Основні компоненти суспільства як соціальної системи. Категорії соціальності суспільства
Категорії соціальності
Що означає поняття соціальне як одна з важливих категорій соціолога? Слово соціальне — латинське. Socialis — спільний, суспільний. Поняття соціальне служить для з'ясування суті суспільного життя людей, відображення специфіки соціальних форм руху матерії суперечливої єдності людини як суспільного і разом з тим біологічного організму. Соціальне використовується для з'ясування структури суспільних систем з точки зору оптимізації їх функціонування та розвитку. Проблема визначення соціального проходить через всю історію філософії і соціології. Спроби змістовного визначення поняття соціальне проводяться в двох основних напрямках. По-перше, намагання з'ясувати суть соціальних зв'язків, тобто того, що змушує людей жити спільно. По-друге, прагнення визначити природу соціальної реальності.
На початку соціальність вважалась вродженим почуттям людини до спільності, стадності, як іманентно, тобто як внутрішньо властива якість, окрім волі і бажання людей об'єднуватися в спільності, співдружності. Проте не всі вчені вважали, що людина має вроджене почуття соціальності. Соціологи Томас Гоббс, Нікколо Макіавеллі вважали людину істотою агресивною, несоціальною, яка вступає в об'єднання, спільності тільки через загрозу знищення, загибелі, з метою самозбереження. Соціолог Еміль Дюркгейм і представники його школи намагались з'ясувати соціальний зв'язок як колективне прагнення, як органічну солідарність, а соціальну реальність як реальність особливу, суть якої становлять міфологічні та духовні соціальні факти. Соціолог Макс Вебер ввів в соціологію поняття соціальна дія, розуміючи її як людську поведінку, що має суб'єктивний зміст, сенс і орієнтовано на іншу людину.
Розуміння соціального в традиції марксизму, характеризується тим, що соціальне розглядається не як індивідуальне, а як загальне, типове. Поняття соціальне зв'язується із становищем людей в суспільстві, їх способом життя. В марксизмі відкривається поняття суспільний лад і суспільні відносини, коли мова йде про суспільство, про взаємодію його складових елементів, сфер — економічної, політичної, духовної та ін. Якщо ж досліджувалась, аналізувалась природа відносин людей одного з одним, общини з людиною, становище людини і її роль в суспільстві, то застосовувались поняття соціальне, соціальні відносини.
У вітчизняній соціології відсутність чіткого розмежування між поняттями суспільне і соціальне обумовлено деякими мовними традиціями. Тривалий період поняття соціальне розглядалось як синонім поняття суспільне і громадське. Проте з розвитком соціології термін соціальне набуває самостійного значення. За давньою традицією, що йде ще від філософів-утопістів, поняття соціальне часто зв'язується з нерівністю людей і прагненням її усунення. Звідси не тільки ототожнення понять соціальне і нерівність, а й уявлення про відмирання соціального з усуненням нерівності. Це, мабуть, помилковий підхід. Справді, поки існують нерівноправні за становищем в суспільстві соціальні спільності, соціальні верстви, групи, соціальна взаємодія деформується і тому основним є усунення нерівності, неоправданих привілеїв одних за рахунок інших тощо. Але соціальна рівність — це неоднаковість людей, їх здібностей, а рівні горизонти життєвого простору особи, тобто реальних і повних можливостей самоіснування кожної людини. Спочатку терміни соціальне, соціальні відносини застосовувались ученими для визначення таких принципово нових явищ, що властиві тільки людині, які виникають тільки в об'єднаннях людей. Це якісно новий тип зв'язку, обумовлений не інстинктами, а необхідністю спільної діяльності забезпечення засобів для життя.
