Ii. програма навчальної дисципліни. 7 страница

Репліка — не обов'язкова частина судових дебатів. Вирішити, чи слід її брати, прокурор може лише після виступу всіх учасників судо­вих дебатів. Державний обвинувач, як правило, виступає з реплікою, коли учасниками судових дебатів:

• висловлені помилкові твердження;

• неправильно тлумачаться норми права;

• перекручені фактичні обставини справи, які мають суттєве значення;

• допущено грубу поведінку щодо учасників судового розгляду;

• допущено домисли та принципово неправильні судження;

• явно перекручено позицію прокурора, громадського обвинувача, цивільного позивача;

• дана юридично неправильна оцінка скоєного тощо.

Репліка, як правило, гостро полемічний виступ. Вона повинна бути короткою, чіткою і зрозумілою. Але її не слід перетворювати у гру слів, використовуючи обмовки інших учасників. Недопустимі нервозність, грубість, нетактовність. Прокурор готується до репліки під час виступів інших учасників судових дебатів. Але якщо прокурору необхідний до­датковий час, він може просити суд зробити перерву для підготовки до репліки.

Не слід користуватися реплікою для того, аби змінити щось у ви­ступі, доповнити судові дебати. Ось приклад недоречної репліки. В одній із справ про розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, прокурор попросив 7 років позбавлення волі підсудному. Однак після ви­ступу захисника він ніби схаменувся, попросив слово для репліки і почав говорити, що з урахуванням суспільної небезпеки скоєного, просить 14 років позбавлення волі. Добре сприймається репліка як суддями, так й іншими учасниками судового засідання, коли прокурор використовує крилаті вирази, афоризми, народну мудрість.

Так колишній випускник уні­верситету, активний учасник художньої самодіяльності., на запи­тання: «Як живете, чи співаєте зараз? відповів: «Прокурору не до співу. Правда, одного разу в судовому засіданні згадав і про пісню і знаєте, допомогло».

— Слухалася справа про зґвалтування. Виступив з обвинувальною про­мовою невдало, ніколи було готуватися. В основному коротко виклав об­винувальний висновок.

Після мене виступає популярний київський адвокат, якого запросили багаті батьки підсудного. Говорить про вічне кохання, про взаємний по­тяг, наводить приклади із французьких романів. Бачу, судді посміхаються, поблажливо поглядають на підсудного, «оживають» родичі підсудного.

Добре знаю, що сім 'я недобра, знаю, що бідна дівчина буде нещасливою в цій сім'ї, знаю про всі брехливі обіцянки родичів підсудного. Відчуваю, щось треба робити, але прямих доказів у мене немає а вже й пізно щось доказувати.

Оскільки захисник явно перекрутив фактичні обставини справи, беру слово для репліки: «Адвокат, як соловей залітний, гарно співав нам про французьке кохання. Можливо, у Франції так і чинять, я про­ти цього не заперечую. Але у нас в Україні співають по-іншому: «А ко­зак дівчину та й вірненько любить, а займать не посміє».

Суд виніс вирок: п'ять років позбавлення волі.

11. Промова прокурора при відмові від обвинувачення

Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до пере­конання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачен­ня і викласти суду мотиви відмови (ч. З ст. 264 КПК України).

Розкриваючи поняття відмови прокурора від обвинувачення, Іван Вернидубов зазначає, що за змістом вона виражає негативне рішення прокурора для себе щодо питання про винність підсудного незалежно від того, яке рішення у такому випадку прийме суд. Підкреслюється, шо відмова від обвинувачення відображає певний аспект процесуальної са­мостійності прокурора в суді, реалізує вимогу наказу Генерального про­курора України № 5 від 4 квітня 1992року «Про недопустимість нав'язу­вання прокурорам-учасникам судового розгляду позиції, з якою вони не згодні».

Інша річ, що самостійність прокурора не може бути довільною, нічим не зумовленою. Вона має базуватися на сукупності таких обста­вин, які виступають як основа відмови від обвинувачення, що визначає суб'єктивно-правовий характер такої дії. Це означає, що заперечення обвинувачення для прокурора є правовою необхідністю, реалізація якої вимагає втілення у конкретній практичній дії — заяві про відмову від державного обвинувачення. Звідси висновок — відмова від обвинува­чення не тільки право, але й обов'язок прокурора.

