скорочення населення.

Прогнозні розрахунки людності в Україні свідчать, що в найближчі 5-7 років негативні процеси у відтворенні населення поглиблюватимуться.

У 2001 році населення країни складатиме 50 млн. чол. Надалі до 2015 року буде відбуватися повільне наближення до рівнів демографічних показ­ників докризового періоду внаслідок перевищення в цей час рівня добро­буту того періоду розвитку.

Зменшення народжуваності має загальний характер, але початок даною процесу у різних країнах і регіонах світу не співпадає. Сьогодні він має всеохоплюючий характер і зумовлений індустріалізацією, урбанізацією, переходом від аграрного, сімейно-групового типу господарства до індустріального та індивідуалізованого. Якщо в минулому діти були потрібні батькам як помічники, захисники і годувальники в старості, то завдяки соціально-економічному прогресу їх ролі все більше передаються соціальним інститутам. Для задоволення ж емоційно-психологічного ве­ликої кількості дітей не потрібно. Така приблизно схема переходу від ви­сокої народжуваності в минулому до свідомо обмежуваного сім'єю 1 - 2 дітьми - в майбутньому.

Якщо в країнах Заходу демографічна політика сьогодні спрямована на стимулювання природного приросту населення, то в більшості країн афро-азіатського регіону вона взагалі не проводиться або скерована, як наприк­лад в Індії, Китаї, В'єтнамі, на скорочення народжуваності. Зменшення на­роджуваності в нашій країні відбиває загальносвітові тенденції. Занепоко­єння викликають високі показники смертності, що по суті означає вими­рання народу. А якщо врахувати сумарний коефіцієнт народжуваності в українок і представниць інших етнічних груп, то у перспективі це може викликати загрозу існуванню українців як етносу.

Важливим демографічним параметром є тривалість життя. Середня тривалість життя - це прогностичний показник, що характеризує вік смерті народжених в даний період людей, що розраховуються на основі рівня смертності всіх вікових груп. У світі середня тривалість життя за 30 років (50 - 80 pp.) збільшилась з 44,8 до 58,2 у чоловіків і з 47,2 до 60,9 - у жінок. При цьому має місце суттєва різниця по регіонах. У більшості західних країн цей показник перевищує 70 років для чоловіків и 75 - для жінок. Найвища тривалість життя в Японії: відповідно 75,5 і 81,6, на дру­гому місці Ісландія (75,1 і 79,4). В Азії мають місце значні коливання від Японії до Афганістану (38,6 - 39,4). В Африці середня тривалість життя не досягає 50 років у чоловіків і 55 у жінок. Для Латинської Америки цей по­казник складає 60 років і вище.

У колишньому Союзі до кінця 60-х років спостерігалось поступове і неухильне зростання цього показника. Надалі до другої половини 80-х років має місце скорочення середньої тривалості життя. І лише в процесі антиалкогольної компанії показник зростає і становить 65 років для чо­ловіків і 73,8 - для жінок. В Україні середня тривалість життя в 1989 році становила 71 рік (66 - чоловіки, 75 - жінки), що означає 52 місце у світі, за нами лише Африка і Океанія. В 1992 році вона дорівнювала 69 рокам (64 і 74 відповідно), тобто скоротилась на 2 роки. Ця тенденція набирає силу.

Народжуваність і смертність, середня тривалість життя визначають вікову структуру населення. Остання в значній мірі впливає на соціально-економічні процеси. Соціолог Б.Ц. Урланіс в залежності від соціальної діяльності різних груп вирізняв три вікових періоди: доробочий, робочий, післяробочий. Перша і остання групи, в значній мірі є утриманцями, оскільки одні ще не досягли віку трудової зрілості, другі вже перестали працювати. А тому функціонування суспільства, його життєспроможність і рівень розвитку визначаються другою групою. Отже для суспільства ду­же важливо, щоб була певна пропорційність цих груп.

Зростання тривалості життя і зниження темпів народжуваності призво­дить до старіння вікової структури населення. Завдяки успіхам медицини сьогодні у багатьох країнах відбувається зростання середньої тривалості життя, насамперед за рахунок зниження дитячої смертності, а отже зрос­тає частка населення першої групи. Коли ця група досягне працездатного віку, вона зможе забезпечити майбутнє своєї країни. Між тим згаданої вище проблеми це не знімає. Різкий спад народжуваності може в подаль­шому обумовити загострення соціально-економічного стану країни.

Щодо України, то головна тенденція розвивається в бік зростання осіб похилого та старечого віку і скорочення групи, яка ще не досягла віку працездатності. А це свідчить про те, що процес старіння в країні буде тривати. В 1992 році в Україні була найвища частка людей пенсійного віку у порівнянні з іншими республіками колишнього Союзу - 21,7%. А це веде до скорочення трудових ресурсів. В нашій області один працюючий припадає на одного пенсіонера. А в шести районах їх чисельність переви­щує кількість працюючих.

Явище, що характеризується значною різницею у чисельності сусідніх поколінь, називається демографічною хвилею. Так, покоління, яке наро­дилося у роки Великої Вітчизняної війни, було малочисельним, а тому, коли воно досягло шлюбного віку, то знову ж таки відтворило малочисельне покоління.

Вікова структура обов'язково враховується в прогнозуванні соціального розвитку суспільства. Саме віковий склад в значній мірі ви­значає чисельність трудових ресурсів. Цей показник є одним з основних при формуванні мережі медичного обслуговування населення, розвитку споживчого ринку і сфери послуг, підготовки кадрів тощо.

І нарешті, такий демографічний параметр як стать. Структура населен­ня за цим параметром визначається головним чином статевою дифе­ренціацією смертності. Базові співвідношення чоловіків і жінок в по­колінні відносно сталі і мають незначну різницю в різних країнах. Воно складає, як правило, 104 - 107 хлопчиків на 100 дівчаток. Однак в подаль­шому через специфіку чоловічого організму і особливо під впливом соціальних факторів і способу життя чисельність чоловіків у поколінні зменшується і спостерігається збільшення чисельності жінок.

За даними ООН в цілому чоловіків у світі більше ніж жінок, але ця пе­ревага має місце за рахунок Азії та Океанії. До того ж, вона різниться за віковими групами. Якщо до 14 років хлопчиків більше ніж дівчаток на всіх континентах, то після цього віку чоловіче населення переважає лише в Азії.

В Європі ці величини майже співпадають за виключенням території колишнього Союзу. А у віковій групі старше 65 років скрізь переважають жінки, що обумовлено більш високим показником тривалості життя у жінок, а для Європи - також наслідками Другої Світової війни.

В Україні теж має місце диспропорція між чоловічим і жіночим населенням, що, насамперед, є наслідком Великої Вітчизняної війни, оскільки 3\4 загиблих були чоловіки. На початку цього десятиріччя жіноче населення складало 53,9%, сьогодні вже - 55,9%. Негативним є й те, що ця диспропорція починається ще в дітородному віці. Подолання її відбувається дуже повільно, і якщо ці темпи не будуть прискорені, то навіть довоєнного рівня країна зможе досягти у наступному тисячолітті.

Ця диспропорція впливає на соціально-економічний розвиток суспільства, бо діє на структуру економіки (а звідси і праця жінок у тих галузях, що шкодять їх здоров'ю). Це відбивається на народжуваності та темпах приросту населення, а також в значній мірі на стабільності сім'ї.