Сучасне розуміння соціального має специфіку. В широкому розумінні соціальне означає все те, що стосується суспільства взагалі на відміну від природи і є синонімом суспільного. У вузькому розумінні соціальне означає аспект суспільних відносин з яких складається суспільство, стосується ставлення людей один до одного і суспільству. Соціальне в узькому розумінні відображає метод взаємодій між соціальними групами, верствами та індивідуумами як представниками груп, верств, спільностей, їх становище і роль в суспільстві, способі і укладі життя, забезпечення умов для повної реалізації їх потреб та інтересів. Відмінність між поняттями суспільне і соціальне є не лише теоретичне, а й практичне. Суспільні відносини, що характеризують взаємодію особи через соціальні спільності із суспільством є важливим аспектом економічних, політичних, культурних відносин. Щоб уникнути ототожнення соціального і суспільного, в соціології процеси і явища, характерні для суспільства, прийнято називати соціальними. Соціальне виражає певний тип зв'язку між людьми — зв'язки соціальні.
Соціальний зв'язок породжується і відтворюється самими умовами життя людей, які спонукають їх до об'єднання з іншими людьми в колективній праці по виробництву всього того, що необхідно для задоволення життєвих потреб. Без такого соціального зв'язку неможливе самозбереження, виживання людини. Соціальний зв'язок — норма і найголовніша умова існування суспільного життя. Соціальний зв'язок проявляється у виникненні соціальних спільностей, які є одним з основних предметів соціологічного аналізу. Адже соціальна спільність — це об'єктивно обумовлене об'єднання людей, основою внутрішнього зв'язку між якими є територія проживання, матеріальні цінності, що знаходяться в їх розпорядженні і цінності культури, що визнаються ними. Соціальні спільності людей відносно стійкі, що історично склались і відрізняються роллю і місцем в системі соціальних зв'язків суспільства.
Соціальні спільності виникають на базі об'єктивних умов існування, певного рівня і ступеня розвитку суспільства. Так, на певному етапі розвитку суспільства виникли рід, племена, а з поділом праці появились професійні спільності, а з появою приватної власності — класи. З появою потреб в освоєнні і передачі знань, формуванні певних якостей особи і розвитку інноваційного характеру діяльності створюються соціальні групи учителів, учених та ін. Отже, соціальні спільності формуються, створюються на базі певних об'єктивних обставин: наявністю внутрішніх зв'язків між
спільностями, які об'єднані територією проживання; матеріальні цінності, що є в їх розпорядженні і визнані ними цінності культури. Поняття соціальна спільність — базова категорія соціології, містить вирішальну якість, властивість саморуху, розвитку соціального, його джерел. В категорії соціальна спільність поєднуються макро- і мікрорівні соціологічного аналізу: поведінка людей, масові процеси, культури, соціальні інститути, відносини власності і влади, управління, функції, ролі сподівань, надій тощо.
Сучасна соціологія соціальну спільність визначає з урахуванням територіальної специфіки соціокультурних факторів. Найпоширенішим на Заході в соціології визначення соціальної спільності є запропоноване американським ученим Джоном Мерсером: «людська спільність — це внутрішнє функціонально зв'язане об'єднання людей, які живуть на певній географічній території в певний період, мають спільну культуру, що утворюють певну соціальну структуру і які проявляють почуття своєї єдності у складі окремої спільності». Американський соціолог Толкотт Парсонс визначає суть поняття спільного як соціальну систему, що об'єднує діючих осіб, які мають певний територіальний простір як базу для існування здебільшо їх повсякденної дійсності. Соціальні спільності охоплюють все можливе становище і форми буття людини. Сучасне суспільство — це система, що складається з окремих рівнів соціальних спільностей.
При соціологічному аналізі в основному вивчаються суб'єкти чотирьох рівнів спільності.
По-перше, фундаментальний рівень формування, утворення суспільства — це людство, яке формує свої інтереси, свої потреби, як єдина цивілізація.
