Судовий процес як соціальна взаємодія

Суспільний сенс діяльності суду як специфічного соціального ін­ституту полягає в захисті і регулюванні правових відносин шляхом неухильного дотримання законності. У реальному житті суд — це та остання інстанція, де прагнення людини захистити себе від сва­вілля може бути здійсненим найбільшою мірою. Адже в суді пози­вачі обов'язково виступають згідно з законом у повному обсязі, тут, незважаючи на статус сторін судового процесу, буде прийняте пра­вове рішення, від якого ухилитися ніхто не може. Відомий францу­зький соціолог права Жан Карбоньє писав:

«Суддя — не єдиний інтерпретатор закону..., але лише суддя мо­же надати тлумаченню обов'язкову силу». Законність і обов'язко-

вість тлумачення закону і є тими рушійними силами, які перетво­рюють суд і правосуддя в нічим не замінюваний соціальний інсти­тут.

Основоположним сучасним критерієм соціально значущої судо­вої діяльності є втілення в життя прав людини. Відповідно до цього реалізащя суспільного призначення судів вирішальною мірою зале­жить від того, як суди всіх рівнів здійснюють захист прав і свобод громадянина, як вимагають забезпечення цих прав і свобод щодо органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а також у взаємовідносинах між громадянами.

Зважаючи на основоположне значення впровадження в життя прав і свобод людини, суди повинні ставити їх на перше місце при судовому розгляді будь-яких справ, за жодних обставин не відмов­ляти у прийнятті скарг на рішення органів влади або посадових та службових осіб, якщо в цих рішеннях були порушені права люди­ни, передбачені Конституцією. Ця вимога поширюється на всі пра­вовідносини, що виникають та існують у державі. Підпорядкова­ність всієї діяльності судів справі захисту прав і свобод людини є вихідним принципом як стратегічного, так і поточного аспектів фу­нкціонування судової системи.

Для захисту прав і свобод громадян суди повинні використовува­ти всі повноваження органів правосуддя, не допускаючи поверхово­сті дізнання і попереднього слідства, неналежної підготовки справ до судового розгляду. Особливу увагу суди повинні приділяти своєчас­ному виконанню своїх рішень, оскільки це має основоположне зна­чення для реального захисту та поновлення прав і свобод людини, а також для забезпечення тієї впливовості судової гілки влади, яку вона повинна мати в суспільстві. Абсолютний пріоритет прав люди­ни у здійсненні правосудця означає, що судовий процес є, з одного боку, регульованою правом формою соціальної взаємодії безпосе­редніх учасників судового процесу, а з іншого — судової системи і суспільства.

Судовий процес як соціальна взаємодія має такі аспекти.

1. У основі судового процесу лежить соціальний за змістом конф­лікт, що прийняв юридичну форму. Цей соціальний конфлікт, на­буваючи юридичного статусу, все ж зберігає свою соціальну приро­ду, а тому юридичні факти, які підлягають судовому розгляду, ма­ють подвійну природу — як оцінюване правом явище і як певна сторона соціального конфлікту. Лише розкривши соціальну приро-

Розділ 8

Судова соціологія

ду конфлікту і надавши йому юридичної оцінки, суд може прийня­ти по-справжньому правове і соціально значуще рішення.

2. Суб'єкти судових правовідносин мають подвійну природу. В
них органічно поєднуються процесуальні і соціальні характеристи­
ки, які відбивають, з одного боку, їх роль у судовому процесі, а з
другого — їх місце в суспільній системі. Взаємодія цих характерис­
тик може стати основою суспільних за своєю природою суперечнос­
тей, починаючи від статусних і закінчуючи психологічними. Врахо­
вування й подолання цих суперечностей з метою досягнення право­
вого і соціально ефективного рішення є одним з найбільш складних,
але неминучих суспільних вимог до суду.

3. Наявність соціально-псих о логічної взаємодії суб'єктів судово­
го процесу. При винесенні колегіального судового рішення, напри­
клад, судом присяжних, соціально-психологічні закономірності «пра­
цюють» у чистому вигляді. Крім того, при будь-якій формі винесен­
ня судового рішення суддя діє на підставі власної переконаності.
Але І на групове спілкування в процесі колегіального рішення, і на
індивідуальну переконаність судді завжди впливають певні соціаль­
ні фактори. І щоб судочинство було правовим і справедливим, не
можна ці фактори ігнорувати і відкидати такі питання, як: хто за­
сідає в суді присяжних (або хто є народними засідателями), які со­
ціальні і особисті якості має суддя? Як склад суду може відбитися
на характері розгляду певної конкретної справи? Американська со­
ціологія права, наприклад, вважає ці питання для справедливого
судочинства ключовими.

4. Наявність процесуальних конфліктів, які врешті-решт, є со­
ціальними за своєю природою. Наприклад: яким чином і чому саме
так слідчий домагається свідчень? Чим пояснюється неявка до су­
ду? З якої причини даються неправдиві свідчення? Ці питання ма­
ють глибокий соціальний контекст, і суддя, аби успішно керувати
соціальною взаємодією учасників судового процесу, має розуміти
соціальний підтекст цих і подібних питань у процесі розгляду конк­
ретних судових справ. Ігнорування цього боку справи може нега­
тивно вплинути на правовий характер протікання судового процесу
і самого судового рішення.

