Синтаксис — розділ граматики, що вивчає будову простих і складних речень, їх типи, форми та умови вживання

Основною синтаксичною одиницею є словосполучення і речення.

Словосполучення – це така синтаксична одиниця, що утворюється по-єднанням двох або більше повнозначних слів, пов’язаних між собою підрядним зв’язком і певними лексико-граматичними відношеннями і виражає єдине, але розчленоване поняття.

Реченням називається слово або група слів, що передають повідомлення, питання або пораду, наказ чи прохання.

Залежно від мети висловлювання речення поділяються на:

- розповідні (повідомляється про якийсь факт, явище, подію);

- питальні (містять запитання, що спонукає співбесідника до відповіді, до роз-думу над відповіддю);

- спонукальні (містять наказ, заклик, вимогу, побажання, пораду, заборону).

Для документів властивий розповідний характер речень.

Нерідко укладачі ділових документів викладають у тексті документа те, що ніколи не вживають в усному мовленні. Наприклад:

Ми повинні просити Вас звільнити нас від обов’язку послати Вам пропози-цію.

В очікуванні сприятливої від Вас відповіді...

Це призводить до виникнення такої стилістичної помилки, як штучне по-довження мовлення.

У мовленні ділової кореспонденції неприпустимими є занадто довгі звороти, тому укладачі службових документів повинні прагнути до застосування вже гото-вих сучасних конструкцій, щоб полегшить сприйняття документа. Наприклад:

Неправильно Правильно

Необхідно мати необхідно

Повторіть знову повторіть

Усе ще залишається залишається

Ми просимо просимо

Ми повідомляємо повідомляємо

Що точно збігається що збігається

Абсолютно новий новий

Зібрані разом зібрані

Співпрацювати разом співпрацювати

З метою для

З приводу Вашого прохання щодо Вашого прохання

Багато виразів узагалі не слід уживати, складаючи текст документа. Напри-клад:

У чеканні Вашої відповіді...

Пред’явник цього...

Підняти на належний рівень.

1) Особливості стильових різновидів мови.

А. Прямий порядок слів.

а) Підмет стоїть перед присудком

(Харцизяни відчули переміни ...; Рушниця – це вид вогнепальної зброї ...)

б) Узгоджене означення знаходиться перед означувальним словом, неузго-

джене – одразу ж після нього

(Пайовий внесок оплачується на підставі ...; Генератор змінного струму

перетворює механічну енергію обертання ротора машини в електричну

енергію ...)

в) Вставні слова ставляться на початку речення: вони вказують на висловле-

не раніше, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відси-

лають до джерел та ін.

(Як зазначалося раніше, треба виходити із інтересів акціонерів; Відомо,

що антропонімичний принцип визначення мір довжини виник цілком

природно ...)

Б. Непрямий порядок слів.

Використовується коли треба наголосити на певному слові.

Наприклад, у повідомленні: “Завтра відбудеться засідання ревізійної комісії”,

наголошується на часі проведення заходу.

2) Особливості функціонування членів речення.

Присудок переважно має форму теперішнього часу. Поширені пасивні конструкції із дієсловами на –ться,в яких вибір присудка обмежується лексич-ним значенням підмета (виплати нараховуються, проект обговорюється, по-казники плану — вста­новлюються, розраховуються; вимоги до якості — задо­вольняються).

Синтаксис ділової документації характеризується на­явністю узвичаєних інфінітивних конструкцій (зробити, включити, сприяти, відзначити і под.), не-означе­но-особових та безособових речень резолюційного змісту: допускаються до захисту роботи, оформлені відповідно до Поло-ження про... .

Для ділових паперів характерне застосування наказової форми дієслів у 1-й особі однини (наказую, пропоную).

Із метою економії висловлювання й точності відтворен­ня думки в докумен-тах поширені дієприслівникові та діє­прикметникові звороти. Дієприслівникові звороти не вжи­вають на позначення умови, часу і причини. У таких випадках їх замінюють підрядними конструкціями. Дієприкметникові звороти в офіційно-ді-ловому стилі використовують з метою уточнення інформації.

У діловому мовленні надається перевага непрямій мові. Пряма мова має місце тоді, коли цитують розпо­рядчий документ, законодавчий акт тощо.

