Соціологія освіти – галузь соціологічного знання

Оцінюючи роль і місце соціології освіти у системі соціологічного знання І. Городняк зауважує – у сучасному суспільстві науковий інтерес до освіти усе більше і більше зростає. У контексті актуальних реалій освіта набуває дедалі більшої ваги: саме на неї покладає надії людство у вирішенні глобальних проблем свого існування і розвитку, побудови суспільного життя. Головним завданням тут є форму­вання у людини сукупності знань та умінь для реалізації своєї гуманної місії, передання їй багатства знань, досвіду і культури попередніх по­колінь, перетворення навчання на неодмінний атрибут життєдіяльності впродовж усього життя. Саме ці завдання визначають пріоритетну роль освіти у суспільстві, підвищену увагу до неї науковців.

Соціологія освіти - галузь соціологічного знання, що вивчає тенденції розвитку та функціонування освіти як соціального інсти­туту його взаємодії з іншими соціальними інститутами та суспільством у цілому.

Об'єктивною у мовою існування соціології освіти як самостійної на­укової дисципліни є відносна самостійність системи освіти як соціаль­ного інституту. Він детермінується об'єктивною потребою людства у відтворенні та передачі поколінням спадкоємців нагромаджених знань і соціального досвіду. Освіта характеризується са­мостійністю, стабільністю та спадкоємністю. Інститут освіти має свої власні закономірності функціонування і розвитку, його атрибутом є специфічні сталість та динамізм.

Найзагальніше визначення соціології освіти наведено у Філософ­ській енциклопедії: «Соціологія освіти – це галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, як форму і спосіб суспільного життя». Об'єктом соціології освіти є сфера освіти, те соціальне середови­ще, яке утворюють люди, залучені до передачі знань, у якому відбу­вається процес навчання у формі різноманітних навчальних занять, у ситуаціях, що складаються у ході таких занять, з певною системою взаємин людей, з їхньою інституціональною та неінституціональною організацією (див. рис. 1.1.)

Рис. 1.1. Об'єкт соціології освіти.

Г. Дворецька об'єктом соціології освіти вважає те соціальне серед­овище, де функціонують інституційні і не інституційні освітні органі­зації, відбуваються процеси навчання та виховання, взаємодіють їхні суб'єкти.

Предмет соціології освіти має подвійну природу. З одного боку, соціологія освіти вивчає освіту як соціальний інститут суспільства, а з іншого – взаємозв'язки та взаємодії цього інституту з іншими сферами суспільного життя (див. рис. 1.2.).

Предметним полем соціології освіти є широке коло соціально-освітніх відносин, у які вступають соціальні суб'єкти у процесі навчан­ня. До предмету дослідження соціології освіти належать:

- проблеми соціального пізнання і соціального виховання, функ­цій і розвитку системи освіти, освітньої політики:

- стан і динаміка соціокультурних процесів у сфері освіти;

- закони, принципи, механізми, технології навчання;

Рис. 1.2. Предмет соціології освіти

- пошук джерел розкриття пізнавальних можливостей особистос­тей, її виховання та навчання в реальних умовах життя людей, більш вдосконалених способів розкриття закладених в учнях зді­бностей;

- проблеми життєвого самовизначення, самореалізації і самоут­вердження учнівської та студентської молоді;

- проблеми вибору учнівською та студентською молоддю життє­вих цінностей, визначення свого місця у житті;

- взаємодія системи освіти з іншими сферами суспільного життя, процеси, що виникають під час такої взаємодії, вплив освіти на цілісний, гармонійний розвиток соціального суб'єкта, його під­готовленість до включення у професійну діяльність. В. Городяненко визначає, що соціологія освіти - галузева соціоло­гічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

Ф. Філіппов до змісту предмету соціології освіти відносить проблеми взаємодії освіти і соціальної структури суспільства.

Г. Дворецька предметом соціологічного вивчення визначає освіту як соціальний інститут, соціальну систему, механізм взаємодії її з іншими складовими суспільства, його соціальною структурою.

В. Нечаєв акцентує свою дослідницьку увагу на взаємозв'язку соціології освіти із особливим аспектом соціального, а саме – соціокультурним. На його думку предмет соціо­логії освіти охоплює:

- стан і динаміку соціокультурних процесів у сфері освіти;

- закони, принципи, механізми, технологію навчання соціокультурної діяльності;

- взаємодію сфери освіти з іншими сферами суспільного життя, про­цеси, що утворюються у такій взаємодії, вплив освіти на цілісний, гармонійний розвиток соціального суб'єкта, на його готовність до тієї діяльності, що становить його цілісне суспільне буття.

Соціологи М. Лукашевич та В. Солодков вважають, що предме­том соціології освіти є соціально-освітні відносини, до яких соціальні суб'єкти вступають у процесі навчання. Таке визначення узагальнює існуючі погляди, спираючись на методику визначення предметної сфе­ри соціології в цілому.