Відмовитися від обвинувачення прокурор може лише після того, як досліджено докази, коли закінчено судове слідство. Закон не вказує мотивів і причин відмови прокурора від обвинувачення. Практика показує, що ними найчастіше бувають:

• виявлення в ході судового розгляду нових обставин, які спросто­вують обвинувачення;

• інша оцінка прокурором зібраних у справі доказів.

В основі промови прокурора при відмові від обвинувачення має бути глибокий всебічний аналіз зібраних і перевірених у суді доказів. Прокурор не може безпідставно, без аргументації заявити суду, що не підтримує обвинувачення і відмовляється від нього.

Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку розглядати справу далі й на загальних підставах вирішувати питання про винність підсудного (п. 4 ст. 264 КПК). Тому, щоб переконати суд в обгрунтованості і правильності своєї відмови, прокурор має довести, чому підсудний повинен бути виправданий.

Побудова промови, головним чином, повинна бути спрямована на обгрунтування мотивів відмови від обвинувачення. Уявляється, пише І. Вернидубов, що навряд чи доцільним буде тут вступ про суспільно-політичну оцінку інкримінованого злочину, оскільки прокурор перед промовою вже втратив переконання в законності та обгрунтованості обвинувачення. Думається, що при відмові від обвинувачення проку­рору доцільно розпочати свою промову з роз'яснення суті і значення вимог ч. 2 ст. 36 Закону України «Про прокуратуру», розкрити роль про­курора в судовому розгляді, його завдання.

Далі, виходячи з предмета судової промови, пропонується й структура:

- викладення фактичних обставин справи, як вони були встанов­лені попереднім слідством;

- заява про непідтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення; ,

- аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час по­переднього і судового слідства;

- фактичні обставини й юридичні підстави від державного об винувачення;

- причини необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усунення;

- пропозиції з поновлення порушених прав підсудного;

- пропозиції про подальшу долю справи .

Психологічно прокурору важко відмовитися від обвинувачення особливо тоді, коли він сам затверджував обвинувальний висновок чим і пояснюється та обставина, що на практиці відмов від обвинува чення мало. Частіше прокурори йдуть на компроміс, просять суд на правити справу на додаткове розслідування, в ході якого закривают справу.

Обгрунтована відмова прокурора від обвинувачення переконує присутніх у залі судового засідання, що прокурор дійсно стоїть на сторожі закону. Обвинувачує тільки винних. Такі прокурори закінчують свою судову промову словами:

«Тому я відмовляюся від обвинувачення і прошу суд винести виправдувальний вирок».

ПИТАННЯ ДЛЯ КОНТРОЛЮ ТА САМОКОНТРОЛЮ

1. Що таке обвинувальна промова прокурора?

2. Які питання покликаний висвітлити прокурор у своїй обвинувальній промові?

3. Яким є оптимальний план обвинувальної промови?

4. Яка структура обвинувальної промови?

5. Що таке експозиція обвинувальної промови?

6. Якою повинна бути вступна частина обвинувальної промови

7. Які ви знаєте способи і прийоми побудови обвинувальної промови
і від чого вони залежать?

8. Як можна робити виклад фабули кримінальної справи?

9. Що таке хронологічний і систематичний спосіб викладу фактичних обставин справи?

10. Що таке змішаний спосіб викладу фактичних обставин справи і коли він рекомендується?

11. Коли рекомендується об'єднувати виклад фабули справи з ана­лізом і оцінкою доказів?

12. У чому полягає аналіз і оцінка зібраних у справі доказів?

13. Які обставини справи має проаналізувати прокурор у своїй об­винувальній промові?

14. Яке джерело доказів найпоширеніше в судовій практиці і які обставини необхідно враховувати при його аналізі?

15. Які різновиди показань підсудного ви знаєте?

16. Що таке самообмова і що повинен враховувати прокурор при аналізі самообмови?

17. Що таке обмова, її мотиви?

