Види тестів, їх призначення в соціологічних дослідженнях

Тест	Зміст
Вербальний	побудований на використанні мовного завдання, виконання якого потребує не здійснення дії, а опису її словами
Емпіричний	оснований на емпіричних даних і використовується для перевірки гіпотетичних висновків, коли дослідник у них сумнівається
Досягнень	стандартизовані завдання, що конструюються на навчаль­ному матеріалі, призначені для оцінювання рівня опанування навчальних знань і навичок. Створюються стосовно конкретного рівня навчання і знання навчальних предметів, зазвичай з урахуванням групової поведінки (в навчальній групі). Їх використовують на іспитах, у професійному доборі тощо

Закінчення табл.

Тест	Зміст
Інтелекта	психо-діагностичні прийоми, що використовуються для дослідження і якісного оцінювання (вимірювання) рівня інтелектуального розвитку. Завдання стосуються здебільшого словесно-логічного мислення, проте деякі з них спрямовані й на оцінювання розвитку наглядно-образного і наглядно-дієвого мислення. Окрім того, вони дозволяють певною мірою характеризувати пам’ять, увагу, просторову орієнтацію, вербальний розвиток тощо
Особистості	психо-діагностичні прийоми, спрямовані на оцінювання емоційно-вольових компонентів психічної діяльності — відносин (у т.ч. міжособистісних), мотивації, інтересів, емоцій, а також особливостей поведінки індивіда в певних, описаних у завданнях, соціальних ситуаціях. Тести особистості включають проективні тести, особистісні опитувальники і тести діяльності (ситуаційні)
Проективний	методики показані для діагностики особистості, в яких респондентам пропонується реагувати на невизначену (багатозначну) ситуацію
Здібностей	показаний для оцінювання можливостей індивіда в опануванні знань, умінь і навичок, що мають загальний і специфічний характер
«ТАТ» (тест аперцепційний тематичний)	проективна техніка дослідження особистості. Респонденту пропонують скласти оповідання до кожної серії картинок з досить неясним сюжетом. Аналіз кожного з цих оповідань використовується для вивчення установок, цінностей, ролевих конфліктів і орієнтацій, якими респондент переймався чи переймається в реальних соціальних взаємодіях і які він чи не бажає, чи не може обговорювати безпосередньо
«Кана»	проективна техніка для здобуття психологічної інформації. Тестованому показують різні символи (зірка, прапор, стріла тощо), просять розмістити їх в будь-якій послідовності і пояснити, яке значення вони мають для нього
«Амтхауера»	досліджує структуру інтелекта високого рівня, показаний для визначення здатності до абстрактного мислення, комбінаційної пам’яті, просторової уяви, мовного чуття, математичного мислення, утворення судження (думки) тощо
«Розенцвейга»	проективна техніка вивчення поведінки особистості в складних конфліктних ситуаціях з метою визначення її спрямованості (агресивності чи відповідальності)
«Роршаха»	проективна техніка для вивчення особистості способом тлумачення, наприклад, чорнильних клякс як індикатора визначення рис особистості

Тести класифікують за різними ознаками.

За цільовим призначенням їх поділяють на:

· проективні, що дають змогу визначити наявність певних соціально-психологічних якостей у певної людини. Вони формуються з певних стимулів, реагуючи на які, людина виявляє притаманні їй якості (наприклад, пропонується розтлумачити якусь ситуацію, явище);

· оцінні, що забезпечують відносні виміри здібностей, рівня розвитку необхідних соціально-психологічних властивостей (пам’яті, мислення) для успішної трудової діяльності;

· професійні, що виявляють ступінь готовності до певного виду професійної діяльності (рівень засвоєння необхідних знань і навичок).

За предметом дослідження розрізняють:

· загальні особистісні тести, за допомогою яких фіксують пев­ну цілісність психічних якостей особи;

· спеціальні особистісні тести, призначені для діагностики тієї чи тієї риси, характеристики, якості суб’єкта (наприклад, розумового розвитку, професійних здібностей, рівня загальної відповідальності, самоконтролю тощо);

· групові, які забезпечують діагностику групових психологічних процесів — рівня згуртованості груп і колективів, особливос­тей групового соціально-психологічного клімату, міжособистісного сприйняття.

