Соціальна організація та соціальна інституція

Суспільні відносини, які об'єднують людей у сталі спільноти, реалізуються у формі соціальних дій, тобто, за Максом Вебером, дій людей, орієнтованих на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку. Кожна соціальна дія — результат праг­нень індивідів, їхнього бачення та інтерпретації власних потреб, інтересів, стану усвідомлення і врахування соціальної ситуації, яка обмежує можливість задоволення їх. Кожному особистому інтересу протистоїть інтерес інших, зумовлений не лише дифе­ренціацією соціальних статусів різних людей, а й розмаїттям бачення змісту потреб і інтересів, засобів задоволення їх, особли­во за умов обмежених ресурсів. Що ж упорядковує соціальні дії акторів драми, яку ми називаємо суспільним життям, стає пере­шкодою на шляху до хаосу війни всіх проти всіх, дає змогу збері­гати форми колективного життя та соціальний порядок?

Перш ніж відповісти на це запитання, з'ясуємо, що ми маємо на увазі, користуючись терміном "соціальний порядок".

Загальновизнаним є твердження, що люди не можуть існува­ти нормально без колективних об'єднань, за межами суспільства (навіть Робінзону було конче потрібно спілкуватися з П'ятни­цею). Однак, як слушно зауважує у своєму підручнику "Соціологія" Нейл Смелзер, "незважаючи на явні переваги колективного життя порівняно з індивідуальним, суспільства зберігаються не автоматично"*. Потрібні зусилля, щоб досягти такого стану взає­мозв'язку, упорядкування процесів задоволення потреб і реалі­зації інтересів індивідів, щоб спільнота як цілісність існувала, виконувала свої функції і досягала своїх цілей, тобто соціаль­ний порядок — це така взаємодія складових елементів спільноти, результатом якої є її певна цілісність. Отже, в суспільстві упо­рядкуванню, певній регламентації підлягає будь-яка індивіду­альна поведінка, що становить зміст публічного життя на відміну від життя приватного.

* Смелзер Н. Социология. — М.: Феникс, 1994. — С. 79.

Публічне — все те, що в межах певної культури, традиції і стану компетентності громадської думки про засади суспільного життя вважається (справедливо чи ні — то інша справа) істотним, важливим для долі соціальної групи, задоволення її потреб, реалі­зації загальних цінностей. Думка членів певної соціальної групи, спільноти, суспільства з приводу того, яка поведінка істотна для збереження цілісності соціуму, а яка — ні, може бути хибною, але оскільки вона вважається правильною, то спонукає до ство­рення норм регуляції, які вимагають або забороняють певні дії.

Від сфери публічного слід відрізняти сферу приватного. При­ватним вважається все те, що в суспільній свідомості не має зна­чення для долі спільноти, а тому вона не цікавиться ним і не контролює його. Отже, коли йдеться про соціальний порядок, мається на увазі порядок у сфері публічного життя, певні прави­ла "соціальної гри".

Виникає запитання: що буде, коли індивіди, орієнтовані в соці­альних діях на власний інтерес, не дотримуватимуться цих пра­вил? Таку ситуацію вельми образно репрезентував М. Вебер: "Якщо гравці в карти "дізнаються" про те, що прийнятих правил гри взагалі більше ніхто не дотримується, або як тільки з'ясується, що шансу, який звично враховується, не існує об'єктивно і тому на нього вже не зважають (шанс на те, що вбивця, наприклад, цікавитиметься встановленим порядком, котрий він свідомо пору­шує саме тому, що таке порушення не матиме згубних для нього наслідків), — у цьому разі цей встановлений порядок емпірично більше не існує, а тому не існують і відповідні спільноти в суспільстві» **.

** Вебер М. О некоторых категориях понимающей социологии // Вебер М. Из­бранные произведения. — М.: Прогресс, 1990. — С. 513.

