І. Л. А. Кетлє про статистичні закономірності соціальних явищ

Становлення і розвиток соціології відбуваються водно-час із поширенням соціальних досліджень різноманітних сфер суспільного життя. Емпіричні дослідження економіки, політики, демографічних процесів, громадської думки істот­но стимулюють розвиток соціального пізнання, дають ціка-

вий матеріал для аналізу потреб, інтересів, цінностей і ство­рюють можливості для розвитку емпіричних соціологічних досліджень і обслідувань.

При всій близькості термінів «обслідування» і «дослід­ження» є сенс в окремих випадках не ототожнювати їх. Під соціальним обслідуванням слід розуміти вивчення, пе­ревірку чи огляд обмежених у просторі й часі локальних соціальних процесів та явищ для збору певного емпіричного матеріалу з метою констатації стану окремих об'єктів чи прийняття вузькообмежених дій практичного характеру. Обслідування, як правило, не передбачає широких науко­вих узагальнень і висновків і пов'язане із суто практичними потребами.

Соціальне дослідження — процес наукового вивчення со­ціального об'єкта з розкриттям істотних причинно-наслід-кових зв'язків між явищами, тенденцій і закономірностей їх розвитку в даній системі і у зв'язку з іншими соціальними факторами.

Обслідування констатує-переважно явища, досліджен­ня — їх сутність, причини та взаємозв'язки.

Звичайно, таке розрізнення понять не претендує на пов­ноту, але, на нашу думку, зробити це потрібно, оскільки значимість вивчення численних соціальних явищ в історії соціології істотно відрізняється за їх наслідками та значен­ням для соціального пізнання, у тому числі і для розвитку соціологічної теорії. Крім того, в контексті даного розділу, де розглядається саме цей процес, важливо розрізняти ті емпіричні соціальні дослідження, які відіграли свою роль для розвитку методології, методики, техніки, теорії і прак­тики соціального та соціологічного пізнання, від тих, що мали вузькоутилітарне значення і не внесли нічого в соці­альне пізнання.

Попередній процес інтенсивного розвитку пізнання соці­альних явищ накопичив такий інформаційний заряд, що XIX ст. переповнилося соціологічною «енергією», і соціоло­гічні теорії, соціальні обслідування й дослідження лавино­подібно слідують одне за одним, несучи нові відкриття, знання, методи, підходи, які стимулюють подальший роз­виток соціальної та соціологічної думки.

Тож коротко розглянемо деякі проблеми і тенденції в розвитку емпіричних обслідувань і досліджень, характерних для XIX ст.

Прискореними темпами відбувається розвиток статистич­них і демографічних досліджень.

Найяскравішою фігурою в цих галузях у XIX ст. був відомий бельгійський і французький учений А. Кетлє.

Ламбер Адольф Жак Кетлє (1796—1874) —математик, соціолог, демограф, один із засновників сучасної теорії ста­тистики, вперше всебічно використав статистичні методи для вивчення різноманітних соціальних явищ у різних сфе­рах суспільного життя. Він обгрунтував на практиці широ­кі можливості застосування «точних» кількісних методів до явищ соціального життя. Вперше в історії на основі кон­кретних статистичних закономірностей між соціальними явищами Кетлє прийшов до висновку, що немає принципо­вих відмінностей у дослідженні закономірностей природни­чих і соціальних методами математичної статистики, оскіль­ки і там і тут існують об'єктивні закони.

Кетлє вводить поняття «середньої людини», під якою розуміє середню узагальнюючу величину, яка відображує узагальнені середні ознаки (вікові, інтелектуальні, мораль­ні і т. п.). Основні принципи застосування статистики для вивчення соціальних процесів Кетлє вперше розкриває у своїй'праці «Про людину та розвиток її здібностей чи досвід соціальної фізики».

На час виходу книги Кетлє його ім'я було досить відоме у Франції та інших країнах завдяки прогнозу кримінальних злочинів, який він у 1829 р. провістив на 1830 р. у пресі. Соціолог завбачив загальну кількість злочинів і їх окремі види та кількість за категоріями. Через рік Франція була приголомшена точністю збігу прогнозу та реальної картини злочинів за 1830 р. Це було торжество нової науки.

