Микита Шаповал - видатний представник української соціології

Микита Шаповал (1882-1932 pp.) - публіцист, поет, кри­тик, соціолог, міністр пошти й телеграфу в уряді В. Винниченка та міністр закордонних справ в уряді В. Чехівського. Після падіння Директорії емігрував до Праги, де в 1924 р. створив Інститут громадознавства, пізніше перейменований в Український соціологічний інститут.

Найбільш відомі праці М. Шаповала: "Загальна соціологія", "Українська соціологія", "Соціологія українського відродження", "М. П. Драгоманов як ідеолог нової України" та ін.

Як політичний діяч і вчений, М. Шаповал відзначав велику роль соціології як науки для вирішення проблем відродження України. Основним завданням створеного ним Українського інституту громадознавства він вважав вивчення та глибокий аналіз соціальних процесів, форм людських організацій; ви­вчення детермінанти поведінки соціальних груп і особистостей.

На думку вченого, соціологія - це практична наука про су­спільство, що дає можливість свідомо керувати ним.

Структурні елементи соціологічного знання:

• загальна соціологія, що вивчає загальне в соціальних процесах і соціальних відносинах;

• соціографія, котра досліджує та описує соціальні явища в конкретних історичних умовах;

• соціотехніка, яка пропонує конкретні програми розвитку й керівництва суспільством у майбутньому на основі знання про минуле та про теперішній стан суспільства.

У роботі "Загальна соціологія" М. Шаповал аналізує основні поняття соціології — суспільство, соціальний акт, скупчення тощо. Суспільство - це сукупність людських взаємовідносин, структуроутворювальними елементами та чинниками якої є соціальний акт, що передбачає взаємо­стосунки людей, дію одного й реакцію іншого - безпосередню чи просторову. Соціальний акт діє через органи чуття, що реагують на зовнішні подразнення, які передає людина людині специфічними передатчиками.

Передатчики бувають символічні, чи знакові та фізичні.

Постійне повторення соціальних актів робить поведінку людей стандартизованою, передбачуваною. На цій підставі формуються соціальні групи та спільності ("скупчення"). Вони розподіляються на такі:

• реальні (родина, держава);

• статистичні (інваліди, руді та ін.);

• фіктивні (утопічні суспільства, відьми, лісовики);

• прості, що об'єднуються за однією ознакою (профспілки, партії);

• складні (комулятивні), тобто верстви, що утворюються на основі декількох ознак (нації, класи);

• організовані (партія, парламент, фракція);

• неорганізовані (діти, літні люди, чоловіки, жінки);

• короткострокові (черга, натовп на вулиці) та ін.

Головним завданням соціології як науки є вивчення при­чинових зв'язків між соціальними явищами та процесами. На суспільне життя впливають різноманітні чинники, що їх уче­ний класифікує на такі групи:

• космічні (клімат);

• біологічні - зовнішні (тваринний і рослинний світи) і внутрішні (інстинктивні та свідомі мотиви людської діяльності);

• психічні (знання, вірування, ідеї, почуття);

• соціальні (розподіл праці та витвори людської діяльності -мова, культура тощо). Соціальні чинники М. Шаповал поділяє на дві групи:

- соціальні форми (скупчення) - це продукт історичного роз­витку суспільства. Наприклад, держава, що є сукупністю соціальних сил, розташованих на замкненій території, із власною системою виробництва, поділом праці, обміном, що породжує організацію людської діяльності;

- соціальні витвори - це результат діяльності соціальних спільнот людей у науці, освіті, мистецтві, вихованні, політиці.

Одним із найважливіших соціальних витворів є мова як основ­ний засіб соціалізації, нагромадження та переданні людського досвіду.

Специфічним чинником і суб'єктом діяльності, а також системи відносин, є індивід. Окрема людина - це складний організм, який несе багатий потенціал і започатковує численні соціальні процеси та явища. Людина - це самоорганізована система, котра складається з біологічних, фізіологічних, психологічних і соціальних механізмів діяльності. Особис­тість, за визначенням ученого, - це сукупність вроджених і набутих психічних якостей та відповідних соціальних ролей.

Індивіди діють не самі по собі, а в об'єднанні з іншими, утворюючи в процесі взаємодії нові соціальні групи, колективи чи соціальні сили.

Микита Шаповал одним із перших в українській соціо­логії детально розглянув рушійні сили розвитку суспільства. Характерною рисою його соціології є практична спрямованість, пов'язана з орієнтацією на вирішення конкретних соціальних проблем.