ПРО ВЖИВАННЯ НАЗВАНИХ МІСЦЬ, АБО ЯК З НИХ ДОБУВАТИ ДОКАЗИ. ДЕВ’ЯТЬ ЗАГАЛЬНИХ НАСТАНОВ, ЯКІ ВЗЯТІ ЮНІЄМ МЕЛЬХІОРОМ З РІЗНИХ АВТОРІВ

З тих місць треба особливо розглянута те, що є незвичайно важливим і необхідним для вмілого підбору матеріалу й для того, як і в якому порядку треба досліджувати самі докази, що випливають з тих місць.

1. Справді, найперше треба буде знати, кому ці місця можуть допомогти, з яких, неначе зі сховищ, треба добувати докази. Добре ознайомленим зі справою вони допомагають у тому, чого потребує або практика, яка приходить з віком, або слухання і роздумування, що передує досвідченому вікові наукою і пильністю. Бо коли привести якусь учену, швидку і дотепну в роздумуванні людину, то не багато допоможуть їй місця, якщо вона не знатиме звичаїв держави, установ, звичок і нахилів її громадян. Тут потрібен вишколений талант, як те поле, щоб воно родило кращі і більші плоди, треба орати не раз, але поновлювати і повторювати оранку.

Отже, хто хоче черпати з тих місць докази, старатиметься вишколити свої здібності практикою і досвідом, потім наполегливим слуханням, а далі пильним читанням і, нарешті, літературою (Ціцерон, «Про оратора», II кн., розд. 3, 5 і 8).

2. Друге, що потребується — це знання місць. Треба, щоб оратор знав і тримав в пам’яті та свідомості місця, з яких треба досліджувати докази. Наче літери для написання слів, так і вони допоможуть йому вияснити справи, адже легко знайти приховані речі у вказаному і відомому місці. Так, коли /51зв./ ми хочемо прослідити докази, ми повинні знати місця. І так, як статуї Меркурія ³⁴ або залізні чи дерев’яні руки вказують подорожнім невідому їм дорогу, так місця того, хто хоче винайти докази, неначе вхопивши за руку, ведуть туди, куди він направився (Ціцерон, «Про оратора», кн. II, 3, 5 і 8. У вступі до «Оратора», 5, 5. «Топіки», 72 — 78, «Частини промов», 5 — 8).

3. Третя умова. Не досить знати місця, окремі з них треба проаналізувати і дослідити, а також шукати те, що можна знайти (Ціцерон, вступ до «Оратора», 5, 6; «Частини промов», 60).

4. Щоб це було зручно, треба повторити те, що сказано в попередньому розділі про питання і стан. Не менше треба \178\ приділяти увагу постановці питання, ніж доведенню поставленого питання. І як стріли бувають зайвими для того, хто не знає, на що він націлюється, так і докази, якщо він не знає, до чого їх застосувати (Квінтіліан, V, 10).

5. При дослідженні треба пізнати і збагнути, що де потрібно шукати і знаходити. «Бо як не в кожній країні все родить, і ти не можеш знайти ні. пташини, ні тварини, не знаючи, де вона звичайно народжується або проживає, і як одні риби любуються морськими рівнинами, а інші люблять скелясті береги, які також різняться обрисами і навколишніми місцевостями, так не кожний доказ приходить звідусіль» (Квінтіліан, V, 21), Але не треба втрачати надії, що справа не вдасться в тому або іншому місці, яке добре вивчене.

6. Ті, що вчаться, хоч ще не мають практики, а лише матеріал для ораторського опрацювання, повинні досліджувати все окремо, одночасно стукаючи від дверей до дверей, щоб дізнатись, чи те, що вони досліджують, відповідає вимогам доказів. Але ті, які вже мають досвід, зовсім не потребують цього робити, бо такий метод дуже сповільнював би мову, хіба що природний нахил і спритність, набута вправами, привела б їх прямим шляхом до того, що відповідає справі. Бо це треба приготовляти вправою і практикою, за зразком кіфаристів, які, хоч і дивляться куди-інде, та сама рука завдяки навикові добуває з струн низькі, високі і середні звуки. Так і підбір та різновидність доказів не стримують думки оратора, але ці докази насуваються і набігають самі по собі (Квінтіліан, V, 10, 122 — 125),

