Різноманітність стилів життя за О. Тоффлером

На думку ж О. Тоффлера головне , що характерно для періоду науково-технічної революціі,- це величезна різноманітність стилів життя. „Тому іноземець,- пише він,- який попадає нині в американське , англійське , японське суспільство повинен вибирати не із чотирьох – п'яти класових стилів життя , а буквально із сотень різноманітних можливостей”. Вчений пов'язує існування в суспільстві різноманітних стилів життя не з поділом суспільства на класи , групи, соціальні прошарки, а з розподілом культури на субкультури. І тому людям дуже складно зорієнтуватись в цій різноманітності субкультур і створити свій стиль життя , і це викликає масовий невроз серед індивідів. О. Тоффлер з наявністю в суспільстві різних субкультур, і в тому, і в іншому випадках: стиль життя — один з найважливіших елементів, що сприяють, на їхню думку, утворенню цих соціальних верств(класів, груп) і субкультур, їх підтримці в капіталістичному суспільстві . І в той же час стиль життя в їхньому розумінні представляє собою серйозну перешкоду для переходу людей з однієї соціальної групи в іншу, від однієї субкультури до іншої.

Білет 6

1. О. КОНТ – ОСНОВОПОЛОЖНИК СОЦІОЛОГІЇ ЯК НАУКИ ТА НАУКОВОГО ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ СУСПІЛЬСТВА

Термін соціологіявперше запропонував і вперше використав у 1824 р. в своїх листах О. Конт. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обгрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспіль­ства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільно­го розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здій­снення соціальних реформ на благо суспільства. Конт вважав, що соціологія є наукою особливою, яка відповідає новому соціальному по­рядку в індустріальній Європі — наукою, яка повинна використовува­ти прийоми спостереження, експерименту і порівняння.

О. Конт запропонував свою класифікацію наук. Він розмістив їх у відповідності з:

· історією їх виникнення,

· розвитку і залежності одна від одної,

· ускладненням їх предмету,

· зростанням складності явищ, які вони вивчають

За логікою О. Конта, наступною сходинкою має бути окрема наука про найбільш складний життєвий організм — суспільство.Так у цій класифікації з’являється спочатку «соціальна фізика», якій пізніше Конт дає назву «соціологія».

Досліджуючи хід розвитку людського розуму в різних облас­тях, О. Конт вивів закон трьох стадій його розвитку чи трьох різних теоретичних станів:

· Теологічного

· Метафізичного

· Наукового (позитивного)

Через усю соціологічну концепцію О. Конта «червоною нит­кою» проходить його ідеал «порядку і прогресу». Велика політич­на і моральна криза сучасного суспільства, міркував Конт, обу­мовлена в першу чергу розумовою анархією. Ймовірна глибока «розбіжність умів» щодо всіх основних правил, які лежать в осно­ві соціального порядку. Соціолог, що спостерігає, легко фіксує відсутність у суспільстві загальних ідей, висуваючи на основі ви­вчення емпіричних фактів нові й прийнятні для всіх ідеї, розкри­ваючи процес становлення нової спільності принципів і створен­ня відповідних установ, що сприяють повному подоланню сус­пільної кризи.

Соціологію він поділяв на дві основні частини:

§ соціальна статика (анатомія суспіль­ства, теорія суспільного порядку, найкращої організації суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу)).

§ Соціальна динаміка (позитивна теорія суспільно­го розвитку)

2. СТРУКТУРА І РІВНІ СОЦІОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ

Під структурою соціологічного знаннярозуміють систему взає­мопов’язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних проце­сів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціаль­них груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціо­логічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія – основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов’язаних з формування­ми знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концеп­туальних основ соціології, методології та методів соціологічно­го дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, від­повідають в основному на два питання: «що пізнається?»(об’єкт) і «як пізнається?»(метод), тобто пов’язані з вирішен­ням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *символічний інтеракціонізм; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *функціоналізм (неофункціоналізм); *етнометодологія; *структуралізм (постструктуралізм); *теорія соціального конфлікту; *концепції технократизму;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії. на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

Білет 7

1. ОХАРАКТЕРИЗУВАТИ КУЛЬТУРУ ЯК СКЛАДОВУ СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ

Культура— історично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи.Норми і цінності куль­тури генетично не успадковуються, тому культура своїм існуванням демонструє соціальну природу, виражаючи в кожен момент спрямо­ваність суспільства на створення, збереження і поширення результа­тів людської діяльності.

Культуру розрізняють — матеріальнуі духовну.

Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), пред­ставляючи матеріалізацію людських ідей, опредмечення знання. По­в’язана з перетворенням навколишнього Середовища, матеріальна культура включає, по-перше, доцільне формування матеріального Середовища виробництва, по-друге, зміна матеріального Середови­ща побуту, і, по-третє, зміна соціального Середовища фізичного роз­витку людини.

Духовна культура— дуже складна і багатогранна система, що включає усі види та форми і рівні суспільної свідомості, сис­теми освіти і виховання, системи установ культури. Сюди ж відносяться усі види пізнання й просвіти, усі форми і типи літе­ратури, мистецтва, філософії, релігії, науки, моральності. Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культур­ний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах форму­ється зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності.

Сприйняття культури відбувається в процесі соціалізації особистості, її виховання й навчання. За допомогою книг, засобів масової нформації, спілкування, спостереження за поведінкою інших та ін.

2. «ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНОГО ЖИТТЯ» ПИТИРИМА СОРОКІНА

ПітиримСорокін- російсько-американ­ський учений, внесок якого в соціологію був надзвичайно великим. Його перу належить багато фундаментальних праць із різ­них галузей соціологічної науки. Пітирим Сорокін подав власне тлумачення предмета соціо­логіїяк генералізуючоїнауки, увага якої фокусується на ви­вченні соціально-типових, повторюваних, родових явищ, вла­стивостей, притаманних людській взаємодії. Соціологію він визначив як науку, що вивчає поведінку людини в середо­вищі собі подібних. Такі природничі науки, як хімія, фізика, біо­логія – це досоціальні науки,а соціологія, на думку вченого, – це надорганічна наука,оскільки вивчає світ надорганіки, світ суспільності, що пов’язаний із мовою, наукою, релігією, політикою, соціальною організацією тощо. Структуруючи соціологічне знання, П. Сорокін дійшов висновку, що воно поділяється на чотири розділи: • соціальна аналітика,чи соціальна анатомія, що вивчає власне суспільну взаємодію, закони та методи соціології тощо; • соціальна механіка,котра вивчає перебіг соціальних про­цесів, їхні закономірності й тенденції; • соціальна генетика,увага якої сконцентрована на ви­вченні еволюційних процесів у суспільстві; • соціальна політикаяк суто прикладне знання сфокусо­ване на вирішенні практичних завдань. Саме до соціальної політики він відносив соціальну медицину та вчення про щастя. Пітирим Сорокін написав низку робіт із соціології екст­ремальних ситуацій:війни, революції, бідності, голоду.

Білет № 8

Наши рекомендации