Соціологія девіантної поведінки

Поняття девіантності

У сучасних умовах навряд чи може існувати суспільство, в якому всі його члени

вели б себе відповідно до загальних нормативних вимог. Коли людина порушує норми,

правила поведінки, закони, то її поведінка залежно від характеру порушення назива

ється девіантною, кримінальною, карною тощо. Такі відхилення відрізняються

великою розмаїтістю: від пропусків шкільних занять до крадіжки, розбою, убивства.

Реакція оточення на поведінку, що відхиляється, показує, наскільки вона серйозна.

Якщо порушника беруть під варту чи направляють до психіатра, значить він допустив

важке порушення. Деякі акції розглядаються як правопорушення тільки у певних

суспільствах, інші – в усіх без винятку. Наприклад, не існує суспільства, яке вибача

є убивство своїх членів чи експропріацію власності інших людей проти їх волі.

Вживання алкоголю – серйозне порушення в багатьох ісламських країнах. А відмова

випити спиртне за певних обставин в Україні чи Франції вважається порушенням

прийнятої норми поведінки.

Усі суспільства, держави мають закони, і скрізь караються їх порушники. Водночас

чимала частина людей порушує встановлені правила і закони. Це вже питання

для соціологів. Вони намагаються знайти загальні теорії, що пояснюють поведінку

правопорушників. Серйозність правопорушення залежить не тільки від значимості

порушеної норми, але також від частоти такого порушення. Якщо студент вийде з

аудиторії задом наперед, то це викликає лише посмішку. Але якщо він буде робити це

щодня, то буде потрібно втручання психіатра. Людині, що не мала раніше справ з

міліцією, можуть простити навіть серйозне порушення закону, а тій, у кого судимість

є, загрожує строге покарання за невелику провину.

У сучасному суспільстві найбільш істотні норми поведінки, що торкаються інтерес

ів інших людей, записані в закони, і їх порушення розглядається як злочин. Соц

іологи звичайно займаються тією категорією правопорушників, що переступають

закон, тому що вони являють собою загрозу для суспільства. Чим більше квартирних

крадіжок, тим більше люди бояться за своє майно; чим більше убивств, тим більше

ми побоюємося за наше життя.

Але найголовніше – зрозуміти причини росту злочинів, знайти теорії, що пояснюють

ці процеси.

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

Основні теорії девіантної поведінки

Біологічні теорії

Найперші теорії на цей рахунок носили біологічний характер: деякі люди погані від

народження, мають уроджені особистісні вади, що стимулюють їх антигромадську повед

інку, не дають можливості стримувати низинні потреби. Наприкінці минулого стол

іття італійський психолог Чезаре Ломброзо запропонував теорію вродженого злочинця.

Роки ретельних спостережень і вимірів у в’язницях переконали вченого, що

найбільш серйозні, злісні й вперті злочинці (за його оцінкою, до однієї третини) були

вродженими злочинцями, тобто недорозвиненими людьми, прямо пов’язаними з нашими

примітивними предками. Вроджений злочинець – атавістична істота, що репродуку

є у своїй особистості люті інстинкти примітивної людини, наприклад, убивство

собі подібних, канібалізм. Ч. Ломброзо був переконаний, що внаслідок генетичних особливостей

вроджені злочинці не можуть приборкати свої інстинкти. Виправити цих людей

практично неможливо. Суспільство може захиститися від них лише замкнувши їх

під замок.

Ч. Ломброзо і його учні представили величезну кількість доказів на підтримку

своєї теорії. Вони стверджували, що кримінальники мають тенденцію більше бути

подібними до мавпи, у них ненормальна щелепа, плоский ніс, ріденька борідка, знижена

чутливість до болю, довгі руки. Але помилка Ч. Ломброзо полягала в тому, що

він не зробив обмірювання звичайних людей. Це зробив британський лікар Чарльз

Горинг і знайшов такі ж фізичні відхилення в людей, що не були ніколи злочинцями.

Однак спроби підвести біологічну основу під загальну теорію злочинності продовжувалися

протягом практично всього ХХ ст. Американський лікар Вільям Шелдон

підкреслював важливість вивчення будови тіла людини для прогнозування її повед

інки. Він вважав, що в собак окремих порід є схильність до певного типу поведінки:

такса, хортиця, лайка. Так само й у людей: певна будова тіла означає визначені

особистісні якості.

•Ендоморф – помірна повнота з округлим тілом, такій людині властиві товариськ

ість, уміння ладити з людьми.

•Мезоморф – тіло відрізняється силою і стрункістю, людина виявляє схильність

до занепокоєння, активна і не дуже чуттєва до болю.

•Ектоморф відрізняється тонкістю і крихкістю тіла, схильний до самоаналізу,

наділений підвищеною чутливістю і нервозністю.

У. Шелдон зробив висновок, що найбільш схильні до девіантної поведінки, порушення

законів люди з будовою мезоморфів.

Починалися спроби оцінити вплив спадковості на різні форми поведінки людей.

У Данії вивчалася поведінка 3500 близнюків чоловічої статі. Були досліджені крим

інальні справи кожної пари. Результати виявилися більш ніж вражаючими. Якщо

один з монокліткових близнюків, що розвилися з однієї яйцеклітини і мають абсолютно

однаковий набір хромосом, зробив серйозний карний злочин, то в 50 відсотках

випадків і інший робив подібне. У двохклітинних двійнят шанси для іншого вчинити

аналогічний злочин знижувалися до 21 відсотка. А якщо врахувати, що близнюки

виховуються завжди в одній сім’ї і навколишньому оточенні, то можна дійти висновку:

чим більше генетична подібність, тим більше подібний тип правопорушення. Є такі

спостереження й щодо усиновлення. Поведінка усиновлених дітей, що вчинили згодом

Юрій М.Ф. Соціологія

кримінальні злочини, більше походить на ті, як поводяться їх біологічні батьки, ніж ті,

хто їх усиновив.