18. Що таке алібі і на кому лежить обов'язок його перевірки і спросту­вання?

19. Які особливості аналізу показань потерпілого?

20. Що повинен зробити прокурор при незгоді з висновком екс­перта?

21. Які недоліки при аналізі й оцінці доказів найчастіше мають місце в судових промовах?

22. Навіщо прокурору обґрунтовувати кваліфікацію злочину?

23. Чи допустима альтернатива в питанні про кваліфікацію злочи­ну? Обгрунтуйте свою відповідь.

24. Які недоліки допускають прокурори у частині кваліфікації зло­чину?

25. Що необхідно з'ясувати прокурору при характеристиці особи підсудного?

26. Навіщо прокурору робити детальний аналіз даних про особу підсудного?

27 Що відзначали давні мислителі і яка на їхню думку повинна бути характеристика підсудного?

28. Чому шкідливе м'яке і надмірно суворе покарання винного?

29. Які п'ять варіантів пропозицій про міру покарання ви можете назвати, який з них недопустимий і чому?

30. У якій формі прокурор повинен звертатися до суду, пропоную­чи ту чи іншу міру покарання?

31. На що повинен указати прокурор в обвинувальній промові, об­ґрунтовуючи пропозицію про цивільний позов?

32. На які питання повинен дати відповідь прокурор, аналізуючи причини та умови, що сприяли вчиненню злочину?

33. У яких випадках прокурор має право порушити клопотання перед судом про винесення окремої ухвали?

34. В яких справах бажана заключна частина судової промови?

35. Про що може говорити прокурор у заключній частині обвину­вальної промови?

36. Коли і для чого прокурор може взяти слово для репліки?

37. Який зміст і правила проголошення репліки?

ТЕМА 6. Захисна промова

1. Зміст захисної промови адвоката

2. Вступна частина захисної промови

3. Установлення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка до­казів

4. Обґрунтування кваліфікації злочину

5. Характеристика особи підсудного

1. Зміст захисної промови адвоката

Виконуючи покладену законом функцію захисту, адвокат, як і про­курор, повинен домагатися того, щоб у результаті дослідження доказів у суді була встановлена істина. Стаття 266 КПК України передбачає, що беручи участь у судовому розгляді кримінальної справи, захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті законних інтересів.

Захисник висловлює свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з при­воду застосування кримінального закону та міри покарання. На відміну від прокурора, відмова захисника в судовому засіданні від захисту підсудного не допускається. Захисник не заміняє підсудного, а діє по­ряд з ним. Водночас він є самостійним учасником кримінального про­цесу, і як правило, не залежить від підсудного у визначенні тактики захисту, своєї позиції у справі. Навіть якщо підзахисний визнає себе винним, захисник вправі за наявності для цього підстав відстоювати перед судом його невинність або меншу винність.

Коли ж підсудний заперечує свою вину, а захисник переконаний у його винності, то розбіжність позицій підзахисного і захисника в дано­му питанні недопустима. У цьому випадку захисник не має права діяти за своїм внутрішнім переконанням, бо він фактично стає своєрід­ним обвинувачем і суддею, який вирішує питання про винність свого підзахисного. Така позиція захисника, якщо вона призведе до по­гіршення становища підзахисного, не може бути встановлена. Заповідь лікарів «не зашкодь» повністю діє і тут. Захисник повинен побудувати захист, визначити його засоби, грунтуючись на показаннях підзахис­ного, в яких він заперечує свою вину, і на оцінці інших доказів у справі.

Таким чином, захисну промову можна охарактеризувати так. За­хисна промова — це промова в судових дебатах, в якій з точки зору захис­ту підсудного дається аналіз доказів, викладаються міркування по суті обви­нувачення, кваліфікації злочину, пропозиції про міру покарання, інші пи­тання, які мають значення для правильного вирішення справи.

Зміст захисної промови визначається темою виступу, матеріалами кримінальної справи, позицією, яку зайняв захисник у конкретній справі. Як правило, зміст складається із двох,основних елементів — фактів і оціночних міркувань.

