Загальні вказівки про похвали особам і речам

1. Насамперед май на увазі такі місця доказів у похвалі: визначення, яке, однак, необхідно давати не людям, а в основному чеснотам чи вадам людей; перелік частин, який служить для похвали місцям, особливо містам; рід і форма, які застосовуються при прикрашуванні чеснот і вад; та понад усе май на увазі ефективність їх усіх та додаткові дані, що стосуються осіб і речей.

2. Як і у всякій, так передусім у епідиктичній промові застосовуються ампліфікації, і в них, здається, полягає вся суть похвали. Часто буває, що не потрібно жодного мистецтва, щоб підшукати докази для похвал комусь: наприклад, коли б ти хотів звеличити переможця, то тут є той самий предмет і доказ: перемога, яку, безумовно, не потрібно підбирати з допомогою видумки, тому що вона для всіх очевидна. Що ж, отже, необхідно підшукати тільки для ампліфікації, щоб показати, що перемога була великою, вимагала великої доблесті, мужності, військової кмітливості.

3. Багато з тих, які не знають про це, скочуються до злиденного становища і стають не ораторами, а пустомелями. Вони кують і видумують фальшиві похвали, і щоб хтось навіть не сумнівався, то вони скажуть, що він зробив: /168/ що, розбивши на полях Бессарабії війська турків, прогнав їх за море; або що море, неначе Ксеркс ¹, скував не кораблями, а трупами, хоч той, одаак, навіть не чув ніколи назви Бессарабії або Понта ². Це, скоріше, не похвала, а насмішка чи то ганьба. Інші люди, у яких немає предмета для похвали, хоч заявляють, що вони хвалять, то вони все інше роблять, тільки не це. Там же застрягли й ті, що нагромаджують багато невдалих незначних дотепів і захаращують справу багатьма почутими дегресіями. Нарешті, найчастіше трапляється, що один і той самий вислів виклали тисячу раз, синонімічно, вважаючи, що їхня похвала достатня. Усі вони разом галасують, що говорити про дійсне й особливо про всім відоме, зайво і не є жодним мистецтвом. Вони не знають, що мистецтво того, хто хвалить, полягає не в брехні, а в ампліфікації правдивої похвали, у пишності, дотепі і витонченості стилю.

4. Поділ промови здійснювати так, щоб був перехід від менш важливих і менш величавих речей до більш важливих і більш величавих. \384\

5. Стиль промови повинен приносити задоволення: квітучий, дотепний, прикрашений принадними фігурами, містити особливо забавні і незвичайні оповідання, описи, відомості, порівняння. Передусім треба мати на увазі різноманітність і, якщо трапляється багато доказів для похвал, зваж, які більш, а які менш важливі. Менш важливі розглянь гуртом, уривчасто або коротко; найвигідніше це можна зробити, обмовивши небажання згадувати про них так, аби слухач здогадався, що, крім розглянутих чеснот, є багато інших, та що їх усіх із-за великої кількості не можна було згадати. А більш величаві необхідно буде поширити і оздобити всіма найкращими ораторськими засобами, уникаючи зайвої вишуканості.

6. Мета похвали полягає в тому, аби переконати слухача, що річ або особа така, як ми показали у похвалі, а протилежно треба сказати про догану. На основі цього ту похвалу можна назвати досконалою, після прочитання або прослухання якої краще починаємо думати про хвалену річ чи особу, ніж до того часу.

Для похвали і догани зовсім та сама підстава й докази беруться з тих же місць, тільки протилежним способом. У мовно-стилістичному відношенні догана трохи відрізняється від похвали здебільшого там, що шкодами, отриманими від того, кого картаємо, викликається не радість, а біль, та й фігури тут більш палкі. Однак окремо тут доганою не займатимемось, а що буде сказано про похвалу, те також нехай буде сказано й про догану.

Розділ другий

ПОХВАЛИ ОСОБАМ

Похвали особам черпаються з таких п’яти джерел: з природи, долі, навчання, вчинків, обставин.

1. Природа охоплює тіло й душу. Оздоби тіла такі: краса, сила, спритність, здоров’я. А відзнаки душі: стан чеснот і знань, потім снага розуму, /168зв./ пам’яті й міркування.

