Соціальна типологія особистості
Однією з найважливіших проблем соціологічного аналізу є проблема соціальної типології особистості. Розрізняють такі типи особистості:
o ідеальний(в якому знаходить вияв вимога соціального ідеалу того чи іншого суспільства);
o нормативний(тобто сукупність властивостей особистості, формування яких об'єктивно необхідне для розвитку певного суспільства);
o реально існуючий,або, за висловом В. Ядова, модальний (тобто переважаючий тип особистості на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, який може суттєво відрізнятися від нормативного і, тим більше, ідеального типу).
Р. Дарендорф розрізняв чотири типи особистості:
o людина-працююча(особистість, що створює суспільнокорисні блага, наприклад, селянин, воїн, політик та ін.);
o людина-споживач(особистість, сформована масовим споживанням);
o людина-універсальна(особистість, здатна займатися різними видами діяльності);
o людина-тоталітарна(особистість, що залежить від тоталітарної держави).
Поняття "соціалізація" (від латинського воеіаіів - суспільний) виникає в американській та французькій соціології в кінці ХІХ ст. (Ф. Гіддінгс, Г. Тард).
Вагомий внесок у розробку теорії соціалізації здійснив Т. Парсонс. Вчений розумів соціалізаціюяк процес інтеграції індивіда в соціальну систему шляхом інтернаціоналізації загальноприйнятих норм, "вбирання" в себе загальних цінностей.
Соціалізація забезпечує потребу індив1іда слідувати загально-значущим нормам і стандартам поведінки*265. Вплив соціального середовища на становлення особистості становить суть проблеми соціалізації.
*265: {ЛукашевичМ. П. Социология воспитания: Лекции. - К., 1996.}
| Соціалізація | способи формування умінь і соціальних настановіндивідів, які відповідають їхнім соціальним ролям |
| полягає у сходженнілюдини від індивідуального до соціального | |
| процес входження в суспільство | |
| процес становлення особистості,навчання і засвоєння індивідом цінностей, норм, настанов, зразків поведінки, притаманних певному суспільству, соціальній спільноті та групі | |
| процес засвоєння та подальшого розвиткуіндивідом соціально-культурного досвіду |
Основні сфери соціалізації - сім'я, групи ровесників, інститути виховання і освіти тощо.
Фактори соціалізації
Соціалізація полягає у сходженні людини від індивідуального до соціального під прямим чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як:
Фактори соціального середовища
o сукупність ролей і соціальних статусів, що суспільство пропонує людині;
o соціальні спільноти,в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;
o система соціальних цінностей і норм,які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;
o соціальні інститути,які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх переданню і засвоєнню;
o загальна ситуація в країні,яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга - для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.
Виокремлюють також соціально-психологічні фактори соціалізації:
1. Соціальні,що відбивають соціально-культурний аспект (набір ролей і статусів, пропонованих суспільством людині, сукупність соціальних інститутів, у межах яких вона може формувати свої соціальні якості й т.п.);
2. Індивідуально-особистісні,значною мірою обумовлені етапом життєвого шляху людини (вибірковість особистості в освоєнні зразків поведінки, діяльності, прояві тендерних особливостей, трансльованих конкретним суспільством)*266.
*266: {Солодовникова И.В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. - 2006. - № 2. - С. 32-39. }
Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, індивід стає особистістю. Соціальні якості особистості зумовлені соціальним середовищем, культурою, соціально-економічними умовами, в яких відбувається соціалізація.
У цьому процесі задіяне все оточення індивіда: сім'я, сусіди, ровесники, вихователі і вчителі, колеги по роботі і знайомі, засоби масової інформації тощо. Соціалізація - не одноразовий чи короткотривалий акт, вона здійснюється протягом усього життя людини: від дитинства до старості включно. Умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагаючи набуття нових соціальних статусів та реалізації відповідних соціальних ролей. Особливо в процесі радикальних змін у суспільстві відбуваються докорінні зміни в статусному наборі особистості.
П. Бергер і Т. Лукман розрізняють два етапи соціалізації - первинний і вторинний.
Первинна соціалізації відбувається в дитинстві. Цей процес має виражене емоційне забарвлення. Під час первинної соціалізації не виникає проблем з ідентифікацією, тому що немає вибору "значущих інших". Первинна соціалізація закінчується, коли в дитини формується поняття "узагальненого іншого".
Вторинна соціалізація - входження людини в нові сектори суспільства, у якому живе. Вона може сама обирати об'єкт для ідентифікації, цей вибір більш раціональний2.
На думку соціологів, соціалізація ніколи не буває повною і ніколи не завершується.
Первинна соціалізація - (сфера міжособистісних відносин) превалює в першій половині життя. Агенти соціалізації- безпосереднє близьке оточення людини: сім'я, родичі, однолітки, учителі.
