Правова культура, правосвідомість і особливості їх формування

Правова культура має загальні (притаманні всім видам культури) і специфічні (пов'язані з правом, правовою сис­темою, іншими правовими явищами) властивості. Особ­ливість її полягає в тому, що вона є не лише правом або його реалізацією, а уявленням певної спільноти про пра­во, його реалізацію, діяльність державних установ, поса­дових осіб. Поняття «правова культура» завжди передба­чає оцінку «якості» правового життя суспільства, порів­няння його з найрозвинутішими зразками та ідеалами.

Правова культура — система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового процесу і відображають у правовій формі стан свободи особи та інші соціальні цінності.

У її структурі розрізняють правову культуру особис­тості і правову культуру суспільства. Правова культура особистості є елементом правової культури суспільства, залежить від неї, відображає характер її розвитку. Вона забезпечує правову соціалізацію особистості, правомір­ну діяльність індивіда. Елементами її є: розуміння пра­ва як соціального регулятора з погляду справедливості; усвідомлення кожним індивідом права як форми сус­пільних відносин, що є певною соціальною цінністю; моральний обов'язок поважати право; розуміння свобо­ди особи у суспільстві як наявності суб'єктивних прав, обов'язків та відповідальності; правосвідомість (ідеї та погляди, що відповідають або суперечать вимогам зако­ну, спричинюючи правомірну поведінку або протиправ­ні дії). Всі ці елементи взаємопов'язані, а про правову культуру можна вести мову за наявності всіх її складо­вих (знань — ставлення — поведінки).

Правова культура особистості — єдність правових знань і вмінь, почуттів, вольових компонентів, повага до закону, активної пра­вомірної діяльності, в якій виявляється знання прав і повага до права як соціального інституту.

Рівень розвитку системи права, правосвідомості, за­конодавства, законності, юридичної практики залежить і від правової культури, яка охоплює сукупність усіх правових цінностей

Правова культура суспільства — сфера матеріального і духовно­го відтворення права, юридична практика народу у певний істо­ричний період.

Вона охоплює систему правових норм, сукупність правовідносин, сукупність суб'єктів права, правосвідо­мість, режим законності і правопорядку.

Головними функціями правової культури є: пізна­вально-перетворювальна (пов'язана з теоретичною та організаторською діяльністю щодо формування право­вої держави і громадянського суспільства); регулятивна (реалізується через правові та інші соціальні норми); ціннісно-нормативна (оцінювання індивідом, спільно­тою права, правопорядку, правовідносин, правового ре­гулювання); правосоціалізаторська (формування право­вих якостей особистості); комунікативна (забезпечує спілкування громадян у юридичній сфері).

Однією із складових правової культури є правосвідо­мість— специфічна форма суспільної свідомості, відоб­раження правової дійсності у теоріях, поглядах, почут­тях, уявленнях людей про право, його роль тощо. Пред­метом її відображення є право як система правових норм, правовідносини, правова поведінка, правова сис­тема, законодавство. Схематично структура правосвідо­мості, яку утворюють правова ідеологія, правова психо­логія, правова поведінка, подана на рис. 3.3.

	Структура правосвідомості
Правова ідеологія		Правова психологія		Правова поведінка

Рис. 3.3. Структура правосвідомості

Правова ідеологія є системою правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображають теоретичне ставлення суспільства до права, державного розвитку, правових режимів тощо. Вона формується в результаті наукового, теоретичного відображення правової дій­сності на основі узагальнення і розвитку значущих пра­вових теорій минулого і сучасності, вивчення основних закономірностей становлення, розвитку і функціону­вання права. Правова психологія включає правові по­чуття, настрої, інші емоційні сприйняття правових явищ. Правова поведінка є сукупністю соціально зна­чущих, виражених у діях чи бездіяльності вчинків, що мають свідомо вольовий характер, регламентуються нормами права і обумовлюють правові наслідки.

Правосвідомість типологізують: за суб'єктами (інди­відуальна, групова, класова, суспільна, національна); за характером відображення правової дійсності (науко­ва, буденна, професійна правова свідомість).

Формою відображення правових явищ є індивідуа­льна правова свідомість (правосвідомість особистос­ті) — психічні, інтелектуальні, емоційні і вольові про­цеси та стани (знання права і законодавства, правові вміння та навички, правове мислення, правові емоції і почуття, правові орієнтації, позиції, мотиви, правові переконання). Компонентами її є правові знання, пра­вові оцінки, правові установки. Суспільна правосвідо­мість відрізняється від інших форм суспільної свідо­мості (політичної, моральної, релігійної, економічної) предметом, яким є правові явища (право і законодавс­тво, правовідносини, законність і правопорядок, су­б'єктивні права і обов'язки учасників правовідносин, соціально-правова практика тощо).

Правова культура не може існувати без правосвідо­мості, вона вбирає в себе її позитивні компоненти. Де­формовані елементи (протиправні установки, позиції, орієнтації тощо) не можуть бути культурними ціннос­тями. Отже, правова культура особистості поєднує ли­ше позитивні погляди, ідеї, оцінки, позиції, установки і мотиви, які є основою правомірної, соціально активної поведінки. Тому лише позитивну частину правосвідо­мості можна віднести до правової культури. Негативна частина правосвідомості відноситься до правового без­культур'я, однією з форм якого є правовий нігілізм.

Правовий нігілізм (лат. — ніщо, нічого) — правове безкульту­р'я, відкидання або ігнорування права, юридичних норм, право­вих цінностей, зневажливе ставлення до правових традицій.

Своєрідним виявом правового нігілізму, який заявив про себе в останні десятиліття XX ст., є тіньова нормо-творчість, спричинена низькою правовою культурою у всіх ешелонах українського суспільства, що виявляється у:

— відриві соціальної норми від конкретних умов життєдіяльності;

— невідповідності правових норм реаліям суспіль­ного життя;

— неповному або перекрученому відображенні у сві­домості людей об'єктивних закономірностей функціо­нування суспільства;

— нестабільності та несталості певної норми, а тому її неспроможності виконувати функцію соціального ре­гулятора;

— послабленні або незастосуванні санкції.

Тіньова нормотворчість має здебільшого криміналь­ний характер, полягає у домінуванні норм кримінально­го середовища, аморальних принципів. Відчутною є маргіналізація права (деформація правосвідомості, відчуття вседозволеності, зниження цінності життя людини). Правовий нігілізм певною мірою поширюється і на правоохоронців, що породжує зневіру у здійсненність основних громадянських принципів (недоторканість особистості, рівність усіх перед законом). Про ослабленість існуючої правової системи свідчить і нерозбірли­вість людей у виборі засобів для досягнення мети, коли тіньові норми визнають важливішими, ніж державно-правові. На формування правової культури особистості ефективно впливає правове виховання, мета якого поля­гає у формуванні певної системи правових знань, вмінь, навичок, правового мислення, правових почуттів. Структурними його компонентами є цілі, принципи, ме­тоди, зміст і форми (правові освіта, пропаганда, агітація, правомірна соціально активна діяльність та ін.).