Особливості психологічного тесту визначаються предметом вивчення і специфікою техніки, що використовується. Наприклад, загальні особистісні тести містять низку взаємоконтрольованих суджень про різні вияви певних якостей, рис, особливостей поведінки з пропозицією фіксувати наявність чи брак таких (так, один з індикаторів темпераменту формулюється так: «Якщо Вам указують на помилку, чи здатні Ви виправити її до кінця?»). Для діагностики уваги використовують тести «З олівцем і папером» — викреслювання певних літер з тексту («коректорський тест»), для діагнос­тики властивостей інтелекту — знаходження оптимального виходу з лабіринту чи якусь іншу головоломку.

Особливістю тестової методики є багаторазовий контроль інформації відносно вимірюваної характеристики. Інакше кажучи, тест передбачає проведення серії випробувань, за сукупністю виконання яких визначають ступінь вияву цієї властивості.

Тестові показники завжди відносні. Вимірювання тієї чи тієї влас­тивості конкретного суб’єкта завжди співвідноситься з базовими точками відліку, визначеними на підставі численних досліджень.

Користуючись тестами, слід мати на увазі, що це допоміжний інструмент вивчення психологічних якостей особи, колективу, і дослідження не може бути успішним без аналізу конкретної соціальної діяльності.

Особливо широко в соціологічних дослідженнях використовують групові тести, до яких можна віднести соціометрію.

Соціометрія— метод дослідження малих груп, організацій з допомогою опису системи міжособистісних відносин їх членів. За Дж. Морено соціометрія — це набір прикладних методик вивчення структури та динаміки «неформальних» взаємовідносин між індивідами, структури груп і соціальних дистанцій між членами груп щодо їх особистісних уподобань, симпатій. Соціометрія як різновид психологічного тесту ґрунтується на опитуванні та є своєрідним методом діагностики, кількісного вимірювання й аналізу соціально-психологічних відносин у невеликих, повністю сформованих соціальних групах.

Вивчення характеру взаємовідносин членів малих груп трудового колективу є одним з найактуальніших завдань соціології. Соціометрія дає змогу: виміряти ступінь згуртованості (роз’єд­наності) групи; визначити «соціометричні позиції», тобто порівняльний авторитет членів групи за ознаками симпатії (антипатії), де на крайніх полюсах перебувають лідер і той, ким нехтують; зафіксувати угруповання, на чолі яких можуть бути свої неформальні лідери. За допомогою цього методу можна виявити неконфліктні та конфліктні (напружені) ділянки, що має велике значення в соціальному управлінні.

Проте слід зауважити, що соціометрія може застосовуватися для дослідження лише невеликої (контактної) групи. Вона ґрунтується на вивченні вибору членами групи партнерів для спільної роботи, навчання, відпочинку тощо. У заданій реципієнтом конкретній ситуації фіксується установка респондента на взаємодію (чи відмову від взаємодії) з іншими членами групи.

Процедура соціометричного дослідження складається з вибору соціометричних критеріїв, визначення їх кількості, опитування, опрацювання даних соціометричних вимірювань.

Соціометричні критерії, або, як їх іще називають, критерії вибору — це питання, які проектують різні ситуації взаємодії членів групи, коли вони (згідно із процедурою дослідження) мають вибрати партнера.

Вираження членом групи позитивного чи негативного ставлення до іншого члена групи називається соціометричним вибором.

Слід особливо наголосити, що йдеться не про загальну оцінку когось (подобається — не подобається), а про ставлення респондента до інших членів групи за різними критеріями, наприклад, щодо спільної роботи, участі у розв’язанні виробничих проблем, проведення дозвілля тощо. Такі питання включають до соціокарти, яка є різновидом анкети.

Соціометричні критерії визначають відповідно за завдання дослідження. Соціометричний критерій може бути комунікативним, призначеним для віддзеркалення взаємин у групі (соціометричний тест) і гностичним, що відбиває усвідомлення членами групи своїх взаємовідносин з іншими членами групи (тест соціальної перцепції). Комунікативний критерій дає уявлення про те, кого і для якої діяльності має вибрати респондент, а гностичний — про те, хто, на його думку, вибере його самого в такій самій ситуації.

Залежно від того, для якої сфери вибирають партнера взаємодії, критерії вибору поділяють на виробничі (формальні, офіційні) та невиробничі (неформальні, неофіційні).