Вторинна соціалізація - (сфера соціальних відносин). Превалює в другій половині життя. Агенти соціалізації- всі, що знаходяться за близьким оточенням людини: адміністрація, ВНЗ, ЗМІ, політичні партії...
Г. Андрєєва розрізняють три етапи соціалізації: дотрудовий, трудовий та післятрудовий.
СТАДІЇ ТА ІНСТИТУТИ СОЦІАЛІЗАЦІЇ*271
*271: {Солодовникова И.В. Социализация личности в зрелом возрасте: Опыт интерпретации // Социологические исследования. - 2006. - № 2. - С. 32-39.}
| Стадія соціалізації | Інститути соціалізації |
| ДОТРУДОВА Рання- від народження до вступу дитини до школи. Стадія навчання,що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна. | Батьківська сім'я, дитячі дошкільні установи. Школа, навчально-професійні установи; вищі навчальні заклади*272. |
| ТРУДОВА - охоплює весь період трудової діяльності людини. | google_protectAndRun("render_ads.js::google_render_ad", google_handleError, google_render_ad); Трудовий колектив, організація, власна сім'я. |
| ПІСЛЯТРУДОВА - пенсійний вік. | Громадські організації, сім'я дітей. |
*272: {ВНЗ як інститут соціалізації, належить не тільки до дотрудової стадії, а, радше, займає проміжне положення між стадією навчання й трудовою.}
Найбільш дослідженою є дотрудова стадія соціалізації. Найменш розробленою - післятрудова.
Визначено, що індивіди у віці від 60 до 74 років - це люди похилого віку, від 75 до 90 - старі, а після 90 - довгожителі*273. Згідно з міжнародними критеріями (наприклад, ООН) населення країни вважається старим, якщо частка людей віком 65 років та старше перевищує 7 %, якщо в структурі суспільства 10-12 % громадян похилого віку - це демографічна старість суспільства. Для України цей показник - 12,5 %.
*273: {Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку //Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д.е.н. В. Ворони, д.соц.н. М. Шульги. - К., 2004. - 705 с.}
Процес постаріння населення в Україні накладається на формування в суспільстві нових ціннісних орієнтацій та настанов. У осіб похилого віку знижується рівень соціально-психологічної адаптації. В період трансформаційних перетворень адаптація осіб похилого віку ускладнюється ще й особистісними проблемами: необхідністю розуміння представників нових молодих когорт, "узагальнених інших", які в цьому випадку виступають як суспільство загалом. З іншого боку, і суспільство повинно враховувати, "пристосовуватися" до того, що значну його частину становлять люди похилого віку, що вікова структура має вигляд "сивого суспільства". Це проблема і західних суспільств із розвиненою ринковою економікою.
Результати моніторингу Інституту соціології НАН України свідчать, що більшість людей похилого віку відчувають значний дискомфорт, негативні соціально-психологічні риси. їм властиві матеріальні проблеми. Вони висловлюють незадоволеність умовами життя, своїм становищем у суспільстві загалом. Українське суспільство характеризується:
o масовим зубожінням більшої частини населення, особливо людей пенсійного віку;
o руйнуванням традиційних життєвих цінностей і стереотипів поведінки, кризою менталітету;
o суб'єктивною неготовністю людей до ринкових відносин;
o соціальною незахищеністю та безпорадністю населення перед суспільними змінами*274.
*274: {Ануфрієва Р. Соціальне становище осіб похилого віку // Українське суспільство 1994-2004. Моніторинг соціальних змін / За ред. д.е.н. В.Ворони, д. соц. н. М. Шульги. - К., 2004. - 705 с. }
Стадії соціалізації
Соціалізація охоплює весь життєвий цикл людини, від самого народження. Проте окремі соціологи розглядають соціалізацію як процес, притаманний певним життєвим періодам.
Зокрема, Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:
1) від народження до 2 років - сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам' яті образи предметів);
2) від 2 до 7 років - передопераціональна стадія (навчання розуміти символи та їх значення);
3) від 7 до 11 років - стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише руками - підрахунок...);
4) від 12 до 15 років - стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв' язання моральних проблем.).
Діти послідовно проходять ці стадії, але з різною швидкістю*275.
*275: {Смелзер Н. Социология. / Пер. с англ. - М., 1994. - С. 93-129.}
Е. Еріксон розрязняє вісім етапів в життєдіяльності людини, кожен з яких ставить перед особистістю виняткове завдання щодо формування певних психологічних характеристик. Криза, яка загрожує індивіду на кожному з етапів, може успішно розв' язатися чи ні. Суспільству та людині визначені рівнозначні ролі у формуванні особистості. Однак результати перших чотирьох періодів переважно детерміновані соціальним середовищем, а останніх чотирьох - внутрішніми, суб' єктивними факторами.