За своїми соціальними функціями інститут освіти має відносну самостійність, його характеризує історична спадкоємність систем, здатність ак­тивно впливати на функціонування та розвиток суспільства. Стан цієї системи визначається пануючими у цьому суспільстві традиціями та цінностями. Окрім того на стан системи освіти впливає породжена суспільством структура соціальних зв'язків та відносин, а отже, і соці­альна, зокрема соціально-класова структура суспільства, особливості політичних та ідеологічних відносин.

Структуру соціології освіти характеризують такі рівні:

- теоретична соціологія освіти, яка займається розробкою теоретико-методологічних проблем реформування освіти, ви­явом соціокультурних чинників пізнання, навчання і виховання, взаємозалежністю соціальних і духовних процесів у освіті, ролі у ній традицій і інноваційної діяльності, взаємодії держав­ної соціальної політики і громадянського суспільства у справі виховання підростаючого покоління, співвідношенням філософ­ського, наукового, релігійного та інших видів знання, розробкою моделі освіти на ближчу і подальшу перспективу, визначення шляхів оптимізації освітньої системи у відповідності із загальною соціальною стратегією і тактикою;

- прикладна (емпірична) соціологія освіти, передбачає проведен­ня прикладних соціологічних досліджень щодо вивчення стану освіти в суспільстві, основних освітніх проблем та перспектив реформування системи освіти у відповідності до вимог суспіль­них трансформацій. Також на даному рівні здійснюється діагнос­тика соціально-педагогічної ефективності різних типів та стилів життя, традицій культури, форм соціального спілкування і вза­ємодії соціальних груп (дітей, батьків, вчителів, ровесників, дру­зів, членів дворових компаній тощо);

- експериментальна соціологія освіти, перебуває у нерозривно­му зв'язку із соціальною педагогікою і спрямована на розробку нових соціально-педагогічних, соціально-культурних центрів, форм і методів виховної роботи: адаптації, реабілітації, педаго­гічної корекції, соціалізації, ре соціалізації, соціальної допомоги, соціальної роботи на вулицях і дитячих майданчиках, гуманізації соціального середовища.

У межах соціології освіти, що вивчає освіту як соціальний інсти­тут, виокремлюють два діалектично взаємопов'язаних напрямки дослі­дження проблем освіти:

- внутрішній, що розглядає соціальні аспекти діяльності праців­ників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соціальну структуру й функціонування установ системи освіти, проблеми планування і управління, взаємини педагогів та учнів, закономір­ності соціалізації особистості в навчальному процесі, соціальне становище та суспільну роль учителів та викладачів, їхній про­фесійний статус;

- позаінституційний, що спрямований на дослідження впливу освіти на функціонування суспільства, соціальних аспектів вза­ємодії освіти з іншими соціальними інститутами суспільства та інших інститутів суспільства - виробництва, науки, культури, по­літики, зв'язків освітнього процесу з іншими соціальними про­цесами, впливу освіти на розвиток суспільних відносин, ефек­тивність трудової та інших видів соціальної діяльності.

Отже, соціологія освіти - це галузь соціологічного знання, яка вивчає закономірності функціонування освіти як соціокультурного інституту, її взаємодію з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси і соціальну політику у сфері освіти.

"Одним з головних напрямів у соціології освіти є вивчення ролі сис­теми освіти як однієї з умов соціального прогресу у сучасному світі, каналу соціальної мобільності, що визначає прогресивні зміни в струк­турі суспільства.

Різні аспекти соціології освіти представлені у працях М. Антоно­ва (освіта як фактор формування соціальної структури і соціальних переміщень, вплив освіти на виробничу діяльність), М. Тітма (роль системи освіти у професійному самовизначенні молоді, формування студентства та його соціального обличчя), В. Гурченко (НТР і розвиток освіти), В. Шубкіна (освіта, життєві шляхи молоді, порівняльний ана­ліз орієнтації на освіту в різних країнах) та ін. Спробу систематизова­ного викладу цієї науки зроблено у працях Ф. Філітова та В. Нечаєва, М. Лукашевича, В. Солодкова, Г. Гавриленко, О. Якубита ін.

Соціологія освіти впливає на цілу низку інших суспільствоз­навчих дисциплін (див. рис 1.3.). Вона використовує досягнення та методику інших наук з метою проведення власних досліджень. З іншого боку, здобутки соціології освіти збагачують теоретико-методологічну базу інших суспільних наук. Саме тому важливим питанням постає проблема окреслення місця і специфіки соціології освіти у системі суспільствознавчих наук.

Рис. 1.3. Зв'язок соціології освіти з суспільними науками.

Досить тісними є зв'язки соціології освіти з філософією. Оскільки розмежування її та соціології є нечітким, вона виступає теоретичною основою і для соціології освіти. Філософія через соціальну філософію глибою проникає у соціологію освіти, і стає частиною її теоретичної системи. Філософія окреслює загальні ціннісно-нормативні орієнтації і засади теоретичного пізнання та практичних дій. Нехтувати ними не може жодна суспільствознавча наука, у тому числі і соціологія освіти, як галузь соціологічного знання.