По-друге, соціальні інститути. Соціальний інститут — стійка, організаційна форма діяльності соціальних спільностей людей, груп, верств, форма закріплення і спосіб здійснення спеціалізованої діяльності, що забезпечує функціонування суспільних відносин. Соціальні інститути виникають в процесі суспільного поділу праці і суспільних відносин в межах соціальної організації суспільства. їх діяльність поширюється на внутрішню і зовнішню сфери. Зовнішні соціальні інститути — це сукупність осіб, установ, що мають певні матеріальні засоби і здійснюють конкретну соціальну функцію. Зміст діяльності і соціальних інститутів — певний набір стандартів поведінки конкретних осіб в конкретній ситуації. Кожний соціальний інститут характеризується наявністю мети, діяльності, конкретними функціями, що забезпечують її досягнення, набором соціальних позицій та ролей, типових для певного соціального інституту, а також системою санкцій, що забезпечують заохочення бажаного і придушення відхилень поведінки. Сучасне суспільство складається з системи соціальних та державних, владних інститутів, взаємодія яких забезпечує йому можливість функціонування і розвитку як сукупності базових і надбудовних суспільних відносин.
По-третє, рівні соціальної структури суспільства — це класи, соціальні спільності (верстви, групи або страти).
По-четверте, рівень окремого індивіда, тому що для соціології сама особа є предмет вивчення як суб'єкт і об'єкт соціальних відносин, їх узагальнення.
Соціальні відносини — це відносно самостійний, специфічний вид суспільних відносин, що відображає діяльність соціальних суб'єктів з приводу їх неоднакового становища в суспільстві та ролі в суспільному житті. Поняття соціальні відносини і суспільні відносини не рідко ототожнюються. Проте таке ототожнення правомірне лише в тому випадку, коли соціальні відносини розуміють широко протиставляючи їх природним відносинам. Соціальні відносини не є статичними формами соціальної взаємодії; вони завжди взаємозв'язані з іншими відносинами із системи суспільних відносин. Щоб виділити власне соціальні відносини із системи суспільних відносин варто встановити з приводу чого вони сформувалися. Відомо, що кожний вид суспільних відносин формується і реалізується між соціальними суб'єктами, з приводу того чи іншого матеріального та духовного об'єкта. Якщо ж відносини виникають з приводу засобів виробництва — це економічні відносини, державної влади — політичні відносини, юридичних норм — правові відносини тощо. Соціальні відносини вузько формуються з приводу реалізації власне соціальної взаємодії, що виникає між різними соціальними спільностями (верствами, групами) та індивідами, особою. Соціальні відносини завжди відображають становище людей і їх спільностей в суспільстві, тому що це завжди відносини рівності — нерівності, справедливості — несправедливості, владарювання — підкорення.
Соціальне життя
Що ж означає соціальне життя? Поняття соціальне життя появилось і стало вживатись в політичних науках і, зокрема, в соціології лише в середині XX ст. Соціальне життя — сукупність багатоманітних видів та форм спільної діяльності людей, спрямованій на забезпечення умов та засобів існування реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Організованість у взаємодії, соціальних зв'язках передбачає систему соціальних статусів, ролей, цінностей, що надають взаємодії, соціальним зв'язкам цілеспрямований, регулярний, стійкий характер. Нормативність відображається в тому, що соціальні норми є обов'язковим компонентом соціального інституту. Норми функціонують у вигляді звичаїв, традицій, принципів, законів та ін., забезпечуючи узгоджені дії, стандарти. Застосовується соціальний контроль, тобто норма не лише проголошується, а й забезпечується системою санкцій. Нормативне та організаційне зміцнення, упорядкування зв'язків і означає інституалізацію.