Мовним засобам офіційно-ділового стилю властиві кон­серватизм і сталість через його незначну експресивність. Тому мова ділових паперів характеризується великою кіль­кістю словосполучень, які є мовними кліше: доводжу до вашого відома, у зв'язку з, прошу надати.

Комунікативній функції ділового мовлення прита­манний іменний характер (вживання іменникових сло­восполучень). У діловому професійному мовленні ши-ро­ко використовують віддієслівні іменники, основним завданням яких є уникнен-ня двозначності: з метою створення — створити, шляхом відновлення — відно­вити.

Для офіційно-ділового стилю характерне використан­ня простих речень.

Ознакою офіційно-ділового стилю є розміщення кількох слів підряд в одно-му відмінку, найчастіше в родовому чи орудному.

У простому реченні не завжди можна відобразити складність взаємозв’язків між фактами, ієрархічну послі­довність, тоді послуговуються складними речення-ми.

У діловому мовленні складне речення використовують обмежено, оскільки офіційно-діловий стиль тяжіє до системності й лаконічності. Різні типи синтак-сисних струк­тур сприяють якнайточнішому вираженню змісту ділових паперів та передаванню різноманітних логічних відношень.

Для зв’язку компонентів думки у складних реченнях найчастіше з-поміж різних типів синтаксичних одиниць обирають займенникові зв'язки (цей, такий, той тощо).

Поширеними синтаксичними конструкціями у ділових паперах є складносу-рядні речення зі сполучниками а, але, і.

Особливістю ділового мовлення є переважне використання підрядних з’ясувальних, означальних речень, а також із значенням мети й умови.

РОЗПОВІДНА ФОРМА ВИКЛАДУ МАТЕРІАЛУ

Розповідна форма викладу матеріалумістить якесь повідомлення про щось.

Розповідні речення бувають:

а) стверджувальні, в яких щось стверджується: Коли на боці людини правда, їй

нічого не страшно (В. Дрозд). У стверджувальних реченнях можуть вживатися

частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож;

б) переповідні, в яких висловлюється чужа думка: Колись отак, розказує легенда, —

хустиною святая Вероніка зібрать хотіла сльози й піт Христа (Леся Українка).

У цих реченнях вживаються вставні слова як кажуть, на думку такого-то, за

словами такого-то, мовляв, сказав такий-то тощо;

в) ймовірнісні,в яких висловлюється припущення: Навряд чи десь по інших країнах

співають так гарно і голосисто, як у нас на Україні (О. Довженко). У цих речен-

нях вжи­ваються вставні слова мабуть, можливо, очевидно, пев­но, здається, ду-

маю, гадаю; частки навряд, навряд чи, ледве чи, наче, ніби тощо;

г) заперечні, в яких щось заперечується: Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає

путь (В. Сосюра). У цих речен­нях вживаються частки не, ні; займенники ніхто,

ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк; слова не-

правда, брехня тощо.

Синтаксис — розділ граматики, що вивчає будову простих і складних речень, їх типи, форми та умови вживання - student2.ru Заперечні речення своєю чергою поділяються на:

а) загальнозаперечні — заперечення стосується всього висловлювання: Правди зрадою

ніколи не здолати (Р. Братунь);

б) частковозаперечні — заперечення стосується окремих членів речення: Побіг він

[Осел] навпростець, нічого не минає, чи нива, чи баштан — не розбирає, толо-

чить і ламає (Л. Глібов).

Інтонація розповідного речення характеризується пониженням тону напри- кінці речення. У кінці такого речення ставить­ся крапка.

ПРЯМИЙ ПОРЯДОК СЛІВ, ВЖИВАННЯ ІНФІНІТИВНИХ

КОНСТРУКЦІЙ, ДІЄПРИСЛІВНИКОВИХ І ДІЄПРИКМЕТНИКОВИХ

ЗВОРОТІВ, ОДНОРІДНИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ

Діловим документам властива низка функціонально-стилістичних особли-востей.

1. Ділові папери мають, як правило, розповідну мо­ральність.