Оскільки адвокат проголошує свою промову після прокурора, він повинен внести щось нове у висвітлення фактів, по-новому дослідити докази, розкрити характеристику підсудного. Але захисник не пови­нен забувати про об'єктивність, не видавати чорне за біле, не перекру­чувати факти.

Яким повинен бути захист, досить влучно сказано в судовій про­мові М. Казарінова:

«Будь-який захист припустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого і чесного шляху, чи людину, яка все життя, як шаховий кінь, ходить кривими шляхами, — захист мій у принципі є справою благородною і високою. Але засоби і прийоми можуть бути непорядними і недопустимими. І якщо, захищаючи ша­хового коня, я буду доказувати, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білизни, стану зав­зято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші і облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить об­винуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше» .

У цьому контексті — характерний приклад. В одному із судів слуха­лася кримінальна справа. Захисник так проникливе говорив про бідних діток і вірну дружиноньку підсудного, що присяжні засідателі і присутні в залі судового засідання плакали. А суддя в цей час посміхав­ся. Журналіста, який висвітлював процес, так вразила поведінка голо­вуючого, що він не міг не запитати про це після закінчення процесу суддю. Справа в тому, відповів суддя, що підсудний— холостяк. Не мав і не має ні дітей, ні дружини.

Деякі адвокати не зупиняються і перед виправданням самого злочи­ну. А. Коні писав з цього приводу: «Неможливо було без справедливої тривоги бачити, як в окремих випадках захист злочинця перетворюєть­ся у виправдання злочину...».

На жаль, зустрічається подібне явище і в наших судах. Якось у Дарниць­кому районному суді м. Києва звучав виступ захисника приблизно та­кого змісту:

«Мій підзахисний виніс кілограм ковбаси. Хіба це злочин? Там всі несуть і навіть везуть. Тільки вони не попадаються, а мій — попався».

Судді, учасники процесу, присутні в залі судового засідання, відчува­ють фальш і не вірять такому адвокату. Потрібні внутрішня пере­конаність, впевненість і порядність, інакше захист перетворюється у лицедійство. Крім того, необхідна професійна майстерність, належна кваліфікація адвокатів, а її багатьом не вистачає.

Побудова захисної промови подібна до промови прокурора. Обов'яз­ковий її план, логічна послідовність і зв'язок частин. Схематично промова теж поділяється на частини: вступна; аналіз фактичних об­ставин справи; обґрунтування кваліфікації злочину; характеристика осо­би підсудного; міркування про цивільний позов, міру покарання.

Захищати підсудного важче, ніж обвинувачувати. Після обгрунто­ваного виступу, з яким погодилася аудиторія, встає адвокат і пропонує глянути на справу з іншого боку, часом протилежного. Інколи це зроби­ти дуже важко, але треба. Треба примусити, щоб тебе слухали і не лише з допомогою головуючого, який зобов'язаний навести порядок у залі суду.

Виходячи із конкретних обставин справи, захисник може:

• заперечувати обвинувачення в цілому, доказуючи невинність підсудного за відсутністю в його діях складу злочину, за відсутністю самої події злочину або недоведеності участі підсудного у вчиненні злочину;

• заперечувати обвинувачення щодо окремих його частин;

• заперечувати правильність кваліфікації, доказуючи необхідність зміни пред'явленого обвинувачення на статтю КК України, яка перед­бачає легше покарання;

• обгрунтувати менший ступінь вини і відповідальності підсудного;

• доказувати неосудність підсудного.

2. Вступна частина захисної промови

Як правило, з перших фраз адвоката можна більш-менш точно виз­начити, який з нього захисник, який судовий оратор. Вступна части­на, як увертюра до опери, налаштовує публіку, учасників судового роз­гляду, готує до сприйняття промови.

Варто на хвильку уявити, що ви не в залі судового засідання, а в Національній опері України. Виконується опера Миколи Лисенка «Та­рас Бульба». Завіса ще закрита, а симфонічний оркестр починає увер­тюру. Основна тема — мелодія української народної пісні «Засвистали козаченьки в похід з полуночі» відразу ж захоплює, в душі проходить якась тепла хвиля. Починаєш уважно стежити за подіями на сцені, за­буваючи про все довколишнє.