За виробничими критеріями вибирають партнера для вирішення певних виробничих завдань колективного характеру. Ці критерії дають змогу виявити характер міжособистісних відносин у сфері виробничої діяльності. Наприклад, вибір партнера для роботи на один наряд, для виконання тієї чи тієї виробничої операції. У цьому разі вибір визначається функціональною цінністю працівника в системі формальних ділових зв’язків членів групи.

За невиробничими критеріями вибирають партнера для невиробничих видів діяльності, наприклад, для відпочинку, спільної туристичної поїздки. При цьому вибір зумовлюється зазвичай особистісними характеристиками. Ситуація взаємодії, що перед­бачається невиробничими критеріями, є психологічною за своїм характером, оскільки відносини членів групи у цьому разі розподіляються за принципом взаємної симпатії.

Визначаючи кількість соціометричних критеріїв, слід ураховувати таке: що менше організовані і що напруженіші взаємини у групі, то менше критеріїв потребується. Доцільно також брати до уваги демографічні показники групи — рід занять її членів, час існування групи тощо.

Якщо кількість виборів, котрі може зробити респондент, не обмежена (він має право заносити до соціометричної карти всіх, крім себе), то таку процедуру дослідження називають непарамет­ричною. Вона дає змогу виявити структуру міжособистісних відносин у групі в цілому й емоційну експансивність окремих членів групи, але водночас створює більшу можливість для випадкового вибору, через те що адекватність вибору обмежена психологічними можливостями людини. Параметрична процедура характеризується обмеженістю кількості виборів. Вона значно зменшує ймовірність випадкового вибору. Наприклад, для групи з 20—25 осіб оптимальна кількість вибору — 4—5 партнерів.

Ефективність дослідження багато в чому залежить від якості оформлення соціометричної карти й уміння реципієнта психологічно підготувати групу до опитування, зацікавити її, забезпечити анонімність, викликати довіру до себе.

Дані соціометричного опитування подають у вигляді соціомат­риці та соціограми.

Соціоматриця — це таблиця у формі матриці, в якій кількість рядків і стовпців дорівнює кількості членів групи. По горизонталі роблять позначки щодо ставлення індивіда до інших членів групи, а по вертикалі — інших членів групи до цього індивіда. При цьому позитивні вибори позначаються знаком «+», негативні — «–», взаєм­ний вибір обводять кружком, у разі байдужого ставлення індивідів один до одного клітинка залишається незаповненою. Оскільки самовибори не враховуються, то клітинку по діагоналі заштриховують.

З даних матриці можна зробити висновок про місце кожного члена групи в міжособистісних відносинах (лідер, ізольований, один з ліпших), його популярність чи непопулярність, стабільність зв’язків у групі.

Задоволення індивіда системою міжособистісних відносин, його емоційне благополуччя визначається тим, наскільки він «популярний», скільки членів групи претендує на ділові та особистісні контакти з ним. Слід зазначити, що повне емоційне благополуччя визначається взаємним вибором.

Згідно із соціодинамічним законом Дж. Морено в соціометрич­ному тесті кілька певних осіб завжди мають надмір переваг, що їх надають їм інші, тоді як переваги, котрі надаються ними іншим, є так чи так обмеженими.

Становище людини в структурі міжособистісних відносин визначається її характером і особливостями поведінки. Комфортному становищу сприяють такі риси характеру, як доброзичливість, товариськість, толерантність, шляхетність, ініціативність, упевненість у собі. Такі люди вміють налагоджувати контакти з колегами, розуміти їхній стан, співчувати, допомагати іншим. Їм притаманна професійна компетенція, загальна ерудиція, сумлінне ставлення до своїх обов’язків. Неабияке значення для формування симпатій оточення має фізичний фактор: охайність, приваблива зовнішність, чарівність у жінок і фізична сила, мужність у чоловіків.

Перевагу, як правило, віддають тим членам групи, яким притаманні сумлінність, високий інтелект, емоційна культура.

«Непопулярність» (ізольованість, відторгнення) може зумовлюватися поганим характером, неохайним зовнішнім виглядом, невмінням бути цікавим у спілкуванні, байдужістю до оточення, до службових справ, егоїзмом тощо.

Проте не тільки особисті якості та поведінка людини забезпечують належне становище в групі. Багато що залежить від рівня і характеру тих вимог, які група висуває до окремої особи. Іноді популярним стає член групи із сумнівною поведінкою й негативними особистісними якостями, якщо вони імпонують інтересам більшості членів групи.

