Еволюція соціології освіти в україні

Становлення соціології освіти у колишньому СРСР ускладнювалося негативним ставленням до соціології загалом, хоча поодинокі соціоло­гічні дослідження проблем освіти практикувалися у середині 60-х років ХХст., водночас досить поширеними були запевнення у неактуальності соціології освіти, оскільки проблеми освіти вивчає педагогіка.

Наприкінці XX ст. проявляється помітний інтерес до загальних до­сліджень системи освіти як соціального інституту. Об'єктами дослі­дження соціології освіти стали учні і студенти. Особлива роль надава­лась вивченню ціннісних орієнтацій, зокрема, дослідження професій­них орієнтацій молоді. Зростає увага до соціальних проблем освіти, ефективності різних форм перепідготовки і підвищення кваліфікації працівників. Вивчались межі впливу суспільства на систему освіти і значення її автономії, що дозволяє нейтралізувати наслідки змін еко­номічної кон'юнктури, зміни політичних режимів, ідеологічні чинни­ки. Висували припущення щодо доцільності виокремлення із соціології освіти соціології освітніх систем як самостійної галузі наукових знань, дослідження особливостей виникнення, розвитку і функціонування освітніх систем в умовах різних суспільств (М. Арчер).

Слід відзначити, що перші спроби систематичного викладу соціо­логії освіти як галузі соціологічного знання розкриті Ф. Філіпповим у праці «Соціологія освіти (1980) та В. Нечаєвим у праці «Соціологія освіти (1992). Поява цих книг відкрила нові можливості подальшого розвитку соціології освіти, та утвердження її як навчальної дисципліни вищих закладів освіти. Соціологія освіти, на думку В. Нечаєва, може бути представлена двома складовими ланками: теоретико-концептуального змісту та технологічної послідовності пізнавальної діяльності.

Наприкінці 80-х років XX ст. у процесі вироблення концепції ре­форми і демократизації освіти стало важливим вивчити і врахувати громадську думку викладачів і студентів про якість навчального про­цесу. У цей час з’являються замовлення на регулярні соціологічні опитування. Однак виявилось, що запропоновані анкети здебільшого не відповідали реальним індика­торам змісту навчально-педагогічного процесу: питання акцентували увагу на зовнішньому боці спілкування викладача і студента, не роз­криваючи якості навчання. Соціологія не була готовою до проведення серйозних досліджень. Вона на той час ще не вивчала особливості взаємодії навчання і праці, навчання і дозвілля, освіти і соціальної структури, освіти і де­мократії тощо.

У сучасній соціології освіти спостерігаються нормалізуючі концеп­ції, що стверджують рівність у освіті, яка визначається моральними принципами, але вона (рівність) принципово неможлива у сучасному суспільстві з його розподілом праці. Вивчення ролі системи освіти як однієї з умов соціального прогресу у сучасному світі, каналу соціаль­ної мобільності, що визначає прогресивні зміни у соціальній структурі суспільства, є одним з головних напрямів у сучасній соціології освіти.

У російській і вітчизняній соціології освіти її різні аспекти пред­ставлені в працях А. Астахової (освіта як фактор формування соціаль­ної структури і соціальних переміщень, вплив освіти на виробничу діяльність), Н. Аітова, Л. Когона, М. Тітми, В. Нечаєва, В. Харчевої, В. Лисовського, Ф. Шереж, Л. Герасімової(роль системи освіти у про­фесійному самовизначенні молоді, формування студентства і його роль), І. Бестужева-Лади, Ф. Філітова, В. Шубкіна, Ю. Чернець­кого (соціальні функції освіти, освіта і життєві шанси молоді, підви­щення якості освіти), В. Турченко (НТР і розвиток освіти), Спробу сис­тематизованого викладення основ соціології освіти здійснено у працях Ф. Філіппова, В. Нечаєва, М. Лукашевича, В. Солодкова, І.Гавриленко, О. Якубита інших дослідників.