2. Прямий порядок слів передає загальний зміст ре­чення без спеціального на-голошення окремих його ком­понентів. Прямий порядок слів у реченні перед-бачає по­слідовність головних членів, при якому підмет передує присудку. Використання прямого порядку виправдане тоді, коли логічний наголос па-дає на об’єкт дії. Непря­мий порядок слів у реченні передбачає послідовність головних членів, при якому присудок передує підмету. Використання непря-мого порядку слів виправдане лише утому випадку, коли логічний наголос падає на прису­док. Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу.

3. Одним із характерних явищ писемного ділового мов­лення є нанизування кіль-кох слів в одному відмінку (най­частіше в родовому або орудному): Вироб-ниче об’єднан­ня володіє значними матеріально-технічними засоба­ми, централізованими фондами і резервами.

4. Наявність узвичаєно вживаних інфінітивних конст­рукцій у реченнях резо-лютивного змісту. У розпорядчій документації рекомендовано вживати ін.-фінітивні форми: затвердити, зобов’язати, відзначити, попередити.На­казові форми (наказую, пропоную)застосовують лише в першій особі однини в тих документах, які відобража­ють принцип єдиноначальності.

5. Помітною рисою ділового стилю є розщеплені при­судки. Розщеплений при-судок виражається сполученням інфінітива і віддієслівного іменника. Роз-щеплення при­судка – це виділення з семантичної структури дієслова-при-судка віддієслівного іменника і допоміжного дієсло­ва: допомагати – надати допомогу, шукати – провести пошук.Не завжди вживання розщепленого присудка доречне, проте в цілому ряді випадків розщеплений при­судок най-повніше задовольняє потреби тексту: коли та­кий присудок термінологізу-ється (зробити наїзд, вести переговори);коли немає однослівного відпо-відника: (здійснити захід, встановити порядок, виявити увагу). Слід уникати використання конструкцій, запозиче­них з російської ділової доку-ментації, на зразок здійсни­ти роботу по вдосконаленню, здійснити роботу по скла­данню, здійснити роботу по створенню.Правильним можна вважати заміну подібних конструкцій дієсловами вдосконалити, скласти, створити.

6. З метою полегшення сприймання документа, а та­кож процесу його складан-ня, скорочення часу на пошук формулювання слід вживати стандартні (трафа-ретні) сло­восполучення, що виражають стандартні аспекти: на ваше про-хання..., відповідно до Постанови Кабінету Міністрів..., згідно з нака-зом..., для обміну досвідом..., відчуваючи гостру потребу...

7. Не слід вживати емоційних виразів та не показувати суб’єктивного ставлення до викладеного. Тон службово­го документа нейтральний.

Дієприслівниковий зворот – це дієприслівник, обтяжений залежними словами. Дієприслівникові звороти також мають свою специфіку в офіційно-діловому та науковому стилях.

Дієприслівники, супроводжуючи присудок, пояснюють його, вказуючи на процеси, які здійснювалися одночасно або передували тому, про що говориться у присудку ос­новного речення, незалежно від форми його вираження: Змінюючи норми азотної кислоти, можна регулювати кількість і склад нерозчиненого залишку.

Діапазон значень дієприслівникових зворотів досить широкий: вони можуть означати час, допустовість, суп­ровідну дію, умову, спосіб дії.

Дієприкметниковий зворот– це дієприкметник, обтяжений залежними

словами. У ділових текстах дієприк­метниковий зворот має основне завданн

уточнення, водночас як у художньому і публіцистичному стилях – це додаткове по-відомлення.

Зазвичай дієприкметниковий зворот передає зміст цілого означального під-рядного речення. Поширене оз­начення, виражене дієприкметниковим зворотом, тіс-ніше, ніж підрядне речення, пов’язується з означуваним сло­вом. Тому усе вислов-лення набуває більшої чіткості і лаконічного оформлення: Дослідження, прове-дені в районі історичного центру Львова, свідчать про бага­ту культуру серед-ньовічного міста.

Однорідними називають такі члени речення, які пе­ребувають в однакових синтаксичних відношеннях з одним членом речення, виконують однакову синтак-сич­ну функцію і поєднуються між собою сурядним зв’яз­ком.

В офіційно-діловому, науковому і, частково, публіцис­тичному стилях однорід-ні члени речення використову­ють переважно для створення класифікаційних сис-тем. Тут до однорідного ряду ставляться такі вимоги суто логічного характеру:

1. Перерахування певних назв ознак, явищ, процесів, властивостей, предметів на якійсь одній підставі.

