Вільний час - соціальний інститут
Підготовленість людини до життя в суспільстві, в системі виробничих, культурних, політичних, психологічних відносин, що склалися історично, формування критеріїв і норм у сприйнятті різних життєвих ситуацій, здатність безболісно включатися в структуру суспільного життя — все це завжди свідомо покладається суспільством на сферу вільного часу. Вільний час — суспільна необхідність, що веде до конструювання сфери вільного часу в особливий соціальний інститут. Соціально-економічний статус вільного часу — природний наслідок його залежності від життєво-необхідного, робочого часу, включаючи такі показники: тривалість робочого дня, робочий тиждень, гнучкість ритму роботи, пропорціональність структури соціальної зайнятості у виробничій і невиробничій сферах та ін. Зрозуміло, у виробничій і невиробничій сферах зміст вільного часу визначався за аналогією з виробничими процесами і виступав їх продовженням. Англійський соціолог Анрі Уайтхед відмічав, що проблема свободи вперше усвідомлена по-новому у зв'язку з появою соціальних інститутів. В основу доктрини сумісництва свободи і примусу в суспільстві покладено поняття професії.
Формування людей у спільності за професією з допомогою самоуправляючих соціальних інститутів особливо яскраво проявилось в середньовічних гільдіях або корпораціях. Це своєрідна форма свободи — свободи автономного соціального інституту, що володіє владою, обмеженою сферою особливої мети, і що не вимагає прямого втручання в справи держави. Під свободою розуміли не свободу взагалі, а особливий дозвіл окремої соціальної спільності, верстви, прошарку на самоорганізацію в певній сфері діяльності. Мова йшла не про свободу, а про свободу привілеїв, що надавались державою тій чи іншій професійній корпорації, гільдії. Професійні корпорації, до яких належали і «Союз вільних каменярів» — історичний прообраз Масонської ложі, висунули поняття професія, форми належності до корпорації, соціально-значущої особистісної риси людського індивіду. Професія не просто момент соціалізації людини, але ще і універсальне визначення вільного життя людини. І хоча в середині корпорацій рідко зустрічались гуманні форми людських відносин, все ж сама ідея корпоративності ще раз довела, що у свободи є масштаб, що визначається суспільством. Для Середньовіччя характерна професія — привілея вільного майстра. Професійними корпораціями виступали і середньовічні університети. Університетські корпорації професіоналів — інтелектуалів також мали свободи і привілеї. В Середньовіччі під університетами розуміли загальне, різностороннє, що охоплює об'єднання, придатне для різноманітної мети, що виконує різні функції. Свободи універсальних корпорацій іноді набували широкого розмаху і перетворювались у неприємності для суспільства.
В сучасних умовах суспільна тенденція до збільшення вільного часу і зменшення робочого, потреба в гнучкій професіональності змінює суспільний статус професії, її корпоративність. Професія стає атрибутом часткової, функційної освіти людини. Але за професіоналізмом, професійною діяльністю як діяльністю трудовою все ще залишається пріоритет у визначенні наданих людині суспільством свобод. Свободи виступають все ще соціальним автономним інститутом. У інституалізації вільного часу багато різних оцінок. По-перше, це зв'язано з тим, що вільний час обмежується особливою соціальною сферою життя. По-друге, існує система рухомої залежності форм культурної організації вільного часу від спільної соціальної організації, що відображається у характері фінансування вільного часу. Від античного мецената до державної політики у сфері культури, науки і освіти; створення різноманітних фондів підтримки «юних талантів», «молодих учених», «освітніх ініціатив» та ін., в розробленні різних форм соціального контролю — фінансового, політичного, ідеологічного, морального, релігійного, психологічного та ін., включаючи і створення індустрії вільного часу і шоу-бізнесу. Але за всієї різноманітності характеристик соціального інституту — вільний час, як і раніше актуальним залишається встановлення суспільного масштабу вільного часу.