Кетлє пише, що суспільство містить у собі зародки по­тенційної злочинності, оскільки в ньому мають місце умови, Що сприяють її розвиткові, а тому злочинець виступає ніби знаряддям. Суспільний стан немовби обумовлює кількість і певний порядок звершення вчинків. Це, на його думку, створює можливості для вдосконалення людей завдяки змі­ні установ, звичок, освіченості і всього того, що впливає на їх буття.

Для таких висновків у Кетлє були підстави: проаналі­зувавши кількість вбивств, учинених у Франції протягом шести років, він виявив відносну сталість певних видів зло­чинів, засобів їх здійснення та співвідношення між ними.

Кетлє підкреслював, що ці закономірності в суспільстві нічим не відрізняються від природних закономірностей фі­зичного світу, оскільки причинність у природі та суспільст­ві викликає відповідні наслідки. На його думку, соціальні закони притаманні суспільству як цілому, і саме тому вони впливають на довільні дії людини, яка має розглядатись як частина, елемент суспільного цілого. У суспільстві законо­мірність є наслідком прояву узагальненого індивідуального,

маси одиничних проявів, де індивідуальне втрачає свої спе­цифічні характеристики, стирається і виступає у формі за­гального наслідку — закономірності. Таке глибоке розумін­ня механізмів прояву соціальних закономірностей цілком логічно вело Кетле до ідеї про «середню людину», чи «фік­тивного» індивіда.

Кетле пише, що незважаючи на те, що діяльність людини залежить від її волі, розуму, інтересів, ми можемо визначити певні закономірності та тенденції людської поведінки. Ана­лізуючи велику масу фактів індивідуальної поведінки й узагальнюючи їх методами математичної статистики, мож­на створити певний «фіктивний» тип людини, узагальнені середні характеристики якої будуть відображувати її точ­ніше, ніж кожен індивідуальний випадок. Це і є та «серед­ня людина», яку можна описувати як певну фізичну і духов­ну реальність на основі узагальнених даних. Зміни в сус­пільстві таким чином відображаються у зміні відповідних параметрів «середньої людини».

Це була спроба введення середньостатистичних показ­ників для систематичного всебічного вивчення соціальних процесів.

Кетле розробив ряд математичних методів обробки ем­піричного соціального матеріалу, зокрема йому належить розробка ймовірнісних методів, які дають змогу в певних межах давати досить точні прогнози розвитку суспільних процесів.

В історію соціології ім'я Кетле не ввійшло, хоча і не зов­сім справедливо, бо він раніше від О. Конта спробував створити особливу науку про суспільство, яку назвав «со­ціальною фізикою». Саме ця назва змусила Конта відмови­тися від такого терміна і ввести новий — «соціологія». Про це вже йшлося вище.

На відміну від Конта, який лише говорив про необхід­ність використання «соціальною фізикою» методів природ­ничих наук, Кетле вважав, що її основним методом мусить бути статистичний метод дослідження соціальних явищ. Цей метод базувався на глибоких математичних принципах, на відміну від демографічних та статистичних досліджень XVII—XVIII ст. Кетлє встановив кореляцію між показни-- ками, розкрив фундаментальність соціальних закономірно­стей. Він відкрив і математично довів наявність загального та закономірного в соціальних процесах.

На основі аналізу переписів населення, що набули знач­ного поширення в європейських країнах, Кетле формулює загальнонаукові принципи їх проведення. Серед найістотні­ших принципів, які лежать і в основі сучасних переписів,

він виділяє такі: загальне охоплення переписом усіх осіб і груп населення країни без винятку, обов'язкове фіксування статі, віку, сімейного стану, професії переписуваного, здійс­нення перепису населення за єдиною програмою, ведення запису лише із слів опитуваного без будь-яких вимог під­твердження повідомлених даних на основі документів, по­свідчень і т. п.

§ 2. Розвиток масових соціальних обслідувань. «Моральна статистика» і «соціальна гігієна»

Післявиходу в світ праці Кетлє в країнах Західної Єв­ропи розпочинається масове дослідження явищ злочинності, умов життя бідних верств населення, освіти, культури і т. д. Цей напрям соціальних досліджень і обслідувань одержує назву «моральної статистики». У Бельгії ці дослідження започатковують Кетлє та Е. Дюкпетьо, у Франції — А. Геррі.