Результати соціометричного дослідження можна тлумачити графічно й кількісно (соціометричні індекси, статистичний аналіз, факторний аналіз). Соціометричну матрицю використовують при цьому як крок до побудови графічного відтворення і розрахунку кількісних показників.

Графічне зображення міжособистісних відносин у групі, коли кожного члена групи позначають якоюсь умовною плоскою фігурою, а зв’язок — лінією, що поєднує ці фігури, утворює соціограму.

Зв’язки-симпатії можна позначити суцільними лініями зі стрілками від однієї до іншої особи, а зв’язки-антипатії — переривистими лініями. Якщо А симпатизує В, але В не симпатизує А, то в соціограмі записують А ® В. Якщо вибору нема, зв’язок не позначають.

Соціограма дає наочне уявлення про структуру взаємовідносин індивідів у групі, про неформального лідера, ядро групи, типи комунікативних зв’язків, кількість позитивних і негативних зв’язків, а також ізольованих індивідів.

З методів кількісної інтерпретації найбільшого поширення набули розрахунки індивідуальних і групових соціометричних індексів, що характеризують усю структуру взаємовідносин між членами групи, певні якості кожного члена окремо, усієї групи загалом. Так, індекс соціометричного статусу індивіда St_i визначають як кількість отриманих ним виборів ( — позитивних, — негативних), поділену на максимально можливу кількість таких виборів:

.

Максимально можлива кількість виборів, яку може отримати кожний член групи з урахуванням того, що він не може вибрати сам себе, дорівнює N – 1, де N — кількість членів у групі. Інтерпретація індекса-статусу залежить від змісту запитань, за відповідями на які було побудовано матрицю. Так, якщо йшлося про симпатію, то член групи з найвищим статусом — неформальний лідер, і навпаки.

Індекс обсягу взаємодії V_i визначають як кількість отриманих і зроблених виборів і-го члена групи, поділену на максимально можливу кількість таких виборів:

.

Із групових індексів найчастіше використовується індекс групової згуртованості І. Його можна обчислювати як відношення різниці між загальною кількістю членів групи і кількістю членів групи, що не отримали й не зробили жодного вибору (ізольованих), до загальної кількості членів групи:

.

Групову згуртованість аналізують з урахуванням індивідуальних індексів, зокрема соціометричного статусу, за допомогою якого можна визначити становище в групі кожного її члена. Так, якщо St = 0, то це ізольований член групи, якщо 0 < St £ 0,25, то цього індивіда прийнято до групи, якщо 0,25 < St £ 0,5, то цьому індивідові група віддає перевагу, якщо 0,5 < St £ 0,75, то це — лідер групи; а якщо 0,75 < St £ 1,0, то такого члена групи називають «зіркою».

Сумарний індекс єдності групи можна визначити, оцінюючи поведінку її членів за комплексом таких показників, як дисциплінованість, ініціативність, сумлінність, ретельність, шанобливість, колективізм, взаємодопомога, інформованість.

Результати багатьох соціологічних досліджень свідчать про наявність прямої залежності між згуртованістю групи й ефективністю результатів її спільної діяльності. Безпосередньо корелюється з характером і змістом групових міжособистісних стосунків також творчий потенціал групи.

Вірогідність інформації, здобутої розглянутим методом, залежить насамперед від правильного вибору соціометричних критеріїв, що диктується програмою дослідження і попереднім ознайомленням зі специфікою групи. Стійкість даних визначається повторним соціометричним опитуванням, а їх обґрунтування — спостереженнями за реальними відносинами в групі. Дуже важливо гарантувати кожному члену обстежуваної групи анонімність опитування.

Мета опрацювання й аналізу зібраної первинної соціологічної інформації полягає в кількісній оцінці впливу різних чинників на розвиток соціальних процесів у різних сферах суспільства. Первинну соціоло-
гічну інформацію можна опрацьовувати вручну і за допомогою ЕОМ з використанням різних методів економіко-матема­тичної статистики: простих і комбінованих групувань, розрахунків середніх величин, регресивного, кореляційного і факторного аналізу. Опрацьовану інформацію може бути подано в таблицях, графіках, діаграмах, рисунках, схемах, які дають змогу інтерпретувати зібрані дані, аналізувати й виявляти певні залежності, робити висновки, розробляти рекомендації.