На початку 90-х років із розбудовою суверенної Української держави і необхід­ністю радикального реформування системи національної освіти зросла актуальність проектування і наукового прогнозування системи освіти та її складових. Відчутними були спроби побудови загальних концеп­туальних моделей соціології освіти, які б інтегрували різні напрямки досліджень. Розроблялися проектні моделі діяльності, кваліфікаційні характеристики спеціалістів. Однак вітчизняні учені майже не приді­ляли уваги прогнозуванню освіти як спеціальної наукової проблеми.

На підґрунті здійсненого історичного огляду, слід констатувати, що межі соціології освіти як галузі соціології не визначені достатньо чіт­ко, її структура, зміст значною мірою дискусійні, але у цілому соціо­логія освіти виборола право на існування. Сучасні соціологи звертають увагу на перебіг в останній чверті XX ст. глобальної кризи освіти і прагнуть виявити основні шляхи її подолання. Вказується, зокрема, на такі ознаки цієї кризи :

- зростання «функціональної неосвіченості», у світі;

- розрив між освітою та прикладною (професійною) діяльністю;

- відставання освіти від темпів розвитку науки;

- збереження дисфункцій сучасних освітянських систем, що обу­мовлює зниження якості освіти;

- послаблення впливу освіти на соціалізацію молоді;

- низький коефіцієнт корисної дії використання людством своїх могутніх ресурсів, наукових відкриттів, нових технологій, інфор­маційних систем;

- постійно зростаючий розрив між вищими досягненнями, профе­сійною майстерністю окремих видатних особистостей і діями в цій галузі основної маси працівників тощо.

Слід зазначити, що й Україна не запобігла освітянській кризі, наслі­дуючи як набутки й досягнення, так і невирішені проблеми й супер­ечності радянської системи навчання і виховання. Освітянська криза у нашій державі була спричинена не тільки глобальними, а й деякими національними, соціокультурними чинниками. Зокрема такими як, крахом головних принципів та догм радянської освіти, спричинений падінням минулої політико-ідеологічної системи; одержавленням та бюрократизацією освітянської системи; викривленням цілеспрямова­ності та соціальних функцій школи; залишковим принципом фінансу­вання освіти і культури; відсутністю нових моделей освіти, наукової та формальної альтернативи; соціальним та етичним розривом між викла­дацьким корпусом, студентами та учнями; зниженням соціального пре­стижу освіченості й інтелекту у кризовому соціумі, яким залишається українське суспільство.

Шляхи подолання кризи освіти в Україні окреслені у Державній на­ціональній програмі «Україна XXI століття: стратегія освіти», що ви­значає інноваційні цілі, напрями й антикризові завдання модернізації національної освіти. Цей комплекс дій та заходів концептуально відпо­відає світовій практиці, що понад 10-15 років впроваджує реформацію освітянських систем, як найважливіший засіб подолання глобальної кризи: міжнародні проекти «Освіта для 2000 року» (ФРН); «Освіта американців для XXI сторіччя» та «Нація у небезпеці» (СІЛА); «Освіта майбутнього» (Франція); «Модель освіти для XXI ст.» (Японія) та ін.

Серед загальних тенденцій, що характеризують вихід освіти із кри­зи, спеціалісти називають такі:

1. Демократизація всієї змістовної системи навчання і виховання та інституційної структури освіти шляхом залучення до загально­людських цінностей та дійсна реалізація прав особистості.

2. Структурне оновлення: демонополізація та роздержавлення мо­нопольних систем освіти; формування альтернативного (позабю­джетного) сектора та передумов «вільного освітянського серед­овища»; диверсифікація (вертикальна та горизонтальна) освітніх систем.

3. Прагнення змістовно оновити освіту підвищенням фундаменталізації, гуманізації та гуманітаризації, посиленням екологічного й психологічного компонента в освіті, впровадженням комплек­сної інформації.

4. Використання провідних, найновітніших технологій навчання, що насамперед розвивають методологію пізнання, саморефлексію та мотивують подальше і поглиблене навчання.