2. Члени ряду повинні взаємно виключати один одно­го. Нерозрізнення родових і видових понять робить вик­лад нечітким, думки – невиразними. Заміна ро-дових по­нять видовими і навпаки зміщує логічні акценти. У тих випадках, коли є можливість вибору між родовим і видо­вим поняттям, слід віддати пе-ревагу видовим, оскільки вони конкретніші, вужчі семантично, чіткіші.

3. Необхідно, щоб ряд був повним, тобто охоплював усі види певного роду. Особливо це стосується наукових класифікацій. Якщо перелік не має чисто класифікацій­ного характеру, ряд може бути невичерпним.

Як правило, будь-який логічно вичерпний перелік – це ряд однорідних чле-нів речення, з’єднаних безсполуч­никовим зв’язком, за винятком останнього члена ряду, який, приєднуючись сполучником і (та, й) ніби замикає ряд, вказуючи на йо-го завершеність. Дуже часто систе­матизація при класифікуванні підкреслюється за допо­могою цифр або букв перед кожним із членів ряду. Якого б великого обсягу не набували ці пункти, усі вони обов’яз­ково повинні виражатися тією ж граматичною формою, що й перший, і мати приблизно той самий порядок розта­шування компо-нентів та їх оформлення. Наприклад:

Основні типи морфологічного словотвору в сучасній українській мові такі:

а) суфіксація (нові слова утворюються за допо­могою приєднання до непохідних і

похідних ос­нов відповідних суфіксів);

б) префіксація (нові слова утворюються шля­хом приєднання до непохідних і

похідних основ відповідних префіксів);

в) поєднання суфіксації з префіксацією (нові слова утворюються шляхом одно-

часного при­єднання до непохідної чи похідної основи пре­фікса і суфікса).

Відсутність сполучників між членами однорідного ряду часто є свідченням того, що ряд незакінчений і не повнен бути закінчений з певних причин. Найчас-тіше тому, що членами однорідного ряду стають найголовніші ком­поненти, дру-горядні ж - не згадують зовсім або познача­ють словами тощо, та інше.

4. Книжна, зокрема офіційно-ділова та наукова, мова використовує ряд под-війних сполучників для встановлен­ня порівняльних, зіставних та інших від-ношень:

Ø сполучники як– так і– виражають двосторонність відношень з відтінком підкресленої рівнозначності;

Ø сполучники не тільки– але йвиражають відношення, коли охоплення дією не обмежуєть­ся одним предметом, а поширюється й на інший.

5. Узагальнювальні слова у діловій та науковій мові, як правило, вказують на най-ближче родове поняття, види яко­го є об’єктом перерахування. Місце узагальню-вального сло­ва у цих стилях – перед однорідним рядом, при цьому од­норідні члени поєднані безсполучниковим зв’язком.

Однорідні члени речення повинні обов’язково узгод­жуватися з

узагальню-вальним словом в усіх наявних у них формах. Тому неправильно: Написано підручники з найважливіших ґалузей знань: теорія держави і пра­ва, загальна історія права і держави.Правильно: .... теорії держави і права, загальної історія права і дер­жави.

Однорідні члени речення, що створюють ряд після узагальнювального слова, можуть стояти в називному відмінку тільки у випадку, коли вони вміщені в дужках, бо частина речення, взята в дужках, виключається зі складу речення і звичайно втра-чає граматичний зв’язок з ним: Підтекст– у театральному мистецтві – той особ-ливий внутрішній зміст тексту драматичного твору, який розкривається акто-ром у грі (рухи, міміка), у паузах.

6. Чіткість побудови однорідного ряду досягається пра­вильним, економним і точним вживанням при них друго­рядних членів, зокрема додатків:

- при декількох однорідних членах речення можливий один додаток, якщо

всі члени ряду ви­магають однакової відмінкової форми його (без приймен-

ника або з прийменником). Такий дода­ток вживається один раз і ставиться

найчастіше після останнього з членів ряду: При докладному знанні дже-

рел, мети і характеру смішного Ос­тап Вишня розкривав нові можли-

Наши рекомендации