Теорія і практика соціалізації особи

Людина народжується як біологічна і соціальна істота, а особистістю стає в результаті засвоєння певних знань, соціальних і культурних норм та цінностей того суспільства, до якого вона належить, тобто в процесі своєї соціалізації.

Соціалізація людини — це тривалий процес її входження в суспільство, включення в соціальні зв’язки і відносини, у різні типи соціальних спільностей, унаслідок чого відбувається становлення її соціальності.

Соціальність особи — це система її зв’язків з найрізноманітнішими спільностями (професіональними, соціально-демографіч­ними, етнічними, статусними тощо) та виконання нею певних соціальних ролей.

Соціалізація охоплює всі соціальні процеси і зв’язки, завдяки яким індивід засвоює певні знання, норми, цінності, соці-
альний досвід, що дозволяє йому функціонувати як повноправ­ному члену суспільства, виконувати певні соціальні ролі (див.
схему 35).

Схема 35

Соціалізація особи — це загальний, багатогранний процес впливу соціальних умов на життєдіяльність індивіда з метою включення його як дієздатного суб’єкта в систему суспільних відносин. На цей процес впливають різноманітні чинники, основ­ними з яких є такі: сукупність ролей, елементи соціального середовища, конкретні події, явища і процеси (див. схему 36).

Схема 36

Процес соціалізації особи здійснюється упродовж усього життя людини і має кілька етапів і стадій.

На думку вітчизняних соціологів, процес соціалізації особи складається з двох основних етапів: перший етап — первинна соціалізація, другий — вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.

Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову, трудову і післятрудову (див. схему 37).

Схема 37

Чітко відокремити трудову стадію від дотрудової і післятрудову від трудової неможливо. В реальному житті зазвичай здійснюється повільний перехід від однієї стадії до іншої, у процесі якого одні завдання, пріоритети й ролі змінюються іншими, змінюється і соціальна активність, у якій відображається рівень соціальності, тобто глибина і повнота соціальних зв’язків із соціумом.

Соціологи, політологи і психологи, аналізуючи процес соціалізації особи на всіх стадіях, виділяють дві моделі: 1) модель підкорення і 2) модель інтересу. Модель підкорення характеризується досить високим ступенем регламентації, постійною взаємодією механізму вибору, механізму пропозицій та рекомендацій і механізму контролю. Отже, якраз у межах дії моделі підкорення суспільство за допомогою соціальних інститутів, цінностей і норм відбирає і готує на ту або іншу роль людей, які мають певні здібності, рівень підготовки, біопсихічні якості, що відповідають соціальним вимогам. Модель інтересу характеризується передусім самоорганізацією особи, самоорієнтацією на власні та сус-
пільні інтереси, самоідентифікацією, почуттям сорому, вини, недостатності знань і досвіду. Важливо зрозуміти, що модель підкорення і модель інтересу в процесі соціалізації реалізується у нерозривному взаємозв’язку, основна ж особливість полягає в тому, що залежно від самого індивіда і соціальних умов соціалізація кожної особи здійснюється переважно за якоюсь однією моделлю. Зауважимо, що існує загальний механізм соціалізації особи, він, безумовно, використовується і в моделі підкорення і в моделі інтересу (див. схему 38).

Схема 38

Соціалізація особи із своїм механізмом має дві форми: 1) соціальну адаптацію і 2) інтеріоризацію (див. схему 39).

Схема 39

Існує два підходи до визначення суті і змісту адаптації. Швейцарський психолог Жан Піаже, англійський соціолог Роберт Мертон розглядають соціальну адаптацію як двосторонній процес і результат зустрічної активності суб’єкта і соціаль­ного середовища.

Другий підхід полягає насамперед у ствердженні того, що людина, включаючись у суспільне життя, зберігає свободу вибору — вибору соціальних ролей, соціальних спільностей, цінностей, форм і видів діяльності. Людина обирає своє майбутнє, свої варіанти реалізації соціальних ролей відповідно до своєї життєвої мети і амбіцій та умов своєї життєдіяльності. Суспільство завжди обмежує особі свободу вибору певними правовими та моральними нормами і традиціями, зразками культури тощо. Якраз тому необхідно використовувати певною мірою обидва підходи. Взагалі кожна людина адаптується, тобто пристосовується до соціальних умов, активізує діяльність у сфері політичного життя, всіляко прагне освоїти культурні зразки, соціальний досвід, норми моралі та поведінки, виявляючи соціальну творчість. Суспільство, з свого боку, створює механізм цілеспрямованого впливу на соціальну активність людини і насамперед на її ціннісні орієнтації, оскільки цінності і мотиви політичної і соціальної активності є основою свободи людини, її вільного вибору в житті, її активної діяльності[5].

У процесі соціалізації і активної діяльності особи формується найважливіша її характеристика — самосвідомість, яка несе в собі відбиток реальних, ідеальних і фантастичних образів та уявлень. Стадії формування самосвідомості визначаються реальними стадіями розвитку людини (дитинство, юність, зрілість). Перехід людини від однієї стадії до іншої є дуже складним, він зазвичай супроводжується руйнуванням попередніх форм саморозуміння, виникненням, формуванням якісно нових уявлень індивіда про себе, про своє місце, роль і відповідальність у суспільстві, в соціальній групі, у реальних умовах життєдіяльності, що впливають на утвердження або зміну самооцінки, самосвідомості, соціального статусу та норм поведінки особи. Самосвідомість є важливим елементом само-
регуляції особи, тобто вибору і дотримання доцільних норм життєдіяльності у даному конкретному соціальному середовищі, в своїй країні та у світі. М. С. Грушевський у праці «На порозі нової України. Гадки і мрії», звертаючи увагу на необхідність формування національної свідомості, писав: «Дале-
ко цінніше розгорнути своє індивідуально корисне з місцевих
і власних задатків і засобів, ніж укластися в готову чужу
форму»[6].

У сучасних умовах, коли поширюються можливості вільного самовизначення і самоформування індивіда, його самоорганізації і самоуправління, роль самосвідомості й саморегуляції постійно зростає, треба приділяти особливу увагу формуванню самосвідомості кожного громадянина, особливо молодого покоління — майбутнього України.

Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність понять людина, індивід, особа?

2. В чому виявляється сутність і зміст соціалізації особи?

3. Основні стадії соціалізації особи та їх характеристика.

4. З яких елементів складається механізм соціалізації особи?

5. У чому полягає сутність соціальної адаптації, її зміст і об’єк­тивні виміри?

6. Інтеріоризація, її роль у процесі соціалізації особи?

7. У чому виявляється сутність поняття самосвідомість. Її роль у життєдіяльності людини.

8. З чого складається соціальний статус особистості?

Література

1. Андрущенко В. П. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Харків, 1998.

2. Грушевський М. С. На порозі нової України: Гадки і мрії. — К., 1992.

3. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв’язання. — К., 1995.

4. Лагутін В. Д. Людина і економіка. Соціоекономіка. — К., 1996.

5. Куликов Л. М. Основы социологии и политологии. — М., 2000.

6. Косс И. С. Социология личности. — М., 1967.

7. Якуба О. О. Соціологія. — Харків, 1996.