В повсякденному житті відбуваються найрізноманітніші процеси, явища тощо. Появляються нові соціальні спільності, зайняті спеціалізованою діяльністю. Поява соціальних норм, що регулюють діяльність установ, організацій, забезпечує захист певних інтересів. В сучасних умовах в суспільстві України інституалізація нових форм господарської діяльності зв'язана з появою норми законів, що сприяють їх розвитку, спеціальних установ, організацій, зайнятих підготовкою, оформленням нових форм шляхом приватизації, захистом інтересів нових власників тощо. Соціальні інститути надають стійкість і певність діяльності соціальних спільностей, інтегрують їх, надають їх взаємодії цілісність. Це дозволяє розглядати соціальні інститути як різновидність особливих соціальних зв'язків, певні компоненти соціального життя тощо. В складній системі суспільних відносин соціальних зв'язків філософи, соціологи намагалися виділити головні, визначальні. Так, головним, визначальним у системі суспільних відносин Гегель вважав правові відносини, тому що правові відносини сполучали всі види зв'язків в єдине ціле. Роль головних визначальних у системі суспільних відносин філософ Іммануїл Кант відводив моральним відносинам. А Карл Маркс — глибинним економічним відносинам. Власник і безпосередній виробник не можуть існувати один без одного. Відносини, що формуються в процесі виробництва матеріальних благ, визначають всі інші види відносин, тобто цілісність суспільству надає певна ієрархічність взаємозв'язків. І Макс Вебер вважав основним фактором цілісності типові переконання, що відображають потреби, інтереси, а Еміль Дюркгейм вказував на колективну свідомість, бо саме послаблення загальних вірувань і почуттів означає послаблення соціальних зв'язків та загрожує дезінтеграцією суспільства. Безперечно, спільні цінності є інтегративним фактором у соціальному житті: об'єднувати або ж відображати роздробленість, розчленування, або ж вказувати на системи зовсім протилежних цінностей. Цінності ж не явища природи і суспільства, що проявляються повсякденно в соціальному житті, а є благами життя і культури людей в суспільстві.
Регулювання поведінки і соціальний контроль за поведінкою в процесі різноманітних видів і форм спільної діяльності людей, спрямованих на реалізацію потреб та інтересів, здійснюють саме соціальні норми. Це не тільки відображення думок, а й вираз волі. До того" ж, на відміну від індивідуального волевиявлення, соціальні норми виражають типові соціальні зв'язки, дають типовий зразок поведінки. Норми не лише оцінюють і орієнтують подібно ідеям, ідеалам, а й пропонують. Характерною рисою соціальних норм є імперативність, тобто начальна вимога. Соціальні норми — правила, що відображають вимоги суспільства, соціальної спільності до поведінки особи, груп в їх взаємовідносинах один з одним, соціальними інститутами, суспільством. Регулюючий вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, форми поведінки, характер мети і способи її досягнення.
Отже, соціальне життя у всій різноманітності соціальних процесів і явищ, соціальних зв'язків і соціальних дій — один з найважливіших проявів діяльності людей, спрямованих на забезпечення умов та засобів існування, реалізацію потреб, інтересів, цінностей. Багатоманітність соціальної реальності, соціальних потреб породжує і багатоманітність соціальних норм, потреб і певну поведінку. Головна особливість соціального життя спільний характер, обумовлений взаємодією індивідів, які утворюють через свої зв'язки і відносини соціальні відносини. Суб'єктами соціального життя виступають не тільки особи і соціальні спільності, верстви, групи, а й суспільство.
Отже, в суспільстві діють соціальні закони різних видів і структурних рівнів. Ці закони загальні, специфічні і часткові, окремі. Система законів є ніби скелет, до якого приростає все тіло суспільного організму. Соціальний закон — це об'єктивний стійкий і повторюючий причинний зв'язок між соціальними явищами, процесами, всебічне суспільне життя, що виникає, проявляється і реалізується завдяки
масовій діяльності і через масову діяльність людей. Форма прояву соціального закону відображає результат реалізації мети соціальної спільності, верстви індивідів та ступінь збігу його соціальної мети з метою суспільства. Загальні соціальні закони — це закони становлення та функціонування, розвитку та зміни суспільних систем. Закони виражають чітку причинну залежність економічних, соціальних, політичних та ідеологічних явищ.