Види і функції соціальних інститутів

Класифікація соціальних інститутів за різними кри­теріями дає змогу побачити багатогранність їх буття, різноманітність їх функцій. Найпоширенішою є класи­фікація за цілями і сферою дії, на підставі чого виок­ремлюють:

а) економічні соціальні інститути (власність, гроші, банки, господарські об'єднання різного типу) — забез­печують виробництво і розподіл суспільного багатства, регулюють грошовий обіг;

б) політичні соціальні інститути (держава, Верхов­на Рада, суд, прокуратура) — пов'язані зі встановлен­ням, виконанням і підтриманням певної форми полі­тичної влади, збереженням і відтворенням ідеологіч­них цінностей;

в) культурні та виховні соціальні інститути (наука, освіта, сім'я, релігія, різні творчі установи) — сприяють засвоєнню і відтворенню культурних, соціальних цін­ностей, соціалізації індивідів;

г) соціальні інститути — організовують добровільні об'єднання, регулюють повсякденну соціальну поведін­ку людей, міжособистісні стосунки.

За способом регулювання поведінки людей у межах певних інститутів розрізняють:

— формальні соціальні інститути. Засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, зако­нах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють уп­равлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов'язаних із заохоченням і покаранням (адміністрати­вним і кримінальним). До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо;

— неформальні соціальні інститути. Вони не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Є результатом со­ціальної творчості та волевиявлення громадян. Соці­альний контроль у таких інститутах встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, тра­диціях, звичаях. До них відносять різні культурні і со­ціальні фонди, об'єднання за інтересами тощо.

Кожен соціальний інститут виконує специфічну функцію. Їх сукупність формує загальні функції. Осно­воположними і найбільш значущими серед них є:

а) регулятивна функція — полягає у регулюванні за допомогою норм, правил поведінки, санкцій дій індиві­дів у межах соціальних відносин (забезпечується вико­нання бажаних дій і усунення небажаної поведінки);

б) функція відтворення, безперервності суспільних відносин — завдяки їй соціальний інститут транслює досвід, цінності, норми культури з покоління в поколін­ня; соціальні інститути існують у всіх суспільствах і є частиною звичаїв народу;

в) інтегративна функція — полягає у згуртуванні прагнень, дій, відносин індивідів, що забезпечує соці­альну стабільність суспільства загалом;

г) комунікативна функція — спрямована на забезпе­чення зв'язків, спілкування, взаємодії між людьми за рахунок певної організації їх спільної життєдіяльності.

Загальні функції притаманні кожному соціальному інституту. Сім'я є одним із прикладів такої багатосто­ронньої функціональності. Крім них, соціальні інсти­тути можуть виконувати конкретні економічні, управ­лінські, політичні та інші функції, які бувають явними та латентними. Явні (формальні) функції зафіксовані в нормативних документах, усвідомлені й прийняті причетними до певного інституту людьми, підконтро­льні суспільству. До явних функцій інституту освіти можна віднести набуття грамотності, професійну соціа­лізацію тощо. Латентні (приховані) функції є офіцій­но незаявленими, але насправді здійснюються. Латент­ною функцією інституту освіти є, наприклад, так звана соціальна селекція, що виявляється у закріпленні й до­сягненні через систему освіти (елітарні престижні ву­зи, які дають затребувану професійну кваліфікацію) соціальної нерівності. Інколи явні та латентні функції можуть збігатися, але за їх розбіжності виникає неста­більність, навіть дезорганізація суспільства.

Підтриманню функціональності соціального інсти­туту сприяють:

— наявність соціальних норм, приписів, які регулю­ють поведінку людей;

— інтеграція інституту в соціальну систему суспі­льства, що забезпечує йому підтримку самого суспіль­ства;

— можливість здійснювати соціальний контроль за дотриманням норм поведінки;

— наявність матеріальних засобів та умов для під­тримки діяльності інституту.

Якщо цих умов не дотримуватися, соціальні інсти­тути стануть дисфункціональними, у їх роботі виник­нуть збої, порушення, що може дестабілізувати суспіль­ство. Серед найпоширеніших дисфункцій виділяють:

1) невідповідність інституту конкретним потребам суспільства (нечіткість інституціальної діяльності);

2) розмитість, невизначеність функцій, вироджування їх у символічні, неспрямовані на досягнення ра­ціональних цілей;

3) зниження авторитету соціального інституту в сус­пільстві;

4) персоналізація діяльності інституту, яка означає, що він перестає діяти відповідно до об'єктивних потреб, змінює свої функції залежно від інтересів окремих лю­дей, їх особистісних рис.

У сучасному українському суспільстві, яке пережи­ває типову соціальну трансформацію, простежуються типові ознаки інституціальної кризи (дисфункції у дія­льності основних соціальних інститутів). Так, дисфунк­ції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження автори­тету і недовіра до основних інститутів державної влади.

Стан інституту є індикатором соціальної стабільнос­ті суспільної системи: суспільство стабільне, якщо функ­ції інституту зрозумілі, незмінні, очевидні (табл. 2.2).

Таблиця 2.2. Стан соціальних інститутів

Стабільне суспільство	Нестабільне суспільство
Чіткі, зрозумілі функції	Амбівалентність (багатозначність) функцій
Перевага основних функцій інституту	Перевага латентних функцій інституту
Незмінність функцій	Мінливість функцій

У суспільствах перехідного типу відбувається транс­формація суспільних потреб, відповідно змінюється і структура соціальних інститутів.

У сучасному українському суспільстві, яке пережи­ває типову соціальну трансформацію, простежуються типові ознаки інституціальної кризи (дисфункції у дія­льності основних соціальних інститутів). Так, дисфунк­ції політичних інститутів проявляються у нездатності стабілізувати суспільне життя, працювати в інтересах більшості населення, беззаконні, криміналізації, корумпованості. Простежується тенденція зниження автори­тету і недовіра до основних інститутів державної влади. Соціологія з однаковим зацікавленням ставиться як до функціональної, так і дисфункціональної діяльності основних соціальних інститутів, оскільки стан інститу­ціальної системи є важливим індикатором стабільності суспільства.