Структура соціологічного знання. функції соціології

Багаторівнева структура соціального породжує декілька рівнів соціо­логічного знання. Існують різні підходи до характеристики його структу­ри. Перший, найбільш поширений, виділяє три основні галузі соціологіч­ного знання. Загальнотеоретична соціологія включає соціологічні кон­цепції осмислення соціуму в цілому, його структури та найбільш загаль­них законів його розвитку. Соціологічні теорії середнього рівня або спеці­альні соціологічні теорії вивчають соціальні відносини в окремих струк­турних елементах чи сферах суспільства. До них відносяться: екологічна соціологія, соціологія права, соціологія політики, соціологія особистості, тощо. Оскільки елементом соціальної сфери суспільства є медицина, то серед спеціальних соціологічних теорій є соціологія медицини. Соціологія медицини - це галузь соціології, що вивчає соціальну обумовленість здо­ров'я населення, соціальні функції, структуру та кадри медицини як соціального інституту, роль здоров'я в функціонуванні суспільства та життєді­яльності особистості.

В науковий обіг цей термін запровадив Ч.Макінтер. Дослідження в галузі соціології медицини проводили Т.Парсонс, Р.Мертон, П.Кенделл, Дж.Рідер, В. Доренвенд, А.І.Шингарьов. Емпірична соціологія - це складова соціологічного знання, що визначає та уза­гальнює соціальні факти шляхом прямої та непрямої реєстрації подій, ха­рактерних для досліджуваних соціальних явищ, об'єктів і процесів.

Видатний російський і американський соціолог П.О.Сорокін вирізняє загальну соціологію, соціальну механіку, соціальну генетику і соціальну політику (або соціальну медицину, або вчення про щастя). Загальна соціо­логія дає відповідь на питання, що таке суспільство, яка його структура та закономірності розвитку. Аналогічно дисциплінам медичного профілю можна сказати, що це своєрідна анатомія та морфологія суспільства, його гістологія та цитологія. Соціальна механіка вивчає механізми соціальних процесів, являючи своєрідну фізіологію. Соціальна генетика досліджує генезис, виникнення, причинну зумовленість соціальних явищ. Четвертою складовою П.Сорокін називає соціальну політику, або соціальну медици­ну, або вчення про щастя. Чим займається ця галузь соціологічного знан­ня? Вона, так би мовити, дає рецепти творення, покращення життя, того як досягти щастя. В значній мірі це сфера так званої прикладної соціології.

З структури соціологічного знання логічно випливають функції соціо­логії. Загальна соціологія концептуально оформлює знання про соціаль­ний світ, завдяки чому ми пізнаємо соціальні явища та процеси. Отже, як і інші науки, соціологія виконує теоретико-пізнавальну функцію, специфіка якої визначається предметом її дослідження. Оскільки соціологія вивчає найбільш загальні закономірності соціальних явищ, процесів та відносин, то науки, що мають об'єктом свого дослідження ті чи інші сфери, струк­турні елементи, аспекти суспільного життя, спираються на закони та принципи, що вона формулює. Це функція методологічна. Використання соціологічних знань в перетворенні дійсності говорить про соціально-регулятивну функцію. Прогностична функція полягає в тому, що до­сліджуючи механізми соціальних процесів та їх причини, соціологія до­помагає визначити перспективні тенденції суспільного розвитку як взага­лі, так і в окремих його сферах та структурних одиницях. Специфіка цієї функції виявляється в тому, що соціологічний прогноз завжди має ймовір­ний характер. Це пов'язано як з динамікою соціуму, так і з тим, що в суспільстві діють люди, які в своїй діяльності переслідують певні цілі, І, зрештою, світоглядно-ідеологічна функція. її сутність полягає в тому, що соціологія сприяє формуванню певних поглядів на соціальні процеси, соціальних ідеалів, їх оцінці та визначенню людиною свого місця в суспільстві, що є відображенням світоглядного аспекту. Щодо ідеологічного характеру, то соціологія набуває його лише тоді, коли її теорії використо­вуються певними соціальними групами (класами, партіями, етносами, тощо) для обґрунтування пріоритету своїх цілей та інтересів.

Герасимчук