Важливо розглянути взаємозв'язок соціології освіти із спорідненою наукою - педагогікою. На перший погляд складається враження, що соціологія освіти та педагогіки мають однаковий предмет дослідження

Соціологія освіти у системі соціологічного знання – процес навчання і виховання. Слід зазначити, що подібність предмет­ного поля даних наук існує, проте ця подібність не вимагає суттєвих відмінностей, особливо у окресленні проблемного поля досліджень, його тематичного структурування; характеру методології і методів ана­лізу, націленістю на зв'язок із суспільною практикою. У разі глибшого аналізу предметного поля педагогіки та соціології освіти можна окрес­лити характерні відмінності та особливості предметного аналізу.

Педагогіка досліджує переважно педагогічну технологію, принципи і методи навчання та виховання, тобто конкретний засіб засвоєння науки, культури, набутого життєвого досвіду. Соціологія освіти осно­вну увагу приділяє вивченню впливу соціальної системи, чи окремих елементів на спосіб організації і функціонування педагогічних та соціальних технологій. Отож, вона досліджує переважно позашкільні і позавузівські чинники освіти, їхній вплив на внутрішкільне та внутрівузівське життя.

Образно кажучи, педагогіка розпочинається там, де в шкільний клас чи вузівську аудиторію приходять учні і вчителі, викладачі і студенти. Соціологія ж освіти розпочинається там, де певне суспільство створює особливу соціальну підсистему і приписує їй реалізацію конкретних соціальних завдань чи функцій.

Педагогіка акцентує свою увагу на вивченні спілкування особистос­тей у навчально-виховному процесі, а соціологія освіти - на вивчен­ні відносин соціальних суб'єктів, які взаємодіють у ньому. Педагогіка спрямована переважно на підвищення внутрішньої ефективності на­вчання: виховання (відсів учнів, неуспішність, дисципліна, негативне ставлення до навчального процесу тощо), соціологія - на соціальну ефективність (задоволення колективних і загальносуспільних потреб у процесі соціалізації підростаючого покоління та інших груп населен­ня і формування робочої сили, громадянська законослухняність насе­лення, резерв талантів тощо). Педагогіка реформує методи навчання, а соціологія - соціально-політичну та соціально-економічну стратегію у галузі освіти.

Варто зауважити, що розбіжності соціології освіти і педагогіки не є статичними, абсолютними. Вони видозмінюються разом з історичною еволюцією школи і суспільства, а також стосовно обставин, які склада­ються у той, чи інший історичний момент. Педагогіка і соціологія осві­ти не протистоять, а доповнюють одна одну, маючи загальну історичну мету - розбудову системи освіти, адекватної конкретно-історичним ре­аліям і перспективам розвитку суспільства та трансформаційним про­цесам.

Існують суттєві взаємозв'язки економічних і педагогічних наук, з одного боку та економіки і соціології освіти - з іншого. Продуктивні зв'язки при цьому визначаються єдністю предмету дослідження - шко­ла і освіта. Розбіжності виникають з причин відмінності наукових під­ходів і кінцевої мети дослідження. Економіку цікавлять продуктивність і ефективність використання індивідуальних та колективних інвести­цій в освіту. Зокрема, можливість досягнення найвищої продуктивнос­ті використаних ресурсів і коштів, тобто максималізація прибутку та визначення його критеріїв. Соціологію освіти більше цікавить еконо­мічний інтерес як мотив поведінки щодо отримання освіти певного рівня. Вона розглядає діяльність основних суб'єктів освітнього проце­су, їхню економічну поведінку, визначаючи роль економічного чинника у структурі загальної мотивації освітніх дій.

Особливі стосунки соціології освіти і соціальної психології. Оскіль­ки усі суспільні відносини відбиваються у суб'єктивно-психологічних взаєминах, без вивчення соціопсихологічних аспектів освітніх проце­сів та освітньої діяльності соціологічне вивчення освіти не може бути повним і всебічним, у тому числі і у сфері навчання і виховання. Осо­бливо це стосуються вивчення дошкільної та початкової освіти, оскіль­ки поведінка дошкільнят і молодших школярів є переважно емоційною.

Соціологія освіти взаємодіє також з історією, етнографією, демо­графією. Історія школи поряд з історією культури складає важливу частку громадської історії, виявляє і описує основні закономірності еволюції школи, освіти, учительської професії, її зв'язок із суспільним поділом праці, пояснює природу управлінських структур, розкри­ває історично конкретне місце школи у структурі державних органів, показує незворотній рух системи освіти від периферії до центру сус­пільного життя.

Етнографія знайомить із законами господарського і культурного осво­єння даним етносом певної історичної території, допомагаючи школі при­щеплювати учням відчуття приналежності до свого народу, а соціології допомагає розкрити все розмаїття соціокультурних функцій освіти.

Демографія визначає місце підростаючого покоління у загальній структурі населення, тенденції його зростання чи спаду. Дана інформація сприяє соціологічним прогнозам у оцінці можливостей школи краще адаптуватися до майбутніх демографічних змін. Такі прогнози дають можливість визначати соціальну потребу у кількості навчальних закладів, педагогів у відповідності до різних вікових груп підростаю­чого покоління. Важливе значення також мають демографічні показни­ки системи безперервної освіти.