Однак статистичне опрацювання можливе лише за умови кількісного вимірювання ознак досліджуваного явища. У більшос­ті ж соціальних явищ за винятком таких ознак, як вік, стаж роботи, кваліфікаційний розряд, розмір заробітної плати, рівень виконання норм тощо, кількісної визначеності бракує. Наприклад, як виміряти сумлінність, ініціативність, відповідальність, ентузіазм, задоволення? Адже соціологу важливо знати не тільки про наявність чи брак таких, а й про інтенсивність їх вияву. Для цього використовують соціологічне вимірювання.

Соціологічне вимірювання — це процедура, за допомогою якої якісні ознаки соціального явища чи об’єкта, що вивчається, порівнюють з певним еталоном і одержують числовий вираз у певному масштабі.

Еталоном виміру є шкала, що її створює сам соціолог у процесі дослідження.

Шкала — це інструмент для виміру оцінок соціологічної інформації, що збирається в процесі аналізу документів, спостереження, опитування. Шкала складається із системи індикаторів конкретно-емпіричного вияву соціальних ознак і кількісних індек­сів, з допомогою яких досягається перетворення цих ознак на чис­лові показники. Надання кількісної визначеності якісним ознакам, що вивчаються, називають шкалуванням. За допомогою шкалування якісно різнорідні соціальні ознаки приводять до порівнянних кількісних показників. Шкала при цьому виконує роль еталона. З її допомогою можна вимірювати будь-які явища.

Залежно від форми шкáли поділяють на вербальні (словесні), числові та графічні. У вербальних шкалах позиції шкали подано різними словесними твердженнями, у числових — балами. Гра-
фічні шкали являють собою пряму лінію, 9—15 см завдовжки, поділену на частини з позначками. Респондент має вибрати позначку на шкалі відповідно до свого вибору.

Шкалування як вимірювальна процедура здійснюється вже на початковому етапі дослідження під час розробки його інструментарію. Питання, поставлене в анкеті в закритій формі, — це ніщо інше, як шкала.

У процесі шкалування спочатку виявляють зовнішні ознаки досліджуваного явища (об’єкта), тобто ті властивості й характеристики, які підлягають спостереженню й вимірюванню.

Кожна ознака характеризується певною сукупністю змінних, що віддзеркалюють її варіювання за конкретних умов. Наприклад, трудова активність як одна з ознак сумлінного ставлення до праці характеризується такими змінними: перевиконання норм виробітку, поліпшення якості продукції, участь у раціоналізаторстві та винахідництві тощо. Показники варіювання кожної із цих змінних є індикаторами ставлення до праці.

Індикатор — (від лат. indicator — покажчик) — доступна для спостереження й вимірювання характеристика, її стан, зміна цього стану, ступінь цієї зміни об’єкта, який вивчається, що дає змогу робити висновок щодо інших його характеристик, недоступних безпосередньому дослідженню.

Для того щоб вибрати індикатор, слід попередньо здійснити інтерпретацію та операціоналізацію досліджуваного явища. Якщо інтерпретація дає змогу визначити напрям аналізу, за яким має здійснюватися збирання кількісної інформації, а операціоналізація — види цієї інформації, то визначення індикаторів допомагає вибрати способи й форми її збирання. Крім того, індикатори дають можливість правильно сформулювати інструментарій дослідження, визначити структури відповідей на поставлені запитання.

Деякі операціональні поняття (стать, вік, стаж роботи, кваліфікація) самі можуть бути індикаторами. Більшість же операціональних понять потребує використання не одного, а кількох індикаторів, які відображають умови їх формування. Це, наприк­лад, задоволення змістом праці, її нормуванням, оплатою, організацією, умовами, за яких вона здійснюється, соціально-психоло­гічним кліматом у колективі тощо.

Кожний індикатор має певні характеристики, які в інструментарії є варіантами відповідей на запитання. Розміщені у певній послідовності, вони утворюють шкалу вимірювання.

Комбінація кількох індикаторів утворює індекс (від лат. index — показник) — інструмент класифікації, порівняння і вимірювання (див. табл.). Індекс можна з’ясувати за допомогою простої або зваженої середньої арифметичної значень кожного варіанта відповідей у шкалі чи з допомогою різниці між високими і низькими, позитивними й негативними виявами ознаки, наприклад, між задоволенням і незадоволенням працею.

Таблиця