Соціологічні аспекти державної влади

Політика, з погляду соціології, сфера соціальних відносин із приводу державної

влади, її завоювання, утримання і використання.

Поняття держави

Існує досить велика кількість понять держави. Як найбільш значущі теорії про

сутність і виникнення держави назвемо такі: патріархальна теорія, органічна теорія,

теорія насильства, теорія «суспільного договору», психологічна теорія, марксистське навчання

про державу.

Відповідно до патріархальної теорії (Аристотель) держава виникає в результаті

природного розвитку сім’ї спочатку в село, потім – у плем’я, а потім – у державу.

Його лідер стоїть на чолі суспільства, як батько на чолі сім’ї.

Представники органічної теорії думали, що державу можна уподібнити особливій

живій істоті, що має свій організм і самостійну волю. Воля держави виражається в

законах і інших правових нормах.

Відповідно до теорії насильства, засновником якої є Л. Гумплович, держава виника

є в результаті підкорення одного племені іншим. Для того щоб зберегти владу

над переможеними, переможці створюють таку машину, як держава.

Представники теорії суспільного договору Т. Гоббс і Ж. Руссо вважали, що держава

виникає в результаті добровільного взаємного договору, укладеного між людьми,

які проживають на певній території. Люди за допомогою договору створюють державу,

мають однакові права, але при цьому громадяни передають державі частину

своїх прав і своїх доходів. Держава повинна забезпечити їм безперешкодну реалізац

ію тієї частини прав, яка їй не передається.

Психологічна теорія (Ж. Гобино, Х. Чемберлен) говорить, що люди поділяються

на два основних типи. До першого належать ті, кому за психічними якостями визначено

панувати. Другий тип складають ті, хто за цією ж причиною має потребу в лідерах,

керівниках.

Марксистське вчення представляє державу як організацію пануючого класу, призначену

для захисту інтересів останнього, і головним чином, власності. Щоправда,

згодом складається особлива верства державних чиновників, бюрократія, яка в інтересах

збереження і розвитку держави може нав’язувати певні правила і панівному

класу, зокрема силою.

Типи політичних систем

Залежно від стану держави визначається тип політичної системи конкретного

суспільства. Найчастіше як критерії для розрізнення держав з організації влади виступають

форми правління, види політичного режиму, форми суспільного устрою і способи

здійснення правових функцій.

1. За формою правління держави поділяються на монархії і республіки.

Монархії, у свою чергу, можна розділити на: абсолютні і конституційні; парламентськ

і і дуалістичні (сам монарх очолює уряд).

Республіки – це такі держави, які очолює особа чи колективний орган, що прийшли

до влади в результаті виборів.

За способом організації і здійснення влади розрізняються республіки: парламентськ

і і президентські.

У республіках з парламентською системою основна влада належить парламенту,

а главі держави приділяється другорядна роль.

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

У президентських республіках президент і парламент паралельно здійснюють кожний

свої визначені конституцією владні функції.

2. З погляду існуючого політичного режиму розрізняються автократичні, тоталі-

тарні і демократичні держави.

В автократичних державах велика частина населення не має ніяких прав і не може

впливати на ведення державних справ. Державний апарат в автократіях залежить фактично

від однієї людини.

Тоталітарний тип держави – продовження авторитарного типу, але з більш твердим

контролем за всіма сферами життя суспільства. Для нього характерні найширше використання

ідеології у всіх сферах життя суспільства, як правило, однопартійна система,

контроль за засобами масової інформації, сильне втручання держави в економіку.

У демократичному типі політичної системи формуються різні галузі влади на основ

і вільного волевиявлення. За образним висловленням У. Черчілля, «демократія»

– річ не дуже приємна, але нічого краще людство не придумало». У демократичному

суспільстві людська особистість, захист її прав стоять на першому місці.

3. З погляду форми державного устрою, що визначається відносинами центральних

і регіональних органів влади, держави поділяються на прості (унітарні) і складні.

Унітарними державами є ті, в яких нецентральні (регіональні) органи влади

здійснюють владні функції від імені центрального державного органу. Їх рішення центральний

орган може скасувати чи призупинити.

Складна держава характеризується таким відношенням між центральними і рег

іональними органами влади, що означає децентралізацію, поділ повноважень. Таким

чином, держава – це складна система, що складається з певного числа відповідним

чином організованих складників.

4. За способом створення розрізняються два основних типи держав: федерація і

конфедерація.

Конфедерацію утворюють держави, що об’єдналися на основі міжнародного договору

і мають спільні органи управління, що їх створили. Кожна з таких держав може

вийти з конфедерації.