А тепер перенесемося уявно до залу суду, і там захисник підсуд­ного починає такими словами:

«Шановні судді! Мій підзахисний Іванець звинувачується в тому, що 1 квітня о двадцятій годині на вулиці Паризької комуни із хуліган­ських спонукань...»

Чи може захопити такий виступ? Думається, зовсім ні. Адже, то був уже четвертий повтор зацитованого речення. На початку судового слідства суддя зачитував обвинувальний висновок: «І квітня о двад­цятій годині на вулиці Паризької комуни...» Що відбувалося на цій вулиці, детально розповідали потім підсудний, потерпілий, свідки. Свою обвинувальну промову прокурор починав: «І квітня на вулиці Паризької комуни...» і нарешті встає адвокат і знову починає з... ву­лиці Паризької комуни.

Можна навести цілий ряд непродуманих і примітивних початків виступів адвокатів, які не раз доводилося чути в залі судових засідань: «Товариші судді? Я не затримаю довго вашої уваги...» «Товариші судді! Я не буду багатослівним...» Товариші судді Я захищаю підсудного Іванця...» « Товариші судді! Справа, яку ми сьогодні розглядаємо, не являє собою вели­кої складності» (або навпаки).

Ще гірше сприймаються суддями спеціально розроблені вступні частини. Одна підготовлена для справ про вбивство, інша — для справ про крадіжку, третя — для справ про хуліганство. З року в рік, із справи в справу переносять ці адвокати свої стандартні вступні частини, демонструючи своє небажання або невміння думати.

Звичайно, бувають і чудові промови адвокатів. Чим менше шаблону, там краще сприймається судова промова. Словесна полова недопустима взагалі в захисній промові, надто ж у вступній частині. Засоби і прийоми вступної частини можуть бути різними. Її можна розпочати:

- з оцінки суспільно-політичного значення справи, яка розглядається;

- вказівкою на специфічні особливості кримінальної справи;

- з викладу програми промови;

- відсилкою до окремих положень промови прокурора;

- характеристикою особи підсудного тощо.

Наведемо для зразка вступну частину захисної промови адвоката Я. Кисельова у справі Ковальова:

« Товариші судді! В одній середньовічній легенді розповідається про дзвін, який мав чарівну властивість: в його звуках кожен чув той наспів, який йому хотілося почути.

Як часто дебати сторін нагадують цей дзвін із легенди: одні і ті ж факти, одні і ті ж обличчя, але як по-різному, як неоднаково вони ба­чаться обвинувачем і захисником ?

Правий був товариш прокурор, провіщаючи у своїй промові, що ми буде­мо з ним по-різному, кожен по-своєму пояснювати ту велику і гірку біду, яка прийшла в сім 'ю Ковальових. Але в одному з найголовніших питань, питанні про те, що ж спонукало Ніну Федорівну Ковальову, молоду жінку, матір двох дітей, 4 серпня о п 'ятій годині після полудня відчинити вікно своєї квартири на п 'ятому поверсі, стати на карниз, постояти там кілька секунд, повернутися обличчям до кімнати, щось вигукнути і враз метнутися вниз, щоб розбитися, — ось у цьому питанні: чому шукала смерті Ніна Федорівна, і в обвинувачення, і в захисту немає розходжень. Дзвін загубив свою чарівність, і ми з товаришем прокурором відповідаємо однаково: глибока сімейна драма, нестерпні відносини між чоловіком і дружиною — Миколою і Ніною Ковальовими. Але так відповісти — значить зробити тільки перший і найлегший крок на довгому шляху, кінець якого приводить до вирішення справи.

Так, розлад був, він ставав усе глибшим і загрожував сім 'ї зруйну­ванням. Все це мучило Ніну Федорівну. Але чи означає це, що в розвалі сім 'ї, у трагічній кінцівці винен Микола Ковальов?

У товариша прокурора немає ніяких сумнівів, все йому гранично, зро­зуміло: винен Ковальов, тільки він, і ніхто інший!..

Я уважно слухав обвинувальну промову і ловив себе на думці: яка вели­ка могутність слова!Як примхливо, вільно і несподівано воно міняє зміст і значення фактів.