7. Необхідний такий порядок, щоб ми знали, від яких місць ми повинні починати дослідження доказів. Отже, передусім, /52/ треба досліджувати докази з місць визначених, наявних і властивих справі, про яку йдеться, і чим більший буде запас таких місць, то легшим і більш відповідним буде доведення, як про це свідчить Арістотель («Риторика», кн. II, р.озд. 22 [27, 1 — 17]). Передусім, треба починати від спеціальних і визначених, а від них приступати до загальних і спільних аргументів, щоб, таким чином, розглядати найперше місця означень або обставин, потім перейти до місць станів, а тоді щойно треба приступити до місць видів справ і, нарешті, переглянути спільні і загальні місця.

8. Під час дослідження місць треба записувати і зазначувати докази, що насуваються, а це робиться з огляду на пам’ять, щоб у нас щось, досліджене великою працею, не пропало, і щоб ми, озброєні доказами і мотивами, розуміли цей запас доказів, який беремо для доведення.

Беручи собі до уваги потрійну мету промови, розподіляємо відповідний матеріал так, щоб те, що пристосоване до \179\ обгрунтування, значилось окремо, і треба ставити осібне те, що служить для збудження почуттів, і відокремити треба й те, що могло б з’єднати серця слухачів і показати їх гарний характер.

9. Оскільки не завжди і не в усіх справах випливають однаково вагомі докази і немає нічого більш плодотворного від особливо освічених талантів, то, як і урожайні та багаті посіви приносять не тільки плоди, а й найбільш ненависний плодам бур’ян, так інколи з місць народжуються або легкі або чужі або некорисні докази, то ж підбір варто застосовувати з великою розсудливістю і не лише винаходити те, \180\ що сказати, а й навіщо треба викласти (Арістотель, «Риторика», кн. II, 22. Ціцерон, «Про оратора», II, 35, I, у вступі до «Оратора», 5 — 6, у «Частинах промови», 68, 2. Квінтіліан, V, 12).

10. Для кращого розуміння цього мені хочеться подати тут ще останню вказівку, яка мені прийшла на думку, коли я розглядав цю справу. Вона може значно полегшити працю при складанні промови. Ось ця вказівка: думаю, що не до кожного стану питань придатні та пристосовані всі місця, але одні мають більше значення для стану визначення питання на підставі здогадів, інші — для визначення законності питання. Отже, якщо буде стан визначення питання на підставі здогадів або коли треба розв’язати питання про вчинок, то менше Значення для обгрунтування матимуть визначення, етимологія, спорідненість слів і таке інше. Але найскоріше дослідникові /52зв./ другорядних даних, наступних і попередніх обставин, наслідків принесе велику користь те, що може бути знаком і доказом вчинку.

З посередніх місць тут найбільшу силу мають свідчення. Проте у стані визначення питання справа стоїть інакше, бо сюди найкраще пасують визначення, етимологія, спорідненість слів, порівняння, протилежність. У стані визначення законності питання, хоч усі місця, як здається, можуть постачати докази, однак, крім тих, які не віднесли до стану визначення питання, відносяться тут спеціально: рід, форма, подібність, причини, наслідки і наступні дані. Що це дійсно так, легко стане ясним для того, хто добре розглядає і вивчає справу.

Та запам’ятай, що я тут не настільки дріб’язковий, щоб не відступати навіть на йоту від цих настанов і, крім місць, призначених для будь-якого стану, не торкатися тих, що спеціально стосуються кожного з них. Адже ж, гадаємо, це відноситься до винаходження предмета судового розгляду або для дослідження інших ґрунтовніших доказів. Зрештою, ми не заперечуємо, що для кожного стану можна знайти в усіх місцях допоміжні засоби, якими можна підкріпити і предмет судового розгляду і основні докази.

Крім того, знай, що вживання місць різне у визначеному і в невизначеному питаннях. Невизначене питання може вигідно користуватися всіма місцями, крім обставин і другорядних даних, а визначене питання, хоч йому можуть дуже допомагати інші місця, однак підтверджується другорядними даними. \181\

Розділ п’ятий