Федерація – складна держава, яку складають тісно пов’язані між собою державні

утворення. Центральний уряд і інші органи управління в повному розумінні слова є

джерелом державної влади. Його рішення обов’язкові для всіх членів федерації. Федерац

ії можуть бути договірні і конституційні.

Зрозуміло, в екстремальних умовах роль держави може різко підсилюватися, наприклад,

під час воєнних дій, стихійних лих. Але якщо таких умов немає, то це призведе

до авторитаризму, істотного обмеження демократичних прав і свобод.

На перший погляд, авторитарні державні механізми мають більшу ефективність

в управлінні. Але такий тип державного управління руйнує механізми саморегулювання

в економіці, громадському житті, і суспільство стає застійним, млявим, не здатним

до динамічного розвитку. У цьому вся драма радянської системи, що на перших

етапах показала свою певну ефективність, а потім зупинилася в розвитку. Але, з іншого

боку, навряд чи виправдані спроби насадження західного типу демократичної системи у

всіх країнах без винятку. Повинні враховуватися національні і політичні особливості

тієї чи іншої країни, культура її народу.

Державна влада

Якщо розглядати політичне життя нашої країни, то можна помітити дивне сполучення:

з одного боку, деякі соціальні групи, нагромадивши чесними і нечесними

Юрій М.Ф. Соціологія

шляхами гроші, власність, рвуться до політичної влади, з іншого боку, інтелігенти, учорашня

номенклатура, здобувши владу, прибирають до рук власність.

У радянській системі становище держави було серйозно деформоване. Однопарт

ійна система призвела фактично до того, що ця партія сама стала державною і

підмінювала державу. За нормальною демократичною логікою партія проводить свої

інтереси через державні структури. Висувається приваблива програма, проводяться

демократичні вибори, і політична партія, яка перемогла, формує владні структури

для реалізації своєї програми. Але політична діяльність – це завжди боротьба, зокрема,

зі своїми опонентами, опозицією. У радянській системі будь-яка можливість

організованої опозиції була знищена в 20-30-і рр. ХХ ст. Але без опозиції політичне

життя в демократичному суспільстві просто неможливе. Влада псує, абсолютна влада

– псує абсолютно. О. Бальзак помітив: «Спиратися можна лише на те, що чинить

опір».

Органи державної влади в радянській системі являли собою декоративне оформлення

влади державної партії. При тій умові, що керівники партії мали абсолютну владу.

Складалася парадоксальна ситуація: там, де приймали рішення, не несли відповідальност

і за його наслідки, а там, де несли відповідальність, не мали права приймати рішення.

Навіть нагородження Почесною грамотою, присвоєння почесного звання від імені

державних органів спочатку розглядалися в партійних комітетах. Тріумфальні вибори

нічого не вирішували.

Крок за кроком у міру зміцнення командно-адміністративної системи з компетенц

ії держави вилучалися владні функції. У рамках КПРС була створена рівнобіжна

структура управління країною, усіма сферами життя. Комуністична партія являла собою

стрижень, на якому тримався весь СРСР. Забрали стрижень – і усе розсипалося.

З погляду сучасної науки, накопиченого досвіду, будь-яке суспільство може ефективно

розвиватися тільки в тому випадку, якщо воно має такі відносно самостійні

структури: цивільне суспільство, державну владу, матеріальне виробництво, ідеолог

ію, культуру тощо.

В. Ленін говорив, що в основі будь-якої політики лежить економіка. Однак проблема

в тому, що в основі радянської економіки лежала найчистішої води ідеологія,

політика. Тільки колективне, суспільне, державне мало право на існування. У Китаї

батько економічної реформи Ден Сяопін помітив: «Не має значення колір кішки, аби

ловила мишей».

У демократичній системі в самій організації влади, владних структурах також

потрібна відносна самостійність її окремих галузей. Зайва концентрація влади ні до

чого гарного не призводить. Суспільна думка і практика довели необхідність виді-

лення в демократичній системі законодавчої, виконавчої і судової влади. Тільки при

їх самостійності, незалежності можливе нормальне функціонування цивільного, демократичного

суспільства і правової держави. В іншому випадку процвітає «телефонне

» право, порушуються права і свобода громадян. У нашій країні тільки починається

процес просування до такого суспільства. Однак уже наявний колосальний перек

іс убік виконавчої влади: вона сама організує вибори, підбиває підсумки, формує

президентську вертикаль влади. Представницькі органи не мають необхідних прав.

Тобто, в Україні розвивається авторитарний тип політичної системи.