До промови товарища прокурора мені здавалося беззаперечним той факт, що в справі Ковальова в тісно сплетений вузол зібралися високі і ниці почуття: кохання і зненависть, помста і прощення, заздрість і великодушність. Мені здавалося беззаперечним: суду доведеться розібратися у великотрудній сімейній драмі, такій складній, що і самим учасникам її далеко не все зрозуміле.

Але ось прокурор проголосив промову. І що ж? Виявляється, ніяких складнощів у справі немає й близько. Виявляється, істина крізь неї так і проглядається. І секрет перетворення справи, в якій на кожному кроці виникають психологічні загадки, в справу найпростішу, як таблицю мно­ження, розкритий надзвичайно відверто: для цього необхідно було не по­скупитися на чорну фарбу, малюючи образ Ковальова...

Як бачите, фарби, якими користувався товариш прокурор, не дуже різноманітні, хоча згущення і соковитості в них надмірно. Але вже давно відомо, що однією фарбою, навіть найгустішою, дуже тяжко надати портрету життєвої достовірності. А правильно і точно розібратися в моральному обличчі Ковальова необхідно, без цього не можна вирішити справу.

Мені не здається достовірною та характеристика, яка дана Ко­вальову в промові прокурора. Між обвинуваченням і захистом тут не­минуча суперечка, суперечка велика і серйозна».

3. Установлення фактичних обставин справи, аналіз і оцінка до­казів

Виступаючи із захисною промовою в суді, адвокат передусім по­винен висвітлити передбачені кримінально-процесуальним законом обставини, установлення яких необхідно для вирішення криміналь­ної справи, а також для прийняття процесуальних профілактичних за­ходів у справі.

Ця сукупність обставин, установлення яких необхідно для правиль­ного вирішення справи, передбачена КПК України, де говоряться, що при розгляді кримінальної справи підлягають доказуванню:

• подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);

• винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину;

• обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності підсудного, а також інші обставини, що характеризують особу підсуд­ного;

• характер і розмір шкоди, заподіяної злочином, а також розмір її втрат на лікування потерпілого від злочинного діяння (ст. 64 КПК);

• причини і умови, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23 КПК).

Ці обставини конкретизуються кримінально-процесуальним за­конодавством щодо справ про злочини неповнолітніх (ст. 433 КПК), осіб, які захворіли або вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності (ст. 417, 420 КПК України).

Виклад фактичних обставин не повинен повторювати фабулу спра­ви в тому вигляді, в якому вона викладена в обвинувальному виснов­ку. В такому вигляді виклад фактичних обставин справи лише стомить суддів і всіх присутніх у залі судового засідання і викличе у них байдужість.

Як окрема і самостійна частина захисної промови, виклад фак­тичних обставин справи доречний у справах:

- в яких фабула досить складна і допускає різні тлумачення з по­зицій обвинувачення і захисту;

- в яких захисник доказує наявність обставин, які усувають протиправність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність);

- за відсутності суб'єктивних умов відповідальності (наприклад, за відсутності у підсудного мети присвоєння чужого майна).

У цих випадках виклад фактичних обставин справи починається в такій послідовності, в якій вони містяться в обвинувальному висновку і промові прокурора. Потім захисник дає свою версію.

Аналіз і оцінка зібраних у справі доказів складає, як правило, основ­ну частину захисної промови. Аналізуючи й оцінюючи проце­суальні докази, захисник обґрунтовує ними свої міркування про те, чому ті чи інші докази він вважає достовірними, а інші — ні, чому ті чи інші докази є сумнівними, суперечливими.

Обсяг цієї центральної частини визначається конкретними об­ставинами справи і тією позицією, яку займають підсудний та його захисник щодо пред'явленого обвинувачення.

Спрямованість і ме­тодика аналізу доказів залежить від того, заперечує чи ні пред'явлене обвинувачення підсудний. Вимагаючи винесення виправдувального вироку, захисник спрямовує всі свої зусилля на спростування доказів обвинувачення.