Які ж соціальні суб'єкти продукують правила гри, дотриман­ня яких у певному сенсі робить з автономних індивідів соціаль­ну групу, громаду, суспільство взагалі? Такими суб'єктами є соці­альні організації і соціальні інституції. Саме вони задовольня­ють соціальні потреби в інтеграції суспільства, підтримують його цілісність, створюючи для цього відповідні умови. Американські соціологи Герхард та Джин Ленскі склали перелік головних еле­ментів, необхідних для підтримання життєдіяльності суспільства, збереження його цілісності. Він має такий вигляд.

1. Комунікація між членами суспільства. У будь-якому суспільстві існує спільна мова.

2. Продукування товарів і послуг, потрібних для підтримання життєдіяльності членів суспільства.

3. Розподіл товарів і послуг.

4. Захист членів суспільства від будь-якої небезпеки.

5. Репродукція членів суспільства шляхом біологічного розмноження і засвоєння індивідами культури в процесі со­ціалізації.

6. Контроль за поведінкою членів суспільства, спрямований на створення умов для плідної діяльності суспільства, а також регуляція конфліктів між індивідами і групами.

Саме цю роботу покликані виконувати такі організації та інсти­туції, як ринок, підприємства й установи, родина і навчальні за­клади, заклади охорони здоров'я, правові й державні структури. Саме вони організовують спільну діяльність людей, регулюють використання матеріальних і духовних ресурсів, необхідних для задоволення соціальних потреб.

У повсякденній мові, а часто-густо і в наукових текстах термі­ни "організація" і "інституція" використовують як взаємозамінні. Хтось, наприклад, говорить "у моїй інституції", маючи на увазі установу, де він працює. І це не випадково, оскільки зміст цих понять значною мірою збігається і певні десигнати одного з них водночас можуть бути десигнатами іншого. Однак, хоча зміст поняття соціальної інституції близький до змісту поняття соціальної організації, вони не тотожні. На цю обставину слушно звертає увагу польський соціолог Антоні Камінський, підкреслю­ючи, що кожна соціальна інституція — це організація, однак не кожна соціальна організація є інституцією.

Відомо, що будь-яка наукова дисципліна має формулювати висновки й узагальнення, користуючись термінами з точно ви­значеним змістом. Звісно, створення обов'язкової для всіх термінології — складне завдання, а розв'язання його проблематичне. Однак бажано принаймні, щоб завжди чітко обумовлювався сенс, в якому використовується той чи інший термін, його зміст, адже саме поняття — це ті цеглини, з яких будується теорія будь-якого рівня. Виходячи з цих міркувань, більш докладно розгля­немо зміст понять, які в сучасній соціології позначаються термі­нами "соціальна організація" і "соціальна інституція".

§ 1. Зміст поняття "соціальна організація"

Метр польської і світової соціології Ян Щепанський у своїй праці "Елементарні поняття соціології" (1970) починає розгляд існуючих дефініцій організації з метафори. Він пише: "Можна порівняти соціальний зв'язок із системою шнурків і ниток, які зв'язують членів спільноти, керують їхніми діями, тримаючи їх у шорах, змушуючи їх виконувати певні дії і не даючи змоги робити інші. Такі шнурки і нитки не повинні плутатися, паралі­зувати одне одного. Вони мають доповнювати одне одного, аби регулювати процес упорядкованим засобом, — інакше кажучи, вони мають бути організовані".

Спробуємо від метафори перейти до більш точного визначення змісту поняття соціальної організації. На заваді стає той факт, що термін "організація" набуває різних значень залежно від кон­тексту його застосування.

В одному розумінні термін "організація" тлумачиться як цільо­ва група, створена для реалізації певних цілей за допомогою ра­ціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації їхніх дій за допомогою керів­них органів. На думку Н. Смелзера, організація — це велика соціальна група, сформована для досягнення визначених цілей.

В іншому розумінні термін "організація" розглядається як комплекс засобів управління і керівництва людьми, координації їхніх дій, гармонізації зусиль, спрямованих на досягнення визначених цілей більшості індивідів, які виконують окремі завдання.

Нарешті, під організацією розуміють сам процес регуляції соціальних дій, спрямованих на реалізацію певних цілей, тобто підкреслюється поведінковий аспект процесу.

