Наука - продуктивна сила суспільства
У системі соціальних функцій науки та її взаємодії з іншими компонентами соціальної структури суспільства головна роль належить науковим знанням, що забезпечують розвиток матеріального виробництва. Наука не тільки обслуговує виробництво, але й ставить перед ним нові завдання, спеціально готує його до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різним чином — іноді прямо, іноді опосередковано. Наука бере участь у виробничому процесі, втілюючись у матеріально-технічні, особові та організаційно-технологічні елементи продуктивних сил. З розвитком машинного виробництва, наука стає безпосереднім фактором виробництва, а виробництво з свого боку — безпосереднім техніко-технологічним застосуванням науки. Так поступово наука перетворюється на безпосередню продуктивну силу суспільства, а наукова праця — у виробництво.
Можливість участі науки у розвитку продуктивних сил об'єктивно закладена б самій необхідності використання знань у процесі матеріального виробництва. Навіть багато видів діяльності у матеріальному виробництві — специфічні види наукової діяльності. Це складання програм, планів, прогнозів, зміна та удосконалення структури виробництва, розвиток нових його видів відповідно досягненням природничих та технічних наук, використання нових технологій, удосконалення організації виробництва та управління. Але аж до середини XIX ст. наука виступала лише потенційною продуктивною силою суспільства. Практичні результати наукових досліджень у промисловості, сільському господарстві, медицині тощо, використовувались епізодично, не приводили до загального усвідомлення та використання різноманітних можливостей науки. І тільки у XX ст., а особливо, в умовах науково-технічної революції, наука здебільшого стає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Суть процесу характеризується, по-перше, матеріалізацією наукових знань у речових елементах виробничих сил (знаряддя, засоби праці, техніка, технологія тощо), а також їх втіленням в організаційні форми виробництва, по-друге, включенням наукових знань безпосередньо у діяльність основних учасників виробництва, по-третє, перетворенням науки у теоретичну засаду виробничих процесів.
Отже, наука не окремий елемент виробництва, а втілюється в усіх елементах продуктивних сил. Не тільки природничі чи технічні науки виступають у ролі продуктивних сил, а й суспільні. Інженерна психологія, промислова естетика, фізіологія праці, економічна статистика, соціальна психологія тощо здійснюють безпосередній вплив на технологічне поєднання людини з знаряддям праці і можуть прямо впливати на виробничий процес. Політична економія, соціологія, право, мовознавство, мистецтвознавство тощо впливають на виробництво посередньо. Але оскільки наука — продукт загальної праці та між окремими її напрямками існує внутрішній взаємозв'язок, то наука як ціле виступає суспільною продуктивною силою у сферах матеріального та духовного виробництва. Наука — не тільки матеріальна, але й духовна продуктивна сила. Усі соціальні функції науки взаємопов'язані між собою, що яскраво виявляється на прикладі взаємодії науки, освіти, виробництва. Наукова діяльність приводить до збільшення загального обсягу знань, якими володіє людство. Виробнича діяльність має як додатковий продукт нову інформацію, що приєднується у ході науково-дослідницької діяльності. Наявні та нові знання використовуються у виробництві, забезпечують наукову діяльність та сприймаються освітою.
Освіта формує дослідницькі кадри та робітничу силу для виробництва, що може повернутися у систему освіти задля перепідготовки. Виробнича, наукова та освітня діяльність виступають триєдиним джерелом формування кваліфікованих спеціалістів. Всебічний вплив науки на суспільне життя набуває в сучасних умовах ще один вимір. Наука дедалі більше починає виступати соціальною силою, безпосередньо включаючись у процеси соціального розвитку та управління ними.