5. Інтеграція та глобалізація освіти як на національному, так і на світовому рівні. Збільшується міжнародна освітня мобільність, йдеться про сумісність різних форм і систем навчання, що гаран­тує, з одного

Спеціалісти вважають, що у сучасній Україні реалізація наведе­них провідних тенденцій поки що гальмується дією визначальних об'єктивних та суб'єктивних чинників. Отже, вітчизняна соціологія разом із освітянськими спеціалістами покликана шукати і розробляти оптимальні моделі структури освіти у масштабах не лише країни, а й регіонів, міст і т. п. Відсутність на місцях розроблених наукою осві­тянських програм призводить до того, що у одних сферах через над­мірність високоосвічених працівників відбувається девальвація освіти як соціального виміру людини, а у інших, навпаки, через дефіцит спе­ціалістів спостерігається незадоволеність функціонуванням освітньої системи. Окрім того необхідно здійснювати модернізацію та адаптацію освіти до нових ринкових умов, що вимагає впровадження особливої політики, державної та громадської підтримки, програмування нова­цій, соціальних проектів, експериментів у цілому комплексі безпосе­редніх соціальних дій.

Резюме

1. Соціологія освіти – галузь соціологічного знання, що вивчає законо­мірності розвитку, функціонування освіти як соціального інсти­туту та його взаємодії із суспільством.

2. Об'єктом соціології освіти є сфера освіти, те соціальне середовище, яке утворюють люди, залучені до передачі знань. У цьому середовищі:

- відбувається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять;

- мають місце певні ситуації, що складаються під час таких занять;

- формується деяка система взаємин людей, з їх інституціональною та неінституціональною організацією.

3. Предмет соціології освіти має подвійну природу. З одного боку, со­ціологія освіти вивчає освіту як соціальний інститут суспільства, а з іншого - взаємозв'язки та взаємодії цього інституту з іншими сферами суспільного життя.

4. Соціологія освіти тісно взаємодіє з різноманітними суспільними на­уками, зокрема, соціальною філософією, педагогікою, економікою, соціальною психологією, історією, демографією тощо.

5. Соціологія виконує у суспільстві певні соціальні функції, зокрема, теоретико-пізнавальну, діагностичну, методологічну, прогностичну, практичну, гуманістичну, інноваційну, світоглядну та функцію інтегруючої со­ціалізації. У своїй сукупності вони забезпечують виконання соціо­логією освіти своїх основних завдань, щодо вивчення ролі освіти у житті суспільства та перебігу соціально-освітніх процесів.

6. Соціологія освіти як галузь соціологічного знання використовує ме­тодику та методологію досліджень загальної соціології. Модифіка­ція загальних методів соціологічних досліджень у соціології освіти характеризується урахуванням вікових та соціопсихологічних осо­бливостей досліджуваних груп. Соціологія освіти використовує такі методи, як опитування (анкетування, інтерв'ю), експертне опи­тування, метод аналізу документів та соціометричний метод.

7. Основні теоретико-методологічні положення соціології освіти були закладені ще в XVIII - XIX ст. у теоріях французьких і англійських просвітителів і соціалістів-утопістів, особливо у вченнях Р. Оуена і Ш. Фур'є. Соціологія освіти виникла на початку XX ст. головним чином у зв'язку з концепціями соціальної стратифікації, розподілу праці, освіти, виховання і пізнання як соціального процесу.

8. У сучасній соціології освіти спостерігаються нормалізуючі концеп­ції, що стверджують рівність у освіті, яка визначається моральними принципами, але вона (рівність) принципово неможлива, у сучасно­му суспільстві з його розподілом праці. Вивчення ролі системи осві­ти як однієї з умов соціального прогресу у сучасному світі, каналу соціальної мобільності, що визначає прогресивні зміни у соціальній структурі суспільства, є одним з головних напрямів сучасної соціо­логії освіти.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення соціології освіти як галузі соціології.

2. Що є об'єктом та предметом соціології освіти?

3. Назвіть основні методи дослідження соціології освіти та охарак­теризуйте специфіку їхнього застосування.

4. Окресліть основні напрями дослідження соціології освіти.