Французький правознавець Андре Геррі активно дослід­жував проблеми злочинності. В одній із перших праць — «Порівняльна статистика освіти і числа злочинів в різних округах» (1829)—він звернув увагу на те, що прямого зв'язку між рівнем освіти та злочинністю немає. У праці «Досвід моральної статистики Франції» Геррі аналізує дві групи злочинів — злочини проти особистості та проти влас­ності і розкриває їх залежність від місця здійснення, пори року, на які випадає пік злочинності, розглядає фактори впливу віку, статі, освіти на здійснення злочинів та ін.

Ге^ррі відзначає ряд тенденцій, які визнає і сучасна кри­мінологія: найвища доля злочинності припадає на великі міста і багаті департаменти Франції. Він показує, що зло­чинність досить стабільна в тих самих регіонах о тій же порі року. Зіставлення даних свідчить, що їх відхилення за кіль­ка років складає дуже незначний процент (1—2). Така ж тенденція зберігається в поділі злочинців за статтю: з року в рік, зазначає Геррі, близько 80 % злочинців становлять чоловіки і майже 20 % — жінки. Тенденція абсолютної пе­реваги кількості злочинів, що здійснюються представниками чоловічої статі, є всезагальною. Так, за даними судимості, співвідношення чоловіків іжінок у колишньому СРСР у 1965 р. становило 6 : 1, а в 1967 р.— 8 : 1. На основі уза­гальнення емпіричних даних стає можливою типологізація та класифікація злочинності, глибше знання її структури, Динаміки, причин і умов її існування, методів упередження таборотьби з нею. Створюються нові умови для розвитку кримінології.

Подібна ситуація складається в демографії та статисти­ці, де численні емпіричні обслідування та дослідження сприяли поглибленню їх теоретичного базису. Дослідження А. Кетлє підняли статистику та демографію на вищий рі­вень, відкрили нові можливості для розвитку їх ушир та вглиб, що особливо було характерно для статистики.

Тривали і вдосконалювалися традиції та досвід соціаль­них емпіричних обслідувань в Англії.

Ще в 1787. р. Девід Девіс використав анкету для вивчен­ня сімейного бюджету англійських робітників, матеріали якої зібрані в праці «Дослідження сімейного бюджету тру­дящих класів Англії». Фредерік Мортон Іден після прове­дення опитувань, які тривали більше року, в 1797 р. опублі­кував звіт про становище бідноти в Англії. Понад третину століття, починаючи з 1791 р. видавалася монументальна праця Джона Сінклера «Статистичний опис Шотландії»,, яку дослідник писав на основі тривалих масових обсліду­вань сільських районів країни. Анкета містила понад 100 запитань, котрі дещо нагадують анкети Татищева й Ломо-носова про природні, історичні, економічні та інші факти, але, на відміну від них, анкета Сінклера містила переважну більшість демографічних запитань про вік, стать, види за­нять, інформацію про смертність населення, безробіття, ре­місниче виробництво, сільськогосподарську діяльність та ін.

Досвід дослідження Д. Сінклера був використаний у ря­ді країн Європи при проведенні загальних і спеціалізованих переписів та обслідувань.

У цей період відбувається спеціалізація досліджень на сфери «моральної статистики», що займалася проблемами освіти, моралі, злочинності, та «соціальної гігієни (саніта­рії)», що поставила в центрі питання соціального здоров'я, медичного обслуговування, вивчення умов проживання та існування різних верств населення, особливо _знедолених.

В Англії особливо популярними стають емпіричні обслі­дування становища робітників та люмпенізованих верств міського населення — бідноти, бродяг, безпритульних тощо. За результатами цих обслідувань вивчалися побутові умо­ви — житло, харчування, матеріальне становище, стан се­редовища проживання, здоров'я, смертність і ін.

Проблемами соціальної гігієни займалися Е. Чадуік (Англія), Л. Віллерме, А. Паран-Дюшатле (Франція), Р. Вірхов (Німеччина) та ін.

«Моральна статистика» та «соціальна гігієна» відіграли певну роль у пробудженні інтересу громадської думки до становища широких мас у суспільстві, а пізніше вони сти­мулювали розвиток філантропії, допомоги найзлиденнішим

верствам населення. «Соціальна гігієна» стимулювала роз­виток медично^ статистичної гігієни.