Однак більшість соціологів і психологів не підтримують ідею про те, що тенденція

до відхиляючої поведінки, здійснення злочинів корениться в генетиці. Павук може бути

запрограмований на плетиво павутини, але жодна людина не народжується з інстинктами

зломщика чи убивці. Швидше генетика нервової системи може відігравати деяку

роль: запальність, імпульсивність тощо. Інша справа, що є статеві і вікові розходження

в структурі злочинної поведінки.

Останнім часом біологічні пояснення девіантної поведінки фокусуються на аномал

іях статевих хромосом. Відомо, що нормальна жінка володіє двома хромосомами

типу X, а чоловік ХУ. Але в окремих людей є додаткові хромосоми типів X чи У. У

чоловіків, що мають додаткову хромосому типу У, спостерігається важка психопатичн

ість і для них характерна підвищена девіантність. Усі вони відрізняються відносно

низьким інтелектуальним рівнем. Може бути, саме тому вони частіше заарештовуються,

ніж ті, хто має нормальний набір хромосом і більш кмітливі?

Уолтером Гоувом розроблена теорія статевих і вікових факторів. За спостереженням

Гоува, фактично більшість порушень, що включають серйозний ризик або ті, що

потребують фізичних сил, здійснюється молодими людьми. Число таких злочинів

різко знижується після 30 років.

Вік заарештованих за убивства, зґвалтування, розбійні напади найчастіше склада

є 18-24 роки, на другому місці стоїть вікова група 13-17 років, і лише на третьому

місці – 25-30 років. Після 30 років кількість заарештованих за такі злочини різко знижу

ється. Як для чоловіків, так і для жінок характерне зниження числа правопорушень

при переході від юності до дорослості. Правопорушення, де потрібна фізична

сила, великий ризик, вчинюють в основному чоловіки. Ця тенденція характерна для

всіх країн. Тільки кілька відсотків жінок арештовані за грабежі, розбійні напади при

обтяжуючих обставинах, убивствах. І навпаки, жінки складають значний відсоток

арештованих за підробки, шахрайства, розкрадання, розтрати, магазинне злодійство.

У Канаді і США кількість жінок, заарештованих за майнові злочини, більш ніж у два

рази перевищує кількість арештованих за насильницькі злочини. Дослідники також

знайшли, що атлетична статура сприяє здійсненню збройних нападів, грабежів. Ось

чому, напевно, знижуються злочини після 30 років (пік фізичних можливостей чолов

іка припадає на вік 28-30 років). Щоправда, люди залишаються сильними і після 30

років, але не вистачає енергії і витривалості. Одним словом, коли одні завойовують

олімпійські медалі, інші зайняті збройними нападами і грабежами. Ті й інші сходять з

обраного шляху після тридцяти років. Звичайно, деякі злочинці діють і після свого

піка фізичної форми, але загальна тенденція саме така.

У 60-і рр. ХХ ст. проводилися дослідження людей з надзвичайно агресивною повед

інкою. Було виявлено, що людина, яка систематично здійснює розбій, має дуже

слабке почуття самооцінки. Найменша критика і зауваження, особливо в присутності

сторонніх, викликають у неї обурення. Це виникає через острах утратити престиж.

Для них характерний разюче низький рівень здорового глузду. Іншою причиною

підвищеної агресивності особистості може бути занадто великий контроль. Дуже пасивн

і люди з м’яким характером, що довго стримують свій гнів, особливо коли їх провокують,

можуть зрештою вибухнути. Якби такі люди менше себе контролювали, вони

просто випустили б пару раніш і справа не дійшла б до крайності. Як говорять, «у тихому

вирі всі чорти водяться».

Розділ ІІІ. Основні соціологічні поняття

Однак найчастіше правопорушення є імпульсивними актами. Біологічні теорії мало

допомагають, коли мова йде про злочини, що припускають свідомий вибір.

Теорія аномії

Важливе місце в поясненні причин девіантної поведінки займає теорія аномії

(розрегульованості). Еміль Дюркгейм використовував такий підхід у своєму класичному

дослідженні сутності, причин самогубств. Він вважав головною причиною

самогубств явище, назване ним аномією. Е. Дюркгейм підкреслював, що соц

іальні правила відіграють основну роль в регулюванні життя людей. Норми керують

їх поведінкою, люди знають, що можна очікувати від інших і чого очікують

від них. Під час криз, воєн, радикальних соціальних змін життєвий досвід мало

допомагає. Люди відчувають стан заплутаності і дезорганізованості. Соціальні

норми руйнуються, люди втрачають орієнтири – усе це сприяє девіантній повед

інці. Хоча теорія Е. Дюркгейма і зазнавала критики, його основна думка про

те, що соціальна дезорганізація є причиною девіантної поведінки, вважається загальновизнаною.

Наростання соціальної дезорганізації не обов’язково пов’язане з економічною

кризою, інфляцією. Це може спостерігатися при високому рівні міграції, що призводить

до руйнування соціальних зв’язків. Зверніть увагу, що рівень злочинності завжди

вище там, де існує висока міграція населення. Теорія аномії була розвинута в працях

деяких інших соціологів. Були, зокрема, сформульовані ідеї про соціальні обручі,

тобто рівні соціальної (осілість) і моральної (ступінь релігійності) інтеграції, теорія

структурної напруженості, соціального інвестування і деякі інші.