5. Охарактеризуйте взаємозв'язок та взаємозалежність соціології освіти із загальною соціологією, педагогікою, психологією, де­мографією тощо.

7. Проаналізуйте завдання соціології освіти на сучасному етапі.

8. Проаналізуйте теорії, в яких були закладені початкові позиції со­ціології освіти.

9. Проаналізуйте основні чинники глобальної кризи освіти.

10. Окресліть основні тенденції, що характеризують вихід освіти з кризи.

11. Назвіть основні праці українських соціологів, що присвячені дослідженню різних аспектів освіти.

12. Визначте основні напрямки дослідження соціології освіти в Україні.

13. У чому полягає сутність глобальної кризи освіти на сучасному ета­пі?

14. Схарактеризуйте особливості глобальної кризи освіти в Україні?

Теми ІНДЗ

1. Соціологія освіти у структурі соціологічного знання.

2. Характеристики найважливіших функцій соціології освіти.

3. Особливості соціологічних методів дослідження освіти.

4. Історія становлення і розвитку соціології освіти.

5. Еволюція вітчизняної соціології освіти.

& Використана і рекомендована література

1. Гавриленко І. М. Соціологія освіти / Гавриленко І. М., Скідін О. І. - Запоріжжя: ЕТТА-ПРЕС, 1998. - 389с.

2. Герасимчук A. A. Соціологія / A. A. Герасимчук, Ю. І. Палеха, О М. Шиян - 3-тє вид., випр. й доп. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. - 246 с.

3. Ґіденс Е. Соціологія / Е. Ґіденс [Пер. з англ. В. Шовкун, А. Олійник; Наук. ред.. О. Іваненко]. - К.: Основи. - 1999. - 726 с.

4. Городняк І.В. Соціологія освіти: Курс лекцій. / І. В. Городняк - Львів, ЛНУ ім. І.Франка, 2007. - 152с.

5 Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посібник. / Г.В. Дворецька - К.: КНЕУ, 2002. - 472 с.

6. Захарченко М.В. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). / M.B. Захарченко, О.І Погорілий - К.: Либідь, 1993. - 336 с.

7. Кумбс Ф. Г. Кризис образования в современном мире. Системный анализ./ Ф.Г. Кумбс - М.: Прогресс, 1970. - 260 с.

8. Леднёв B.C. Содержание образования. / B.C. Леднев - М.: Высш. шк, 1989.-360 с.

9. Лукашевич М.П. Соціологія виховання / М П. Лукашевич - К.: МАУП, 1996. - 158 с.

10. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії / М П. 11. Лукашевич, M B. Туленков - К.: МАУП, 1999. - 344 с.

12. Лукашевич Н. П. Социология образования / М.П. Лукашевич, В Т. Солодков - К :МАУП, 1997. - 224с.

13. Миронов В. В. Век образования. / В В. Миронов - М.:Педагогика, 1990. - 175с.

14. Нечаев В. Я. Социология образования. / В.Я. Нечаев - М.: Изд-во МГУ, 1992,-200с.

15. Паніна H.В. Технологія соціологічного дослідження: Курс лекцій / 2-е видання, доповнене. / Н.В. Паніна - К.: Інститут соціології НАН України, 2007. - 320с.

16. Рущенко І. П. Загальна соціологія: Підручник. / І.П. Рущенно - Харків: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. - 524 с.

17. Сірий Є.В. Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії. / Є.В. Сірий - К.: Атіка, 2004. - 480 с.

18. Соціологія: Підручник / В П. Андрущенко, В. І. Волович, M. І.

19. Горлач та ін.; За ред. В. П. Андрущенко, М. І. Горлача. - 3-є вид. - К.: Харків: Єдинорог, 1998. - 624 с.

20. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад.: В. І. Волович, В. І. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін., Під заг. ред. В.І.Воловича, - К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. - 736с.

21.Спеціальні та галузеві соціології: Навч. посібник. - 2-ге вид. / За ред. В. Є. Пилипенко. - К.: Фоліант, 2007. - 451 с.