"Соціологізувати" визначення змісту поняття організації спро­бував Я. Щепанський. На його думку, соціальна організація будь-якої спільноти — це така сукупність зразків поведінки, наста­нов, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забез­печує співжиття членів спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів, які виникають під час спіль­ного життя.

Своє визначення Я. Щепанський ілюструє прикладами з органі­зації життя групи студентів. Тут ми маємо справу з елементами загальної організації навчального закладу, встановленої закона­ми про освіту, такими як певний порядок занять, обов'язки сту­дентів і викладачів, з прийнятими зразками поведінки і взаємо­відносин, а також з нормами, що регулюють взаємини членів колективу вищого закладу освіти, та ін. Все це разом приводить до того, що студенти, які вступили до навчального закладу, керу­ючись особистим інтересом — здобути фахові знання і диплом, живуть і співпрацюють у групі упорядковано, не прагнучи реалі­зувати особисті інтереси за рахунок прав і прагнень інших, і таким чином життя студентської групи йде упорядкованим, "нормальним" шляхом. Отже, соціальна організація — це ком­плекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний порядок у своєму середовищі.

Аналізуючи сутність соціальної організації, А. Камінський ілюструє її дії на прикладі упорядкування дорожнього руху. Правила дорожнього руху достатньо подані в Цивільному ко­дексі й обов'язкові для всіх водіїв та пішоходів. Допоміжну фун­кцію в регулюванні руху виконують різні дорожні знаки. За дотриманням правил руху на дорогах стежать спеціальні служ­би (ДАІ, дорожня міліція). На роздоріжжі, де небезпека для транс­порту і пішоходів зростає, з'являються міліціонери-регулювальники. Якщо поряд є кілька перехресть, дії регулювальників ко­ординуються. Міліція узгоджує свої дії з роботою світлофорів, останні можна підключити до комп'ютера, щоб, скажімо, забезпе­чити "зелену хвилю" для транспорту, та ін.

Приклад організації дорожнього руху свідчить, що соціальна організація виявляється в різних вимірах суспільного життя. Не випадково автори, які оперують терміном "соціальна органі­зація", позначають ним онтологічні аспекти суспільного буття. Залежно від контексту, де використовується цей термін, акцен­туються його матеріальний (організація — це група), атрибутив­ний (організація — це упорядкованість) або поведінковий (органі­зація — це процес) аспекти.

Отже, організація спільноти людей, наприклад соціальної групи, виявляється:

1) у розподілі соціальних дій відповідно до статусів та ролей у групі;

2) взаємодоповненні цих диференційованих дій;

3) стабільності, тривалості у часі статусної та ролевої структури;

4) відносній незалежності соціальних дій від персони, що їх виконує. Дія має відбуватися навіть тоді, коли повністю або част­ково змінюється склад групи;

5) факті, що певні відхилення від встановлених дій виклика­ють негативні санкції, а деякі — позитивні або взагалі не беруть­ся до уваги. Негативні санкції — це осудження, іронія, догана, виключення з групи, позбавлення волі, страта. Позитивною санк­цією може бути визнання, похвала, нагорода та ін.

Ступінь відхилення від усталених зразків соціальної дії, зміст і модальність санкцій різні в різних групах, неоднакові для ок­ремих категорій у межах тієї самої соціальної групи, для індивідів з різними соціальними статусами. Як ведеться: "Що попові мож­на, то дякові — зась".

Всі ці прояви соціальної організації в групі свідчать про те, що діяльність людей в її межах зумовлена нормами і певними вимогами до того, як повинен діяти член спільноти в тій чи іншій ситуації. Ці норми становлять систему, яка охоплює сферу права, моралі, звичаїв і регулює поведінку в соціальній групі та в суспільстві взагалі. Оскільки у своїх діях індивіди обмежені наявними соціальними відносинами, можна і соціальну органі­зацію визначити як систему нормативно обумовлених і санкціо­нованих соціальних відносин між індивідами в межах групи, між окремим членом групи і груповими цінностями і, нарешті, між ним та представниками інших груп і їхніми цінностями.