З цими дослідженнями пов'язано використання і вдоско­налення методів і техніки збирання масового £мпіричного матеріалу — спостереження, інтерв'ю, анкетних опитувань.

Лікар, член статистичного товариства і секретар Манче­стерської ради з охорони здоров'я Джейм Кей-Шаттлуорт на основі спостережень видав працю «Моральні і фізичні умови життя текстильних робітників Манчестера» (1832). За допомогою анкетних опитувань він зібрав матеріал про стан житла мешканців будинків, їхні професії, стан здоров'я тощо. Ця праця стала своєрідним зразком і моделлю для численних обслідувань такого роду та на тривалий час виз­начила напрям емпіричних досліджень. Відлуння цього впливу відчутне і в праці Ф. Енгельса «Становище робіт­ничого класу в Англії».

У соціальних обслідуваннях в Англії XIX ст., зокрема в «соціальній гігієні», криються зародки майбутньої урба­ністичної соціології — соціології міста. Особливо великий внесок у цю справу пов'язаний з діяльністю англійського реформатора та підприємця ліберального напряму, члена статистичного товариства Англії Чарлза Бута (1840—1916), автора відомої праці «Життя і праця людей у Лондоні». Здебільшого він досліджує соціальні проблеми міста. Про­аналізувавши матеріали переписів населення Англії за 80 років (з 1801 по 1881 р.), Бут виявив різку зміну в со­ціальній структурі Англії: внаслідок розвитку промисло­вості кількість робітників по відношенню до селян зросла вдвічі з 1851 по 1881 р.

Бажання бачити «істинну картину» і збирати факти «та­кими, якими вони є», зумовило використання Бутом багато­манітної техніки збирання емпіричного матеріалу для ха­рактеристики того самого об'єкта, наприклад сім'ї. З цією метою він одночасно використовує для вивчення об'єкта спостереження матеріали перепису 1881 р., матеріали по­ліції, бесіди з 250 шкільними інспекторами про сім'ї дітей шкільного віку, що проживали на 34 000 вулиць Лондона, матеріали особистих спостережень.

Ч. Бут — один з перших соціологів, що використав тех­ніку включеного спостереження; він сам певний час жив у сім'ях робітників.

Такі дані багаторічних систематичних і різноманітних обслідувань умов життя жителів великого міста давали досить повний різнобічний матеріал для характеристики со­ціальної структури міста, стану економічного і соціального життя населення, допомагали виділяти типологічні соціаль-

ні групи, аналізувати демографічні процеси народжуваності, смертності залежно від різноманітних чинників. Бут визна­чав одиниці спостереження також у залежності від пробле­ми і мети дослідження. Ними могли бути сім'я, глава сім'ї чи інші особи — носії інформації з досліджуваного питання.

Цей дослідник уперше використав кольорові карти для відображення конкретних явищ і процесів у різних районах Лондона, що давало можливість наочного сприйняття масштабів явища (рівень бідності, етнічний поділ населен­ня і т. д.):

Нг^основі поділу населення залежно від умов його існу­вання (район проживання, прибуток, тип житла, кількість кімнат, наявність слуг) Бут виділив три суспільні класи — «вищий», «середній» та «нижчий», причому за критерій він брав кількість кімнат і наявність слуг, решта ознак розгля­далась як похідна. Через декілька десятків років класифі­кація класів стала широко використовуватися в західній со­ціології без посилань на її основоположника. В досліджен­нях Ч. Бута було чимало матеріалу, неприйнятного панів­ними класами. Вони були досить серйозними для спросту­вання, тому, можливо, в історії суспільствознавства його дослідження не дістали об'єктивної оцінки, їх соціальний та науковий резонанс був приглушений.

^ дослідженнях Бута брала участь Беатріса Вебб (1858— 1943), відома діячка соціалістичного руху, яка використо­вувала методику колективного інтерв'ю.

Відоме дослідження послідовника Бута — Бенджаміна Сібома Раунтрі, яке він провів у кінці 90-х років в м. Нор­ку серед робітників. На основі цього дослідження він напи­сав працю «Бідність: дослідження міського життя» (1901), де показав, що частина робітників одержує платню, яка є нижчою за мінімум, необхідний для фізичного існування людини.