Поняття про суспільний прогрес

Суспільний прогрес — це такий напрям розвитку людського суспільства, що харак­теризується незворотними змінами людства, тими чи іншими прогресивними змінами окремих соціальних спіль­ностей людей, їх угрупувань, верств, або індивідів, в результаті здій­снення переходу від нищого до вищого, від менш досконалого стано­вища до більш досконалого та ін. Механізм суспільного прогресу в усіх економічних системах полягає в формуванні нових потреб та інтересів, цінностей в різних сферах суспільного життя та пошуках можливостей їх задоволення. Нові потреби, інтереси, цінності, фор­муються як результат виробничо-матеріальної, духовної діяльності людини, і зв'язані з пошуком і винаходом нових засобів праці, спіл­кування, організації суспільного життя, з розширенням та поглибленням масштабів наукових знань, ускладненням структури творчої і споживацької діяльності людини. Дуже часто виникнення, форму­вання та задоволення суспільних потреб здійснюються на основі від­критого конфлікту інтересів різних соціальних спільностей та соціальних угрупувань, верств, а також підпорядкування інтересів одних соціальних спільностей і угрупувань іншим. В такому випадку соці­альне насилля виявляється неминучим супутником соціального прог­ресу. Суспільний прогрес як послідовне сходження до більш склад­ніших форм суспільного життя відбувається в результаті вирішення, усунення суперечностей, що виникають, діють на попередніх етапах та фазах суспільного розвитку.

Що ж є джерелом суспільного, соціального прогресу? Джере­лом, першопричиною суспільного, соціального прогресу, що визна­чає бажання та дії мільйонів людей, виступають не зовнішні міфіч­ні сили, а їх власні потреби та інтереси. Відповідно всі міркування про суспільний прогрес, не зв'язаний з його першопричиною — є міркування, що не мають матеріальної основи. Які ж потреби, інте­реси, цінності людини обумовлюють суспільний, соціальний розви­ток? Всі потреби, інтереси, цінності діляться на дві групи: природні та історичні. Природні потреби, цінності, інтереси людини — це всі соціальні, задоволення яких варте для збереження та вдоволення життя людини, як природної, біологічної істоти. Природні потреби та інтереси людини обмежені біологічною будовою людини, історич­ні ж потреби, інтереси, цінності людини це всі соціальні та духовні, задоволення яких необхідне для відтворення і розвитку людини як соціальної істоти. Жодна з груп потреб, інтересів, цінностей не може задовольнятись за межами суспільства, поза розвитком сус­пільного, матеріального та духовного виробництва. На відміну від природних потреб, інтересів та цінностей людини історичні — по­роджені в процесі суспільного прогресу, необмежені в розвитку, тому-то безмежний суспільний соціальний і інтелектуальний прогрес. Проте суспільний прогрес — це не тільки об'єктивна, а й від­носна форма розвитку. Протилежністю суспільного прогресу є сус­пільний регрес, тобто незворотна зміна, що йде по спадній лінії, до деградації. Там, де відсутні можливості для розвитку нових потреб, інтересів та цінностей і їх задоволення, лінія соціального прогресу закінчується. В таких випадках історія конкретних суспільств та регіонів світу характеризується тупиковою лінією розвитку, насту­пають періоди занепаду та стагнації. В минулому нерідко спостері­гались випадки соціального регресу, загибелі культур та цивіліза­цій, що раніше сформувалися. Отже, соціальний, суспільний прог­рес у світовий історії йде зигзагоподібно.

Багато років, навіть десятиліть філософи та соціологи Заходу та Сходу вважали основним загальносоціологічним критерієм суспіль­ного прогресу розвиток продуктивних сил. Події 80-х —початку 90-х років показали, що доведеться розстатися з уявленням, за яким ключовим і, власне, єдиним джерелом розвитку вважались революційні зміни в продуктивних силах і виробничих відносинах. Лінійна теорія суспільного прогресу, в основу якої покладено прогрес продуктив­них сил, часто зазнає краху, нез'ясована хода історії, а, отже, і не може служити надійним інструментом прогнозу. Чому ж так буває? Тому, що основа теорії є вимір суспільного прогресу ступенем влади людини над природою. А життя показує, що безмежне збільшення матеріальних засобів життя, прийнятих за благо, стає для людини згубними наслідками. Ще з часів переходу до машинного виробництва розвиток людства йшов під знаком безумовного пріоритету процесу індустріалізації. В тій або іншій формі з тими або іншими особливос­тями, процес індустріалізації неминучий тоді для будь-якої країни. Саме тому тривалий період розуміння соціального прогресу зв'язу­валось з промисловим розвитком, з високими темпами економічного росту і створенням великої машинної індустрії. Умови та форми створення економічного, політичного і соціального життя підкорені розвитку техніко-економічних основ, досягненням індустріальної тех­нології. Та напередодні XXI ст. ейфорія індустріально-технократич­ного оптимізму спадає. Індустріальний розвиток не тільки створив загрозу соціальним і культурним цінностям, а й підірвав власну основу. На Заході заговорили про кризу індустріалізму, ознаками якого ста­ло руйнування навколишнього середовища і виснаження природних ресурсів. Велику занепокоєність викликають зростаючі соціальні втра­ти індустріального росту. Дедалі очевидним стає невідповідність рів­ня науково-технічного і економічного розвитку рівню задоволення потреб людини. Змінилось і саме поняття соціального прогресу. Основ­ним критерієм соціального прогресу стає приведення суспільного устрою у відповідність не лише з вимогами розвитку техніки, скіль­ки, насамперед, з звичайною природою людини. Важливішою озна­кою нової цивілізації стають якісні зміни ролі людини в усіх сферах суспільного життя, її всебічна гуманізація.

Звичайно ж, піднесення продуктивних сил само по собі ще не гарантує прогресу. Доводиться відмовитись від погляду на історію як процес закономірної зміни соціально-економічних формацій. Навіть якщо форми власності змінювали б одна одну саме в такій послідов­ності, економічна вісь становить лише один з векторів суспільного розвитку, а розвиток продуктивних сил лише один з його джерел. Увесь досвід XX ст. спростовує однофакторний підхід до розвитку сучасного суспільства. На формування тієї або іншої суспільної струк­тури впливає багато факторів: прогрес науки та техніки, становище економічних відносин, устрій політичної системи, вид ідеології, рі­вень духовної культури, національний характер, міжнародне середо­вище або існуючий порядок у світі і роль особи.