5. Однією з фундаментальних засад соціальної взаємодії в судо­
вому процесі є презумпція знання права. У реальному житті такі
знання дуже різні, а інколи майже відсутні. Це є одним з проявів
фактичної соціальної нерівності учасників судового процесу. Щоб

подолати цю нерівність, і існують призначені судом захисники, офіційні експерти тощо. Таке подолання є однією з передумов опти-мальності не тільки процесуальної, але й соціальної взаємодії учас­ників судового процесу, без чого неможливе справжнє правосуддя взагалі.

6. Взаємодія є формою спілкування з зовнішнім суспільним сере­довищем судового процесу. Суд ніколи не є ізольованим від суспіль­ства та його локальних проблем. На рішення суддів неминуче, тією або іншою мірою, впливають традиції, суспільна думка, конкретна соціальна ситуація, стан системи державної влади тощо. Нереально абсолютно відкидати і не враховувати цей вплив. Але при цьому іс­нує однозначна вимога — ніщо зовнішнє не повинно вплинути на правовий і справедливий характер суду і його рішень.

Важливою формою соціальної взаємодії в процесі судочинства є взаємний вплив суддів, що найбільш повно виявляє себе в судовому прецеденті. Судовий прецедент у тій або іншій формі існує завжди, а в деяких правових системах, як відомо, він посідає ключове місце (наприклад, в англосаксонській системі). Соціальне значення судо­вого прецеденту полягає в тому, що за його допомогою можна ви­рішувати такі справи, які в даній конкретній формі законодавець не міг передбачити. Але використання прецеденту має свою соціа­льну межу І є небажаним, коли зачіпаються проблеми фундамента­льні, гострі і такі, що мають різне тлумачення в справі. Наприклад, у США забороняється використання прецедентів у справах, що сто­суються проблем власності.

Зазначені аспекти судового процесу як соціальної взаємодії набу­вають значущості і можуть бути враховані за умови, що вони впли­вають на механізм судочинства і прийняття судових рішень.

Якщо підходити до механізму судового процесу як до соціальної взаємодії, то суспільна значущість судового рішення залежить не лише від його юридичного рівня, а й від того, чи внутрішньо сприй­мають це рішення учасники судового процесу і суспільна думка вза­галі. У разі, коли цього немає, то судове рішення ризикує стати со­ціальним пустоцвітом. Щоб цього не сталося, механізм судового процесу повинен мати всі ознаки процесу справедливого, оскільки лише при цій умові, особливо ті, хто не мають соціального захисту, будуть ставити під сумнів його наслідки.

З точки зору соціальної злагоди і соціальної взаємодії, основопо­ложне значення мають три принципи справедливого процесу.

Розділ 8

Судова соціологія

Першим з них є нейтральність і неупередженість суддів. Це принцип не просто організаційно-кадровий, а глибинний і соціаль­ний. Суспільні прошарки, представники яких не мають значної со­ціальної сили, з соціально-психологічної точки зору ніколи не вва­жатимуть судовий процес чесним, якщо є сумнів щодо нейтральнос­ті і неупередженості суддів. Тобто у цьому випадку порушується соціально-психологічне підґрунтя правових відносин, які регулю­ються судовою гілкою влади. А від цього один крок до виникнення соціального невдоволення, соціальної напруги, формування конф­ліктних ситуацій. Неупередженість судді не означає пасивної пози­ції під час судового процесу. Суддя обов'язково вказує сторонам на вирішальні правові точки зору для того, щоб вони могли орієнтува­тися на них і не сприймали судове рішення як щось раптове. Крім того, суддя просто повинен вести справу так, щоб і сторонам, і всім присутнім був цілком зрозумілим соціальний підтекст справи і су­спільна значущість справедливого рішення по ній. До речі, саме та­кою здатністю славилися найбільш видатні вітчизняні судові діячі.

Другим принципом чесного процесу в судочинстві є надання мож­ливості викласти свої факти та свої позиції всім зацікавленим учас­никам судового процесу. Принцип «рівних шансів для всіх учасни­ків» вимагає не лише того, щоб усі зацікавлені сторони отримували формально рівну можливість участі в судовому процесі, він передба­чає також рівність «зброї» для всіх, хто протистоїть у правовому процесі. Цей принцип набуває особливого суспільного значення у тих випадках, коли сторонами судового процесу є представники со­ціально неоднакових сил — багатого і знедоленого, «простої люди­ни» і високої посадової особи, громадянина і держави. Тому держа­ва, щоб забезпечити рівність шансів, у разі необхідності вирівнює становище одного із учасників судового процесу, гарантує допомогу грошовими коштами на судові витрати, дбає про адвоката, а у кри­мінальному процесі надає захисника, оплаченого судом.

