Фази і стадії соціального конфлікту

Звичайно, усі соціальні конфлікти не можна підігнати під єдину універсальну

схему. Є конфлікти типу сутички, де можна розраховувати тільки на перемогу, конфл

ікти типу дебатів, де можливі суперечки, маневри, обидві сторони можуть розраховувати

на компроміс. Є конфлікти типу гри, де сторони діють у рамках одних правил

тощо.

Після типології соціальних конфліктів варто розглянути стадії, фази конфлікту,

що дає основу для пошуку способів регулювання.

Зародження конфлікту – латентна стадія, часто навіть непомітна для зовнішнього

спостерігача. Дії розвиваються на соціально-психологічному рівні – розмови на

кухні, роздягальнях. Розвиток цієї фази можна відслідковувати за деякими непрямими

ознаками (ріст числа звільнень, прогулів).

Жоден соціальний конфлікт не виникає миттєво. Соціальна напруга, емоційне

роздратування накопичуються протягом якогось часу, і передконфліктна стадія може

бути розтягнутою.

Характерною рисою соціального конфлікту є наявність об’єкта конфлікту, волод

іння яким пов’язане з фрустрацією суб’єктів, що втягуються в соціальний конфлікт.

Передконфліктна стадія – це період, коли конфліктуючі сторони оцінюють свої

ресурсні можливості. До таких ресурсів відносять матеріальні цінності, за допомогою

яких можна впливати на протилежну сторону; інформацію; владу; зв’язки; союзник

ів, на підтримку яких можна розраховувати.

Спочатку учасники конфлікту шукають шляхи досягнення цілей без впливу на

сторону, що суперничає. Коли такі спроби виявляються марними, індивід, колектив,

соціальна група визначають об’єкт, що заважає досягненню цілей, ступінь його провини,

ступінь можливої протидії. Цей момент у передконфліктній стадії називається

ідентифікацією.

Бувають ситуації, коли причина фрустрації прихована і її важко ідентифікувати.

Тоді можливий вибір об’єкта для соціального конфлікту, що не має відношення до

блокування потреби, тобто відбувається помилкова ідентифікація. Іноді помилкова

ідентифікація створюється штучно з метою відволікання уваги від справжнього джерела

фрустрації, соціальної напруги. У складному переплетенні соціального життя

досвідчені політики досить часто випускають пару соціальної напруги, створюючи

помилкові об’єкти фрустрації. Наприклад, керівник підприємства, не вміючи розумно

розпорядитися фінансовими ресурсами, пояснює невиплату заробітної плати діями

центрального уряду.

Передконфліктна стадія характеризується також виробленням кожною з конфл

іктуючих сторін сценарію чи навіть кількох сценаріїв своїх дій, вибором способів

впливу на протиборчу сторону. Передконфліктна стадія представляє науковий і практичний

інтерес для керівників, соціологів, оскільки при правильному виборі стратег

ії, способів впливу на учасників можна гасити виникаючі конфлікти чи, навпаки,

їх роздувати, використовуючи визначені політичні чи інші завдання.

Ініціюючою є стадія, на якій відбувається подія, що грає роль спускового гачка.

Вона змушує сторони почати діяти відкрито й активно. Це можуть бути словесні суперечки,

мітинги, депутації, голодування, пікети, економічні санкції і навіть фізичний

вплив тощо. Іноді дії учасників конфлікту можуть носити і прихований характер,

коли суперники намагаються обдурити, залякати один одного.

Юрій М.Ф. Соціологія

За своїм змістом соціальні конфлікти поділяються на раціональні й емоційні, хоча

на практиці важко відокремити одне від іншого. Коли конфлікт триває в раціональній

формі, то його учасники не переходять на особистісний рівень, не прагнуть формувати

у своїй свідомості образ ворога. Повага до суперника, визнання за ним права на

частку істини, вміння ввійти в його становище – характерні ознаки раціональних за

своїм характером конфліктів.

Однак найчастіше в ході конфліктних взаємодій агресія його учасників переноситься

з причини конфлікту на особистості, формується ворожість і навіть ненависть

до суперників. Так, під час міжнаціональних конфліктів створюється образ чужої нації,

як правило, некультурної, жорстокої, що володіє тільки поганими рисами, причому

цей образ поширюється на всю націю без винятку.

Розвиток емоційних конфліктів непередбачуваний і в більшості випадків вони

важко керовані, тому бажання деяких керівників у своїх цілях штучно викликати

конфлікт для вирішення конфліктної ситуації загрожує серйозними наслідками, тому

що конфлікт можна контролювати до певної межі.

Пікова стадія – критична крапка конфлікту, етап, коли взаємодії між конфліктуючими

сторонами досягають максимальної гостроти і сили. Важливо уміти визначити

проходження цієї крапки, тому що після цього ситуація найбільшою мірою

піддається керуванню. І, водночас, втручання в конфлікт на піковій крапці безглузде

і навіть небезпечне.

Після проходження критичної крапки можливо кілька сценаріїв розвитку конфл

ікту:

•руйнування ядра страйку і перехід до згасання конфлікту, але можливе формування

нового ядра і нова ескалація;

•досягнення компромісу як результат переговорів;

•ескалюючий варіант перетворення страйку в трагічний, тупиковий за своїм

змістом, коли необхідний пошук альтернатив, нових позицій конфліктуючих сторін.

В іншому варіанті – голодування, погроми, дії бойовиків, руйнування устаткування.

Згасання конфлікту пов’язане або з вичерпанням ресурсів однієї зі сторін, або з

досягненням угоди. Якщо конфлікт – силова взаємодія, то участь у конфлікті вимага

є наявності деякої сили, способу впливу на суперника на протилежну сторону.

Під силою розуміється потенціал соціальної групи, яка своєю дією чи погрозою

дії може змусити іншу соціальну групу уступити, задовольнити вимоги.

Серед основних джерел такої сили можна виділити:

•формальну владу;

•контроль над дефіцитними ресурсами (фінанси, контроль над інформацією,

процесами прийняття рішень, контроль над технологією). Становище авіадиспетчерів

у цивільній авіації, шахтарів, енергетиків у зимовий опалювальний період тощо.

Потенціал окремої соціальної групи складається з особистісного, соціального

потенціалу, фінансових ресурсів, економічного потенціалу, технологічного потенц

іалу, ресурсів часу і деяких інших факторів.

До зовнішніх ресурсів конфліктуючих сторін можна віднести: природне середовище,

зв’язки із засобами масової інформації, політичні (суд, правоохоронні органи),

можливі союзники тощо. Природно, що зовнішні ресурси можуть працювати на

одну зі сторін конфлікту, і тоді вона отримує перевагу.

Звичайно, кожною зі сторін конфлікту рухають визначені соціальні інтереси, які

виражаються в меті, потребах, політиці. Інтереси можуть бути дійсними, реальними і

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

неадекватними – завищеними, гіпотетичними (надуманими), трансльованими, тобто

не є інтересами даної групи, а такими, що представляють інтереси інших соціальних

груп.

Інтереси соціальної групи виражаються під час конфлікту у певних вимогах. Це

можуть бути вимоги про виплату заборгованості по зарплаті чи її підвищенні, суперечки

про межі відповідальності, питання зайнятості і переміщень по роботі, акції на підтримку

інших колективів чи соціальних груп. Крім того, конфліктна ситуація вбирає в себе

всю сукупність умов і причин, що передують їй. У конфлікті розряджаються суперечност

і, що нагромадилися в соціальній організації, їх можна порівняти з розрядом блискавки,

яка вбирає в себе всю накопичену енергію.