Специфіка вивчення громадської думки

Громадська думка - це такий стан суспільної свідомості, який виражається публічно і впливає на функціонування суспільства і його політичної системи. Тому важливим є вивчення специфіки даного явища.

Громадська думка є специфічним проявом суспільної свідомості, що проявляється у вивченні основних каналів, які можна розглядати у зв'язку з формами її вираження. Існує три форми вираження громадської думки:

· стихійне вираження;

· вираження громадської думки за ініціативою держав­них органів, громадських організацій, засобів масової інфор­мації;

· вираження громадської думки під час спеціальних со­ціологічних досліджень (опитувань).

Каналами вивчення стихійно вираженої громадської думки є аналіз листів різних груп населення, питань, що надходять до лекторів-пропагандистів, процедур і результатів різних зборів, форумів і таке інше.

Серед основних каналів, що вивчають громадську думку, ініційовану державними органами, громадськими організаціями, — всенародне обговорення (наприклад, нових зако­нопроектів), референдум (голосування населення з особливо важливих питань, результати якого використовують органи влади для прийняття остаточного рішення), засоби масової інформації.

Громадська думка може висловлюватися під час проведення спеціальних соціологічних досліджень, тобто останні виступають як один з каналів її вивчення. На відміну від інших каналів, соціологічні дослідження не просто фіксують, а й виявляють, вимірюють рівень соціальної зрілості, напруженості думки, колізію думок. Їх перевагою є наукова обґрунтованість, надійність. Разом з тим це важкий і дорогий канал [9,c.22].

Факти-думки, судження громадськості в момент дослідження виступають у двох принципово різних формах:

1) як зовнішньо об’єктивовані в тій чи іншій діяльності людей ;

2) як факти безпосередньо самої свідомості.

В першому випадку потрібно зафіксувати вільно виражені думки і проаналізувати їх, у другому необхідно знайти, виявити думки, тобто створити умови для того, щоб ці думки дістали відповідне зовнішнє вираження. Відповідно до цього виділяють дві групи методів вивчення громадської думки:

— методи вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів свідомості;

— методи вивчення безпосередніх фактів свідомості.

Специфіка вивчення першої форми. Як відомо, думки зовнішньо об’єктивуються перш за все у специфічній знаковій діяльності — мові. В першу чергу це усна мова, за допомогою якої люди обмінюються один з одним думками в процесі безпосереднього спілкування. Саме з цим пов’язані перші методи вивчення спостереження.

Під час спостереження процес вираження думок здійснюється без зусиль дослідника, без його участі — тут він займає позицію спостерігача, дивиться на досліджуваний об’єкт «збоку». Разом з тим тут йдеться про фіксацію моментальних явищ: усна мова представляє собою таку форму об’єктування думок, яка дає змогу «вхопити» їх лише в момент висловлювання. В даному випадку думки не мають ніякої іншої зовнішньої форми свого вираження (закріплення), яка б давала їм «життя» поза процесом висловлювання. І тому вони не існують або перестають існувати для дослідника, якщо він не встиг зафіксувати їх на слух, «спостережити» безпосередньо в момент мовлення.

Другою формою знакової діяльності, в якій зовнішньо об’єктивуються думки людей, є письмова мова. Завдяки їй члени суспільства мають можливість обмінюватися думками не лише у процесі безпосереднього спілкування, а й на відстані. Відповідно до цього значно розширюються і межі вивчення громадської думки. При цьому на перший план висуваються методи аналізу документів.

Документи з різним ступенем повноти відображають життя суспільства, передають не тільки події соціальної реальності, а й фіксують розвиток усіх виразних засобів суспільства, зокрема структуру мови. В них містяться дані про процеси і результати діяльності окремих індивідів, колективів, великих груп населення і суспільства в цілому [11,c.56].

Ще одна зовнішня форма, в якій об’єктивуються думки громадськості, — це ідеї, безпосередня практична діяльність людей. У таких випадках дослідження громадської думки здійснюється за допомогою методів аналізу практичних дій.

Методи вивчення безпосередніх фактів свідомості є кращими, ніж попередні. Тут дослідник з самого початку займає рішучу активну позицію, сам інспірує висловлювання громадськості з того чи іншого питання, сам визначає умови і форму цих висловлювань; в результаті «некеровані» судження громадської думки стають повністю «керованими», і з’являється реальна можливість отримати широку й об’єктивну картину думок.

Тому громадська думка це специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя. Як соціальний феномен, громадська думка має такі сутнісні характеристики:

· вона є не арифметичною сумою думок окремих індивідів щодо певного питання, а інтегративним утворенням, яке має історичні, часові, територіальні особливості, складну структуру і виконує певні функції;

· формується внаслідок висловлювання групи людей, яка є не механічним утворенням, а характеризується певною спільністю інтересів, цілісністю;

· постає лише щодо актуальних для соціальної спільноти чи суспільства проблем, ситуацій;

· її характеризують інтенсивність поширення, стабільність, вагомість, компетентність, соціальна спрямованість;

· може виражатися як у вербальних судженнях, так і в реальній поведінці;

· часто є конфліктною.

Також слід зазначити, що громадська думка постає у двох вимірах:

· як оцінне судження — йдеться про те, що громадська думка завжди містить оцінку громадськістю конкретних проблем, явищ, процесів суспільного життя, ставлення до конкретних об'єктів дійсності. Тому вона є сукупним оцінним судженням певної групи людей щодо подій, явищ соціальної дійсності;

· як важлива соціальна інституція суспільства — у демократичному суспільстві вона є одним з елементів прийняття рішень на всіх рівнях управління (державному, регіональному, муніципальному тощо). Як і всі соціальні інституції, громадська думка перетворює невпорядковані, випадкові, стихійні соціальні взаємодії між населенням та політичними, управлінськими структурами на впорядковані, тривалі, контрольовані, тобто окультурює цю взаємодію, оснащує її механізмами та усталеними правилами. На думку сучасного українського соціолога В. Осовського, зміст громадської думки як соціальної інституції постає як сукупнеставлення, виражене у формі оцінного судження між суб'єктами громадської думки (громадськістю) та суб'єктами влади з приводу оцінки, змісту, способу розв'язання певної політичної, економічної, екологічної, соціальної проблем [8,c.18].

Громадська думка може бути використана у регулюванні багатьох сфер життєдіяльності суспільства, найважливіші серед яких є соціальні процеси та відносини. До них належать організація соціального управління (вироблення, прийняття та реалізація управлінських рішень); реалізація принципів соціальної політики та соціальної справедливості; вирішення екологічних проблем, організація еколого-соціального моніторингу; організація процесів функціонування трудових колективів та самоврядування у них; здійснення соціального контролю тощо.

Отже, громадська думка, безсумнівно, не піддається опису, невловимо для визначення, її важко виміряти та неможливо побачити. Вона нагадує риторичне запитання, яке часто повторюється. За словами Г. Дюрента, "якщо ми звернемося до праць і статей дослідників громадської думки, ми знайдемо досить малу теоретичну ясність [14,c.54].

Тому потрібно зауважити, що іноді результати громадської думки, можуть бути недостовірними і помилковими. У цьому випадку вони лише вводять в оману народні маси, а іноді й надають прихований вплив на свідомість людей.

Розділ 2