Відмінності і принципова єдність

Соціологія як наука сформувалася й у перші десятиліття свого існування розвивалася

в Європі як макросоціологія, що претендує на розкриття глобальних законів

суспільства (що відбито в самій її назві: соціос – суспільство, логос – наука). Але незабаром

з’явилася так звана мікросоціологія, яка відмовилася від філософствування

про суспільство взагалі і зайнялася вивченням поведінки індивідів у різних соціальних

умовах, мотивації їх учинків, механізмів міжособистісних взаємодій і іншої конкретно

ї проблематики.

З того часу розвиток соціології йшов двома рівнобіжними курсами, що слабко

корелювалися один з одним. Макросоціологи оперували поняттями «суспільство»,

«соціальна система», «соціальна структура», «соціальний інститут», «цивілізація»,

«культура», «масові соціальні процеси» тощо, тобто абстрактними категоріями.

Мікросоціологи воліли міркувати про стимули поведінки людей і їх реакцій, фактори,

які визначають їх конкретні вчинки, динаміку показників соціальної життєдіяльност

і індивідів, норми і патологію їх поведінки тощо.

Юрій М.Ф. Соціологія

Прийнято вважати, що розвиток макросоціології призвів до формування сучасної

теоретичної соціології, а мікросоціології – емпіричної (прикладної) соціології. Така

оцінка не позбавлена підстави, але не може бути визнана повною мірою справжньою. І в

макросоціології, і в мікросоціології є як теоретичний, так і емпіричний рівень. Макросоц

іологи (Е. Дюркгейм, М. Вебер, Ф. Теніс, П. Сорокін і ін.) активно займалися емпі-

ричними соціологічними дослідженнями, а мікросоціологи (наприклад, представники

американської соціологічної школи) стали засновниками найважливіших соціологічних

теорій.

Принципова відмінність макро- і мікросоціології полягає в іншому – у різному

розумінні призначення соціології, її предметної сфери і дослідницьких методів. Тому

зближення, яке відбувається між мікро- і макросоціологією, дуже значиме для сучасного

розуміння її об’єкта, предмета і всіх інших атрибутів.

Це зближення виражається в тому, що і макротеоретики, і мікротеоретики дедалі

більше солідаризуються один з одним у визнанні того, що соціальна форма матерії має

первинну «клітку» (соціальний атом), з вивчення якої слід починати соціологічний

аналіз як суспільства, так і поведінки конкретних людей. Різні теоретики уявляють цю

«клітинку» не однозначно. Охарактеризуємо два основних варіанти її трактувань.

У першому мова йде про акти дій соціального «актора», тобто активно і творчо

діючого суб’єкта, включеного в систему різноманітних (зокрема очних і заочних) соц

іальних відносин. Початок теоретизування в даному плані поклали К. Маркс, який

обґрунтував тезу про суспільно-перетворювальну діяльність соціальних суб’єктів, і

М. Вебер, що створив концепцію соціальної дії людини. Помітний внесок у розвиток

цих ідей зробили Т. Парсонс, Р. Мертон, У. Баклі, М. Арчер, Е. Гідденс, А. Турен,

П. Бурдьє, П. Монсон, П. Штомпка і багато інших соціологів. На їх думку, з якою

важко не погодитися, практична діяльність людей:

•першооснова громадського життя, головне джерело її виникнення, збереження

і зміни;

•обумовлена реально сформованими в суспільстві соціальними, а також економ

ічними, політичними, духовними відносинами, включеністю особистості в їх

систему;

•виражає сутність діючого суб’єкта, його соціальні ролі і соціальний статус;

•змінює суб’єкта, сприяє його самореалізації;

•у чомусь перетворює суспільні відносини чи консервує їх;

•трансформується на кожному циклі змін самого суб’єкта і суспільних відносин,

задаючи тим самим імпульс черговому циклу соціальних змін.

Аналіз актів соціальних дій «акторів» (індивідів, їх груп, партій, класів, етносів,

класових рухів і ін.) розуміється багатьма, але не усіма, як фундаментальне завдання

соціологічної науки. Її вирішення забезпечує злиття макро- і мікросоціолог

ії в принципово єдине знання про суспільство, тому що дослідження актів соц

іальних дій «акторів» відкриває шлях до пізнання закономірностей не тільки повед

інки людей, але також розвитку і функціонування надособистісних структур

суспільства.

Другий варіант трактувань «первинної клітинки» соціальних відносин пов’язаний

з її пошуком серед іманентно властивих будь-якому суспільству явищ. Початок

таким міркуванням поклали Г. Зіммель, Ф. Теніс і А. Фіркандт, які вважали основним

завданням соціології вивчення споконвічних форм людського гуртожитку (за терм

інологією Г. Зіммеля – «соціацій») – соціальних спільнот.

Розділ ІІ. Науковий статус соціології на початку ХХІ ст.

Важливо додати, що соціальні спільності виникають під впливом, з одного боку,

діяльності людей, а з іншого боку – сформованих у суспільстві структур і соціальних

інститутів. Але, виникнувши, вони впливають на функціонування і розвиток сусп

ільних відносин, усієї їх системи, що утворює суспільство. Тому розуміння соціолог

ії як науки, що вивчає, насамперед, наявні у суспільстві соціальні спільності людей:

•усуває колишнє протистояння мікро- і макросоціології;

•уточнює предмет соціології як синтез макро- і мікросоціології.

Узагальнюючи викладане, соціологію можна визначити як науку про соціальні дії,

поведінку людей та їх груп, що вивчає закономірності формування, функціонування і зміни

соціальних спільнот, відносин між ними, соціальних інститутів, суспільних систем і їх

структур, взаємозалежність суб’єктів соціального життя, їх життєвих сил із приводу

життєвого простору, засобів життєздійснення.

Дане визначення не скасовує необхідності спеціалізації соціологів на дослідженні

макро- і мікросоціальної проблематики, доцільності використання ними різних методолог

ічних підходів до досліджуваних явищ і процесів, обліку національно-культурно

ї і соціально-територіальної специфіки суспільного розвитку.