Легітимність влади

Демократія як спосіб здійснення політичної влади припускає правову рівність

основних політичних інститутів, чіткий поділ їх функцій. Тільки демократія може за129

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

безпечувати легітимність політичної влади. Поняття легітимності влади введено в

соціологію М. Вебером. Першим її принципом є довірливе ставлення людей до влади,

віра в її здатність вирішувати життєво важливі завдання. Якщо влада спирається

тільки на силу і на страх, то ніякої легітимності бути не може. Видимою її частиною

є відношення людей до конкретних державних діячів. Тому через соціологічні опитування

суспільної думки можна відслідковувати індикатори легітимності. Сама лег

ітимність не є чимось раз і назавжди даним. Інша справа, що вона часто буває іррац

іональною і люди можуть любити і поважати найбільш відвертого диктатора, харизматичного

лідера.

Втрата легітимності влади завжди має певні зовнішні ознаки. Вони виявляються в

наростанні безладдя, порушеннях сформованих норм взаємин між владою і громадянами

і, як наслідок, наростанні ролі каральних органів, застосуванні сили. Легітимним є

той режим, який може забезпечити стабільний розвиток суспільства, не застосовуючи

насильства. Авторитаризм чи тоталітаризм як способи реалізації влади не виникають на

основі якихось нових політичних інститутів. Відбувається гіпертрофоване звеличування

ролі одного з механізмів влади, що дає можливість їх лідеру привласнити додаткову

політичну владу. Варіанти різні – президент, армія, монарх, партія і невелика група

людей – хунта.

Владні відносини завжди пов’язані з прийняттям правових актів. Ось чому таке

важливе значення мають принципи формування представницьких органів влади, законотворча

діяльність парламентів. У закони можуть оформлятися процеси, що

реально пробиваються до життя.

Французький поет П’єр Ронсар ще в ХVІ ст. написав:

Закони нові пускаючи в оборот,

Подумайте спершу, щоб потім народ

Не здумав діяти всупереч декретам,

Хлоп’яцтва не можна дозволити в справі цій.

Це спостереження має конче важливе значення для нашої країни. Хтось пом

ітив, що суворість українських законів завжди компенсувалася можливістю їх невиконання.

Якщо закони суперечать інтересам класів, великих соціальних груп, то виникають

конфлікти, соціальні антагонізми. Усе це призводить до соціальних потрясінь,

відставкам уряду тощо. Політика – це завжди мистецтво можливого.

У сучасних умовах особливої актуальності набуває проблема побудови правової

держави і розвитку цивільного суспільства. Говорити про це стало дуже популярно в

останні роки, і не тільки в Україні. У конституціях багатьох європейських держав

(США, Німеччина, Франція й ін.) проголошується і закріплюється правовий характер

відносин у суспільстві. Це означає, що тільки через право визначається зв’язок

держави і громадянина. За станом права можна судити про розвиненість тієї чи іншої

держави, про ступінь свободи і безпеки його громадян.

Правова держава – це форма здійснення народовладдя, політична організація

громадян, що функціонує на основі права. Це інструмент захисту і забезпечення прав,

свобод і обов’язків особистості кожної людини.

Правова держава будується на таких принципах:

•Панування закону у всіх сферах життя.

Юрій М.Ф. Соціологія

•Верховенство і пряма дія конституції (основного закону держави).

•Поділ влади, наявність системи стримувань і противаг.

•Зв’язаність законом держави і його органів.

•Правова організація системи органів державної влади.

•Наявність розвинутого цивільного суспільства.

•Непорушність особистості, її правова захищеність.

•Взаємна відповідальність держави й особистості.

•Наявність ефективних форм контролю за реалізацією законів.

•Єдність прав і обов’язків громадян.

•Відповідність внутрішнього законодавства принципам і нормам міжнародного

права.

Якщо уважно проаналізувати ці принципи, то ми побачимо, що в даний час в

Україні можна говорити лише про наявність деяких елементів правової держави.

Владі протистоїть цивільне суспільство, яке в Україні також знаходиться в зародковому

стані. Успішно розвиватися воно може лише за наявності системи правових

норм, що відповідають принципам демократії і узгоджуються з культурно-історичними

традиціями.

Важлива роль у становленні правової держави поряд із соціально-економічними

умовами належить формуванню політичної культури населення. Вона базується на

інформованості людей, знанні теорії і практичних проблем, сформованих у процесі

соціалізації цінностях і переконаннях. У сучасному українському суспільстві існують

різноманітні політичні переконання – від тоталітарних до анархічних, від релі-

гійних до фашистсько-атеїстичних, від ліберальних до комуністичних.

Політична культура виявляється в політичній діяльності і виражається в ступені

свідомості участі громадянина в політичному процесі. Це й участь у виборах, і в прийнятт

і політичних рішень загальнодержавного, і тим більше регіонального значення.

Політична культура знаходить безпосередній прояв у ході політичних дискусій, суперечок

і узгоджень.