Поведінкові підсистеми духовної культури суспільства

Основним генератором прогресивного розвитку суспільства є творча діяльність людей, спрямована на збагачення запасу культурних цінностей (матеріальних і духовних). Суб’єкти соціокультурного процесу, засвоюючи і використовуючи культурні цінності, формують своє ставлення до них і зазвичай прагнуть до їх удосконалення, розвитку й поповнення, тобто виявляють свою творчість. Отже, механізм освоєння культурних цінностей і норм є водночас і механізмом відтворення і творення культури (див. схему 62).

Схема 62

Цей механізм передбачає чітко визначене ставлення кожного суб’єкта соціокультурного процесу до культурних цінностей, пра­вил і норм спілкування та взаємодії, тобто поведінку учасників соціокультурного процесу (див. схему 63).

Схема 63

Поведінкові підсистеми духовної культури суспільства
Соціальні цінності	Соціальні норми
Загальновизнані і найбільш значущі іде­али і цілі людей у даному суспільстві	Регулятори поведінки та спільного життя людей у даному суспільстві
Наприклад	Неформальні	Формальні
Патріотизм, законослухняність, влас­ність (приватна, державна, акціонерна, кооперативна…), працелюбство, добробут, дружба…	Природно усталені зразки поведінки	Соціально (зако­ном) визначені пра­вила поведінки
Моральні норми	Правові норми

Соціальні цінності випливають із загальновизнаних уявлень про те, що є добром, а що — злом, що є добре, а що — погано, чого слід досягати, а чого запобігти. Вкорінившись у свідомості більшості людей, соціальні цінності немовби визначають їхнє ставлення до тих або тих явищ і слугують своєрідним орієнтиром їхньої поведінки.

Соціальні нормине лише виконують роль орієнтира. В одних випадках вони немовби рекомендують, а в інших — вимагаютьдотримання певних правил і норм поведінки, і саме цим регулюють поведінку людей, їхнє спільне життя у суспільстві.

Моральні норми поведінки людей — це ті норми, які природним чином традиційно сформувалися і сприймаються у суспільстві як зразки правильної (справедливої, толерантної, розумної) поведінки, що очікується або рекомендується, люди ж мусять без примусу дотримуватися цих норм. До моральних можуть бути віднесені такі норми, як етикет, звичаї, традиції, обряди (скажімо, хрещення, ритуали, посвячення в студенти тощо).

Формальні соціальні нормиявляють собою спеціально роз­роблені й затверджені законом (розпорядженням) правила поведінки (наприклад військові статути, правила поведінки пасажирів у метро тощо). Особливе місце серед формальних соціальних норм належить юридичним нормам, тобто Конституції, законам, указам, постановам уряду та іншим державним нормативним документам. Вони, як правило, захищають права і свободи людини, суспільний порядок, безпеку громадян. Формальні норми передбачають певні санкції: позитивні — за зразкове виконання, негативні — покарання за порушення або невиконання цих норм.

Таким чином, людина в суспільстві здійснює соціальну поведінку під безперервним впливом соціальних цінностей, у межах формальних і неформальних норм, що їх встановлює духовна культура суспільства.

Питання для самоконтролю

1. У чому сутність понять «цивілізація» і «культура»? Що в них є загальним, а що особливим?

2. Сформулюйте визначення культури, керуючись сучасною її парадигмою.

3. Що є предметом соціології культури?

4. Які елементи включає в себе культура?

5. Назвіть основні групи закономірностей соціології культури.

6. Які рівні й різновиди має культура?

7. Які функції виконує культура, в чому їх зміст і соціальна роль?

8. Що включає в себе механізм освоєння, відтворення і творення культури?

9. Які існують поведінкові підсистеми духовної культури суспільства, в чому їхня сутність і соціальна роль?

Література

1. Андрущенко В. Л. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Харків, 1998.

2. Библер В. С. От наукоучения к логике культуры. — М., 1991.

3. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

4. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.

5.Культура України. — Харків, 1993.

6. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.

ТЕМА 9

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Релігія як форма суспільної свідомості має стародавню історію. Певні вірування використовувало ще первіснообщинне суспільство. У період античності й до епохи Відродження у працях філософів та вчених релігія розглядалась з погляду гносеології або психології, в ній не виділялися соціальні аспекти. Починаючи з XVII—XVIII ст. вчені все частіше розглядають релігію у зв’язку з соціальними та історичними умовами, з боротьбою прогресивної буржуазії проти феодалізму та його ідеології. Голландський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677) вперше сформулював так звану теорію обману, за якою релігія визначалася як результат обману в інтересах монархії та духовенства, а також неосвіченості людей.

Соціальні корені релігії частково були розкриті французьким просвітником К. Вольпеєм, який пояснив виникнення та існування релігії страхом не тільки перед грізними силами природи, а й перед правителями, гнобителями народу. Причини релігії він шукав у соціально-політичному середовищі та у формах правління. Філософію обману поділяли П. Гольбах, Ж. Ламетрі та інші вчені. З позицій соціології релігія розглядається в працях Г. Гегеля, Л. Фейербаха, К. Маркса та Ф. Енгельса.

У становленні й розвиткові соціології важливу роль виконали позитивістські погляди О. Конта, який розкриває важливу роль релігії у суспільстві, поділяючи її на два види: суспільну та приватну. Суть релігії він вбачав у служінні на благо людства, його єдності. Релігія, на думку О. Конта, зосереджує в собі всі прагнення людської природи — діяльність, любов і думку, керує політикою, мистецтвом, філософією. Г. Спенсер, розвиваючи ідеї О. Конта, виділяє соціальні функ­ції релігії, вбачає в ній принцип соціальної безперервності, що гаран­тує відповідну ідентичність суспільства[13].

Що ж таке релігія? У чому полягає її сутність і зміст?