Цей принцип — не просто форма реалізації вимоги «аиаіаіиг е<і аііега рагБ» (з лат. — вислухати й іншу сторону), він є однією з гарантій справедливості судового процесу, а тому має надзвичайно важливе значення для формування суспільно сприятливих право­вих відносин, які породжуються кожним конкретним судовим про­цесом.

Третій принцип справедливого судового процесу, його публіч­ність, такий же старий, як і сам суд. Але особливого значення він набуває в умовах інформаційного суспільства, коли інформація пе-

ретворюється в одну з вирішальних сил, що регулює соціальні від­носини. Цей принцип передбачає публічність усно проведених слу­хань справи до постанови суду та публічність виголошення присуду, образно кажучи, він містить запрошення кожному переконатися в тому, що в судовому процесі все є правовим, коректним, доступним для перевірки і оцінки громадською думкою та її колективним до­свідом. Саме тому цей принцип можна вважати однією з гарантій правового і справедливого судового рішення — і не випадково від­критість будь-яких судових процесів проголошена в конституціях всіх демократичних держав.

Водночас принцип публічності необхідно здійснювати так, щоб участь громадськості була спрямована за можливістю в раціональ­не, а не емоціональне річище. Зокрема, за доби телебачення в жод­ному разі не можна перетворювати учасників судового процесу на об'єкт публічних пліток, а сам процес — на виставу.

Важливе значення має також часто недооцінювана вимога право­вого оформлення кожної дії суду. Це має особливе значення при за­хисті від посягань на життя, здоров'я, свободу, власність, державну таємницю.

Суд і судова система в їх конкретності завжди породжуються пев­ною суспільною системою. Відповідно до цього правосуддя має таку вертикальну і горизонтальну структуру, такі повноваження на кож­ному рівні, що дають змогу реалізувати правове і соціальне призна­чення цієї системи. Перетворення в суспільному житті неминуче ве­дуть до виникнення нових вимог до правової системи. Відповідає на ці нові вимоги з боку правосуддя реформа судової системи. Рушій­ною силою механізму судових реформ є прагнення реалізувати нові очікування суспільства щодо судової системи. Тому соціологія судо­вої діяльності у суспільствах, що трансформуються, певною мірою є також соціологією судових реформ.

В Україні судова реформа орієнтована на декілька етапів, кожен з яких має свою правову і соціальну характеристику.

Соціальний аспект етапу судової реформи, що завершився при­йняттям Закону України «Про судоустрій України», охопив цілу низку проблем, серед яких, з соціологічної точки зору, найбільш важливими є:

формування завдань суду і його статусу як самостійної гілки вла­ди в умовах стабілізації суспільних відносин і проголошення пріо­ритету прав людини;

Розділ 8

Судова соціологія

орієнтація конкретної практики правосуддя на такі його засади, що відповідають вимогам Конституції країни, правової і соціальної держави.

Головними соціальними проблемами, які визначають характер завершального етапу реформування системи правосуддя, є:

подолання такого першорядного фактора впливу на корпус суд­дів, як соціальна, економічна, матеріально-технічна залежність суддів;

порівняно з цим фактором навіть залежність від судових «ад­міністраторів» є чинником другорядним;

радикальне підвищення доступності суду для населення шляхом як меншої формалізації звертання в суд, так І певних соціальних і матеріальних пільг такого звернення для деяких прошарків, особ­ливо із числа знедолених;

подолання існуючих елементів формального правосуддя за раху­нок підвищення відповідальності суду не тільки за установлення іс­тини, але й впровадження в життя судових рішень; визначення су­спільно оптимальної системи судів, їх організаційних основ, внут­рішньої структури і юрисдикційних повноважень кожного з них;

формулювання та проведення в життя професійних, соціальних і особистісних вимог до кандидатів у професійні судді та народні за­сідателі й присяжні, ліквідація прогалини у регламентації процеду­ри, формування корпусу суддів;

визначення соціальних і правознавчих критеріїв, а також поряд­ку формування нових форм здійснення правосуддя (суд присяжних тощо).

З соціологічної точки зору завершальний етап реформування правової системи України повинен здійснюватися, перш за все, в та­ких напрямах:

1) потребує завершення комплектування судів такими кадрами,
які відповідають вимогам правосуддя в умовах правової держави:
високопрофесійними, висококультурними, непідкупними і в такій
кількості, що забезпечує потреби судової системи в нових суспіль­
них умовах;

2) слід зробити реальністю простоту, зрозумілість і доступність
будь-якої ланки судів для всіх прошарків населення;

3) має бути забезпечена системою правових норм і особливо со­
ціальних гарантій справжня незалежність суду і суддів; суди повин-

ні мати матеріально-технічну базу, що гарантує повну автономію діяльності не тільки судових закладів, але і кожного судді;

4) судова система має бути економічно такою, що окупає саму се­
бе за рахунок державного мита та еквівалентних розмірів судових
витрат, які ідуть в доход держави;

5) повинен бути досягнутий такий рівень розвитку норм матеріа­
льного і процесуального права, при якому гармонійно поєднується
принцип пріоритету прав і свобод людини з правами держави, її ор­
ганів і суспільства в цілому.