Запам’ятай, що про оздоби тіла необхідно так говорити, щоб не заявляти, що їх досить для похвали, а що вони є неначе добірні слуги і помічники чесної душі. Потім нехай вони не дуже висуваються, зате більше необхідно вказувати на вади тіла для чиєїсь догани, ніж оздрби для похвали.

Запам’ятай, що доблесті духа і оздоби [тіла] ще можна показати, хіба що у вчинках і діях людини, бо вони свід\385\чать, чи хтось мужній, завбачливий, талановитий, вчений і т. д. Тому попередні прикмети використовуватимуться для похвали, а останні [вчинки і дії] додаватимуться для її підтвердження.

2. Тепер на черзі доля. По-перше: достойність роду, знаменитість і слава предків; по-друге: могутність, багатство, сила; по-третє: почесті; по-четверте: споріднення і дружба із визначними мужами, начальниками, імператорами і т. д.

3. Рівень знань показує, де, як, у кого виховувався: кого мав наставниками; якими мистецтвами і науками займаючись, провів юність; чи вже тоді його хвалили і чи багатьох втішала про нього добра надія; котрих мав друзів і суперників, та чи перевершував їх талантом, пильністю і похвалами.

4. Дії і вчинки постачають невичерпний і майже, скажу, чи не єдиний матеріал для похвал. Адже ж свій рід і прадідів і те, що ми самі не зробили, навряд чи називаю нашим. Доля також часто усміхається нечесним і відвертається від чесних. А природа нам не підвладна, і здебільшого ліниві люди не користуються щедрими дарами природи. Злі [люди] часто зловживають ними. І більше лихо зловживати обдаруваннями, ніж їх не мати. Тому всю силу розуму треба спрямовувати на обдумування вчинків того, кого хвалиш, вдома, поза домом, під час миру чи війни. Що вчинив розумно, мужньо, помірковано, справедливо? Звернись до родів і видів чеснот, які ми перелічили в попередній книзі, в розділі п’ятому, під номером 5, і окремі з них шукай в особі, яку потрібно хвалити. Потім їх пошириш: одні детальніше, другі стисліше, а про інші, як я сказав, зібрані гуртом, розкажи так, неначе на них не звертаєш уваги.

5. Розгляд обставин і другорядних даних не є особливим і відокремленим від інших джерелом, але він сприяє легкому дослідженню дії, що саме в тому чи іншому місці або часі зробив, або вони [обставини і другорядні дані] поширюють похвалу вчинків.

6. Запам’ятай взагалі те, про що вже сказано, що самі дії повинні займати більшу частину промови. Про інші речі, якщо трапляться, треба говорити коротше і раніше. Однак тим прийомом потрібно користуватись так, щоб або про них згадувати і було видно, що це зроблено не даремно, а що вони (інші речі. — Ред.) якось сприяють — похвалі, або про них не згадувати чи говорити, що їх не було, але так, щоб було зрозуміло, що вони зовсім не шкодять похвалам. Так, наприклад, хвалиш когось на основі знаменитості роду. Скажи, що ти це робиш тому, щоб було відомо, наскільки він відповів доблестю своїй знатності, або наскільки він ще збільшив славу предків. Якщо ж не знайдеться нічого, \386\ за що можна було б похвалити рід, скажи, що він ті похвали, яких не отримав від предків, придбав своєю діяльністю і їх передасть нащадкам. Дбо, що інші,/169/ безперечно, завдячують своєю славою дідам і прадідам, або, принаймні, розділяють її з ними, а цей, найбільш гідний подиву, бо нікому не завдячує своїми похвалами і що навіть сама неясність про рід свідчить, що він не звідкись інде, а сам по собі здобув таке славне ім’я.

7. Прикладами похвали є: похвала в промові «На захист закону Манілія», божевільного начальника в промові «На захист Марцелла». А приклади догани є в другій «Філіппіці» і в промовах «Проти Верреса». Найбільш досконалою є похвала чеснот володаря в панегірику Плінія ³. Так само дуже виразними прикладами догани є промови св. Григорія, виголошені проти Юліана Відступника.

Розділ третій