Аналізуючи докази в справі, захиснику часто доводиться не лише спростовувати обвинувачення і висловлювати сумніви, але і доказу­вати. Це необхідно робити в тих випадках, коди він щось стверджує, висуває іншу версію, яка суперечить обвинувальній. Якщо у справі про вбивство захисник стверджує, що підсудний діяв у стані необхід­ної оборони, він повинен це доказати і переконати суд, що стан не­обхідної оборони дійсно мав місце. Якщо в подібній справі захисник стверджує, що вбивство було здійснено у стані сильного душевного хвилювання, яке виникло несподівано внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого, він повинен це до­казати. Спростовуючи в промові звинувачення в умисному вбивстві і протиставляючи йому твердження про вбивство з необережності, за­хисник повинен переконати суд у тому, що підсудний не хотів смерті потерпілого.

Захиснику слід добре попрацювати ще в ході судового слідства. Необхідні факти і обставини мають бути дослідженими в процесі судо­вого розгляду і тоді їх аналіз і оцінка в захисній промові матимуть особ­ливо переконливий характер.

Адвокатська практика рекомендує аналіз доказів давати судові в такій послідовності:

1. Найперше захисник аналізує й оцінює докази, подані обвину­ваченням, які підтверджують наявність події злочину. (Див. промову адвоката В.Россельса у справі Мурова, промову адвоката В. Алексеева у справі Коровіної).

2. Аналіз доказів, які свідчать про наявність чи відсутність у діях підсудного складу злочину. (Див. промову адвоката Д. Островського у справі Луньова, промову адвоката Л. Розенталя у справі Козітіса).

3. Подання і аналіз доказів, які встановлюють обставини, що ви­ключають можливість порушення кримінальної справи. (Див. промову адвоката А. Каляева у справі Курдіна, промову адвоката В. Поганина у справі Хілкова).

4. Аналіз характеру вини (крайня необхідність, наявність нео­бережності, необхідна оборона...) Див. промову адвоката О. Дервіза у справі Верховського, промову адвоката І. Успенського у справі Му­ранова .

5. Аналіз мотивів, якими керувався підсудний. Варто звернути особ­ливу увагу при підготовці судової промови на промову адвоката С. Любітова у справі Назаренка.

6. Аналіз ступеня і характеру відповідальності. Див. промову адвоката А Екмекчі у справі Кириліної, промову А. Полякова у справі Цапліна.

7. Аналіз причинного зв'язку між діянням, у якому обвинувачуються підсудні, і наслідками. Див. промову адвоката М. Карабчевського у справі братів Скитських.

8. Аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину. Див. про­мову адвоката А. Полякова у справі Цапліна.

9. Питання, які відносяться до характеру і розміру шкоди. Див. про­мову адвоката В. Алексеева у справі Коровіної, промову адвоката В. Шингарєва у справі Кисельової.

Як засвідчує практика, темою захисної промови найчастіше буває доказування обставин справи, що пом'якшують відповідальність підсуд­ного.

Якщо підсудний визнає себе повністю винним у пред'явленому йому обвинуваченні, інші докази також підтверджують його вину, зав­дання захисника — виключити можливість якої-небудь помилки і до­вести суду щире розкаяння підсудного, інші пом'якшуючі обставини.

Обставинами, що пом'якшують відповідальність підсудного, визнаються: відвернення винним шкідливих наслідків вчиненого злочину або добровільне відшкодування завданої втрати чи усунен­ня заподіяної шкоди; вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особис­тих або сімейних обставин; вчинення злочину під впливом по­грози чи примусу або через матеріальну чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом великого душевного хвилювання, викликаного неправомірними діями потерпілого; вчинення злочину при захисті від суспільно—небезпечного посягання, хоч і з перевищенням меж необхідної оборони; вчинення злочину неповнолітнім; вчинення злочину жінкою в стані вагітності; щире розкаяння або явка з по­винною, а також сприяння розкриттю злочину. Суд може вра­ховувати й інші пом'якшуючі обставини.

Якщо підсудний визнає себе винним частково, заперечуючи обви­нувачення в одній його частині і визнаючи в іншій, аналіз доказів у за­хисній промові будується таким чином: